Рішення

від 19.10.2020 по справі 910/10721/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2020Справа № 910/10721/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участі секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Яворина-Тредінг

до Товариства з обмеженою відповідальністю Хвилі Дніпра 2015

про стягнення 276 273, 15 грн.

За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 19.10.2020

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Яворина-Тредінг звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Хвилі Дніпра 2015 про стягнення 276 273, 15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором від 16.10.2019 № 16/10.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.07.2020 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання на 21.09.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 розгляд справи відкладено на 19.10.2020. Зобов`язано відповідача виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у даній справі.

У судове засідання 19.10.2020 з`явився представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись із вищевказаними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача.

Клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Приписами статті 248 ГПК передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 19.10.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

Між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір від 16.10.2020 № 16/10. За умовами вказаного договору постачальник зобов`язується виконати замовлення, а саме: виготовити та змонтувати власними силами та з власних матеріалів на свій ризик за завданням замовника меблі (далі - вироби) за ескізами, затвердженими замовником, згідно Специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною Договору.

За пунктом 1.2 Договору замовник зобов`язався на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити вартість поставлених йому виробів.

Змістом п. 2.1 Договору сторони узгодили, що вартість виробів встановлюється у специфікаціях. Розрахунки здійснюються шляхом сплати грошових коштів постачальнику в розмірі та порядку, зазначеному в Специфікаціях (п. 2.2. Договору).

Також, між сторонами було підписано до договору та скріплено печатками сторін Специфікацію № 1 від 15.10.2019 до Договору від 15.10.2019 № 15/10. Однак, позивач зазначає, що під час підписання вказаної специфікації між сторонами, було допущено технічну описку, а саме: замість Специфікація № 1 від 16.10.2019 до Договору № 16/10 від 16.10.2019 написано невірно Специфікація № 1 від 15.10.2019 до Договору № 15/10 від 15.10.2019 , а тому просить суд, вважати вірною дату та назву Специфікації № 1 - Специфікація № 1 від 16.10.2019 до Договору № 16/10 від 16.10.2019 .

Щодо зазначеного відповідачем пояснень суду не надано, матеріали справи доказів протилежного не містять.

За вказаною специфікацією постачальник зобов`язався виготовити та відвантажити замовнику вироби на загальну суму 619 304, 64 гри до 30.10.2019 включно.

За умовами Специфікації замовник зобов`язався оплатити 100 % вартості замовлення.

Розмір попередньої оплати за Специфікацією становив 150 000 грн.

Залишкову вартість виробів на суму 469 304, 64 грн замовник зобов`язався перерахувати на розрахунковий рахунок постачальника поетапно:

- перший етап до 07.11.2019 замовник перераховує 150 000 грн;

- другий етап до 11.11.2019 замовник перераховує 200 000 грн;

- третій етап до 18.11.2019 замовник перераховує 119 304, 64 грн.

На виконання умов договору та специфікації до договору, постачальник поставив замовнику вироби на загальну суму 619 304, 64 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000081 від 30.10.2019.

Крім того, виконання постачальником зобов`язання щодо відвантаження замовнику виробів за видатковою накладною № РН-0000081 від 30.10.2019 підтверджується товарно- транспортною накладною № 25 від 30.10.2019.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо проведення розрахунків з позивачем належним чином не виконав, здійснивши часткову оплату товару лише на суму - 406 000 грн (150 000 грн - попередня оплата платіжним дорученням № 1518 від 30.11.2019, часткова оплата за поставлений товар у сумі 150 000 грн - платіжне доручення № 1601 від 11.11.2019 та часткова оплата за поставлений товар у сумі 106 000 грн - платіжне доручення № 1601 від 11.11.2019), внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 213 304, 64 грн (619 304, 64 грн - 406 000 грн).

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Враховуючи, що строк оплати за поставлений товар настав, не надання відповідачем контрозрахунку заборгованості, враховуючи відсутність доказів оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 213 304, 64 грн визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 52 883, 44 грн пені.

Відповідно до п. 7.2 Договору сторони погодили, що за порушення строків проведення платежів з власної вини замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0, 1 % від неоплаченої суми за кожен день прострочки, але не більше 10 % від суми Договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши математичний розрахунок пені, наведений позивачем в позовній заяві, суд встановив, що він здійсненний з розрахунку 0,1 % від простроченої суми грошового зобов`язання за кожен день прострочення, що є більшим від подвійної облікової ставки НБУ та є порушенням наведеного вище Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Господарський суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку пені, дійшов висновку про його неточність, виходячи з того, що позивачем невірно визначено періоди початку та закінчення нарахувань, а також розміру заборгованості яка існувала у вказаних періодах з урахуванням дат фактичних часткових оплат відповідачем боргу.

Отже, враховуючи наведене, суд здійснив власний розрахунок пені з урахуванням вимог ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та ч. 6 ст. 232 ГК України, за розрахунком суду до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 34 937, 54 грн пені.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання також передбачена статтею 625 ЦК України.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 5 505, 98 грн 3% річних та 4 579, 09 грн інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором щодо своєчасної сплати за поставлений товар, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Господарський суд, перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць, вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у сумі 2782, 90 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 % річних, суд дійшов висновку про його неточність, а тому здійснивши власний розрахунок, вважає, що вимоги позивача про стягнення 3 % підлягає частковому задоволенню в сумі 5464, 94 грн.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3847, 35 грн відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ХВИЛІ ДНІПРА 2015 (04070, місто Київ, НАБЕРЕЖНЕ ШОСЕ, будинок 25, ідентифікаційний код 40103061) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ЯВОРИНА-ТРЕЙДІНГ (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, ВУЛИЦЯ ВАТУТІНА, будинок 106, ідентифікаційний код 32505077) грошові кошти: заборгованість - 213 304 (двісті тринадцять тисяч триста чотири) грн 64 коп., пеня - 34 937 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот тридцять сім) грн 54 коп., 3 % річних - 5464 (п`ять тисяч чотириста шістдесят чотири) грн 94 коп., інфляційні втрати - 2782 (дві тисячі сімсот вісімдесят дві) грн 90 коп. та витрати зі сплати судового збору - 3847 (три тисячі вісімсот сорок сім) грн 35 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 20.10.2020.

Суддя І.В. Алєєва