Постанова

від 02.02.2021 по справі 910/10721/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2021 р. Справа№ 910/10721/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.02.2021 року у справі №910/10721/20 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Хвилі Дніпра 2015

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020, повний текст якого складено та підписано 20.10.2020

у справі №910/10721/20 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Яворина-Трейдінг

до товариства з обмеженою відповідальністю Хвилі Дніпра 2015

про стягнення 276 273,15 грн.

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю Яворина-Тредінг (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Хвилі Дніпра 2015 (далі-відповідач) 276 273,15 грн, з яких:213 304,64 грн основного боргу, 52 883,44 грн пені, 5 505,98 грн 3% річних, 4 579,09 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №16/10 від 16.10.2019 щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10721/20 позов задоволено частково та присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Хвилі Дніпра 2015 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Яворина-Трейдінг 213 304,64 грн основного боргу, 34 937,54 грн пені, 5 464,94 грн 3% річних, 2 782,90 грн інфляційних втрат та 3 847,35 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи вказане рішення в частині основного боргу суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги. Також суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності. Що стосується іншої частини позовних вимог судом першої інстанції здійснивши власний розрахунок штрафних санкцій дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 по справі №910/10721/20 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з`ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням та неправильним застосування норм матеріального і процесуального права.

Крім того, скаржник стверджує, що він не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час та місце судового розгляду справи, у зв`язку з чим був позбавлений можливості надати свої заперечення щодо позову та бути присутнім під час розгляду даної справи.

Також скаржник звертає увагу на невірність здійснених судом першої інстанції розрахунків штрафних санкцій.

Теж скаржник наголошує на порушення умов договору саме позивачем, оскільки поставка товару здійснена після спливу строку, вказаного в товарно-транспортній накладній, а також останнім не було усунено недолікі, які виникли під час монтажу поставленого товару.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2020, справу №910/10721/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2019 поновлено товариству з обмеженою відповідальністю Хвилі Дніпра 2015 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10721/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Хвилі Дніпра 2015 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10721/20; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10721/20 до перегляду його в апеляційному порядку; розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Хвилі Дніпра 2015 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10721/20 призначено на 19.01.2021 о 11:00 год.

14.12.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

Скаржник наданим йому процесуальним правом не скористався та у судове засідання, яке відбулося 19.01.2021, не з`явився, своїх представників не направив та про причини неявки не повідомив суд.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 розгляд справи №910/10721/20 відкладено на 02.02.2021 на 10:40 год.

19.01.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду представник позивача подав клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник повторно наданим йому процесуальним правом не скористався та у судове засідання, яке відбулося 02.02.2021, не з`явився, своїх представників не направив. При цьому, 01.02.2021 від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з хворобою його представника.

Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила залишити вказане клопотання без задоволення, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до вимог ст.270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Згідно з ч.11 ст.270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Враховуючи викладене вище та оскільки суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники справи належним чином були повідомлений про дату та час судового засідання, причини неявки скаржника не є поважними, оскільки не підтвердженні жодними доказами, а також нез`явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та можливість розглянути подану скаргу за відсутністю відповідача. Також колегією суддів враховано, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Представник позивача в даному судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16.10.2020 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як замовником, був укладений договір №16/10 (далі-Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується виконати замовлення, а саме: виготовити та змонтувати власними силами та з власних матеріалів на свій ризик за завданням замовника меблі (далі - вироби) за ескізами, затвердженими замовником, згідно Специфікації №1, яка є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п.1.2 Договору замовник зобов`язався на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити вартість поставлених йому виробів.

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що вартість виробів встановлюється у специфікаціях. Розрахунки здійснюються шляхом сплати грошових коштів постачальнику в розмірі та порядку, зазначеному в Специфікаціях (п.2.2 Договору).

Також між сторонами було підписано та скріплено печатками Специфікацію № 1 від 15.10.2019 до Договору від 15.10.2019 № 15/10. Однак, позивач зазначає, що під час підписання вказаної специфікації між сторонами, було допущено технічну описку, а саме: замість Специфікація № 1 від 16.10.2019 до Договору № 16/10 від 16.10.2019 написано невірно Специфікація № 1 від 15.10.2019 до Договору № 15/10 від 15.10.2019 , а тому просить суд, вважати вірною дату та назву Специфікації № 1 - Специфікація № 1 від 16.10.2019 до Договору № 16/10 від 16.10.2019 .

Вказане скаржником неоспорюється та матеріали справи доказів протилежного не містять.

Так, за вказаною специфікацією постачальник зобов`язався виготовити та відвантажити замовнику вироби на загальну суму 619 304, 64 грн до 30.10.2019 включно.

За умовами Специфікації замовник зобов`язався оплатити 100 % вартості замовлення.

Розмір попередньої оплати за Специфікацією становив 150 000 грн.

Залишкову вартість виробів на суму 469 304,64 грн замовник зобов`язався перерахувати на розрахунковий рахунок постачальника поетапно:

- перший етап до 07.11.2019 замовник перераховує 150 000,00 грн;

- другий етап до 11.11.2019 замовник перераховує 200 000,00 грн;

- третій етап до 18.11.2019 замовник перераховує 119 304,64 грн.

Колегією суддів встановлено, що Договір укладений належним чином, підписаний повноваженими особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним та не розірваний.

Проаналізувавши умови Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що останній за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 619 304, 64 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000081 від 30.10.2019.

Крім того, виконання постачальником зобов`язання щодо відвантаження замовнику виробів за видатковою накладною №РН-0000081 від 30.10.2019 підтверджується товарно-транспортною накладною №25 від 30.10.2019.

Видаткова та товарно-транспортна накладні підписанні та скріпленні печатками сторін, а також не містять жодних приміток щодо недоліків товару та порушення строків поставки товару. Також матеріали справи не містять жодних доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензії щодо виконання умов Договору.

Як свідчать матеріали справи, строк оплати поставленого товару настав.

Водночас, відповідач свої зобов`язання щодо проведення розрахунків з позивачем належним чином не виконав, здійснивши часткову оплату товару лише на суму - 406 000 грн (150 000 грн - попередня оплата платіжним дорученням №1518 від 30.11.2019, часткова оплата за поставлений товар у сумі 150 000 грн - платіжне доручення №1601 від 11.11.2019 та часткова оплата за поставлений товар у сумі 106 000 грн - платіжне доручення №1601 від 11.11.2019), внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 213 304, 64 грн (619 304,64 грн - 406 000 грн).

Враховуючи вищевстановлене, колегією суддів відхиляються твердження скаржника про те, що товар поставлений з недоліками та після спливу строку, вказаного в товарно-транспортній накладній.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідачем відповідно до ст.ст.76, 77 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Враховуючи вищевикладене та оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 213 304,64 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення зазначеного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 5 505,98 грн 3% річних та 4 579,09 грн інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині та зазначає наступне.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, а також сторони можуть погодити інший розмір процентів встановлений законом.

Враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов`язання, приписи вказаних правових норм, перевіривши здійснений судом першої інстанції власний розрахунок та беручи до уваги не надання скаржником контррозрахунку, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 5 464,94 грн 3% річних, 2 782,90 грн інфляційних втрат, а також частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 52 883,44 грн, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині та зазначає наступне.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за поручення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом п.7.2 Договору сторони погодили, що за порушення строків проведення платежів з власної вини замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0, 1 % від неоплаченої суми за кожен день прострочки, але не більше 10 % від суми Договору.

Беручи до уваги прострочення відповідачем грошового зобов`язання, приписи вказаних правових норм, перевіривши здійснений судом першої інстанції власний розрахунок та враховуючи не надання скаржником контррозрахунку, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 34 937,54 грн, а також частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.76-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Порушень та неправильного застосування суд першої інстанції норм матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не повідомлено його належним чином про дату, час і місце розгляду справи, внаслідок чого позбавив права на прийняття участі у справі та надання заперечень на позов, колегією суддів відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки, по-перше, ухвали суду про розгляд справи були направлені на юридичну адресу скаржника, яка вказана, зокрема в Договорі та апеляційній скарзі, а саме: 04700, м.Київ, вул. Набережне шосе, буд. 25. Проте, вказані ухвали суду були повернуті з приміткою за закінчення строку зберігання. При цьому, інших адрес скаржника матеріали справи не містили. Крім того, зазначені ухвали суду були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Тобто, судом першої інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомлення скаржника про рух справи; по-друге, у відповідності до правової позиції Європейського суду з прав людини, яка викладена у рішенні від 01.06.2006 у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії": "Незважаючи на те, що матеріали справи, що надходять до суду, не містять конкретних доказів, таких як поштові відмітки, що стосуються відправлення рішення суду, сам заявник визнав у національному провадженні, що ці рішення були направлені на його адресу і потім були повернуті суду як недоставлені. Тому немає сумніву, що з метою повідомлення заявника була використана правильна адреса. У межах конкретної судової стадії провадження проти заявника сторонами не заперечувалося, що повідомлення про винесення рішення і власне рішення було надіслано на зареєстровану адресу заявника, що стосується поведінки національних органів влади у даній справі, суд зазначив, що вони діяли відповідно до законодавства, надсилаючи повідомлення на зареєстровану адресу проживання. Також інформація, яка стосується призначених слухань, була своєчасно та адекватно доступною через інтернет-сторінку (веб-сайт) суду. Таким чином, суд демонстрував достатню старанність, щоб дозволити заявнику, який повинен був знати правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень, які стосуються підприємців, визначитися з провадженням проти нього, а саме процедури оскарження у справі". Тобто, скаржник у даному випадку не вжив заходів до отримання поштової кореспонденції суду за визначеною юридичною адресою; по-третє, порушень судом першої інстанції норм процесуального права в розумінні ч.3 ст.277 ГПК України, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено, а також судом першої інстанції вірно вирішено спір.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Щодо судових витрат позивача на правничу професійну допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.123 ГПК України).

Згідно п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні апеляційної скарги витрати позивача на правничу професійну допомогу покладаються на скаржника.

У відповідності до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, а також узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №925/1090/18.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Колегією суддів встановлено, що позивачем дотримано вказані правові норми та вчасно заявлено про розмір судових витрат, які він має сплатити у зв`язку з розглядом апеляційної скарги.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження понесених внаслідок оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції позивачем надано: договір про правову допомогу №14/07-20 від 14.07.2020 року, укладений між адвокатським об`єднанням БАРГЕН та позивачем, відповідно до якого розмір та порядок гонорару визначається в Додаткових угодах до Договору; Додаткову угоду №2 від 08.12.2020 до Договору; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльність №6308/10 від 08.12.2007 та ордер серія №1073672 від 09.12.2020 року; акт приймання-передачі наданих послуг №3 від 19.01.2021 на суму 6 500 грн; рахунок на оплату №08/12-20 від 08.12.2020 року на суму 6 500 грн; платіжне доручення №2591 від 09.12.2020 року на суму 6 500 грн.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).

Аналогічної правової позиції дотримується об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19.

Враховуючи викладене та проаналізувавши зазначені вище докази виконаних робіт, колегією суддів встановлено, що матеріали справи містять всі необхідні докази в розумінні п.1 ч.2 ст.126 та ст.129 ГПК України, які підтверджують обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, що мають бути сплачені.

Таким чином, колегією суддів дійшла висновку про доведеність обставин надання адвокатом позивача послуг з професійної правничої допомоги у розмірі 6 500 грн.

Скаржником не надано доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи. Крім того, скаржник не скористався своїм правом на заявлення клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які позивач поніс внаслідок оскарження рішення суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів враховує те, що згідно п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7 за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

З огляду на наведене та виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, а також враховуючи затрачений адвокатом відповідач час, обсяг наданих останнім послуг, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також матеріали справи містять всі необхідні докази в розумінні ст.126 та ст.129 ГПК України, які підтверджують надання послуг і виконання робіт та їх сплату.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Хвилі Дніпра 2015 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10721/20 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10721/20 залишити без змін.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Хвилі Дніпра 2015 (04070, місто Київ, Набережне шосе, будинок 25, ідентифікаційний код 40103061) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Яворина-Трейдінг (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, вулиця Ватутіна, будинок 106, ідентифікаційний код 32505077) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500,00 грн (шість тисяч п`ятсот гривень нуль копійок).

5.Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6.Матеріали справи №910/10721/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 08.02.2021.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

В.В. Куксов