Рішення

від 24.09.2020 по справі 910/1671/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.09.2020Справа № 910/1671/20

За позовом Приватного акціонерного товариства "Київське виробниче об`єднання "Простор"

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик Транссервіс"

про скасування рішення

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Чернявський Д.Є. (адвокат);

від відповідача Пилипчук І.І. (за посвідченням);

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Онученко Д.С. (адвокат), Войтенко І.В. (адвокат).

В судовому засіданні 24.09.2020 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 20.10.2020 року.

СУТЬ СПОРУ:

05 лютого 2020 року до Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства "Київське виробниче об`єднання "Простор" (позивач) надійшла позовна заява б/н б/д до Київської міської ради (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку скасувати рішення Київської міської ради ІХ сесії VIII скликання № 339/7912 про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Логістик Транссервіс" в оренду земельних ділянок для обслуговування та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районі міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення Київської міської ради від 12.12.2019 року № 339/7912 прийнято в порушення норм закону, тому підлягає скасуванню в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 року відкрито провадження у справі № 910/1671/20, підготовче засідання призначено на 03.03.2020 року. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик Транссервіс".

В підготовчих засіданнях 03.03.2020 року та 17.03.2020 року судом оголошувалася перерва.

Згідно ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Так, суд відмічає, що в підготовчому засіданні 17.03.2020 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

Крім того, судом в підготовчому засіданні 17.03.2020 року було розглянуте та відхилене клопотання позивача про витребування доказів. Відхиляючи наведене клопотання, суд виходив з того, що до поданого клопотання не надано доказів на підтвердження вжиття заходів для отримання цих доказів самостійно, як і не надано доказів на підтвердження причин неможливості самостійного отримання цих доказів, а для повного та об`єктивного розгляду справи № 910/1671/20 у суду відсутня необхідність витребовувати зазначені у вказаному клопотанні документи, суд дійшов висновку, що клопотання про витребування доказів задоволенню не підлягає.

У зв`язку з перебуванням судді Коткова О.В. у відпустці, підготовче засідання у даній справі, призначене на 21.04.2020 року не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 року підготовче засідання призначено на 21.05.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 року підготовче засідання відкладено на 16.06.2020 року.

В підготовчих засіданнях 16.06.2020 року та 30.06.2020 року судом оголошувалася перерва.

Судом в підготовчому засіданні 30.06.2020 року було розглянуте та відхилене клопотання про зупинення провадження у справі, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 30.06.2020 року. Відхиляючи наведене клопотання, суд виходив з того, що у відповідності до п. 5 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Дослідивши підстави поданого відповідачем клопотання, суд дійшов висновку про його необґрунтованість на підставі приписів ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, а саме з мотивів не доведення заявником факту об`єктивної неможливості розгляду справи № 910/1671/20 до вирішення справи № 910/8399/20 та про можливість встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду в даному господарському спорі.

Крім того, 30.06.2020 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просить суд:

- скасувати рішення Київської міської ради ІХ сесії VIII скликання № 339/7912 про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Логістик Транссервіс" в оренду земельних ділянок для обслуговування та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районі міста Києва;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 22.05.2020 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 381;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н від 22.05.2020 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 383.

В підготовчому засіданні 14.07.2020 року судом була розглянута заява про зміну предмета позову, яка судом була відхилена. Відхиляючи наведену заяву суд виходив наступного.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Положення частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України свідчать про те, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Тому у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.

В даному випадку, дослідивши заяву позивача про зміну предмета позову, в якій позивач фактично заявив 2 (дві) нові позовні вимоги, при цьому не навівши жодного правового обґрунтування таких вимог, суд вважає, що в порушення вимог частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач змінив як підставу, так і предмет позову.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем подано заяву, направлену на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд відмовляє у її задоволенні та розглядає раніше заявлені позовні вимоги.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 14.07.2020 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/1671/20 до судового розгляду по суті на 30.07.2020 року.

В судових засіданнях 30.07.2020 року, 27.08.2020 року та 15.09.2020 року судом оголошувалася перерва.

15.09.2020 року через відділ діловодства суду від третьої особи надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

В судовому засіданні 15.09.2020 року суд, на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України залишив подане клопотання без розгляду, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 15.09.2020 року.

Залишаючи вказане клопотання без розгляду суд виходив з наступного.

Статтею 194 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

При цьому, імперативною нормою ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Оскільки подане третьою особою клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України не містить поважних причин, з яких останнє не було заявлене в підготовчому провадженні, а також приймаючи до уваги, що воно подане після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, вказане клопотання залишається судом без розгляду.

В судовому засіданні 24.09.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представники відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечили та просили відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, рішенням ІІІ сесії XXIII скликання Київської міської ради від 08 липня 1999 року № 348/449 Про надання та вилучення земельних ділянок надано в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 1,76 га для будівництва та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському районі м. Києва.

Вищезазначеним рішенням Київської міської ради вирішено:

- затвердити проект відведення земельної ділянки акціонерному товариству Київське виробниче об`єднання Простор закритого типу для будівництва та експлуатації виробничої бази на кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському районі;

- вилучити з користування радгоспу Совки частину земельної ділянки площею 1,76 га, з них: пасовищ - 1,07 га, господарських будівель та дворів - 0,69 га, відведеної сільськогосподарській артілі Комуніст (акт на вічне користування землею колгоспами від 25.02.47, лист-згода від 21.10.98 № 251);

- надати акціонерному товариству Київське виробниче об`єднання Простор закритого типу за умови виконання п. 1 додатка 3 до цього рішення в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 1,76 га для будівництва та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському районі за рахунок земель вилучених з користування радгоспу Совки даним рішенням.

Протоколом від 24.06.1998 року у справі № 263 Головного управління містобудування та архітектури м. Києва Головкиївархітектура погоджено архітектурно-планувальну частину проекту виробничих будівель АТЗТ КВО Простір по вул. Великій окружній дорозі. Термін дії протоколу 2 роки до 24 червня 2000 року.

Згідно висновку № 86 від 07.10.1998 року Київської міської санепідемстанції Міністерства охорони здоров`я України земельна ділянка в Ленінградському районі по вул. Трублаїні, 2 за санітарно-гігієнічними вимогами придатна для будівництва виробничих баз АТ КВО Простор .

05.11.1998 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва видано АТЗТ КВО Простір дозвіл № 298-Лн на будівництво І-ї черги виробничої бази, вул. Трублаїні, 2. Строк дії дозволу до 31.12.1998 року.

30.07.1999 року позивач звернувся до начальника Київського міського управління земельних ресурсів з листом № 76 від 29.07.1999 року про видачу Державного акту на право користування земельною ділянкою, який був отриманий Київським міським управлінням земельних ресурсів за вх. № 12336.

Позивач зазначає, що право власності на земельну ділянку по вул. Кільцева дорога, 24/2 у м. Києві, на якій розташована виробнича будівля (склад) літ. А , площею 305,90 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 965485280000) та право оренди строком на 49 років на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:201:0054 площею 0,4683 га зареєстровано за ПАТ Київське виробниче об`єднання Простор (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1714941480000, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 125335219 від 25.05.2018 року.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 125333492 від 25.05.2018 року на земельній ділянці по вул. Кільцева дорога, 24/2 у м. Києві також розташована виробнича будівля (насосна станція) літ. Б , площею 232,70 кв.м, право власності на яку зареєстровано за ПАТ Київське виробниче об`єднання Простор (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 965549380000).

26.11.2018 року в Державному земельному кадастрі ПАТ Київське виробниче об`єднання Простор було зареєстровано земельну ділянку площею 0,9543 га, що розташована за адресою: м. Київ, Кільцева дорога, 24/2, кадастровий номер: 8000000000:75:201:0055, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаною з отриманням прибутку). Вказане підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000857182018 від 26.11.2018 року.

Крім того, 26.11.2018 року в Державному земельному кадастрі ПАТ Київське виробниче об`єднання Простор було зареєстровано земельну ділянку площею 0,4683 га, що розташована за адресою: м. Київ, Кільцева дорога, 24/2, кадастровий номер: 8000000000:75:201:0054, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаною з отриманням прибутку). Вказане підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000857192018 від 26.11.2018 року.

На твердження позивача, виробничі будівлі - склад літ. А , площею 305,90 кв.м та насосна станція літ. Б , площею 232,70 кв.м на законних підставах були збудовані ПАТ Київське виробниче об`єднання Простор на вищевказаних земельних ділянках 8000000000:75:201:0055 та 8000000000:75:201:0054 відповідно до проектної документації, розробленої Державним комунальним проектним комплексом Київпроект , що узгоджена та зареєстрована Головним управління архітектури та містобудування м. Києва за № 263 від 24.06.1998 року та дозволом на будівництво № 298-Лн від 05.11.1998 року, виданим Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва.

Позивач вказує, що з офіційного веб-сайту Київської міської ради за посиланням: https://kmr.gov.ua/uk/rishenya/419?field_numeric_doc_value=339%2F7912+&field_teaser_value_1=&field_podanya_value_selective=All&field_start_date_n_h_value_1%5Bmin%5D%5Bdate%5D=&field_start_date_n_h_value_1%5Bmax%5D%5Bdate%5D=&field_birthday_2_value/5Bmin%5D%5Bdate%5D=&field_birthday_2_value%5Bmax%5D%5Bdate%5D=) йому стало відомо, що рішенням ІХ сесії VIII скликання Київської міської ради від 12 грудня 2019 року № 339/7912 передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Логістик Транссервіс" в оренду на 10 років земельні ділянки площею 0,4683 га (кадастровий номер: 8000000000:75:201:0054) та площею 0,9543 га (кадастровий номер: 8000000000:75:201:0055) для обслуговування та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районі м. Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуване рішення було прийнято передчасно, з огляду на те, що земельні ділянки (кадастрові номери: 8000000000:75:201:0054 та 8000000000:75:201:0055) перебувають у користуванні ПАТ КВО Простор строком на 49 років, про що 25.05.2018 року до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та 26.11.2018 року до Державного земельного кадастру було внесено відповідні записи, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 125335219 та № 125333492 від 25.05.2018 року та Витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000857182018 та № НВ-8000857192018 від 26.11.2018 року. На думку позивача, приймаючи оскаржуване рішення відповідач не врахував, що земельні ділянки (кадастрові номери: 8000000000:75:201:0054 та 8000000000:75:201:0055) фактично перебували у тимчасовому користуванні позивача строком на 49 років, тому рішення ІХ сесії VIII скликання Київської міської ради від 12 грудня 2019 року № 339/7912 підлягає скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що:

- Київській міські раді стало відомо, що позивач зареєстрував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди на земельні ділянки кадастрові номери 8000000000:75:201:0054 та 8000000000:75:201:0055, які не передавались йому в оренду, за відсутності укладених договорів оренди;

- рішення ІІІ сесії XXIII скликання Київської міської ради від 08 липня 1999 року № 348/449 втратило чинність відповідно до Порядку передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 року № 457/1867.

- Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів про реєстрацію права оренди на земельні ділянки кадастрові номери 8000000000:75:201:0054 та 8000000000: 75:201:0055 та реєстрацію права власності на об`єкти незавершеного будівництва;

- ПАТ КВО Простор до бюджету не було сплачено втрати сільськогосподарського виробництва, рішення Київської міської ради від 08.07.1999 року № 348/449 не було виконане та втратило чинність, що підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19.07.2019 року № 05716-13425;

- ПАТ КВО Простор не виконало умови за яких земельні ділянки могли бути передані в оренду, між Київською міською радою та ПАТ КВО Простор договір оренди укладено не було, що посвідчує право користування земельною ділянкою, та не було проведено державну реєстрацію договору оренди, відповідно ПАТ КВО Простор не набуло право оренди на земельну ділянку;

- зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельні ділянки за кадастровими номерами 8000000000:75:201:0054 та 8000000000: 75:201:0055 не співпадають з площами ділянок наданими в оренду рішенням ІІІ сесії XXIII скликання Київської міської ради від 08 липня 1999 року № 348/449 та відсутні правові підстави вважати, що земельні ділянки за кадастровими номерами 8000000000:75:201:0054 та 8000000000: 75:201:0055 це саме земельні ділянки, які могли бути надані ПАТ КВО Простор за умови виконання умов, передбачених п. 1 додатку № 3 до рішення.

Третя особа проти позовних вимог заперечила, посилаючись на те, що:

- ТОВ Логістик Транссервіс отримало земельні ділянки для обслуговування та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районні міста Києва в оренду в порядку та згідно вимогам чинного законодавства, отже є законним землекористувачем (орендарем) земельних ділянок кадастрові номери 8000000000:75:201:0054 та 8000000000:75:201:0055;

- позивач не надав жодних належних та допустимих доказів про те, що договір оренди укладено, орендна плата сплачувалась, право оренди земельних ділянок було ним реалізовано та він є належним орендарем або користувачем земельних ділянок та доказів того, що він протягом 20 років звертався за поновленням нібито порушеного права;

- у переліку документів, на підставі яких за позивачем було зареєстровано право власності на зазначене нерухоме майно, відсутній документ, який посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом (договір оренди земельної ділянки), тому рішення III сесії Київської міської ради XXII скликання від 08.07.1999 року № 348/449 Про надання та вилучення земельних ділянок не є належним документом, який посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, оскільки втратило чинність відповідно до норм Порядку передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 року № 457/1867 та прийнято після видачі дозволу від 1998 року;

- відповідно до наданих позивачем документів та даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дозвіл на будівництво № 298-Лн, виданий Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва, був отриманий позивачем від 05.11.1998 року;

- дозвіл на будівництво № 298-Лн, виданий Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва, отриманий позивачем від 05.11.1998 року був неправомірно отриманий позивачем, з порушенням всіх вимог чинного на дату видачі законодавства, отже позивачем була здійснена незаконна реєстрація права власності на об`єкти, що знаходяться на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:75:201:0054 та 8000000000:75:201:0055 до дати прийняття рішення органу місцевого самоврядування, яке втратило чинність на підставі недійсного дозволу на виконання будівельних робіт;

- документи надані позивачем у підтвердження права власності на об`єкти недобудованих споруд підтверджують факт неправомірності набуття права власності на об`єкти, та відповідним чином не є документами в розумінні чинного законодавства України, які підтверджують наявність у позивача права власності на об`єкти недобудови та права оренди на земельні ділянки, а наявність зареєстрованого, з порушенням вимог чинного законодавства, права власності на об`єкти недобудови, ніяким чином не створюють істотного значення при вирішенні питання щодо правомірності використання земельних ділянок.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому, частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право предявити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.

Так, позивач звертаючись до суду з даним позовом просить суд:

- скасувати рішення Київської міської ради ІХ сесії VIII скликання № 339/7912 про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Логістик Транссервіс" в оренду земельних ділянок для обслуговування та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районі міста Києва.

Положеннями ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з положеннями ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною 2 ст. 83 Земельного кодексу України встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Стаття 14 Конституції України закріплює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За приписами п.п. а), б), в) ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до вказаного Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

З системного аналізу норм чинного законодавства слідує, що право розпорядження земельними ділянками комунальної власності в межах території м. Києва належить до повноважень Київської міської ради.

Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні також встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За приписами ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію (ч. 5 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ст. 155 Земельного кодексу України У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п. 2 Роз`яснення № 02-5/35 від 26.01.2000 року Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів").

Як вже було встановлено судом вище, рішенням ІІІ сесії XXIII скликання Київської міської ради від 08 липня 1999 року № 348/449 Про надання та вилучення земельних ділянок надано в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 1,76 га для будівництва та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському районі м. Києва.

Так, вищезазначеним рішенням Київської міської ради вирішено:

- затвердити проект відведення земельної ділянки акціонерному товариству Київське виробниче об`єднання Простор закритого типу для будівництва та експлуатації виробничої бази на кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському районі;

- вилучити з користування радгоспу Совки частину земельної ділянки площею 1,76 га, з них: пасовищ - 1,07 га, господарських будівель та дворів - 0,69 га, відведеної сільськогосподарській артілі Комуніст (акт на вічне користування землею колгоспами від 25.02.47, лист-згода від 21.10.98 № 251);

- надати акціонерному товариству Київське виробниче об`єднання Простор закритого типу за умови виконання п. 1 додатка 3 до цього рішення в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 1,76 га для будівництва та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському

Відповідно до додатку № 3 до рішення Умови надання акціонерному товариству Київське виробниче об`єднання Простор закритого типу земельної ділянки на Кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському районі Акціонерному товариству Київське виробниче об`єднання Простор закритого типу: виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог ст. 40 Земельного кодексу України (п. 1.1.); у місячний термін замовити у Київському міському управлінні земельних ресурсів документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (п. 1.2.); забезпечити вільний доступ для прокладки нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мережі споруд на них, що знаходяться в межах закріплюваної території (п. 1.3.); майново-правові питання вирішувати у встановленому порядку (п. 1.4.); відшкодувати Київській міській раді втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських угідь з земель радгоспу Совки в сумі 17,76 тис. грн. (п. 1.5.). Попереджено землекористувача, що використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог ст. 27 Земельного кодексу України .

З Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000857182018 від 26.11.2018 року вбачається, що 26.11.2018 року в Державному земельному кадастрі ПАТ Київське виробниче об`єднання Простор було зареєстровано земельну ділянку площею 0,9543 га, що розташована за адресою: м. Київ, Кільцева дорога, 24/2, кадастровий номер: 8000000000:75:201:0055, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаною з отриманням прибутку).

Також з наявного в матеріалах справи Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000857192018 від 26.11.2018 року слідує, що 26.11.2018 року в Державному земельному кадастрі ПАТ Київське виробниче об`єднання Простор було зареєстровано земельну ділянку площею 0,4683 га, що розташована за адресою: м. Київ, Кільцева дорога, 24/2, кадастровий номер: 8000000000:75:201:0054, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаною з отриманням прибутку).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням ІХ сесії VIII скликання Київської міської ради від 12 грудня 2019 року № 339/7912 передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Логістик Транссервіс" в оренду на 10 років земельні ділянки площею 0,4683 га (кадастровий номер: 8000000000:75:201:0054) та площею 0,9543 га (кадастровий номер: 8000000000:75:201:0055) для обслуговування та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районі м. Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Позивач стверджує, що приймаючи 12 грудня 2019 року рішення № 339/7912 відповідач не врахував, що земельні ділянки (кадастрові номери: 8000000000:75:201:0054 та 8000000000:75:201:0055) фактично перебували у тимчасовому користуванні позивача строком на 49 років.

В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивач не є орендарем земельних ділянок 8000000000:75:201:0054 та 8000000000:75:201:0055 за адресою: м. Київ, Кільцева дорога, 24/2, оскільки за відсутності укладених договорів оренди зареєстрував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди на земельні ділянки кадастрові номери 8000000000:75:201:0054 та 8000000000:75:201:0055, тобто набув право оренди на земельні ділянки, які йому в оренду не передавались.

Як вже зазначалося судом вище, рішенням від 08.07.1999 року № 348/449 Акціонерному товариству Київське виробниче об`єднання Простор закритого типу будо надано в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 1,76 га для будівництва та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 24/2 за умови виконання пункту 1 додатку № 3 до цього рішення.

Так, у п. 1.5. додатку № 3 до рішення встановлено, що Акціонерному товариству Київське виробниче об`єднання Простор закритого типу необхідно відшкодувати Київській міській раді втрати сільськогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських угідь з земель радгоспу Совки в сумі 17,76 тис. грн.

Проте, доказів відшкодування Київській міській раді втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь з земель радгоспу Совки в сумі 17,76 тис. грн. матеріали справи не містять, що свідчить про невиконання позивачем рішення від 08.07.1999 року № 348/449 Київської міської ради в цій частині, тоді як в п. 3 рішення від 08.07.1999 року № 348/449 чітко було визначено, що земельна ділянка площею 1,76 га передається в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років лише за умови виконання п. 1 додатка 3 до цього рішення, який в частині відшкодування втрат в сумі 17,76 тис. грн. позивачем виконано не було, а матеріали справи зворотного не містять.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Згідно з статтею 72 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Частиною 5 статті 6 Закону України Про оренду землі передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 15 Закону України Про оренду землі визначає істотні умови договору оренди землі. Зокрема, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини;

Таким чином, право оренди земельної ділянки це засноване на підставі договору оренди право. Відтак, договір оренди земельної ділянки, який містить істотні умови є документом який засвідчує виникнення права оренди земельної ділянки .

Судом встановлено, що договір оренди земельних ділянок між позивачем та Київською міською радою укладено не було.

При цьому з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що 03.01.2019 року позивач звертався до Київської міської ради із заявою № 3 від 03.01.2019 року про укладення договору оренди земельних ділянок. Тобто, позивач звернувся до Київської міської ради із даною заявою майже через 20 (двадцять) років після прийняття рішення від 08.07.1999 року № 348/449.

У відповідь на заяву № 3 від 03.01.2019 року листом № 05716-3480 від 14.02.2019 року Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що пунктом 5 перехідних положень розділу 11 Порядку передачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 року № 457/1867 визначено, що рішення Київської міської ради, прийняті до набуття чинності цим Порядком, відповідно до яких зацікавлені особи мають право укласти договори оренди землі, вважаються такими, що втратили чинність , через дванадцять місяців після офіційного оприлюднення цього Порядку, якщо відповідні договори оренди землі на підставі таких рішень не будуть укладені протягом цього терміну.

Крім того, у вказаному листі Департамент земельних ресурсів зауважив, що пункт 3 рішення Київської міської ради від 08.07.1999 року № 348/449 Про надання та вилучення земельних ділянок не містить інформацію щодо кадастрових номерів 8000000000:75:201:0055, 8000000000:75:201:0054, що не дає можливість встановити передачу Київською міською радою ПАТ КВО Простор цих земельних ділянок.

Отже, за викладених вище обставин, рішення ІІІ сесії XXIII скликання Київської міської ради від 08 липня 1999 року № 348/449 Про надання та вилучення земельних ділянок , яким позивачу надано в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку площею 1,76 га для будівництва та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 24/2 у Ленінградському районі м. Києва втратило чинність.

В своїх доводах позивач вірно вказує, що в рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати своїх попередніх рішень, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

Разом з тим позивач залишив поза увагою, що втрата чинності рішенням органу місцевого самоврядування внаслідок його невиконання у встановлений строк фізичною чи юридичною особою, яка претендує отримати земельну ділянку в оренду, не є тотожною скасуванню попереднього рішення органу місцевого самоврядування в розумінні рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі № 1-9/2009; при цьому про існування такого припису та можливість настання відповідного наслідку позивач був обізнаний або повинен був бути обізнаним в межах реалізації ним відповідних правомочностей на отримання земельної ділянки в оренду, а доводів про порушення порядку оприлюднення нормативного акта органу місцевого самоврядування позовна заява не містить.

Проте відновлення рішення, яке втратило чинність, не відбувається за наслідком зміни нормативного регулювання, положень про надання редакції вказаних положень зворотної дії у часі позивач не навів, а тому рішення Київської міської ради від 08 липня 1999 року № 348/449 не створює у відповідача обов`язку щодо укладення договору оренди земельних ділянок.

Тобто, заявлені позивачем у цій справі вимоги про скасування рішення Київської міської ради ІХ сесії VIII скликання № 339/7912 про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Логістик Транссервіс" в оренду земельних ділянок для обслуговування та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районі міста Києва не приводять до поновлення права позивача, оскільки позивач, за наслідками розгляду спору позбавлений можливості реалізувати свої права на користування земельними ділянками 8000000000:75:201:0055, 8000000000:75:201:0054, так як їх реєстрація в Державному земельному кадастрі неможлива без скасування державної реєстрації земельних ділянок 8000000000:75:201:0055, 8000000000:75:201:0054.

Отже, під час розгляду справи позивачем не надано суду доказів порушення відповідачем його прав, що на думку позивача, полягає у прийнятті рішення Київської міської ради ІХ сесії VIII скликання № 339/7912 про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Логістик Транссервіс" в оренду земельних ділянок для обслуговування та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районі міста Києва.

Інші докази, що долучені позивачем до позову та знаходяться в матеріалах справи наведеного вище не спростовують.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові .

Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу відповідачем.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019 року Верховного Суду у справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.10.2020р.

Суддя О.В. Котков