Ухвала від 20.10.2020 по справі 908/1767/19

УХВАЛА

20 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 908/1767/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства ?Запорізький металургійний комбінат ?Запоріжсталь?

на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.12.2019 (суддя Азізбекян Т. А.) і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 (судді: Кузнецов В. О. (головуючий), Мороз В. Ф., Чередко А. Є.) у справі

за позовом Акціонерного товариства ?Українська залізниця?" в особі регіональної філії ?Придніпровська залізниця?

до Публічного акціонерного товариства ?Запорізький металургійний комбінат ?"Запоріжсталь?

про стягнення 556 941,72 грн,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (далі - залізниця) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь" (далі - ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь"; товариство) про стягнення плати за користування вагонами в сумі 179 562,24 грн, збору за зберігання вантажу та збору за зберігання вантажу у двократному розмірі в сумі 377 379,48 грн, всього - 556 941,72 грн.

Позов обґрунтовано тим, що у лютому 2019 року за перевізними накладними №№ 45689759, 45689726, 45689742 залізницею прийнято до перевезення вагони на адресу одержувача товариства, зі станції Інгулець Придніпровської залізниці на станцію призначення "Запоріжжя-Ліве" Придніпровської залізниці. На шляху прямування вагони були затримані з вини вантажовласника, про що своєчасно було повідомлено відповідача.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.12.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020, позовні вимоги задоволено: стягнуто з товариства на користь залізниці плату за користування вагонами - 179 562,24 грн, збір за зберігання вантажу та збір за зберігання вантажів у двократному розмірі - 377 379,48 грн, суму судового збору - 8 354,12 грн.

Судові рішення мотивовано посиланням на положення статей 11, 92, 237, 239, 244, 246 ЦК України, пунктів 3, 36, 46, 71, 119 Статуту залізниць, пунктів 3, 4, 8, 9, 10, 17 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пунктів 5, 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та пункту 33 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, застосовуючи які суди дійшли таких висновків:

- затримка вагонів на підході до станції призначення відбулася з вини відповідача, а саме внаслідок неможливості приймання їх станцією призначення з причин накопичення вагонів, що прибули на адресу відповідача та зайнятості приймально-здавальних колій. Факт затримки вагонів у встановленому порядку зафіксовано актами загальної форми ГУ-23, в яких вказано час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів та їх номери;

- розрахунки плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу здійснені позивачем відповідно до вимог чинного законодавства;

- відповідач не довів суду відсутність своєї вини у спричиненні затримки вагонів на підходах до станції призначення, а також наявність підстав для звільнення його, як вантажовласника, від плати за користування вагонами і контейнерами, встановлених пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами;

- накази про затримку вагонів на підходах до станції призначення та про застосування ставки збору за зберігання вантажу у двократному розмірі підписані уповноваженими особами;

- суди попередніх інстанцій відхилили доводи відповідача про те, що затримка приймання вагонів відбувалася через неритмічну доставку їх залізницею на станцію призначення, оскільки на станції призначення, крім зайняття колій під технологічними операціями з вагонами, має бути забезпечено і наявність вільних колій для своєчасного приймання поїздів.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, товариство звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "ЗМК "Запоріжсталь" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.12.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі № 908/1767/19 та призначено здійснити перегляд зазначених судових рішень у письмовому провадженні.

Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 36 Статуту залізниць України стосовно визначення наявності повноважень у осіб, які підписують накази про затримку вагонів на підходах до станції призначення, та документів на підтвердження цих повноважень, порядку затримки вагонів, визначенні переліку доказів, які повинна надати залізниця, на підтвердження неможливості прийняти поїзд на станції призначення, врахування при визначенні вини вантажоодержувача виконання зобов`язання самою залізницею та порядок застосування цієї статті в частині нарахування збору за зберігання вантажу в двократному розмірі по вантажам, затриманим на підхідній станції до станції призначення.

Разом з тим, скаржник вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, частини 1 статті 238 Цивільного кодексу України, статей 11, 202, 526, 626, 629, 908 Цивільного кодексу України, статті 119 Статуту залізниць України, пунктів 6, 8, 9 Правил користування вагонами і контейнерами, пункту 8 Правил зберігання вантажів, статей 13, 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, статті 36 Статуту залізниць України, Правил користування вагонами і контейнерами.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2020 провадження за касаційною скаргою ПАТ ?ЗМК ?Запоріжсталь? на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.12.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі № 908/1767/19 зупинено до перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі № 908/1795/19.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 18.09.2020 прийнято постанову у справі № 908/1795/19, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 29.09.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2020 провадження за касаційною скаргою ПАТ ?ЗМК ?Запоріжсталь? на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.12.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі № 908/1767/19 поновлено.

Згідно з імперативними положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 908/1767/19 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі , або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 36 Статуту залізниць України стосовно визначення наявності повноважень у осіб, які підписують накази про затримку вагонів на підходах до станції призначення, та документів на підтвердження цих повноважень, порядку затримки вагонів, визначенні переліку доказів, які повинна надати залізниця, на підтвердження неможливості прийняти поїзд на станції призначення, врахування при визначенні вини вантажоодержувача виконання зобов`язання самою залізницею та порядок застосування цієї статті в частині нарахування збору за зберігання вантажу в двократному розмірі по вантажам, затриманим на підхідній станції до станції призначення.

Так, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19 висловлено таку правову позицію:

"Обов`язок щодо сплати збору за зберігання вантажів покладається на одержувача (вантажоодержувача, вантажовласника) у разі, якщо ним було допущено прострочення у вивезенні вантажу з місця загального користування в межах терміну безоплатного користування (пункт 5 Правил зберігання вантажів), та у разі затримки залізницею вантажів у вагонах з вини одержувача незалежно від місця затримки зі спливом терміну безоплатного зберігання (пункту 8 Правил зберігання вантажів).

Нарахування одержувачу збору за зберігання вантажу у вагонах незалежно від місця їх затримки за весь період затримки понад термін безоплатного користування здійснюється залізницею за регульованим тарифом за фактом затримки вагонів, що слідують за адресою одержувача, якщо така затримка сталася з вини одержувача.

Пункт 36 Статуту залізниць, як спеціальна норма, що визначає підвищену санкцію (можливість двократного нарахування збору за зберігання вантажу) за окреме порушення, допущене вантажоодержувачем (створення вантажоодержувачем ускладнень на станції призначення з його вини), не містить виключення із загального правила щодо можливості її застосування незалежно від місця затримки вагонів (на станції призначення чи підходах до неї) по маршруту слідування вагонів.

Правовий аналіз положень пункту 36 Статуту залізниць та пункту 8 Правил зберігання вантажів дає підстави для висновку, що збір за зберігання вантажів, у тому числі збільшений до двократного розміру, сплачується незалежно від місця затримки вантажів (на станції призначення чи на підходах до неї (якими можуть бути проміжні станції), на прикордонних, припортових станціях, тощо), коли доставка вантажу на станцію призначення є ускладненою з вини одержувача (відправника)."

"Постановою Кабінету Міністрів України №735 від 02.09.2015 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (в редакції на дату видачі довіреності від 26.10.2018 № 4524) затверджено Статут ПАТ "Українська залізниця" та визначено, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - Товариство) є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (пункт 1 Статуту ПАТ "Українська залізниця").

Пунктом 2 Статуту ПАТ "Українська залізниця" визначено, що Товариство утворене як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - підприємства залізничного транспорту). Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

За змістом пункту 14 Статуту ПАТ "Українська залізниця" вбачається, що Товариство має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем та відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом.

Товариство утворює філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи як на території України, так і за її межами, які діють на підставі положень (абзац 2 пункту 17 Статуту ПАТ "Українська залізниця").

Управління поточною діяльністю Товариства здійснює колегіальний виконавчий орган Товариства - правління ПАТ "Українська залізниця" (пункт 84 Статуту Товариства).

До компетенції правління належить видача довіреностей від імені Товариства та їх відкликання (підпункт 11 пункту 102 Статуту ПАТ "Українська залізниця").

Отже, правління ПАТ "Українська залізниця", яке очолює його голова, є колегіальним виконавчим органом ПАТ "Українська залізниця", до складу якого входять члени правління, компетентне на здійснення управління поточною діяльністю Товариства, в тому числі з видачі довіреностей від імені Товариства як юридичної особи.

Водночас, у структурі ПАТ "Українська залізниця" діють філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи, а відтак, у правовідносинах із третіми особами статус юридичної особи має лише ПАТ "Українська залізниця", а її структурні підрозділи, зокрема філії, діють на підставі довіреностей, виданих правлінням ПАТ "Українська залізниця".

З огляду на таке правове регулювання порядку діяльності ПАТ "Українська залізниця" та її правового статусу як юридичної особи, у складі якої діють філії ПАТ "Українська залізниця", Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність у голови правління ПАТ "Укрзалізниця" Кравцова Є.П. та члена правління ПАТ "Укрзалізниця" Бужора О.Я. права на видачу довіреності від 26.10.2018 №4524 від імені ПАТ "Укрзалізниця" про уповноваження директора регіональної філії "Придніпровська залізниця" Кужавського М.С. та/або першого заступника директора регіональної філії "Придніпровська залізниця" Декарчука О.М. здійснювати поточне керівництво та управління діяльністю Філії "Придніпровська залізниця та її структурних підрозділів, що не мають статусу юридичних осіб та діють у складі ПАТ "Укрзалізниця".

Схожий за змістом правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі № 908/1417/19, від 23.06.2020 у справі № 908/1746/19 та від 26.06.2020 у справі № 908/1925/19 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин.

Отже, суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку щодо застосування норм права (статті 36 Статуту залізниць України, частини 1 статті 238 Цивільного кодексу України, статей 11, 202, 526, 626, 629, 908 Цивільного кодексу України, статті 119 Статуту залізниць України, пунктів 6, 8, 9 Правил користування вагонами і контейнерами, пункту 8 Правил зберігання вантажів, статей 13, 73, 74, 76, 77, 86,Господарського процесуального кодексу України, статті 36 Статуту залізниць України, Правил користування вагонами і контейнерами) у подібних правовідносинах поставки, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19 і постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі № 908/1417/19, від 23.06.2020 у справі № 908/1746/19 та від 26.06.2020 у справі № 908/1925/19, що у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 908/1767/19.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ ?ЗМК ?Запоріжсталь? на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.12.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі № 908/1767/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства ?Запорізький металургійний комбінат ?Запоріжсталь? на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.12.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 у справі № 908/1767/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков