Постанова

від 19.10.2020 по справі 826/6598/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6598/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Чудак О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів: Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРТІНВЕСТ" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Портінвест" звернулось до суду із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.01.2018 №0001891404 та №0001901404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 16.01.2018 № 0001891404 та № 0001901404.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно, на підставі обґрунтованих висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Вказано, що у 2017 році ТОВ "Портінвест" задокументовано придбання послуг оренди нежитлового приміщення та дооцінки вартості автомобілів, паливно-мастильних матеріалів (ПММ), а також реалізації ТОВ "Портінвест" послуг з оренди автомобілів та приміщень. Проте оскільки, у січні-червні та вересні 2017 року ТОВ "Портінвест" не виконувало робіт та не надавало послуг, спрямованих на отримання доходу від свого основного виду діяльності, відповідач вважає, що відсутня можливість встановити факт використання придбаних позивачем у цей період ПММ у господарській діяльності ТОВ "Портінвест".

У відзиві Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРТІНВЕСТ" на апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві вказано на правомірність висновків суду першої інстанції, який прийняв обґрунтоване рішення, належно та повно встановивши обставини справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування такого рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що в період з 24.11.2017 по 07.12.2017 головним державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Портінвест" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за вересень 2017 року, результати якої оформлено актом від 14.12.2017 №900/26-15-14-04-01/37200001, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.5 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України, а саме:

- завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за: лютий 2017 року на суму ПДВ 19 979 грн., березень 2017 року на суму ПДВ 20 000 грн., травень 2017 року на суму ПДВ 20 000 грн., червень 2017 року на суму ПДВ 8 774 грн.;

- завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку у податковій декларації з ПДВ за вересень 2017 року на суму 68 753 грн.

На підставі вказаних висновків перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.01.2018:

- № 0001891404, яким ТОВ "Портінвест" зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ на 68 753 грн., та нарахований штраф у розмірі 34 377,00 грн.;

- № 0001901404, яким ТОВ "Портінвест" зменшено розмір від`ємного значення ПДВ на 68 753 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач після процедури адміністративного оскарження, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що аналіз наявних у матеріалах справи документів у сукупності та з урахуванням специфіки господарської діяльності ТОВ "Портінвест", принципу правомірності рішень платника податків та відсутності належних доказів нездійснення позивачем господарської діяльності у вказані періоди, дає підстави вважати необґрунтованими висновки відповідача про те, що вказані витрати позивача на дизельне паливо не пов`язані з господарською діяльністю ТОВ "Портінвест", що вказує на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Згідно з пунктом 189.1 статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (Закону №996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону №996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку, зокрема і формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/ або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність.

Відповідно до абзацу 5 статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Розумна економічна причина (ділова мета) для цілей податкового обліку передбачає обов`язкову спрямованість господарської операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.

Поняття економічного ефекту в нормах ПК не розкрито, однак, виходячи із визначення господарської діяльності, наведеного в підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК, та розуміння економічної доцільності, можна дійти висновку, що економічний ефект передбачає отримання доходу, зокрема у формі приросту (збереження) активів платника податків та/або їх вартості.

При цьому не обов`язково, щоб такий ефект спостерігався негайно після вчинення господарської операції. Також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі і операція може виявитися збитковою, що є природнім перебігом подій при здійсненні господарської діяльності.

Більш того, положення ПК України не ставлять у залежність право платника податків на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ від наявності чи відсутності доходів у звітному періоді від окремих господарських операцій, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу від усієї господарської діяльності в майбутніх періодах.

Так, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок відповідача про те, що суми ПДВ сплачені у вартості придбаного позивачем у січні-червні та вересні 2017 року дизельного палива у загальному розмірі 68 753 грн. безпідставно віднесені ТОВ "Портінвест" до складу податкового кредиту та до бюджетного відшкодування з ПДВ на рахунок платника у банку у податковій декларації з ПДВ за вересень 2017 року, адже надані до перевірки документи не дають можливості встановити факт використання дизельного палива у господарській діяльності ТОВ "Портінвест" з огляду на відсутність доказів здійснення такої діяльності та отримання від неї прибутку у вказані періоди.

Основним видом діяльності ТОВ "Портінвест" є діяльність головних управлінь (хед-офісів). Відповідно до пояснень за класом 70.10 КВЕЦ-2010 така діяльність включає: спостереження й управління різними підрозділами компанії або підприємства; здійснення стратегічного й організаційного планування та прийняття рішень щодо ролі компанії або підприємства; встановлення оперативного контролю й управління щоденними операціями відповідних підрозділів.

Цей клас включає діяльність: головних управлінь (хед-офісів); централізованих адміністративних офісів; корпоративних офісів; районних і регіональних офісів; допоміжних офісів з управління.

Факт придбання позивачем дизельного палива у січні-червні та вересні 2017 року та використання вказаного пального відповідач не заперечує. Разом з цим, відповідач не зазначає, у яких саме операціях, не пов`язаних із господарською діяльністю використане дизельне паливо.

Позивачем пояснено, що витрати пального в перевіреному періоді прямо пов`язані з обслуговуванням та управлінням підприємством, що беззаперечно є одним із важливих елементів господарської діяльності платника податку, оскільки не здійснюючи такі функції позивач фактично позбавить себе можливості отримувати будь-який дохід, пов`язаний з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Позивач вказав, що використовував автотранспорт в межах міста Київ для забезпечення здійснення власної господарської діяльності: розвозку кореспонденції, поїздок до податкової, банків, поїздок для контролю за діяльністю орендарів та інших загальногосподарських потреб. Крім того, на підприємстві є накази, згідно яких, за кожним керівником закріплюється автомобіль для виконання ними своїх службових обов`язків. На підтвердження вищевказаного, перевіряючому надані належно оформлені оригінали подорожних листів за кожен робочий день перевіряємого періоду, у яких був зазначений маршрут, на який було використане пальне.

Дані витрати палива класифікувались ТОВ "Портінвест" у бухгалтерському обліку як адміністративні витрати згідно з пунктом 18 П(с)БО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, за змістом якого до адміністративних витрат, серед іншого, належать витрати загальногосподарського призначення, спрямовані на обслуговування та управління підприємством. Витрати відображено у складі витрат перевіреного періоду на підставі абзацу 2 пункту 7 П(с)БО 16, оскільки такі витрати (як і будь-які інші адміністративні витрати) неможливо прямо пов`язати з конкретними доходами певного звітного періоду.

Разом з цим, факт не отримання позивачем доходу у січні-червні та вересні 2017 року за основним видом діяльності вказує на збитковість такої діяльності, однак безумовно не свідчить про те, що така діяльність не здійснювалась.

На підтвердження використання придбаного дизельного палива у власній господарській діяльності позивачем надано: докази наявності на балансі ТОВ Портінвест транспортних засобів щодо яких задокументовано використання придбаного дизельного палива; накази та акти про проведення контрольних замірів витрат палива службових автомобілів ТОВ Портінвест ; розрахунки нормативних витрат пального, які відповідають вимогам Наказу Міністерства транспорту України від 10.02.1998 № 43 Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті ; накази про використання службового автотранспорту, згідно яких службові автомобілі ТОВ Портінвест закріплені за певними працівниками ТОВ Портінвест ; накази про відрядження; подорожні листи; копії договору оренди частини нежитлового приміщення від 01.09.2015 №01/09/15 та акту приймання-передачі паркувальних місць від 01.09.2015, які підтверджують, що ТОВ Портінвест користується на правах оренди паркувальними місцями.

Враховуючи викладене, твердження апелянта щодо відсутності доказів наявності власних чи орендованих місць для стоянки транспортних засобів є неспроможними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Крім того, суд першої інстанції доречно зауважив, що у подорожніх листах зазначено маршрути, які починаються зі стоянки та закінчується стоянкою.

Необгрунтованими є й посилання апелянта на відсутність зв`язку між наданими послугами та реалізованими товарами з використанням паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів, оскільки позивачем надано відповідні докази та пояснення щодо вказаних обставин, а Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві не надано доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та у встановленому порядку підтвердили позицію останнього.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на те, що апелянтом, як суб`єктом владних повноважень, жодним чином не спростовано обгрунтованість вищевикладених висновків, а твердження апеляційної скарги містять лише посилання на положення нормативно-правових актів та висновки акту перевірки, що не вказує на наявність підстав для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне та законне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов