Постанова

від 16.10.2020 по справі 826/7685/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7685/17 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Чаку Є.В., Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного суду міста Києва та Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві, треті сооби: Державна судова адміністрація України та Державна казначейська служба України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не нарахування і не виплати позивачу при виході у відставку вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат (суддівської винагороди) за останньою посадою відповідно до частини 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, діючій до 27.03.2014 та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року взадоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VІІІ про звільнення суддів відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України суддю Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв`язку із поданням заяви про відставку.

На підставі постанови Верховної Ради України та заяви позивача про відставку, Деснянським районним судом міста Києва видано наказ від 03.10.2016 №150-ос-к, яким звільнено ОСОБА_1 з посади судді Деснянського районного суду м. Києва.

Оскільки при звільнені не вирішено питання про нарахування та виплати вихідної допомоги, позивач звернувся до відповідачів та третьої особи Державної судової адміністрації України із заявою від 23.01.2017 щодо виплатити йому, як судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги в розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою.

За результатами розгляду вказаної вище заяви позивача повідомлено, що виплата вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачалася частиною 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ, діючим законодавством не передбачена.

Позивач не погоджуючись з такими діями звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на дату ухвалення Верховною Радою України постанови від 22.09.2016 №1600-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Деснянського районного суду м. Києва, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ не містив положень, що передбачали виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів враховує наступне.

Частиною 1 статті 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07 липня 2010 року (далі - Закон № 2453-VI), у редакції Закону № 887-VII від 14 березня 2014 року, яка набрала чинності 19 березня 2014 року, встановлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII), внесено зміни до Закону № 2453-VI та виключено статтю 136 Закону (пункт 28 розділу ІІ Закону № 1166-VII).

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону № 1166-VII зміни, передбачені розділом II, набирають чинності з 01 квітня 2014 року.

Таким чином, з 01.04.2014 виплата вихідної допомоги суддям, які виходять у відставку, не передбачено.

Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VІІІ звільнено ОСОБА_1 з посади судді Деснянського районного суду м. Києва.

Відтак, на час звільнення позивача виплата вихідної допомоги не передбачалась чинним законодавством України, оскільки в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача.

Щодо посилань на рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України „Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII

Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України Про Конституційний Суд України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII: до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно зі статтею 91 Закону № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення.

Щодо доводів позивача про те, що він набув право на виплату вихідно допомоги при виході у відставку до прийняття законодавчих змін, колегія суддів зауважує, що законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою (в редакції Закону України Про судоустрій і статус суддів ), однак необхідною передумовою для набуття даного права є саме вихід судді у відставку.

Також, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути звужена шляхом внесення змін до законодавства, та звертає увагу, що у рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачами обґрунтовано не здійснено нарахування і виплату позивачу вихідної допомоги на підставі положень статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, яка діяла до 27.03.2014.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: