Постанова

від 31.03.2010 по справі 2-а-680/10/0270

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

31 березня 2010 р.           Справа № 2-а-680/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,

при секретарі судового засідання:   Котюжанській Тетяні Олександрівні  

за участю представників сторін:

позивача      :   Данилюк В.М. представник на підставі доручення;

відповідача :   Смик Л.М. представник на підставі довіреності; 

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів   

до:   Споживчого товариства "Кліф"  

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 4005 грн. 88 коп. та пені в сумі 814 грн. 80 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році

ВСТАНОВИВ :

Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – відділення Фонду) звернулося до суду з позовом до Споживчого товариства "Кліф" (далі – СТ "Кліф") про стягнення адміністративно - господарських санкцій і пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не зареєструвався у відділенні Фонду, як це передбачено п.2, п.3 Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженим постановою КМУ від 31.01.2007 №70 "Про реалізацію ст. 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та не подав Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік за формою 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42, в термін, передбачений п.2 "Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю", затвердженого постановою КМУ від 31.01.2007 № 70, чим порушив вимоги ч.9 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Крім того, перевіркою СП "Кліф" проведеною відділенням Фонду відповідно до ч.8 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі – Закон №875 – ХІІ) встановлено, що відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно вимог ч.1 ст.19 Закону №875 – ХІІ у кількості 1 – го робочого місця, та не сплачені адміністративно – господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За результатами перевірки 14.10.2009 року відносно голови правління СТ "Кліф" - Булейко З.П. був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.188-І Кодексу України про адміністративні правопорушення та направлений на розгляд до Немирівського районного суду Вінницької області.

Відповідач повинен був самостійно сплатити Вінницькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів розраховані в поданому звіті адміністративно  - господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати за 2007 рік за кожне робоче місце не зайняте інвалідом, тобто 4005 грн. 88 коп.  

Однак, СТ "Кліф" не виконано вимог ст.ст. 18, 19, 20 Закону №875 – ХІІ, а саме не забезпечено встановленого нормативу 1-го робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів, а також самостійно не розраховано та не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій, яка у відповідності до ст. 20 Закону №875 – ХІІ становить 4005 грн. 88 коп.

У строк, визначений ч. 4 ст. 20 Закону №875 – ХІІ, вказана сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем сплачена не була, що спричинило нарахування позивачем пені у розмірі 814,80 грн. з 16.04.2008 року. Адміністративно-господарські санкції та пеня у добровільному порядку відповідачем сплачені не були, що зумовило звернення позивача до суду з позовом про їх стягнення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та письмові докази у справі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала. Посилаючись на свої письмові заперечення, суду пояснила, що адміністративно – господарські санкції та пеня накладаються за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не за те, що СТ "Кліф" не виконало вимоги законодавства, в частині забезпечення реєстрації у відділенні Фонду та своєчасного подання Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік.

По – друге, представник відповідача стверджувала, що за змістом ст. 18 Закону №875 – ХІІ особи, які використовують найману працю, перш за все зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця.

У СТ "Кліф", в 2007 році такі робочі місця були в наявності, зокрема посада продавця – консультанта. Натомість в акті перевірки від 14.10.2009 року, що проводилась уповноваженими посадовими особами відділення Фонду та про яку згадувалось вище, не вказано про те, що відповідач такі робочі місця не створив.   

В підтвердження викладеного, представник відповідача пояснила суду, що у 2007 році у виділеному поряд з приміщенням магазину місці для оголошень, останній розмішував відомості щодо можливості укладання трудової угоди з працівником – інвалідом. Таким чином, був працевлаштований 30.07.2007 року інвалід ІІІ групи гр. ОСОБА_1

Поряд з цим, представник відповідача спростовуючи позовні вимоги зазначила, що позивач при обґрунтуванні адміністративного позову безпідставно посилається на факт складання відносно голови правління СТ "Кліф" протоколу про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 188-1 КУпАП, оскільки доказом про адміністративний проступок особи є не протокол про адміністративне правопорушення, а прийняте рішення суду, що набрало законної сили.

До того ж, представник відповідача вважає, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, оскільки нормами ст. 18 Закону №875 – ХІІ  визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача звернула увагу суду на те, що до правовідносин між роботодавцями та відділенням Фонду про стягнення адміністративно – господарських санкцій застосовуються строки, визначені ст. 250 Господарського кодексу України, відповідно до якої адміністративно – господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єктів господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже на думку представника відповідача, штрафні санкції, передбачені ст. 20 Закону №875 – ХІІ, є різновидом адміністративно – господарських санкцій, а тому для обчислення строку їх стягнення правильно керуватись нормами ст. 250 Господарського кодексу України.

Однак, позивачем не були прийняті до уваги строки, що встановлені ст. 250 Господарського кодексу України, що вказує на невідповідність позовних вимог положенням чинного законодавства, та є підставою для відмови в заявленому позові.    

З огляду на викладене, представник відповідача адміністративний позов не визнала та стверджувала, що вимоги позивача є незаконними та необґрунтованими, а тому позовна заява не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 4005 грн. 88 коп. та пеню в розмірі 814 грн. 80 коп. за одне незайняте робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда в 2007 році., Обґрунтовуючи свої вимоги  позивач вказує, що відповідач зобов'язаний був створити в 2007 р. 1 робоче місце для працевлаштування інваліда, але у відповідача в 2007 році дане вакантне місце інваліда не було зайняте, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити штрафні санкції у загальній сумі 4005 грн. 88 коп. (середню річну заробітну плату за 2007 р. за кожне робоче місце не зайняте інвалідом) та пеню у розмірі 814 грн. 80 коп.

Статтею 19 Закону №875 – ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 18 Закону №875 – ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 20 Закону №875 – ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону №875 – ХІІ, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі  підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних  осіб,  які  використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників  облікового  складу  за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині 1 статті 20 Закону №875 – ХІІ, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Згідно наданих суду документів, зокрема, звіту відповідача, середньооблікова чисельність штатних працівників в 2007 році становила 17 осіб, згідно ст. 19 Закону №875 – ХІІ із застосуванням правил арифметичного округлення кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2007 році визначена - 1 місце (а.с. 4).

У відповідності до статті 19 Закону №875 – ХІІ, підприємства, установи,    організації,    у    тому   числі підприємства,   організації   громадських  організацій  інвалідів, фізичні  особи,  які  використовують  найману  працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону №875 – ХІІ. Із змісту ст. 18 Закону №875 – ХІІ видно, що відповідач повинен надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Проте, відповідачем у 2007 році було самостійно працевлаштовано інваліда і чисельність інвалідів що працюють на підприємства становить 1 особа, що відповідає вимогам ст. 19 вказаного вище Закону №875 – ХІІ. Зазначене підтверджується звітом про наявність та працевлаштування інвалідів за 2007 рік, а також наказом про прийняття на роботу гр. ОСОБА_1 від 30.07.2007 №7, та копією пенсійного посвідчення виданого на ім’я ОСОБА_1 серія АГ №НОМЕР_1 (а.с.4, 37, 38).

Отже адміністрація підприємства самостійно здійснювала пошук кандидатури інваліда для працевлаштування, а відтак вона не зверталась до відповідних установ та організацій із запитами про направлення на підприємство інвалідів з метою їх подальшого працевлаштування.

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того, ст. 238 Господарського кодексу України  передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.  Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Елементами правопорушення, виходячи із загальних норм права, є вина та наявність  причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Однак, суд не вбачає в діях роботодавця складу правопорушення за яке застосовується юридична відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, як вбачається із змісту ст. 20 Закону №875 – ХІІ, відповідно до обставин справи, позивач не уповноважений на визначення розміру та стягнення адміністративно-господарських санкцій з відповідача. Крім того, судом встановлено, що відповідач в 2007 році самостійно працевлаштував інваліда і загальна чисельність інвалідів що працюють на підприємства становить 1 особа. Таким чином, відповідачем виконані вимоги Закону №875 – ХІІ, що виключає підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій. За таких підстав, позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

За сукупністю наведених обставин, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому в позові слід відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови  у  задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачем витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 2, 11, 71, 86, 159, 163, 186 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ :

Вінницькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів в задоволені позову до Споживчого товариства "Кліф" (22800,  вул. Горького, 82, м. Немирів, Вінницька область, код ЄДРПОУ 32905158) про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені відмовити повністю. 

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється  з  дня  отримання  нею  копії  постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено:   02.04.10  

Суддя                     Чернюк Алла Юріївна