Постанова

від 08.10.2020 по справі 495/5491/13-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6841/20

Номер справи місцевого суду: 495/5491/13-ц

Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2020 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер справи: 495/5491/13-ц

Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/6841/20

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,

- за участю секретаря судового засідання - Бикової К.А.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідач - ОСОБА_2 ,

- треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - 1) Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, 2) Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про усунення перешкод у здійсненні права власності, звільнення земельної ділянки, визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Шевчук Ю.В. о 14 годині 06 хвилині 17 лютого 2020 року , повний текст рішення складено 24 лютого 2020 року,

встановив:

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним уточненим у вересні 2016 року позовом, в якому остаточно просить: 1) визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №674079, виданий ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВЕР №194773 від 02.06.2007 року №2644 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010750600559 від 18.12.2007 року; 2) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:027:0084; 3) відновити право користування на земельну ділянку, площею - 0,0691 га., яка була виділена ОСОБА_1 рішенням №1619 Затоківською селищною радою від 13.10.2010 року, розташовану по АДРЕСА_1 ; 4) зобов`язати ОСОБА_2 усунути фактичне заволодіння та повернути ОСОБА_1 в користування частину земельної ділянки, площею - 10 кв. м., та не чинити перешкод у користуванні нею земельною ділянкою, розміром - 0,0691 га..

ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що їй на підставі свідоцтва про право власності на житло та договору міни належить 52/100 частин домоволодіння, розташованого за адресою - АДРЕСА_1 .

13 жовтня 2010 року рішенням Затоківської селищної ради ОСОБА_1 затверджено технічну документацію по інвентаризації земельної ділянки, площею - 0,0691 га., для будівництва та обслуговування її житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Коли позивачка почала збирати документи для здійснення приватизації, то нею було встановлено, що сусідка суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 незаконно заволоділа частиною земельної ділянки, розміром - 0,001 га. (10 кв. м.), що знаходилася у користуванні ОСОБА_1 .. Володільцем земельної ділянки ОСОБА_2 стала на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.06.2007 року, коли їй був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №674079, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.07.506.00559 від 18.12.2007 року, кадастровий номер земельної ділянки №5110300000:02:027:0084.

При оформленні права власності на земельну ділянку проводиться комплекс робіт (кадастрові зйомки), виконуваних для визначення меж земельних ділянок, які включають, у тому числі, узгодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами.

На момент встановлення межових знаків ОСОБА_1 не запрошували. Акт встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки, що передається для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 від 21 червня 2007 року ОСОБА_1 не підписувала. Підпис, що стоїть в акті напроти прізвища ОСОБА_1 їй не належить. За даним фактом підробки документів ОСОБА_1 22.04.2013 року зверталася із заявою до Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури Одеської області, на підставі якої 10.07.2013 року Білгород-Дністровським МРВ ГУ МВС України в Одеській області було відкрито кримінальне провадження №42013170240000239 за частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України.

Таким чином, позивачка стверджує, що частина земельної ділянки, площею - 10 кв. м., по АДРЕСА_1 , що знаходилась в користуванні ОСОБА_1 , та на якій був розташований сарай-склад літ. К , що належав ОСОБА_1 на праві приватної власності, було незаконно захвачено з боку суміжного землевласника - відповідачки ОСОБА_2 (Т. 1 а. с. 2 - 4, Т. 2 а. с. 154 - 157).

ОСОБА_2 , не визнавши вищевказаний первісний позов ОСОБА_1 , у березні 2017 року звернулася до суду із вищенаведеним зустрічним позовом в якому просить: 1) усунути ОСОБА_2 перешкоди у здійснені права власності щодо належної їй земельної ділянки, площею - 0,016 гаю., цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 , кадастровий №5110300000:02:027:0084, з боку ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки ОСОБА_2 , площею - 0,0010 га. (10 кв. м.); 3) зобов`язати ОСОБА_1 привести ділянку ОСОБА_2 у придатний для використання стан шляхом знесення паркану, який встановлений ОСОБА_1 на земельній ділянці ОСОБА_2 ; 4) зобов`язати ОСОБА_1 відновити межу земельної ділянки ОСОБА_2 (по лінії А-Б) у відповідності до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №674079, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010750600559 від 18.12.2007 року; 5) визнати незаконним та скасувати рішення Затоківської селищної ради №1619 від 13.10.2010 року Про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що 13 жовтня 2010 року Затоківська селищна рада прийняла рішення №1619, яким була затверджена технічна документація по інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_1 , площею - 0,0691 га., для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 та було вирішено видати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації зі складання Державного акту на право власності на цю ділянку та видати Державний акт. Вважає, що це рішення Затоківської селищної ради є незаконним та грубо порушує її права як власника суміжної земельної ділянки. Так, рішенням №1619 від 13.10.2010 року Затоківська селищна рада передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею - 0,0691 га., яка включає в себе частину земельної ділянки ОСОБА_2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5110300000:02:027:0084, що підтверджується наявними у справі протоколом про адміністративне правопорушення №000827 від 09.07.2013 року, приписом №001163 про усунення виявленого порушення, технічною документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_2 , яка була розроблена на підставі рішення Затоківської селищної ради №1063 від 01.11.2012 року. З цих документів вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_2 зменшена на - 0,0010 га. та змінена конфігурація межі ділянки з боку суміжного землекористувача ОСОБА_1 .. Тобто своїм рішенням №1619 від 13.10.2010 року селищна рада передала ОСОБА_1 частину земельної ділянки, яка вже перебувала у власності ОСОБА_2 , чим грубо порушила вимоги частину 1 статті 12, частину 5 статті 116 Земельного Кодексу, та права ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки.

На момент винесення рішення №1619 від 13.10.2010 року право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку (або її частину), яка вже мала кадастровий номер, у встановленому законом порядку не припинялося, право власності ОСОБА_2 підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку та було зареєстроване належним чином. Тобто, Затоківська селищна рада не мала прав щодо розпорядження земельною ділянкою ОСОБА_2 (або її частиною), так як ця ділянка перебувала у приватній власності, але всупереч статті 12, статті 116 ЗК України Затоківська селищна рада прийняла незаконне рішення про передачу ОСОБА_1 частини ділянки, що перебувала у власності ОСОБА_2 .. Крім того, остання звертає увагу суду на те, що інвентаризація ділянки ОСОБА_1 проводилася без участі ОСОБА_2 , яка на той час вже була суміжним землевласником. У технічній документації з інвентаризації ділянки ОСОБА_1 немає підпису та погоджень ОСОБА_2 (Т. 2, а. с. 211 - 212).

У судовому засіданні суду першої інстанції адвокат Мілер Ю.Б., діюча від імені ОСОБА_1 , підтримала доводи та вимоги позову ОСОБА_1 .. Заперечувала проти зустрічного позову. Просила відмовити у його задоволенні..

Адвокат Бондаренко Г.Є., діюча від імені ОСОБА_2 , у судовому засіданні суду першої інстанції підтримала доводи та вимоги зустрічного позову останньої. Заперечувала проти позову ОСОБА_1 .. Просила відмовити у його задоволенні (Т. 3, а. с. 116 - 117).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року у задоволенні вищенаведеного первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 ..

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 перешкоди у здійснені права власності належною їй земельної ділянки, площею - 0,016 га., цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №5110300000:02:027:0084.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки ОСОБА_2 , площею - 0,0010 га. (10 кв. м.).

Зобов`язано ОСОБА_1 привести ділянку ОСОБА_2 у придатний для використання стан шляхом знесення паркану, який встановлений відповідачкою на земельній ділянці ОСОБА_2 ..

Зобов`язано ОСОБА_1 відновити межу земельної ділянки ОСОБА_2 (А-Б) у відповідності до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №674079, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010750600559 від 18.12.2007 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, у ОСОБА_1 відсутній державний акт на право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Тому, з нею і не повинні були погоджуватись межі земельної ділянки, що підлягала відведенню ОСОБА_2 ..

Врахувавши те, що позивачкою за первісним позовом не доведено жодними належними і допустимими доказами наявність у неї будь-яких правових підстав для звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та наявність порушення прав позивачки за первісним позовом, які обумовлені діями відповідачки, суд першої інстанції дійшов до висновку про безпідставність і необґрунтованість первісних позовних вимог про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Адже, жодних законних прав та інтересів ОСОБА_1 порушено не було.

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позивачка ОСОБА_1 не надала жодних доказів, які б підтверджували викладені в позовній заяві вимоги. Надані позивачкою та її представником докази не можуть вважатися достатніми, а тому суд першої інстанції дійшов до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 ..

Суд першої інстанції вважав безпідставними вимоги заяви адвоката Міллер Ю.Б., діючої від імені ОСОБА_1 , про застосування строків позовної давності щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Затоківської селищної ради №1619 від 13.10.2010 року, та прийняв до уваги доводи адвоката Бондаренко Г.Є., діючої від імені ОСОБА_2 , про те, що згідно Постанови Верховного Суду України від 16.09.2015 року та Постанови Верховного Суду України від 08.06.2016 року позовна давність не поширюється на вимоги щодо визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності особи, або інше речове право.

Суд зазначив, що зазначене вище рішення Затоківської селищної ради не порушує прав та законних інтересів ОСОБА_2 , оскільки конкретних меж земельної ділянки ним не визначено, а визначено лише площу земельної ділянки, яка була передана ОСОБА_1 -0,0691 га..

Між тим, суд першої інстанції вважав обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню позовні вимоги зустрічного позову, оскільки право власності ОСОБА_2 на належну їй земельну ділянку підтверджується Державним актом серії ЯЕ №674079 від 18.12.2007 року, який виданий у встановленому законом порядку, не є скасованим чи визнаним нечинним. Попередній державний акт на право приватної власності на землю був виданий 17.08.1998 року ще померлому 21.08.2006 року ОСОБА_3 .. Розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 проводило ТОВ Фірма Інтерсервіс . Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_2 не може нести відповідальність за розробку технічної документації та прийняття рішень відповідними державними органами щодо передачі їй у приватну власність земельної ділянки.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , а саме щодо зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 належною їй земельною ділянкою, зобов`язати ОСОБА_1 привести земельну ділянку у придатний для використання стан та звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, площею - 0,0010 га. (10 кв. м.) (Т. 3 а. с. 120 - 131).

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким її первісні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 просить відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки ухвалене без повного та всебічного врахування обставин, які досліджувалися в ході розгляду справи, підтверджених висновками судових земельно-технічних експертиз.

Вказує на те, що відповідно до висновку №23/11 судової земельно-технічної експертизи від 08 липня 2016 року встановлено, що з врахуванням порядку користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 , що склався між співвласниками житлового будинку з 1993 року (за даними матеріалів інвестиційної справи КП Білгород-Дністровське БТІ №64), є захват з боку суміжного землевласника ОСОБА_2 відповідно до державного акту та технічної документації на ім`я ОСОБА_2 частини земельної ділянки, площею - 10 кв. м., яка за даними БТІ з 1993 року знаходилась в користуванні ОСОБА_1 , та на якій був розташований сарай-склад літ. К , який належав ОСОБА_1 на праві власності. На підставі рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради від 14.04.2005 року за №62 надано дозвіл на будівництво житлового будинку зі знесенням цього сараю.

Висновком судової земельно-технічної експертизи №02/2018 від 24 жовтня 2018 року також підтверджується факт накладення меж земельної ділянки ОСОБА_2 , згідно державного акту, та меж земельної ділянки ОСОБА_1 , згідно технічної документації із землеустрою 2010 року, на частині земельної ділянки, площею - 10 кв. м..

Апелянт в апеляційній скарзі також зазначає, що вона власницею 52/100 частин домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 . Її право власності на житло підтверджується наданими правовстановлюючими документами, а саме: - свідоцтвом про право власності на житло від 26.09.1994 року; - договором міни від 30.10.2000 року; - договором дарування від 13.11.2006 року. До складу належного позивачці домоволодіння входив сарай-склад літ. К , який і був розташований на спірній ділянці, розміром - 10 кв. м..

Таким чином, на думку апелянта, відповідно до вимог частини 2 статті 120 ЗК України до неї, як власника жилого будинку, будівлі або споруди перейшло право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, у тому числі і та частина земельної ділянки, розміром - 10 кв. м., на якій був розташований сарай-склад літ. К .

Вищевикладені обставини, як на думку ОСОБА_1 , є підтвердженням законності її первісних позовних вимог, безпідставності зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 (Т. 3, а. с. 138 - 143).

Адвокат ОСОБА_4 , діюча від імені ОСОБА_1 , у судовому засіданні підтримала викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Бондаренко Г.Є., діюча від імені ОСОБА_2 , заперечує проти апеляційної скарги. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Рішення суду першої інстанції просить залишити без змін. Зазначає про те, що висновки суду першої інстанції в частині задоволенні вимог зустрічного позову є законними та обґрунтованими, оскільки направленні на захист прав власника - ОСОБА_2 щодо належного їй майна. Посилається на безпідставність позову ОСОБА_1 , оскільки остання не довела факт набуття права власності на земельну ділянку. Її право власності не було порушено відповідачкою.

У судовому засіданні адвокат Бондаренко Г.Є., діюча від імені ОСОБА_2 , заперечувала проти апеляційної скарги. Просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Рішення суду першої інстанції просила залишити без змін, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяв та клопотань не надали.

Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому вирішені спору, освідомленість учасників справи про її розгляд, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її інших учасників

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частинами 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про скасування рішення органу місцевого самоврядування не оскаржується, тому законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно з положеннями частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих ї учасниками і досліджених судом доказів невірно встановив вищевказані обставини по справі, дійшов неправильного вищезазначеного висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , необхідність задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 .. Висновки суду не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 116, 152, 155, 158 ЗК України) права та процесуального (ст. ст. 263, 264 ЦПК України) права, з огляду на наступне.

На підставі наявних у справі, наданих її учасниками і досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

На підставі Свідоцтва про право власності на житло виданого 26.09.1994 року Органу приватизації державного жилого фонду Затоківської селищної ради, на підставі Договору міни від 30.10.2000 року, Договору дарування від 30.11.2006 року, ОСОБА_1 належить 52/100 частин житлового будинку літ. А , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Затоківської селищної ради №1619 від 13.10.2010 року ОСОБА_1 було передано земельну ділянку, площею - 0,0691 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). До цього, рішенням Затоківської селищної ради №34 від 19.12.1997 року ОСОБА_1 у постійне користування було надано земельну ділянку, площею - 180 кв. м.. Між тим, коли позивачка почала збирати документи для оформлення державного акту про право приватної власності на земельну ділянку, виявилось, що сусідній землекористувач, як вона стверджує, незаконно заволоділа частиною її земельної ділянки.

У свою чергу ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки, площею - 0,016 га., за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ№674079, виданого 18.12.2007 року. Також на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.06.2007 року, їй належать 48/200 частин житлового будинку за зазначеною вище адресою. Державний акт на землю на земельну ділянку, площею - 0,016 га., в межах згідно з планом, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , був оформлений 17.08.1998 року ще за життя спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом Державної інспекції сільського господарства в Одеській області №04.2-08/13/3796 від 12.07.2013 року було встановлено, що ділянка гр. ОСОБА_2 була зменшена до - 0,0147 га. за рахунок її самовільного зайняття гр. ОСОБА_1 , яка є суміжним землекористувачем. Тому Держсільгоспінспекцією в Одеській області було складено акт перевірки від 09.07.2013 року, протокол про адміністративні правопорушення №000837 від 09.07.2013 року та надано припис №001163 від 09.07.2013 року на ім`я ОСОБА_1 щодо усунення виявленого порушення (Т 1, а. с. 75).

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи №23/11 від 08.07.2016 року встановлено, що конфігурація та площа земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка знаходиться в користуванні ОСОБА_1 , зафіксовані в технічної документації із землеустрою, розробленої ПП Центр проектування і приватизації , відповідають фактичній конфігурації та площі земельної ділянки, але мають незначні розбіжності в лінійних розмірах з боку суміжної межі з ОСОБА_2 : - лінійний розмір по технічній документації - 2,73 м., фактичний лінійний розмір - 2,72 м. (менше на 0,01 м.); - лінійний розмір по технічній документації - 1,64 м., фактичний лінійний розмір - 1,70 м. (більше на 0,06 м.); - лінійний розмір по технічній документації - 5,35 м. та 0,24 м., фактичний лінійний розмір - 5,60 м. (більше на 0,01 м.), що не вплинуло на зміну площі земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_1 .

В результаті зіставлення фактичних лінійних розмірів, конфігурації та площі земельної ділянки, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 та земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_1 з лінійними розмірами, конфігурацією та площею згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 674079 від 18.12.2007 року, даних земельного кадастру і технічної документації із землеустрою 2010 року, встановлено накладення меж земельної ділянки згідно державного акту ОСОБА_2 та меж земельної ділянки згідно технічної документації із землеустрою ОСОБА_1 на частині земельної ділянки, площею - 10 кв. м..

Накладення на частині земельної ділянки, площею - 10 кв. м., відбулося за рахунок земельної ділянки, яка за даними матеріалів інвентаризаційної справи КП Білгород- Дністровське БТІ № 64 з 1993 року знаходилась в користуванні ОСОБА_1 , та на якій був розташований сарай-склад літ. К , який належав ОСОБА_1 на праві власності.

Дослідженням наданих матеріалів інвентаризаційної справи КП Білгород- Дністровське БТІ № 64 встановлено, що суміжна межа між земельною ділянкою, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 та земельною ділянкою, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_1 , згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 674079 від 18.12.2007 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 , не відповідала фактичній межі, яка існувала на час виготовлення державного акту в 2007 році. За даними матеріалів інвентаризаційної справи КП Білгород- Дністровське БТІ № 64 з 23.12.1993 року фактична межа проходила по ламаній лінії. Згідно державного акту фактична межа проходить по прямій лінії. У зв`язку з чим, фактична площа земельної ділянки не відповідає площі ділянки, яка міститься у державному земельному кадастрі та Державному акті.

23.03.2017 року представником ОСОБА_2 було подано заперечення на зазначений вище висновок експерта, через його необ`єктивність та односторонність, без врахування всіх обставин справи, до того ж експерт вийшов за межі своїх повноважень та дав правову оцінку діям сторін.

Згідно Висновку судового експерта Чорної Ю.П. №02/2018 від 24.10.2018 року, фактична площа земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка знаходиться у власності ОСОБА_2 , складає - 147,0 кв. м., що на 10 кв. м. менше площі згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 18.12.2007 року, серія ЯЕ№674079. У результаті зіставлення фактичних лінійних розмірів, конфігурації та площі земельної ділянки, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 та земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 з лінійними розмірами, конфігурацією та площею у відповідності до державного акту на право власності на земельну ділянку від 18.12.2007 року серія ЯЕ №674079 та технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (державного акту на право власності на земельну ділянку) гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , розробленою ПП Центр проектування і приватизації 2010 року, експертом встановлено накладення меж земельної ділянки ОСОБА_2 згідно державного акту та меж земельної ділянки ОСОБА_1 згідно технічної документації із землеустрою на частині земельної ділянки, площею - 10 кв. м..

По спірній фактичній межі між земельною ділянкою, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 та земельною ділянкою, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , на момент обстеження проходить кам`яна стіна з каменю черепашнику товщиною - 0,40 м., розташування якої не відповідає межі у відповідності до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 18.12.2007 року серія ЯЕ №674079 та Державного акту на право власності на землю серії ІV-ОД №024977 від 17.08.1998 року.

Між сторонами виникли правовідносини щодо права власності на земельну ділянку та права користування такою земельною ділянкою.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту (стаття 16 ЦК України).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частинами першою, другою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Так, відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності та видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Вищевикладений правовий висновок є відображенням правової позиції Верховного Суду, який викладено у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № № 593/424/16-ц.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку, який є ефективним. Зазначений у даному абзаці висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постановах № 6-33цс13 від 22 травня 2013 року та № 6-319цс15 від 01 липня 2015 року від якої в подальшому не було відступлено Верховним Судом, зокрема у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № № 593/424/16-ц.

З урахуванням вищевикладеного, а зокрема вищенаведених правових позицій судів касаційної інстанції, вищевказаних правил зокрема частини першої статті 155 ЗК України, вимога позову про визнання недійсним вказаного вище Державного акту на право власності на земельну ділянку, є належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку, який є ефективним.

Отже, доводи відзиву на апеляційну скаргу щодо відсутності вимог ОСОБА_1 про скасування рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, на підставі якого видано спірний Державний акт відповідачці, не мають наслідком відмову у задоволенні вимоги позову про визнання недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 674079, тому не заслуговують на увагу апеляційного суду.

Відповідно до висновку №23/11 судової земельно-технічної експертизи від 08 липня 2016 року, призначеною по даній цивільній справі ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 квітня 2016 року, встановлено, що з врахуванням порядку користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 , що склався між співвласниками житлового будинку з 1993 року (за даними матеріалів інвестиційної справи КП Білгород-Дністровське БТІ №64), є захват з боку суміжного землевласника - ОСОБА_2 відповідно до державного акту та технічної документації на ім`я ОСОБА_2 частини земельної ділянки, площею - 10 кв. м., яка за даними БТІ з 1993 року знаходилась в користуванні ОСОБА_1 , та на якій був розташований сарай-склад літ. К , який належав ОСОБА_1 на праві власності. На підставі рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради від 14.04.2005 року за №62 надано дозвіл на будівництво житлового будинку зі знесенням цього сараю (Т. 2, а. с. 140 - 141).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої-другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинні бути мотивоване у судовому рішенні.

Виходячи з наявних у справі доказів щодо встановлення погодженого попереднім власником суміжної земельної ділянки - ОСОБА_3 порядку користування суміжними земельними ділянками з 1993 року, колегія суддів не приймає до уваги та відхиляє висновки судової земельно-технічної експертизи №02/2018 від 24.10.2018 року про те, що експертом не встановлено наявність погодженого порядку користування суміжними земельними ділянками.

Як зазначалось вище, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Вбачаючи викладені вище висновки експерта №23/11 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 08 липня 2016 року, приписи частини першої статті 155 ЗК України апеляційний суд вважає законною та обґрунтованою вимогу позову ОСОБА_1 про визнання спірного Державного акту недійсним. Вказана у даному абзаці вимога позову підлягає задоволенню.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

З огляду на вищевикладене також підлягає задоволенню вимога позову ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:027:0084.

Між тим, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вищевказаний позов ОСОБА_1 в частині вимог щодо: 1) відновлення права користування на земельну ділянку, площею - 0,0691 га., яка була виділена ОСОБА_1 рішенням №1619 Затоківської селищної ради від 13.10.2010 року, розташована по АДРЕСА_1 ; 2) зобов`язання ОСОБА_2 усунути фактичне заволодіння та повернути ОСОБА_1 в користування частину земельної ділянки, площею - 10 кв. м., та не чинити перешкод у користуванні нею земельною ділянкою, розміром - 0,0691 га., є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на недоведеність цих вимог.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме в частині визнання спірного Державного акту недійсним, скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:027:0084.

Інші первісні позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно вимог пункту г частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Судом першої інстанції мотивовано оскаржуване рішення в частині задоволення вимог зустрічного позову, зокрема тим, що право власності ОСОБА_2 на належну їй земельну ділянку підтверджується Державним актом серії ЯЕ №674079 від 18.12.2007 року, який виданий у встановленому законом порядку, не є скасованим чи визнаним нечинним.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що позовні вимоги первісного позову та позовні вимоги зустрічного позову є взаємовиключними. Про вказане також вказує адвокат Бондаренко Г.Є., діюча від імені ОСОБА_2 , у відзиві на апеляційну скаргу. Остання вказує , зокрема на те, що задоволення вимог одного з вказаних позовів має наслідком відмову у задоволенні іншого позову.

З огляду на те, що підлягають задоволенню первісні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним Державного акту на ім`я ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації належної останній земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:027:0084, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні у повному обсязі вимог зустрічного позову ОСОБА_2 ..

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 є частково обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пунктам 3, 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині відмови у задоволенні первісного позову та часткового задоволення зустрічного позову, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_1 , відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 у повному обсязі за вищевикладеного обґрунтування.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статей 133, 141 ЦПК України необхідно здійснити перерозподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволення позовних вимог. У зв`язку із задоволенням двох первісних позовних вимог немайнового характеру необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у загальній сумі - 286,76 грн. = (57,35 грн. х 2 = 114,70 грн. - перша інстанція + 172,06 грн. - друга інстанція.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та в частині задоволених позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_5 - скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задовольнити частково.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 674079, виданий ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВЕР № 194773 від 02 червня 2007 року № 2644, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010750600559 від 18 грудня 2007 року.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:027:0084.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відновлення права користування земельною ділянкою, площею - 0,0691 га., розташованою по АДРЕСА_1 , яка була виділена їй рішенням Затоківської сільської ради від 13 жовтня 2010 року № 1619 та зобов`язання ОСОБА_2 усунути фактичне заволодіння та повернути ОСОБА_1 в користування частину земельної ділянки, площею - 0,0010 га. (10 кв. м.), та не чинити перешкод у користуванні нею земельною ділянкою загальним розміром - 0,0691 га. - відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про усунення перешкод у здійсненні права власності, звільнення земельної ділянки - відмовити.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі - 286 (двісті вісімдесят шість) грн. 76 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 19 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: О. В. Князюк

О. М. Таварткіладзе