Постанова

від 19.08.2020 по справі 296/11354/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 296/11354/18

провадження № 61-12282св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду

м. Житомира від 28 березня 2019 року, постановлену у складі судді

Рожкової О. С., та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 31 березня 2008 року Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (далі - АКІБ УкрСиббанк ) та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325593000, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 180 000 доларів США зі сплатою 12,40% річних та кінцевим терміном повернення 31 березня 2038 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня і між тими ж сторонами укладений договір іпотеки, за умовами якого

ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою.

Зазначав, що банк та відповідач укладали додаткові угоди як до договору про надання споживчого кредиту, так і до договору іпотеки.

8 грудня 2011 року АКІБ УкрСиббанк відступило право вимоги за договором про надання споживчого кредиту та договором іпотеки Акціонерному товариству Дельта Банк (далі - АТ Дельта Банк).

У подальшому позивач та АТ Дельта Банк 27 червня 2013 року уклали договір про відступлення права вимоги, за яким він набув прав кредитора та іпотекодержателя за кредитним та іпотечним договорами від 31 березня

2008 року.

Позивач вказував на те, що у порушення умов кредитного договору ОСОБА_2 зобов`язання не виконує, у зв`язку утворилась заборгованість у розмірі 2 204 456,35 грн.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на нежитлову будівлю загальною площею 217,2 кв.м, що розташована на АДРЕСА_2 , та земельну ділянку площею 0,0143 га (кадастровий номер 1810136600:04:010:0016) за тією ж адресою шляхом визнання за ним права власності на вказане майно.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2019 року провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що на час подання позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані як фізичні особи-підприємці і спірне нежитлове приміщення на АДРЕСА_2 використовується відповідачем у господарській діяльності, тому дійшов висновку, що вказані позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2019 року ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2019 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, а також вказав, що спір виник між суб`єктами підприємницької діяльності - фізичними особами-підприємцями, тому він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасувати, справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права.

Заявник вказував на те, що, закриваючи провадження, суди попередніх інстанцій помилково послались на статтю 20 ГПК України і, відповідно, дійшли помилкового висновку, що заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Судами залишено поза увагою, що договір про надання споживчого кредиту укладений ОСОБА_2 як фізичною особою і пункт 1.4 цього договору цільовим призначенням кредиту визначає особисті потреби позичальника. Тому справа підсудна суду загальною юрисдикції і підстав для закриття провадження у справі не було.

Залишено поза увагою судів і зміст договору про відступлення прав вимоги, який він уклав як фізична особа, і, відтак, набув усіх прав кредитора та іпотекодержателя як фізична особа.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив касаційну скаргу задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 24 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 31 березня 2008 року АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325593000, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 180 000 доларів США зі сплатою 12,40% річних та кінцевим терміном повернення 31 березня 2038 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня АКІБ УкрСиббанк і ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою.

8 грудня 2011 року АКІБ УкрСиббанк відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки АТ Дельта Банк .

27 червня 2013 року АТ Дельта Банк та ОСОБА_2 уклали додатковий договір № 2 до договору про надання споживчого кредиту і додатковий договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 31 березня 2008 року, за умовами яких ОСОБА_2 отримує кредит в сумі

1 515 884,63 грн і передає в іпотеку банку нежитлову будівлю загальною площею 217,2 кв.м, розташовану на АДРЕСА_2 , квартира АДРЕСА_3 .

З інвентарної справи суди встановили, що нежитловою будівлею за вказаною адресою є приміщення магазину непродовольчих товарів, яке використовує боржник для здійснення підприємницької діяльності.

1 лютого 2018 року ОСОБА_1 та АТ Дельта Банк уклали договір про відступлення прав вимоги, за яким ОСОБА_1 набув права кредитора та іпотекодержателя за кредитним договором і договором іпотеки від 31 березня 2008 року.

З витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суди попередніх інстанцій також встановили, що ОСОБА_1 з 15 жовтня 2008 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, а ОСОБА_2 - з 27 липня 2006 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказані позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки сторони у справі мають статус фізичних осіб-підприємців і майно на яке позивач просить звернути стягнення використовується ОСОБА_2 у господарській діяльності.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, касаційний суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, за правилами якого розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Частиною другою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом . Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою (частина друга статті 50 ЦК України).

Частиною восьмою статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підстави вважати, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізична особа - підприємець сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 14-274цс19.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання споживчого кредиту, укладений 31 березня 2008 року між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_2 як фізичною особою.

Матеріалами справи підтверджено і те, що 1 лютого 2018 року договір про відступлення прав вимог, за яким позивач набув прав кредитора та іпотекодержателя, укладений між банком і ОСОБА_1 як фізичною особою.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про належність цього спору до юрисдикції господарського суду є неправильним.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що спір, за вирішенням якого до суду звернулася позивач, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері здійснення господарської діяльності, тому справу необхідно розглядати у порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги).

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про помилковість висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що вказана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскаржувані ухвала Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2019 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2019 року не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду відповідно до статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 березня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов