Постанова

від 15.10.2020 по справі 922/1129/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2020 р. Справа № 922/1129/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Дучал Н.М. , суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.

секретар судового засідання Рудик Т.С.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Чекотило О.І., генеральний директор, Гнатченко П.М., довіреність

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Володар-Кегичівка» , смт. Кегичівка Харківської області (вх. № 1742 Х/1)

на рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2020, повне рішення складено 24.06.2020 (суддя Сальнікова Г.І.)

у справі № 922/1129/20,

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Володар-Кегичівка» , смт. Кегичівка Харківської області

про стягнення 169650,60 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар-Кегичівка" про стягнення 169 650,60 грн, з яких: пеня у розмірі 81 894,14 грн., 3% річних у розмірі 26 807,36 грн. та інфляційні втрати у розмірі 60 949,09 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу №1005/1718-БО-32 від 30.08.2017 в частині здійснення своєчасної оплати вартості отриманого природного газу у встановлені договором строки.

У відзиві на позов (вх. №10127) відповідач просив про зменшення пені на 90 % до розміру 7 938,32 грн., вважаючи також, що до стягнення підлягають 3 % річних у розмірі 18 702, 30 грн. і інфляційні у розмірі 43246, 86 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.06.2020 у справі №922/1129/20 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Володар-Кегичівка» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - 81 894,14 грн. пені; 26 807,36 грн. 3% річних; 60 949,09 грн. інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2544,76 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі судом першої інстанції встановлено, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, в порушення пункту 6.1. Договору, за яким остаточна оплата за газ мала здійснюватися до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, а тому, позивачем обгрунтовано заявлено до стягнення пеню у розмірі 81 894,14 грн., 3% річних у розмірі 26 807,36 грн. та інфляційні втрати у розмірі 60 949,09 грн.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення на 90% розміру пені, судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не надано доказів знаходження Товариства у тяжкому фінансовому стані або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для відповідача у зв`язку із сплатою неустойки в установленому договором розмірі. А отже, враховуючи інтереси обох сторін, суд дійшов висновку, що зазначені відповідачем обставини не є винятковими.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Володар-Кегичівка» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати частково рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2020 у справі №922/1129/20 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов частково та зменшити розмір заявленої до стягнення позивачем пені на 90% до розміру 7938,32 грн.; стягнути 3% річних в розмірі 18 702,30 грн. і інфляційні в розмірі 43 246,86 грн.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що при перевірці наданого позивачем розрахунку пені судом першої інстанції не враховано норми ст. 232 Господарського кодексу України та не прийнято до уваги наданий відповідачем контррозрахунок, відповідно до якого, розмір пені складає 79383,20 грн., 3% річних - 18702,30 грн., та інфляційні втрати - 43246,86 грн. Також, на думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно не задоволено клопотання про зменшення на 90% розміру пені, оскільки не враховано, що борг виник не з вини відповідача, а з відсутності на поточних рахунках відповідача коштів через несплату з боку бюджетних установ за отримання послуг зі здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, тому в разі задоволення позову відповідач буде змушений звертатись до суду з позовами про стягнення збитків з державних установ (учбових закладів, дитячих садків, лікарень, інших державних об`єктів).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2020 сформовано колегію Східного апеляційного господарського суду у складі: Дучал Н.М. - головуючий суддя, судді Россолов В.В., Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Володар-Кегичівка» , встановлено строк для подання АТ «НАК «Нафтогаз України» відзиву на апеляційну скаргу та призначено розгляд апеляційної скарги на 15.09.2020.

У зв`язку з перебуванням у відпустці на дату розгляду апеляційної скарги члена колегії судді Склярук О.І., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Дучал Н.М., судді Гетьман Р.А., Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 розгляд апеляційної скарги ТОВ Володар-Кегичівка на рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2020 відкладено на 15.10.2020 об 11:30. Явку представників учасників судового процесу визнано необов`язковою.

Представники апелянта у судовому засіданні 15.10.2020 року підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, просили скаргу задовольнити.

Позивач не скористався правом участі представника у судових засіданнях апеляційної інстанції, про час та місце проведення судових засідань повідомлений належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення ухвал суду.

За положеннями ст.42 Господарського процесуального кодексу України участь представника є правом, а не обов`язком учасника справи.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України , неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р.

Згідно з приписами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Східним апеляційним господарським судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар-Кегичівка" (споживач) укладено договір №1005/1718-БО-32 постачання природного газу, відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Як свідчать матеріали справи, сторонами до договору постачання природного газу №1005/1718-БО-32 від 30.08.2017 укладені Додаткові угоди, а саме: №1 від 12.01.2018, №2 від 26.03.2018, №3 від 06.04.2018, №4 від 11.06.2018.

За умовами п.2.1 договору, з урахуванням додаткових угод № 2 від 26.03.2018, № 3 від 06.04.2018, № 4 від 11.06.2018, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017р. по 31 березня 2018 року, з 01квітня 2018 по 31 травня 2018,з 01 червня 2018 по 31 липня 2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 824,814 тис. куб. метрів, до 26,0 тис. куб. метрів, до 0,7 тис. куб. метрів відповідно, у тому числі з визначеним обсягом по місяцях.

Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу(п. 3.7 договору).

Ціна на природний газ визначається відповідно до р.5 цього договору.

Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п.5.4 договору).

Відповідно до п.6.1. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 12.01.2018 до договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3. цього договору, укладення договору про організацію та взаєморозрахунки, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (п. 8.3. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 12.01.2018).

Положеннями пункту 7.2 договору передбачено, серед іншого, обов`язок споживача щодо своєчасної оплати вартості поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором .

У пункті 8.2. Договору сторонами обумовлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Додатковою угодою № 1 від 12.01.2018, шляхом внесення змін до п.8.2. договору постачання, розмір пені за прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору зменшено до 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, визначений сторонами у пункті 10.3 договору, та становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 р. по 31 липня 2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розд. 12 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 11.06.2018).

На виконання умов договору постачання природного газу №1005/1718-БО-32, позивачем було передано ТОВ Володар-Кегичівка природний газ на загальну суму 8 065 068,83 грн, що підтверджується наданими до позовної заяви актами приймання-передачі від 31.10.2017 на суму 520 973,78грн. ( у жовтні 2017року), від 30.11.2017 на суму 1 217 069,90грн. (у листопаді 2017 року), від 31.12.2017 на суму 1 539 569,80 грн.( у грудні 2017року), від 31.01.2018 на суму 1 621 855,28 грн. ( у січні 2018 року), від 28.02.2018 на суму 1 503 598,36 грн. ( у лютому 2018року), від 31.03.2018 на суму 1 438 468,33 грн. ( у березні 2018року), від 30.04.2018 на суму 222 631,96 грн.( у квітні 2018 року), від 31.05.2018 на суму 901,42 грн. ( у травні 2018 року).

Позивач наголошує, що відповідачем прийняті на себе зобов`язання за договором по сплаті за отриманий газ здійснювалися несвоєчасно та не були виконані у передбачений пунктом 6.1 договору строк, на підтвердження чого надано довідку «Операції по договору № 1005/1718-БО-32, підприємство «Володар-Кегичівка ТОВ , з 01.09.2017 по 31.12.2018р.» , а також виписки по банківським рахункам позивача.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 81894,14 грн. пені, 26 807,36 грн. 3% річних, 60 949,09 грн. інфляційних втрат.

До позовної заяви додано копію постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019р. за №226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", якою змінено тип публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Зміна типу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не є його реорганізацією (перетворенням, злиттям, приєднанням) у розумінні статей 104, 106-109 Цивільного кодексу України та не передбачає правонаступництва.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необрунтованість апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, за якою зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами ( ст.629 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою договір № 1005/1718-БО-32 від 30.08.2017 з урахуванням додаткових угод, є договором поставки, згідно з яким за приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено належне виконання позивачем прийнятих на себе зобов`язань за договором з постачання відповідачу природного газу, зауважень щодо обсягу та кількості переданого природного газу від відповідача не надходило, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання -передачі природного газу від 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017, 31.01.2018, 28.02.2018, 31.03.2018, 30.04.2018, 31.05.2018 на загальну суму 8065068,83 грн.

За змістом п.6.1 договору № 1005/1718-БО-32 від 30.08.2017р. остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно відомостей, які містяться у довідці «Операції по договору № 1005/1718-БО-32, підприємство «Володар-Кегичівка» , з 01.09.2017 р. по 31.12.2018р.» , наданої АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , остаточні розрахунки здійснювалися відповідачем з порушенням строків, встановлених розділом 6 «Порядок та умови проведення розрахунків» договору №1005/1718-БО/32, що не спростовано відповідачем.

Докази належного та своєчасного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати за отриманий газ за договором №1005/1718-БО/32 від 30.08.2017 року, матеріали справи не містять.

Наданий відповідачем контррозрахунок є не повним, оскільки не відображає здійснені ним розрахунки за всі періоди та необхідну кількість днів у періоді, по яких позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні.

Копії платіжних доручень № 436 від 07.12.2018, № 448 від 10.12.2018 та № 493 від 21.12.2018, поданих відповідачем до відзиву на позовну заяву, свідчать про здійснення оплати за іншим договором № 1466/18-БО-32 від 08.10.2018.

Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції правомірно виходив з того, що фактичне перерахування вартості природного газу за поставками жовтня, грудня 2017 року, березня 2018 - травня 2018 року здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених договором № 1005/1718-БО/32 від 30.08.2017року.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ( ст.610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Відповідач в апеляційній скарзі заперечує нарахування 3% річних у сумі 26 807,36 грн. та інфляційних втрат у сумі 60 949,09 грн. та вважає, що до стягнення підлягають 3% річних у сумі 18702, 30 грн. та інфляційні у сумі 43 246, 86 грн.

Для перевірки здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судовою колегією враховані висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, згідно з якими при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Постанови КМУ №1078). Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних, з урахуванням умов договору, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про вірність розрахування та обгрунтованість вимог позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 60 949,09 грн. та 3% річних у розмірі 26 807,36 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 81 894,14 грн. пені за порушення строків оплати отриманого газу на підставі п. 8.2 договору.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафними санкціями, в розумінні ст.230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (п.6 ст.232 Господарського кодексу України).

За змістом п. 8.2. Договору сторонами обумовлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Додатковою угодою № 1 від 12.01.2018, розмір пені за прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору зменшено до 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Зазначені положення дотримані позивачем при нарахуванні пені.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача та правомірність нарахування пені у сумі 81 894,14 грн. за прострочення відповідачем оплати за отриманий газ за договором № 1005/1718-БО-32 від 30.08.2017 про постачання природного газу.

Щодо заявленого відповідачем у справі клопотання про зменшення розміру пені на 90%, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду, при прийнятті рішення, зменшувати розмір неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, передбачене також частиною 3 ст.551 Цивільного кодексу України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз приписів зазначених статей дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлену до стягнення суму пені пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення пені, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. При цьому обов`язок доведення існування обставин, зокрема майнових та інших інтересів сторін, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Отже, зменшення пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обґрунтувань, наведених учасниками справи, таке зменшення не є обов`язком суду. Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 916/188/17, від 19.09.2019 зі справи № 904/5770/18.

Водночас, ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та іншими нормами чинного законодавства України не визначено переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено пеню, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, тому відповідне питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В обґрунтування клопотання про зменшення на 90% розміру пені відповідач, зокрема, вказує на те, що його фінансовий стан є скрутним, прострочення було невеликим, відповідач докладав максимальних зусиль для вчасного розрахунку, інфляційні нарахування є великими та компенсують всі негативні наслідки для кредитора, виплата пені в повному обсязі негативно вплине на роботу Товариства, у зв`язку з відсутністю джерел для виплати сум пені, інфляційних та 3% річних.

На підтвердження скрутного фінансового становища відповідачем надано оборотньо-сальдові відомості по рахунку 311 в банках за період березень - грудень 2018 та копії актів звірки розрахунків зі споживачами теплової енергії.

Дослідивши вказані документи, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що з актів звірки взаємних розрахунків взагалі не вбачається, за постачання яких послуг та на підставі яких договорів у контрагентів утворилась заборгованість перед відповідачем, а оборотньо-сальдові відомості по рахунку 311 в банках за період березень - грудень 2018 не є беззаперечним доказом знаходження відповідача у тяжкому фінансовому стані.

З огляду на таке, колегія суддів вважає обгрунтованими висновки місцевого господарського суду про не надання відповідачем належних та достатніх доказів в підтвердження існування виняткових обставин, за наявності яких може бути зменшено розмір стягуваної пені, зокрема, знаходження у тяжкому фінансовому стані або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для відповідача у зв`язку із сплатою неустойки в установленому договором розмірі.

Крім того, колегія суддів зауважує, що за приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідачем свідомо підписано договір постачання природного газу №1005/1718-БО-32 від 30.08.2017 та додаткові угоди до нього, зокрема №1 від 12.01.2018, отже, погодивши всі істотні умови договору № 1005/1718-БО-32 постачання природного газу від 30.08.2017, зокрема, щодо порядку та строків внесення оплат за поставлений позивачем природний газ та сплати пені за прострочення оплати, відповідач взяв на себе зобов`язання належним чином виконувати умови підписаного сторонами договору.

До того ж, відповідач є господарюючим суб`єктом та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про зменшення суми пені на 90%.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (Заява N4909/04) вказано, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010(Заява N4241/03) Європейським Судом зазначено, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на наведене, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Твердження заявника апеляційної скарги про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Харківської області від 24.06.2020 у справі № 922/1129/20.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2020 у справі № 922/1129/20 покладаються на заявника

Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Володар - Кегичівка на рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2020 у справі №922/1129/ 20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24.06.2020 у справі № 922/1129/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.10.2020.

Головуючий суддя Н.М. Дучал

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов