Рішення

від 20.10.2020 по справі 910/8367/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.10.2020Справа № 910/8367/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Селянського (фермерського) господарства Оксана

до Товариства з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум

про стягнення 611504,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Пашковський Д.В.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Селянського (фермерського) господарства Оксана з вимогам до Товариства з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум про стягнення 611504,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 не поставив позивачу у встановлені строки товар та не у повному обсязі повернув позивачу попередню оплату.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 відкрито провадження у справі №910/8367/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.07.2020, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 22.07.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 01.09.2020.

20.08.2020 відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу адвоката.

У підготовчому засіданні 01.09.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 15.09.2020.

Підготовче засідання, призначене на 15.09.2020, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Спичака О.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2020 підготовче засідання у справі №910/8367/20 призначено на 07.10.2020.

У підготовчому засіданні 07.10.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.10.2020.

15.10.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У вказаному клопотанні відповідач просив суд відкласти розгляд справи, оскільки сторони знаходяться в процесі укладення мирової угоди.

Представник позивача у судовому засіданні 20.10.2020 надав усні пояснення по справі, заперечив проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, відмовив в його задоволенні, оскільки сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу, в тому числі на стадії виконавчого провадження.

Представник відповідача у судове засідання 20.10.2020 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду була отримана відповідачем 09.10.2020 (за ідентифікатором пошуку 0105474925656).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 20.10.2020 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

01.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум (постачальник) та Селянським (фермерським) господарством Оксана (покупець) укладено Договір №2098 постачання нафтопродуктів, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується у відповідності з замовленнями передавати у власність покупця нафтопродукти: бензин А-92, бензин А-95, дизельне паливо.

Відповідно до п. 1.4 Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 загальна сума договору складає суму всіх підписаних обома сторонами накладних.

Згідно з п. 3.1 Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 товар поставляється погодженими партіями у відповідності з заявками покупця на постачання тої чи іншої партії товару. Заявка вважається оформленою покупцем належним чином, якщо в ній зазначено найменування, кількість, ціна товару та якщо вона була надіслана постачальнику письмово (факсом або електронною поштою).

У п. 3.4 Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 зазначено, що на основі поданої покупцем заявки постачальник до кінця робочого дня, наступного за днем надання заявки, оформлює і направляє покупцю рахунок-фактуру. Рахунок-фактура дійсний до сплати протягом 3-х банківських днів після його оформлення.

Згідно з п. 3.7 Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 перехід права власності на товар відбувається в момент передачі. Моментом передачі товару вважається дата фактичного переходу товару, що підтверджується підписанням накладних на отримання товару покупцем.

Як зазначено у п. 4.1 Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018, вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Відповідно до п. 4.2 Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 оплата покупцем вартості товару може здійснюватись на умовах попередньої оплати вартості товару або фактичної оплати вартості товару. Порядок розрахунків по кожній партії товару вказується в додатковій угоді на отримання товару.

У випадку погодження сторонами попередньої оплати за товар покупець здійснює 100% передплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника (п. 4.3 Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018).

Відповідно до п. 4.6 Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 зобов`язання покупця щодо оплати товару виникають з моменту здійснення постачальником поставки товару згідно з п. 3.5 даного договору, а у випадку, коли сторони домовились про попередню оплату товару - з моменту виставлення постачальником рахунка-фактури.

Згідно з п. 10.1 Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до їх повного проведення. Якщо жодна із сторін не заявить про розірвання договору, він вважається автоматично пролонгованим на тих самих умовах.

Згідно з п. 10.2 Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 у випадку відсутності заяви однієї із сторін про розірвання або зміну договору не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення строку дії даного договору, договір вважається продовженим на такий самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів надання будь-якою стороною Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 заяв про розірвання або зміну його умов, суд дійшов висновку, що вказаний договір був чинним у спірний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що 31.01.2020 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 756504,00 грн (призначення платежу - за паливо дизельне, рахунок №БР000000175 від 30.01.2020), що підтверджується платіжним дорученням №26 від 31.01.2020, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що вказана сума грошових коштів була сплачена позивачем в якості попередньої оплати.

Вказані обставини не заперечувались відповідачем під час розгляду судом справи, зокрема, відзиву на позовну заяву відповідачем суду не подано.

При цьому, судом встановлено, що 26.03.2020 відповідач повернув позивачу грошові кошти у сумі 40000,00 грн (відповідно до платіжного доручення №3298 від 26.03.2020), 15.04.2020 - грошові кошти у сумі 40000,00 грн (відповідно до платіжного доручення №3476 від 15.04.2020).

Щодо вказаних обставин між сторонами відсутній спір.

Судом встановлено, що 16.04.2020 між Селянським (фермерським) господарством Оксана (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Партнер`с (адвокатське об`єднання) укладено Договір №16/04/2020 про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Додатковою угодою №2 від 16.04.2020 сторони погодили, що адвокатське об`єднання надає клієнту послуги із здійснення комплексу дій, направлених на вирішення спору між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум з приводу порушених майнових прав і законних інтересів клієнта щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум 611504,00 грн. На виконання даного пункту адвокатське об`єднання уповноважене вести переговори, направляти листи, заяви, претензії, вимоги з правом підпису всіх необхідних документів, здійснювати будь-які не заборонені чинним законодавством дії щодо досудового врегулювання спору, а вразі необхідності звернутись до суду з позовом про стягнення грошових коштів від імені та в інтересах клієнта.

Відповідно до ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Вимогою про поставку товару від 27.04.2020 позивач (в інтересах якого діяв адвокат Пашковський Д.В.) звернувся до відповідача та повідомив про те, що позивач оплатив товар відповідно до платіжного доручення №26 від 31.01.2020, у зв`язку з чим просив здійснити поставку товару - дизельного пального на суму 676504,00 грн у строки, встановлені Договором №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 (до вказаної вимоги додано відповідну заявку на поставку товару).

Вказана вимога та заявка була надіслана відповідачу 28.04.2020, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком та поштовою накладною 0101416535338 (копії долучені позивачем до позовної заяви).

Як вбачається з інформації, розміщеної на офіційному сайті АТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, вказана вимога разом з заявкою була отримана відповідачем 04.05.2020 (за ідентифікатором пошуку 0101416535338).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до п. 3.5 Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 постачальник забезпечує поставку товару протягом 5-ти робочих днів після отримання від покупця заявки на поставку товару.

Таким чином, оскільки заявка на поставку товару на суму 676504,00 грн була отримана відповідачем 04.05.2020 та станом на дату отримання вказаної заявки сума здійсненої позивачем попередньої оплати становила 676504,00 грн (756504,00 грн - мінус 40000,00 грн - мінус 40000,00 грн), відповідач зобов`язаний був поставити позивачу товар у строк до 12.05.2020 включно.

Доказів виконання обов`язку з поставки позивачу товару на суму 676504,00 грн матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

При цьому, судом встановлено, що 04.05.2020 відповідач повернув позивачу грошові кошти у розмірі 15000,00 грн (відповідно до платіжного доручення №3669 від 04.05.2020) та 07.05.2020 - грошові кошти у розмірі 10000,00 грн (відповідно до платіжного доручення №3721 від 07.05.2020).

Судом встановлено, що 14.05.2020 позивач (в інтересах якого діяв адвокат Пашковський Д.В.) надіслав відповідачу вимогу про повернення грошових коштів - залишку неповернутої попередньої оплати у сумі 651504,00 грн, здійсненої за платіжним дорученням №26 від 31.01.2020, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком та поштовою накладною 0110311739832 (копії долучені позивачем до позовної заяви).

Як вбачається з інформації, розміщеної на офіційному сайті АТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, вказана вимога була отримана відповідачем 21.05.2020 (за ідентифікатором пошуку 0110311739832).

Як вбачається з платіжного доручення №3773 від 19.05.2020, відповідачем 19.05.2020 було повернуто позивачу частину попередньої оплати у сумі 40000,00 грн.

Оскільки відповідачем не було повернуто позивачу попередню оплату у повному обсязі (у сумі 611504,00 грн), звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача частину неповернутої попередньої оплати, що становить 611504,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, на виконання умов Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 позивачем було сплачено на користь відповідача попередню оплату у розмірі 756504,00 грн.

При цьому, станом на дату отримання відповідачем від позивача заявки на поставку товару (04.05.2020) сума попередньої оплати становила 676504,00 грн (у зв`язку з поверненням відповідачем частини попередньої оплати у сумі 80000,00 грн).

Водночас, не здійснивши поставку товару у встановлені договором строки (до 12.05.2020 включно), відповідач повернув позивачу частину попередньої оплати у розмірі 25000,00 грн.

Як встановлено судом, 14.05.2020 позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення грошових коштів - залишку неповернутої попередньої оплати у сумі 651504,00 грн.

Як вбачається з платіжного доручення №3773 від 19.05.2020, відповідачем 19.05.2020 було повернуто позивачу частину попередньої оплати у сумі 40000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Суд зазначає, що по суті, вимога позивача про повернення попередньої оплати є односторонньою відмовою від зобов`язання з поставки товару, право на яку передбачено ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України.

Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов`язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).

Таким чином, направивши відповідачу вимогу про повернення попередньої оплати, позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов`язання з поставки, яке виникло з Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018, у зв`язку з чим між сторонами припинились зобов`язання з поставки товару, зокрема у відповідача припинився обов`язок поставити позивачу товар.

Водночас, у відповідача як у продавця, який у встановлені договором строки не поставив товар покупцю, виник обов`язок повернути позивачу сплачену останнім суму попередньої оплати.

Доказів повернення (сплати) грошових коштів (попередньої оплати) у розмірі 611504,00 грн позивачу станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум з повернення суми попередньої оплати у розмірі 611504,00 грн підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не був спростований, у зв`язку з чим позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства Оксана до Товариства з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум про стягнення попередньої оплати у розмірі 611504,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивачем заявлено до відшкодування відповідачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 30575,20 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Позивачем долучено до матеріалів справи ордер на надання правової допомоги серії КВ номер 355639, виданий адвокатським об`єднанням на ім`я Пашковського Д.В. з метою представництва інтересів Селянського (фермерського) господарства Оксана у Господарському суді міста Києва у спорі з Товариством з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум ; копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4217, виданого на ім`я Пашковського Д.В.

Судом встановлено, що 16.04.2020 між Селянським (фермерським) господарством Оксана (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Партнер`с (адвокатське об`єднання) укладено Договір №16/04/2020 про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

У п. 2.1 Договору зазначено, що адвокатське об`єднання на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання наступної правничої допомоги:

- представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, в органах державної виконавчої служби, а також в інших органах під час розгляду правових спорів;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- підготовки, аналізу господарських, цивільних договорів;

- захист прав та законних інтересів клієнта у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законодавством та законодавством про адміністративні правопорушення України;

- надає консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають у клієнта в процесі здійснення діяльності;

- інформує клієнта на його запит про зміни в законодавстві, організував спільно з іншими підрозділами вивчення керівними працівниками та спеціалістами клієнта нормативних актів, які стосуються їх діяльності.

Відповідно до п. 4.2 Договору правнича допомога, що надається адвокатським об`єднанням клієнту, ґрунтується на платній основі, розмір оплати якої визначається в порядку, встановленому відповідно до Тарифів (Додаток №1 до договору), в рахунку-фактурі та/або акту приймання-передачі.

Згідно з п. 4.2.1 Договору оплата отриманих послуг за цим договором здійснюється на підставі рахунку та/або акту приймання-передачі наданих послуг протягом 3-х банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку та/або підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Передача послуг адвокатським об`єднанням та приймання їх результатів клієнтом оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноваженими представниками сторін в останній робочий день кожного календарного місяця (п. 4.3 Договору).

16.04.2020 сторонами укладено Додаткову угоду №1 до вказаного Договору, в якій сторони погодили перелік (найменування) послуг, що надаються позивачу адвокатським об`єднанням, та їх вартість; зокрема, зазначили, що вартість 1 години роботи адвоката становить 1200,00 грн.

Додатковою угодою №2 від 16.04.2020 сторони погодили, що адвокатське об`єднання надає клієнту послуги із здійснення комплексу дій, направлених на вирішення спору між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум з приводу порушених майнових прав і законних інтересів клієнта щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум 611504,00 грн. На виконання даного пункту адвокатське об`єднання уповноважене вести переговори, направляти листи, заяви, претензії, вимоги з правом підпису всіх необхідних документів, здійснювати будь-які не заборонені чинним законодавством дії щодо досудового врегулювання спору, а вразі необхідності звернутись до суду з позовом про стягнення грошових коштів від імені та в інтересах клієнта.

Відповідно до звіту №1 до Договору, складеного 05.06.2020 директором адвокатського об`єднання та затвердженого Селянським (фермерським) господарством Оксана , вбачається, що адвокатське об`єднання надало клієнту (позивачу) наступні послуги правової допомоги:

1) правова консультація щодо майнового спору між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум , який випливає з Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018 (ознайомлення з документами, дослідження адвокатом Пашковським Д.В. судової практики та підготовка правової позиції по справі, надання правової позиції)

2) претензійна робота (складання та направлення вимоги про поставку товару, складання та направлення вимоги про повернення коштів);

3) складання позовної заяви та формування матеріалів справи з її подальшою подачею до Господарського суду міста Києва, інші юридичні дії, необхідні для захисту інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва;

4) представництво клієнта.

Вартість послуг становить 30575,20 грн.

Судом встановлено, що на підставі виставлених адвокатським об`єднанням рахунків (підстава оплати - оплата правових послуг згідно з Договором №16/04/2020 про надання правничої допомоги від 16.04.2020 у майновому спорі з Товариством з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум ) позивач 22.04.2020 сплатив на користь адвокатського об`єднання грошові кошти у сумі 14400,00 грн та 01.06.2020 - грошові кошти у сумі 16175,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Тобто, позивачем було оплачено послуги адвоката у сумі 30575,00 грн.

У поданій до суду заяві про зменшення витрат на правову допомогу адвоката відповідач зазначив, що заявлений до відшкодування розмір адвокатських витрат є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на її складність, обсяг наданих адвокатом послуг, часу здійснення представництва.

Крім того, відповідач вказав на те, що позивачем не долучено до позовної заяви детального опису робіт (наданих послуг), а наведений у Звіті перелік робіт, здійснених адвокатом, є для відповідача незрозумілим та вказані роботи не є видом адвокатської діяльності.

Відповідач зауважив, що предмет спору в даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг та складність процесуальних документів не є значним, не вимагав значного обсягу юридичної та технічної роботи.

За таких обставин, відповідач просить суд зменшити розмір адвокатських витрат, що підлягають відшкодуванню відповідачем, до 3000,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, судом враховано те, що за приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами .

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Оцінивши заперечення, викладені відповідачем у клопотанні про зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, так як висловлені відповідачем заперечення не підтверджені належними та допустимими доказами.

Зокрема, суд зазначає, що відсутність у позовній заяві попереднього розрахунку адвокатських витрат не є підставою для їх зменшення, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому, перелік послуг, який був наданий адвокатом у спорі, що виник з Договору №2098 постачання нафтопродуктів від 01.01.2018, вказаний у Звіті №1, є цілком зрозумілий суду, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідає видам адвокатської діяльності, передбаченим Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність та умовам Договору №16/04/2020 про надання правничої допомоги від 16.04.2020.

Доводи відповідача стосовно того, що предмет спору в даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг та складність процесуальних документів не є значним, не вимагав значного обсягу юридичної та технічної роботи, є лише припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на те, що відповідачем не доведено суду належними та допустимим доказами наявності тих обставин, які є підставами (критеріями) для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, які були понесені позивачем у даній справі, та обов`язок відшкодування яких покладається на відповідача.

Як зазначено у ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновок суду про задоволення позову Селянського (фермерського) господарства Оксана до Товариства з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум про стягнення 611504,00 грн у повному обсязі та ті обставини, що фактично позивачем було сплачено на користь адвокатського об`єднання в якості оплати правничої допомоги грошові кошти у розмірі 30575,00 грн, суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу адвоката, які були понесені позивачем у даній справі, покладаються на відповідача в сумі 30575,00 грн.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Брітіш Петроліум (02094, м. Київ, вул. Віскозна, буд. 15, офіс 9; ідентифікаційний код: 40028849) на користь Селянського (фермерського) господарства Оксана (13153, Житомирська обл., Любарський р-н, с. Бичева, вул. Лесі Українки, буд. 14; ідентифікаційний код: 31012084) грошові кошти у розмірі 611504 (шістсот одинадцять тисяч п`ятсот чотири) грн 00 коп, судовий збір у розмірі 9172 (дев`ять тисяч сто сімдесят дві) грн 56 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 30575 (тридцять тисяч п`ятсот сімдесят п`ять) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 21.10.2020.

Суддя О.М. Спичак