Рішення

від 15.10.2020 по справі 201/2471/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/2471/20

Провадження №2/201/1848/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Разумняк К.П.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, визнання недійсними договорів та скасування записів про державну реєстрацію права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада звернулася до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, в якому просить:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу торговельного павільйону від 16.09.2016, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Батовою Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 3416;

- визнати недійсним договір дарування торговельного павільйону від 20.09.2016, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Батовою Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 3454;

- припинити право власності на об`єкт нерухомого майна: торговельний павільйон, загальною площею 37,8 кв. м, що складається з: літ. А-1 - торговельний павільйон, літ. а - навіс, І - мостіння та розташований за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати записи про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за: ОСОБА_4 , номер запису про право власності 1282795 від 07.06.2013; за ОСОБА_5 , номер запису про право власності 16435406 від 16.09.2016; за ОСОБА_6 , номер запису про право власності 16486818 від 20.09.2016;

- зобов`язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку, шо розташована за адресою: АДРЕСА_1 , прививши у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого об`єкта: торговельного павільйону загальною площею 37,8 кв. м, шо складається з: літ. А-1 -торговельний павільйон, літ. а - навіс, І - мостіння.

В обґрунтування своїх вимог Дніпровська міська рада зазначила, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року по справі № 200/1587/13-ц визнано право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно: торговельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019 рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.12.2013 у справі 200/1587/13-ц скасовано, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання права власності відмовлено. Земельна ділянка, на якій розташовано вказане нерухоме майно по АДРЕСА_1 належить Дніпровській міській раді. Нерухоме майно було побудоване на земельній ділянці не відведеній для вказаної мети, відсутня декларація про початок будівельних робіт та декларація про готовність об`єкту до експлуатації, відсутні докази того, що земельна ділянка використовується на законних підставах. Відповідно до частини 1, 2 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Отже, спірний об`єкт, що належав ОСОБА_4 підлягає знесенню за рахунок останнього, а земельна ділянка приведенню у придатний для використання стан. На підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013, відповідно до якого зареєстровано права власності за ОСОБА_4 на спірний об`єкт, яке в подальшому було скасовано, останній здійснив розпорядження майном шляхом укладення договору купівлі- продажу на користь ОСОБА_7 , який у подальшому відчужив спірний об`єкт на користь ОСОБА_6 без відповідних правових підстав, оскільки в силу закону ОСОБА_4 не міг визнаватися власником. Враховуючи вищевикладене, відчуження на підставі договору купівлі-продажу № 3416 від 16.09.2016 та договору дарування торговельного павільйону № 3454 від 20.09.2016 є незаконними, а правочини недійсними.

Представник ОСОБА_4 адвокат Резніченко Л.І. надала відзив на позовну заяву, в якому просить залишити позов без задоволення, та зазначила, що ОСОБА_4 07 липня 2013 року зареєстрував право власності на торговельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року, яке набрало законної сили, тому було законною підставою для реєстрації права власності. Будучи законним власником майна, ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 16 вересня 2016 року договір купівлі-продажу торговельного павільйону, який був нотаріально посвідчений. Таким чином, сторони договору всіх необхідних законом вимог. Крім того, фактично про зобов`язання саме ОСОБА_4 знести магазин, по суті направлені на витребування майна у ОСОБА_6 .

Представник ОСОБА_6 адвокат Серьогін В.І. надав відзив на позовну заяву, в якому просить залишити позов без задоволення, та зазначив, що оспорюваний договір купівлі-продажу торговельного павільйону був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 16.09.2016 року, а оспорюваний договір дарування торговельного був укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , від 20.09.2016, в той час як рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року у справі № 200/1587/13-ц про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірний торговельний павільйон було скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду лише 05.02.2019 року, тобто на час укладення оспорюваних договорів рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року у справі № 200/1587/13-ц було чинним і ОСОБА_4 був законним власником спірного торговельного павільйону. Оскільки на момент відчуження майна рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року у справі № 200/1587/13-ц про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірний торговельний павільйон було чинним, то подальше скасування такого судового рішення не є підставою для визнання недійсними оспорюваних правочинів з відчуження такого майна, оскільки майно було відчужене добросовісним набувачам за відсутності обґрунтованих перешкод для цього.

Представник ОСОБА_4 адвокат Резніченко Л.І. та представник ОСОБА_6 адвокат Серьогін В.І. звернулись з заявами про застосування позовної давності, в яких зазначають, що позивач міг довідатися про укладення оспорюваних договорів з моменту їх державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто 16.09.2019 та 20.09.2016 відповідно, тому позивачем є пропущеним строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсними вказаних договорів. З цих же підстав є пропущеним строк позовної давності для звернення до суду з позовом про припинення права власності на спірний павільйон та скасування записів про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З огляду на те, що предметом оспорюваних договорів є торговельний павільйон, який розташований на земельній ділянці площею 0,0045га, кадастровий номер - 1210100000:03:195:0002, то позивач просить зобов`язати ОСОБА_4 повернути позивачу саме цю земельну ділянку. Вказаний павільйон був придбаний ОСОБА_4 у ТОВ Кристина-О , яке побудувало цей павільйон на законних підставах на земельній ділянці, наданій на підставі Договору оренди землі від 01.07.2010 року, укладеного між ТОВ Кристина-О та Дніпровською міською радою, предметом якого є земельна ділянка площею 0,0045га, кадастровий номер - 1210100000:03:195:0002. Цільове використання земельної ділянки роздрібна торгівля та комерційні послуги. Строк дії Договору 3 роки. Таким чином, предметом спору є одне й те ж спірне нерухоме майно - торговельнй павільон, розташований на земельній ділянці площею 0,0045га, кадастровий номер - 1210100000:03:195:0002. У відповідності до п.п. 7.1-7.8 Договору оренди землі після припинення договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані за актом приймання-передачі. За таких обставин позивач повинен був дізнатися про вибуття спірної земельної ділянки із свого володіння після спливу трирічного строку Договору оренди землі від 01.07.2010 року, тобто не пізніше 01.07.2013 року. З огляду на те, що позивач звернувся з цим позовом 12.03.2020 року, то строк позовної давності для звернення з позовом про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку, прививши у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого торговельного павільйону є пропущеним.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року по справі № 200/1587/13-ц в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_9 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів у розмірі 8000,00 гри. відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_8 , третя особа - ОСОБА_9 про визнання права власності задоволено.

Визнано право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно: торговельний павільйон літ. А-1, навіс - літ. а, мощення -1, за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно: торговельний павільйон літ. А-1, навіс - літ. а, мощення -1, за адресою: АДРЕСА_1 таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом без додаткових актів введення об`єкта в експлуатацію.

На підставі цього рішення суду в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 07.06.2013 року зареєстровано право власності на торговельний павільйон, загальною площею 37,8 кв. м., що складається з: літ. А-1 - торговельний павільйон, літ. а - навіс, І - мостіння, що розташований за адресу АДРЕСА_1 . Відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 3106778 від 13.06.2013 року прийнято державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Анненковим Максимом Ігоровичем.

Після цього 16.09.2016 року право власності на зазначений об`єкт нерухомості перейшло до ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 3416 від 16.09.2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Батовою Л. Г., нею же прийняте і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31430261 від 16.09.2016 року.

20.09.2016 на підставі договору дарування торговельного павільйону № 3454 від 20.09.2016 об`єкт відчужено на користь ОСОБА_6 . Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31480165 від 20.09.2016 прийнято приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Батовою Л. Г.

Також судом встановлено, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019 року у справі 200/1587/13-ц рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20.12.2013 року скасовано, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_8 , третя особа - ОСОБА_9 про визнання права власності на торговельний павільйон загальною площею 37,8 кв. м., що складається з: літ. А-1 - торговельний павільйон, літ. А - навіс, І - мостіння та розташований за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено.

При цьому апеляційним судом встановлено, що згідно листа Управління державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради № 4/1-368 від 16.07.2018 року, за даними архівної бази вказаного Управління, стосовно об`єкта будівництва по АДРЕСА_1 ), дозвільна документація відсутня; повідомлення про початок виконання будівельних робіт не реєструвалось; дозвіл на виконання будівельних робіт не надавався; об`єкт в експлуатацію не вводився.

Відповідно до статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, але не виключно розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність та користування громадян та юридичних осіб відноситься до повноважень міської ради.

Стаття 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України Про архітектурну діяльність будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Верховний Суд в Постанові від 03.10.2018 року у справі № 520/15125/16-ц за позовом Одеської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування нежитлової будівлі-кафе та зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом приведення об`єкта нерухомості у попередній стан зазначив, що за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Верховний Суд враховує ту обставину, що на момент відчуження спірного майна 29 жовтня 2010 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2010 року було чинним, тобто майно було відчужене добросовісному набувачу за відсутності обґрунтованих перешкод для цього. Верховним Судом також враховується, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком недійсності правочину є реституція. Відповідно, визнання договорів з відчуження нерухомого майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача.

Верховний Суд в Постанові від 13.11.2019 року у справі № 686/22924/16-ц висловив правову позицію, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У цій справі предметом розгляду є вимоги про визнання сертифіката відповідності закінченого будівництвом об`єкта незаконним і його скасування, знесення самочинного будівництва та приведення земельної ділянки до попереднього стану, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення і визнання договору купівлі-продажу недійсним. Отже, кінцевою метою звернення до суду є захист права позивача та приведення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача, у попередній стан. Зважаючи на наведене, заявлені вимоги про визнання сертифіката відповідності закінченого будівництвом об`єкта незаконним і його скасування, визнання договору купівлі-продажу недійсним є неефективним способом захисту порушеного права, а тому задоволенню не підлягають. На час пред`явлення позову та розгляду справи спірне нерухоме майно знаходиться у володінні ПМП Лідер . Вимоги про знесення самочинного будівництва та приведення земельної ділянки до попереднього стану прокурором пред`явлено до особи, яка не є володільцем спірного нерухомого майна, а тому указані позовні вимоги у спірному випадку пред`явлено до неналежного відповідача, отже, задоволенню не підлягають. Відповідно не підлягають задоволенню вимоги прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, оскільки вони є похідними від вимог, у задоволенні яких необхідно відмовити з наведених вище підстав.

Верховний Суд в Постанові від 15.05.2019 року у справі № 462/5804/16-ц за позовом керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, звільнення земельних ділянок зазначив наступне: Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушеної майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Верховним Судом враховується, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Відповідно, визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваним договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з позовної заяви, своє звернення до суду позивач обґрунтовує тим, що на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013, відповідно до якого зареєстровано права власності за ОСОБА_4 на спірний об`єкт, яке в подальшому було скасовано, ОСОБА_4 здійснив розпорядження майном шляхом укладення договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_7 , який у подальшому відчужив спірний об`єкт на користь ОСОБА_6 без відповідних правових підстав, оскільки в силу закону ОСОБА_4 не міг визнаватися власником.

За правилами ч. 1 і 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Проте, оспорюваний договір купівлі-продажу торговельного павільйону був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 16.09.2016 року, а оспорюваний договір дарування торговельного був укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , від 20.09.2016, в той час як рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року у справі № 200/1587/13-ц про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірний торговельний павільйон було скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду лише 05.02.2019 року, тобто на час укладення оспорюваних договорів рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року у справі № 200/1587/13-ц було чинним і ОСОБА_4 був законним власником спірного торговельного павільйону.

За таких обставин та з урахуванням викладених правових позицій Верховного Суду, оскільки недійсність оспорюваних правочинів обґрунтована обставинами, які на момент їх вчинення не існували, то це не може бути підставою для рішення суду про визнання їх недійсними.

У відповідності до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Оскільки на момент відчуження майна рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.03.2013 року у справі № 200/1587/13-ц про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірний торговельний павільйон було чинним, то подальше скасування такого судового рішення не є підставою для визнання недійсними оспорюваних правочинів з відчуження такого майна, оскільки майно було відчужене добросовісним набувачам за відсутності обґрунтованих перешкод для цього.

За таких обставин позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу торговельного павільйону від 16.09.2016, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також про визнання недійсним договору дарування торговельного павільйону від 20.09.2016, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З цих же підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги про припинення права власності на спірний павільйон та скасування записів про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за: ОСОБА_4 , номер запису про право власності 1282795 від 07.06.2013; за ОСОБА_5 , номер запису про право власності 16435406 від 16.09.2016; за ОСОБА_6 , номер запису про право власності 16486818 від 20.09.2016, оскільки вони є похідними від вимог про визнання недійсними договорів про відчуження нерухомого майна, у задоволенні яких має бути відмовлено.

У цій справі предметом розгляду є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу торговельного павільйону від 16.09.2016, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , визнання недійсним договору дарування торговельного павільйону від 20.09.2016, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , припинення право власності на спірний торговельний павільйон та скасування записів про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за: ОСОБА_4 від 07.06.2013; за ОСОБА_5 від 16.09.2016; за ОСОБА_6 від 20.09.2016 та зобов`язання ОСОБА_4 повернути земельну ділянку, шо розташована за адресою: АДРЕСА_1 , прививши у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого торговельного павільйону.

Отже, кінцевою метою звернення до суду є захист права позивача та приведення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача у попередній стан.

З огляду на наведені правові позиції Верховного Суду заявлені вимоги про визнання договорів купівлі-продажу спірного торговельного павільйону недійсними не є ефективним способом захисту порушеного права позивача, адже наслідком встановлення судом недійсності правочинів є реституція.

Оскільки, визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваними договорами купівлі-продажу, то вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №372/51/16-ц зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України). Згідно частини першої-другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Оскільки вимоги про повернення спірної земельної ділянки та про знесення самочинно побудованого торговельного павільйону спрямовані не до власника спірного нерухомого майна та користувача спірної земельної ділянки, яким на час розгляду цієї справи є ОСОБА_6 , а до іншої особи - ОСОБА_4 , тому указані позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача.

Клопотань про заміну цього відповідача належним позивач не заявляв, що є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.

За викладених обставин, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 430 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, визнання недійсними договорів та скасування записів про державну реєстрацію права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев