Постанова

від 20.10.2020 по справі 300/416/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/416/20 пров. № А/857/10632/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузьмича С. М.,

суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року (ухвалене головуючим - суддею Біньковська Н.В. у м. Івано-Франківськ) у справі № 300/416/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прикарпат-Інвестбуд до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування п. 3 рішення № 1065 від 12 вересня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 3 рішення №1065 від 12.09.2019 про скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва Реконструкція станції технічного обслуговування та автостоянки з добудовою під торгово-офісний центр з приміщеннями навчального та спортивно-оздоровчого призначення на вул. Вовчинецькій 225, 229 у с. Вовчинець .

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що відповідачем протиправно, в порушення вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , Закону України Про місцеве самоврядування , Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 698, прийнято оскаржуване рішення № 1065 від 12.09.2019, пунктом 3 якого скасовано позивачу дію містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва Реконструкція станції технічного обслуговування та автостоянки з добудовою під торгово-офісний центр з приміщеннями навчального та спортивно-оздоровчого призначення на вул. Вовчинецькій 225, 229 у с. Вовчинець . Позивач зазначає, що рішення в частині оскарження прийняте відповідачем всупереч вимогам законодавства, за відсутності необхідних для цього повноважень і правових підстав, є протиправним і підлягає скасуванню. Стверджує, що скасування рішень об`єктів нагляду з підстав їх незаконності є крайнім заходом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду і належить до повноважень головних інспекторів будівельного нагляду, а наявність таких порушень встановлюється за результатами проведення перевірок у визначеному законом порядку, які у відношенні позивача не проводились.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 3 рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1065 від 12.09.2019 про скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 10.07.2019 № 130-31.2.1-01 для реконструкції станції технічного обслуговування та автостоянки з добудовою під торгово-офісний центр з приміщеннями навчального та спортивно-оздоровчого призначення на вул. Вовчинецькій, 225, 229 у с.Вовчинець.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що встановлено відсутність будь-яких підстав для скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 10.07.2019 №130-31.2.1-01, передбачених ч. 8 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Також суд першої інстанції зазначив, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що з урахуванням вимог статей 140, 143 Конституції України, статей 25, 31 Закону України Про місцеве самоврядування , пункту 1.1 та пункту 1.2 Положення про Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради від 25.04.2019 №96-25, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради може скасовувати акти підпорядкованого йому Управління, в даному випадку - містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки. Крім цього вказує, що суд першої інстанції порушено норми процесуального закону в частині розгляду справи без повідомлення сторін, за наявності заяви сторони. Також вважає, що обрання позивачем такого способу захисту як визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Позивач в свою чергу подав відзив на апеляційну скаргу в якому покликається на те, що скасування рішень об`єктів нагляду з підстав їх незаконності, є крайнім заходом державного архітектурно-будівельного нагляду, належить до повноважень головних інспекторів будівельного нагляду, а наявність порушень встановлюється за результатами проведення перевірок у визначеному законом порядку, які у відношенні позивача не проводились. У зв`язку з цим просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ТОВ Прикарпат-Інвестбуд на праві суборенди землі користується двома земельними ділянками (кадастровий номер 2610190501:09:003:0024 та кадастровий номер 2610190501:09:003:0072) в с.Вовчинець, по вул. Вовчинецька 229 та Вовчинецька 225 , відповідно, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 13, 14).

22.05.2019 Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради прийняв рішення за №607, згідно підпункту 1.2 пункту 1 якого надав ТОВ Прикарпат-Інвестбуд вихідні дані - містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва - для реконструкції станції технічного обслуговування автомобілів та автостоянки з добудовою під торгово-офісний центр з приміщеннями навчального та спортивно-оздоровчого призначення на вул. Вовчинецькій 225, 229 у с.Вовчинець (а.с. 10).

10.07.2019 на підставі вказаного рішення Управлінням архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради видано ТОВ Прикарпат-Інвестбуд , як замовнику будівництва, містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва № 130-31.2.1-01 щодо реконструкції станції технічного обслуговування автомобілів та автостоянки з добудовою під торгово-офісний центр з приміщеннями навчального та спортивно-оздоровчого призначення на вул. Вовчинецькій 225, 229 у с.Вовчинець (а.с.8).

30.07.2019 між ТОВ Прикарпат-Інвестбуд та ТОВ Творча майстерня архітрав укладено договір № 01/07-19 щодо виконання робіт по розробці Проектної документації по реконструкції станції технічного обслуговування автомобілів та автостоянки з добудовою під торгово-офісний центр з приміщеннями навчального та спортивно-оздоровчого призначення на вул. Вовчинецькій 225, 229 у с.Вовчинець, виконання якого підтверджено актом здачі-приймання проектно-технічної документації № 01/07-19 від 10.09.2019 (а.с. 60-62).

12.09.2019 Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради прийняв рішення № 1065, згідно пункту 3 якого скасовано містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва від 10.07.2019 № 130-31.2.1-01, які видані для реконструкції станції технічного обслуговування автомобілів та автостоянки з добудовою під торгово-офісний центр з приміщеннями навчального та спортивно-оздоровчого призначення на вул. Вовчинецькій 225, 229 у с.Вовчинець на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 22.05.2019 №607 (а.с. 12).

Позивач вважаючи пункт 3 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради за №1065 від 12.09.2019 протиправним, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з`ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон України №3038-VI).

Частиною 1 ст. 26 Закону України № 3038-VI передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 цього Закону, проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку : 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (частини перша, п`ята зазначеної статті).

Згідно ч. 1 ст. 29 Закону України № 3038-VI, основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження, технічні умови та завдання на проектування.

Згідно дефініції, наведеної у п. 8 ч. 1 ст. 1 цього Закону, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Частиною 2 ст. 29 Закону України № 3038-VI передбачено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (ч. 3 ст. 29 Закону України № 3038-VI).

Наведеним законодавчим положенням кореспондує ч. 4 ст. 33 Закону України № 3038-VI, якою передбачено, що розміщення об`єктів будівництва на території населених пунктів та за їх межами під час комплексної забудови території здійснюється виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, районною державною адміністрацією відповідно до їх повноважень шляхом надання містобудівних умов та обмежень або видачі будівельного паспорта відповідно до містобудівної документації у порядку, передбаченому цим Законом.

Органи, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду, визначені ст. 6 Закону України № 3038-VI, ч. 1, 2 якої визначено, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у ст.13 Закону України Про архітектурну діяльність №687-XIV від 20.05.1999 (далі - Закон України № 687-XIV).

Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (частина третя цієї ж статті).

У свою чергу, за змістом ст. 13 Закону України № 687-XIV, до якої відсилає ст. 6 Закону України № 3038-VI, до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, в тому числі, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України Про місцевев самоврядування .

Обсяг повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва встановлює ст. 31 Закону України Про місцевев самоврядування , пп. 9 п. а ч. 1 якої передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження - надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Разом з цим, підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, а також для їх скасування встановлені ч. 4, 8 ст. 29 Закону України № 3038-VI.

Згідно ч.4 ст. 29 Закону України № 3038-VI, підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Частиною 8 ст. 29 Закону України №3038-VI передбачено, що містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

При цьому, в абзаці третьому частини восьмої вказаної статті закріплено виключне положення, за яким скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється за заявою замовника, головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам або за рішенням суду.

Вказаною вище нормою визначено, що містобудівні умови та обмеження можуть бути скасовані головними інспекторами будівельного нагляду лише в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам.

У разі скасування в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду або за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом (ч. 8 ст. 29 Закону України № 3038-VI).

Колегія суддів наголошує, що наведений у ст. 29 Закону України № 3038-VI перелік підстав для скасування містобудівних умов та обмежень є вичерпним і остаточним, розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно ч.1 ст.41-1 Закону України № 3038-VI, державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

За змістом ч. 2 ст. 41-1 Закону України № 3038-VI, що державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З метою здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду головні інспектори будівельного нагляду: 1) перевіряють законність рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об`єктами нагляду; 2) витребовують від органів державної влади, фізичних та юридичних осіб документи і матеріали щодо предмета нагляду, одержують інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз даних, створених органами державної влади; 3) мають право безперешкодного доступу до місць будівництва об`єктів, приміщень, документів та матеріалів, необхідних для здійснення нагляду; 4) вимагають від органів державного архітектурно-будівельного контролю проведення перевірок у разі наявності ознак порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; 5) залучають у разі потреби до здійснення нагляду фахівців підприємств, установ, організацій, контрольних і фінансових органів (ч. 3 ст. 41-1 Закону України № 3038-VI).

У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об`єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право: 1) видавати обов`язкові до виконання об`єктами нагляду приписи про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; 2) притягати посадових осіб об`єктів нагляду до відповідальності за вчинені правопорушення відповідно до закону; 3) ініціювати притягнення посадових осіб об`єктів нагляду до дисциплінарної відповідальності; 4) вносити подання про звільнення посадової особи об`єкта нагляду до органу, який здійснив його призначення; 5) вносити подання про позбавлення права виконувати певні види робіт посадової особи об`єкта нагляду до органу, яким таке право надавалося; 6) скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з одночасним складанням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (ч. 4 ст. 41-1 Закону України № 3038-VI).

Комплексний аналіз наведених вище положень законодавства дає підстави для висновку, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, наявність або відсутність підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, перелік яких є вичерпним, встановлюється на стадії їх надання або у подальшому під час здійснення державно-будівельного або судового контролю.

Скасування ж рішень об`єктів нагляду з підстав їх незаконності, є крайнім заходом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, належить до повноважень головних інспекторів будівельного нагляду ДАБІ України, до того ж, наявність таких порушень встановлюється за результатами проведення перевірок у визначеному законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.10.2019 по справі № 807/736/18.

Як встановив суд першої інстанції, підтверджено матеріалами справи та не спростовано доводами апелянта, що на час прийняття виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради рішення № 1065 від 12.09.2019 невідповідність містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам, в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду головними інспекторами будівельного нагляду не зафіксовано, а також, відсутні докази наявності судового рішення, що слугувало б підставою для скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 10.07.2019 №130-31.2.1-01.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність будь-яких підстав для скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 10.07.2019 №130-31.2.1-01, передбачених ч. 8 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Крім цього апеляційний суд вважає, доречним висновок суду першої інстанції, що доводи відповідача про те, що оскаржуваним рішенням ним скасовано акт підпорядкованого йому Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради, не відповідає дійсності, оскільки рішенням від 12.09.2019 за № 1065 Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради пунктом 3 скасував містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва від 10.07.2019 №130-31.2.1-01, які видані на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 22.05.2019 № 607. Тобто, вказаним рішенням від 12.09.2019 за № 1065 відповідач фактично скасував своє ж рішення від 22.05.2019 за № 607

Водночас, у ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, ч. 1, 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Разом з цим, колегія суддів наголошує, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз. 2 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування відповідачем власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема:

а) відсутність факту виконання рішення, що скасовується;

б) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Натомість ключовим питанням у контексті можливості скасування відповідачем свого владного управлінського рішення, є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт: нормативним чи ненормативним.

Слід зазначити, що ненормативні правові акти є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відтак, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 року у справі № 21-64а13 та 25.05.2016 у справі № 21-5459а15 та Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 182/2428/16-а (2-а/0182/102/2016).

Рішення виконавчого комітету міської ради №607 від 22.05.2019 є актом одноразового застосування й вичерпало свою дію фактом видання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва.

Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, оскільки відповідачем прийнято п. 3 рішення не у спосіб, визначений законом України, без дотримання принципу належного врядування, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про протиправність п. 3 оскаржуваного рішення та його скасування.

Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону в частині розгляду справи без повідомлення сторін, за наявності заяви сторони то колегія суддів з такими не погоджується, оскільки ч. 6 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 липня 2020 року у справі № 300/416/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. З. Улицький Р. М. Шавель