Постанова

від 20.10.2020 по справі 300/1873/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1873/20 пров. № А/857/10536/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Хобор Р.Б., Шевчук С.М.,

з участю секретаря судового засідання Цар М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства "Науково-технічна фірма "Білекс" на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 300/1873/20 за адміністративним позовом Приватного підприємства "Науково-технічна фірма "Білекс" до Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень,-

суддя в 1-й інстанції - Біньковська Н.В.,

час ухвалення рішення - 06.08.2020 року,

місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення - 06.08.2020 року,

В С Т А Н О В И В :

ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" звернулося до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської міської ради, відповідно до змісту якого просить: визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення № 91-25 від 25.04.2019 в частині надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,3000 га для ведення особистого селянського господарства; визнати протиправним та скасувати пункт 5 рішення № 197-41 від 19.06.2020 в частині затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою та передання у власність земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 , площею 0,3000 га, кадастровий номер 2610100000:20:006:0237, для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвалу суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на неї апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач у позовній заяві ставить вимогу про визнання протиправним та скасування пункт 2 рішення № 91-25 від 25.04.2019 року, та скасувати пункт 5 рішення № 197-41 від 19.06.2020 року, не заявляючи та не порушуючи вимог про речове право на земельну ділянку, що свідчить про відсутність спору про право на землю, а тому даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Просить скасувати ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 300/1873/20 та направити справу для продовження розгляду.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що по своїй суті, доведення позивачем протиправності рішень відповідача в частині надання третій особі ( ОСОБА_1 ) дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,3000 га для ведення особистого селянського господарства, затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою та передання у власність земельної ділянки, є спором про доведення права на земельну ділянку. Щоб вирішити спір про протиправність чи правомірність рішень відповідача, має бути розв`язана перш за все, конкуренція підстав виникнення такого права (власності чи права користування) на спірну земельну ділянку.

Суд також зазначає, що відповідач в даному випадку не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, затвердження проекту землеустрою стосувалось прав іншої особи, а не позивача.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей спір носить приватно - правовий характер, під час вирішення якого підлягають з`ясуванню обставини щодо підстав набуття права власності, права користування на спірну земельну ділянку, у зв`язку з чим, зазначені вимоги втрачають ознаки публічно-правового спору, оскільки по суті, позивач доводить своє переважне право на землю, про яке і зазначає у позові, та вимагає усунути обставини, що перешкоджають реалізації цього права.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Івано-Франківської міської ради № 91-25 від 25.04.2019 в частині надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,3000 га для ведення особистого селянського господарства, а також визнати протиправним та скасувати пункт 5 рішення Івано-Франківської мівської ради № 197-41 від 19.06.2020 в частині затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою та передання у власність земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 , площею 0,3000 га, кадастровий номер 2610100000:20:006:0237, для ведення особистого селянського господарства.

При цьому позивач у позові зазначає, що вищевказані пункти рішень в оскаржуваних частинах є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки земельна ділянка, яка на підставі цих рішень передана у власність ОСОБА_1 , обтяжена об`єктами нерухомості та їх складовими частинами, які на праві приватної власності належать ПП "Науково-технічна фірма "Білекс". Наголошує, що позивач з 2001 року є законним користувачем земельної ділянки, має першочергове право перед іншими особами на її використання, оскільки на ній знаходиться нерухоме майно, що належить на праві приватної власності саме позивачу. Зазначає, що земельна ділянка, право на користування якої набуто позивачем, обнесена огорожею, яка внесена у технічний паспорт, як невід`ємна складова частина об`єктів нерухомості, які належать позивачу. Стверджує, що прийнявши оскаржувані рішення відповідач грубо порушив право позивача на користування земельною ділянкою.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судом першої інстанції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС справою адміністративної юрисдикції визначав публічно-правовий спір як спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Матеріалами справи підтверджено, що ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Івано-Франківської міської ради № 91-25 від 25.04.2019 в частині надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,3000 га для ведення особистого селянського господарства, а також визнати протиправним та скасувати пункт 5 рішення Івано-Франківської мівської ради № 197-41 від 19.06.2020 в частині затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою та передання у власність земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 , площею 0,3000 га, кадастровий номер 2610100000:20:006:0237, для ведення особистого селянського господарства.

При цьому позивач у позові зазначає, що вищевказані пункти рішень в оскаржуваних частинах є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки земельна ділянка, яка на підставі цих рішень передана у власність ОСОБА_1 , обтяжена об`єктами нерухомості та їх складовими частинами, які на праві приватної власності належать ПП "Науково-технічна фірма "Білекс". Наголошує, що позивач з 2001 року є законним користувачем земельної ділянки, має першочергове право перед іншими особами на її використання, оскільки на ній знаходиться нерухоме майно, що належить на праві приватної власності саме позивачу. Зазначає, що земельна ділянка, право на користування якої набуто позивачем, обнесена огорожею, яка внесена у технічний паспорт, як невід`ємна складова частина об`єктів нерухомості, які належать позивачу. Стверджує, що прийнявши оскаржувані рішення відповідач грубо порушив право позивача на користування земельною ділянкою.

На переконання колегії суддів, в даному випадку, позивач не звертається до суду з метою захисту свого порушеного права в контексті неправомірним прийняттям рішення Івано-Франківською міською радою № 91-25 від 25.04.2019 в частині надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та скасувати рішення № 197-41 від 19.06.2020 в частині затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою та передання у власність земельної ділянки, а виокремлює своє порушене права саме в частині позбавлення права користування земельною ділянкою.

У рамках обставини цієї справи колегія суддів приходить до висновку про те, що спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на земельну ділянку, тобто права цивільного.

В той же час, з огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин, а саме те, що позивач у справі звернулась з позовом до суду про захист свого порушеного права як фізична особа підприємець, колегія суддів вважає, що даний спір має вирішуватися за правилами господарського судочинства

Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Чинною редакцією ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4).

Згідно із закріпленими в пункті 6 частини першої статті 20 зазначеного Кодексу (у чинній редакції) правилами господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки спір у цій справі пов`язаний, серед іншого, із захистом речових прав позивача на земельну ділянку, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду дійшла у постановах 15 квітня 2020 року у справі № 727/8819/16-а (провадження № 11-792апп19) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Науково-технічна фірма "Білекс" залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 300/1873/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Р. Б. Хобор С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 21.10.2020 року