Постанова

від 19.10.2020 по справі 686/10181/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 686/10181/17

провадження № 61-289св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Хмельницька міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у складі судді Продана Б. Г., від 23 серпня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І., від 28 листопада 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Хмельницької міської ради про визнання недійсним рішення Хмельницької міської ради та Державного акту на право власності на землю.

У обґрунтування позову вказав, що рішенням виконкому Хмельницької міської ради від 13 липня 1995 року № 488 йому надано у власність земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 1 000 кв. м. Він мав намір виготовити технічну документацію на цю земельну ділянку, однак суміжний землевласник ОСОБА_2 , яка на підставі договору від 07 грудня 2004 року набула у власність земельну ділянку, що раніше належала ОСОБА_3 , відмовилася погоджувати йому межі земельної ділянки. Відділ Держгеокадастру у Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області відмовив йому у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру оскільки належна йому земельна ділянка перетинається із ділянкою ОСОБА_2 (площа перетину становить 90,7425 %), а також перетинається з ділянкою ОСОБА_4 (площа перетину становить 1,11874%).

Межі сусідніх земельних ділянок він не погоджував, архівної копії технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі в Державному фонді документації із землеустрою не має.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним рішення Хмельницької міської ради про затвердження технічної документації та про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 681010000:27:002:0008, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , кадастровий номер 681010000:27:002:0008; визнати недійсним рішення 27-ї сесії Хмельницької міської ради № 20 від 23 грудня 2005 року про затвердження технічної документації та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_4 , кадастровий номер 6810100000:27:002:0020, за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 , кадастровий номер 6810100000:27:002:0020.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 20 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання недійсним рішення 27 сесії Хмельницької міської ради № 20 від 23 грудня 2005 року про затвердження технічної документації та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_4 , кадастровий номер 6810100000:27:002:0020, за адресою: АДРЕСА_2 та Державного акту на право власності на цю земельну ділянку залишено без розгляду.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування його прав як землекористувача.

При цьому судами встановлено, що ОСОБА_1 приступив до використання земельної ділянки без встановлення її меж в натурі, отже відсутні докази того, що земельна ділянка, з кадастровим номером 681010000:27:002:0008, що належить ОСОБА_2 виділена за рахунок належної йому земельної ділянки.

З цих же підстав суди не взяли до уваги висновок земельної експертизи, в основу якого були покладені вихідні дані про користування позивачем земельною ділянкою площею 0,10 га.

Крім того, позивач фактично користується земельною ділянкою площею 0,1154 га, в той час як рішенням виконкому Хмельницької міської ради № 488 від 13 липня 1995 року йому виділена земельна ділянка площею 0,10 га.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв`язку із виготовленням ОСОБА_2 нової технічної документації на земельну ділянку без погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, на підставі якої був виданий Державний акт, відбулась накладка її земельної ділянки на земельну ділянку позивача, що підтверджено висновком судової земельної експертизи. Сторони фактично користуються земельними ділянками площею по 0,10 га. Наданий стороною відповідача додаток до рішення Хмельницької міської ради № 488 від 13 липня 1995 року є недопустимим доказом. Суди безпідставно не взяли до уваги висновки земельної експертизи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 10 січня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У лютому 2019 року до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю ухвалених у справі рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконкому Хмельницької міської ради від 13 липня 1995 року № 488 ОСОБА_1 виділено земельну ділянку по АДРЕСА_3 і дозволено будівництво індивідуального житлового будинку та пунктом 4 цього рішення зобов`язано забудовників зареєструвати отриману земельну ділянку в земельному відділі міськвиконкому (а.с. 7).

Суміжна земельна ділянка, кадастровий номер 6810100000:27:002:0008, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , рішенням виконкому Хмельницької міської ради була виділена ОСОБА_3 , який після оформлення права власності на підставі договору купівлі-продажу від 07 листопада 2003 року відчужив її ОСОБА_5 .

У подальшому ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 2004 року продала зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 , яка 23 листопада 2005 року отримала Державний акт серії ХМ №010896 на право власності на цю земельну ділянку (а.с.159).

ОСОБА_1 , маючи на меті оформлення права власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_3 та присвоєння їй кадастрового номеру, розробив технічну документацію із землеустрою, однак рішенням державного реєстратора №РВ-6800188182017 від 11 травня 2017 року йому було відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме: наявність перетину ділянок з ділянкою 6810100000:27:002:0020 площею 1,1874% та з земельною ділянкою 6810100000:27:002:0008 площею 90,7125%.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень частини першої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.

Частиною п`ятою статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положеннями статті 22 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі(на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста .

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту

порушення оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування його прав як землекористувача.

Суди правильно узяли до уваги, що всупереч положень статті 22 ЗК України 1990 року, яка була чинною на час виділення позивачу земельної ділянки рішенням виконкому Хмельницької міської ради від 13 липня 1995 року № 488, ОСОБА_1 приступив до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею.

Отже, фактичні межі земельної ділянки, якою користується позивач, не встановлювалися уповноваженими землевпорядними організаціями.

При цьому суди виходили із відсутності доказів накладення меж належної ОСОБА_2 земельної ділянки на межі земельної ділянки позивача, у зв`язку із відсутністю даних щодо фактичного користування спірними земельними ділянками, а отже і наявності правових підстав для скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими цю земельну ділянку виділено її власнику (відповідачу), а також відповідного Державного акту про право власності на землю.

Разом із тим суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку висновку експерта № 06/18 від 06 липня 2018 року за результатами проведення судової землевпорядної експертизи, врахувавши, що вихідні дані, які використовував експерт - належна ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,10 га та шириною 20,90 м та земельна ділянка, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 , площею 0,1154 га і шириною 22,09 м, суперечать розмірам виділеної позивачу земельної ділянки площею 0,10 га, шириною 20,4 м.

З урахуванням того, що він фактично користується земельною ділянкою іншою площею (0,1154 га), аніж виділена йому рішенням виконкому Хмельницької міської ради № 488 від 13 липня 1995 року земельна ділянка площею 0,10 га, порушення його прав як землекористувача сусіднім землевласником ОСОБА_2 не доведено.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 серпня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 листопада 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара