Рішення

від 06.10.2020 по справі 658/1812/20

КАХОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 658/1812/20

(провадження № 2/658/958/20)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року м.Каховка

Каховський міськрайонний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді : Рахімової О.В.,

при секретарі: Марчук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Каховка Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Дудченко Володимир Миколайович до Сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу " Світанок" про визнання частково недійсним договору.

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним підпункту г)пункту є) пунктуи3.3 договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб ( емфітевзис) від 31.05.2018 року, посвідчений нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Кличановською С.І. 31.05.2018 року та зареєстрованого в реєстрі за № 466. Посилаючись на те, що даний договір був укладений між ОСОБА_2 ( власником) та сільськогосподарським багатофункціональним кооперативом Світок ( землекористувачем) і згідно умов даного договору власник даної земельної ділянки передає на платній основі на користь Землекористувача довгострокове, відчужуване речове право , яке пролягає у наданні Землекористувачеві права користування земельною діянкою для сількогосподарських потреб ( далі - Емфітемзис ), належної власнику на праві власності, а Землекористувач зобов`язується прийняти таке право та сплатити Власнику за користування земельною ділянкою у розмірі визначеному цим Договором ( п.1.1). Емфітевзис розповсюджується на земельну ділянку площею 8,0286 га , що розташована на території Костогризівської сільської ради Каховського району Херсонської області, право власності на яку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 743534, виданим Каховською районною державною адміністрацією 15.04.2008 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 20.05.2019 року приватним нотаріусом Каховського районного нотаріального округу Херсонської області Коршуновой Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 304 спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 є ОСОБА_1 . Позивач вважає, що підпункт г) п.3.2 та підпункт є) п.3.2 суперечить суті відносин між сторонами за укладеним договором емфітевзису. Суперечить ЦК України, а тому вони підлягають визнанню недійсними. Так зі змісту договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб ( емфітевзис) від 31.05.2018 року укладеного між ОСОБА_2 ( власником) та сільськогосподарським багатофункціональним кооперативом Світанок ( землекористувач ) вбачається, що за даним договором врегульовано відносини сторін щодо речового права - права користування земельною ділянкою , площею 8,0286 га, кадастровий номер земельної ділянки 6523582700:08:034:0010. Відповідно підпункту г) п.3.2 договору емфітевзису - власник земельної ділянки зобов`язується у разі продажу земельної ділянки у першу чергу письмово запропонувати придбати її Землекористувачеві. Повідомивши про істотні умови продажу не пізніше ніж за 90 календарних днів до її продажу. Відповідно підпункту є) п.3.3 договору емфітевзису - землекористувач має право переважного права на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу за ціною. Зміст вищезазначених підпунктів договору свідчить про те, що сторони фактично врегульовали відносини стосовно переважного права купівлі -продажу земельної ділянки в майбутньому, відносно права користування якої укладено договір емфітевзису, оскільки власник земельної ділянки зобов"язався у разі продажу земельної ділянки у першу чергу письмово запропонувати придбати її землекористувачеві, а землекористувач отримав право переважного права на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу за ціною. Вважає вищезазначені пункти договору емфітевзису, такими, що суперечать предмету договору, домовленностям сторін договору, оскільки за договором врегульовувались взаємовідносини щодо речового права - права користування земельною ділянкою, а оскаржувані підпункти договору, які по своїй суті є елементами зобов"язальних правовідносин, регулюють відносини щодо майбутньої купівлі продажу об"єкту емфітевзису - земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки 6523582700:08:034:0010 .

На позов було надано відзив відповідно якого, відповідач у задоволенні позову просить відмовити в з"язку з тим, що зміст договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31.05.2018 року укладеного між ОСОБА_2 (власником) та сільськогосподарським багатофункціональним кооперативом " Світанок" ( землекористувач) щодо права користування земельною ділянкою, площею 8,0286 га, кадастровий номер земельної ділянки 6523582700:08:034:0010, повністю відповідає вимогам чинного законодавства, не порушує і не обмежує права сторін договору і повністю відповідає волі сторін та суті регульованих правовідносин, оскільки земельна ділянка, як об"єкт матеріального світу існує в правовому полі у вигляді речових прав на неї, уклавши правочини щодо земельної ділянки, сторони домовляються про обсяг речових прав на неї, які передаються від власника речових прав до іншої особи. В результаті цих правочинів власник земельної ділянки/речових прав на неї обмежує себе в певному речовому праві, а контрагент набуває той обсяг речових прав, на які себе обмежив власник. Оренда землі - засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності ( ст. 1 ЗУ " Про оренду землі"). Емфітевзис - право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Обидва договори мають одну мету - користування річчю ( земельною ділянкою) використовуючи її природні властивості, що приносять продукцію, плоди та доходи. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Переважне право є засобом стимулювання певної поведінки суб"єкта з реалізації його інтересів, які визнані державою і які вимагають сприятливіших умов порівняно з усіма іншими учасниками відносин. Будь-яке обмеження права власності по суті є вилученням зі змісту права власності певних можливостей. У випадку ж переважного права ніяких вилучень з юридичної сфери власності не відбувається, ніякі дії власнику не забороняються, ніякі його правочини не вважаються нікчемними. Єдиний наслідок існування переважного права для зобов"язаного суб"єкта - за певних умов неможливість вплинути на вибір контрагента та неможливість змінити умови продажу майна після повідомлення уповноваженої особи, або ж зі зміною умов на користь покупця знову повідомити уповноважену особу про намір продажу. Обмеження права власності триває у часі в процесі здійснення правомочностей власника. Проте, крім обов"язку повідомити уповноважену особу про намір продати частку, ніяких " обмежень" у власника у таких ситуаціях немає. Якщо він не виконає цього обов"язку і продасть свою частку третій особі, а суб"єкт переважного права не скористається цим своїм правом, то ніяких негативних наслідків ні для останнього, ні для третьої особи не виникатиме; переважне право не передбачає ніяких вилучень з повноважень власника. Таким чином, переважне право не зачіпає змісту права власності, тому не може вважатися його обмеженням.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на позові в повному об"ємі , на підставах викладених в позові, пізніше надав заяву про слухання справи у його відсутність.

Представник відповідача просив позов не задовольняти, на підставах викладених у відзиві.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) праві та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів закріплений в ст.16 ЦК України.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.5 ЦПК України).

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Спосіб захисту порушеного права, відповідно до ст. ст. 15, 16, 20 ЦК України, при зверненні до суду обирається позивачем. Перелік способів захисту, наведений у ч. 2 ст. 16 ЦК України не є вичерпним, оскільки суд може захистити порушене цивільне право іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, у тому числі є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 81-82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання; обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Так, встановлено судом та не оспорюється сторонами, що договір про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб ( емфітевзис) від 31.05.2018 року, був укладений між ОСОБА_2 та сільськогосподарським багатофункціональним кооперативом " Світанок" строком на 49 років, щодо земельної ділянки розміром 8,0286 га кадастровий номер 6523582700:08:03440010 .

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу) договір оренди землі, серія, номер: б/н виданий 24.03.2016 року видавник СБК " Світанок", орендар СБК "Світанок" орендодавець ОСОБА_2 відносно земельної ділянки площею 8,0286 га за кадастровим номером 6523582700:08:03440010 ( а.с.13).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Судом встановлено, що відповідно до договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб ( емфітевзис) від 31.05.2018 року, який укладений між ОСОБА_2 та сільськогосподарським багатофункціональним кооперативом " Світанок" строком на 49 років щодо земельної ділянки розміром 8,0286 га кадастровий номер 6523582700:08:03440010 ,посвідченого приватним нотраріусом Херсонського міського нотаріального округу ,Кличановською С.І. ( а.с. 11).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 травня 2019 року спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_2 , 1941 року народження , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_1 , спадщина на яку видано це свідоцтво складається з земельної ділянки площею 8,0286 га , наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Костогризівської сільської ради Каховського району Херсонської області, кадастровий номер земельної ділянки 6523582700:08:034:0010 ( а.с. 17 ).

Згідно витягу з державного реєстру речовихх прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 167227776 земельна ділянка площею 8,0286 га , наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Костогризівської сільської ради Каховського району Херсонської області, кадастровий номер земельної ділянки 6523582700:08:034:0010 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ( а.с.18).

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Нормами статті 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, в тому числі: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Сторона позивача посилається у своїй позовній заяві, письмових та усних поясненнях, на порушення стороною відповідача норм матеріального права при укладенні договору емфітевзису, зокрема, що підпункти: г) п.3.2 договору емфітевзису - власник земельної ділянки зобов`язується у разі продажу земельної ділянки у першу чергу письмово запропонувати придбати її Землекористувачеві. Повідомивши про істотні умови продажу не пізніше ніж за 90 календарних днів до її продажу. Відповідно підпункту є) п.3.2 договору емфітевзису - землекористувач має право переважного права на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу за ціною, порушують його права, суперечать предмету договору, домовленностям сторін договору, оскільки за договором врегульовувались взаємовідносини щодо речового права - права користування земельною ділянкою, а оскаржувані підпункти договору, які по своїй суті є елементами зобов"язальних правовідносин, регулюють відносини щодо майбутньої купівлі-продажу об"єкту емфітевзимсу - земельної ділянки, кадастровий номер 6523582700:08:034:0010 та є нікчемними , відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України, оскільки вони суперечать п.15 Перехідних положень ЗК України в редакції чинній на момент укладення договору емфітевзису, забороняв купівлю- продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року.

Таке посилання сторони позивача, на думку суду, є хибним. Так, емфітевзис є правом користуватися чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. На відміну від наприклад, договору оренди землі, умови договору емфітевзису є не настільки законодавчо визначені. При укладенні цього договору сторони перш за все повинні керуватися главою 33 Цивільного кодексу України та главою 161 Земельного кодексу України. Жодних типових договорів емфітевзису в Україні не затверджено. Спеціальне законодавство, яке б детально врегульовувало правові відносини, що виникають з договору емфітевзису, також відсутнє. Отже, сторони багато умов можуть визначити на свій власний розсуд.Суб`єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Власник передає емфітевті право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки, наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо.

На відміну від договору оренди землі, емфітевзис може відчужуватися іншій особі; землекористувачем; власник земельної ділянки має переважне право на купівлю емфітевзису; у випадку укладення договору емфітевзису землевласник, якщо землекористувач використовує землю за цільовим призначенням і не погіршує характеристик земельної ділянки, має достатньо обмежені засоби впливу на користування землекористувачем земельною ділянкою. Слід зазначити, що емфітевзис може передаватися землекористувачем у спадок. За договором про емфітевзис власник земельної ділянки відплатно чи безвідплатно передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису формально є консенсуальним, оскільки для виникнення емфітевтичного права не вимагається передачі земельної ділянки. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. В ч. 4 ст. 202 вказано, що дво- або багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Пленум Верховного Суду України в п. 4 і 5 постанови від 06.11.2009 р. №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Стосовно укладення договору емфітевзису під впливом обману слід зазначити, що відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

При цьому, як зазначено у ППВСУ № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини першої статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, ст.182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 76-80 ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав.

Відповідно до ст. 212 ЦК України, , особи, які вчиняють правочин. мають право обумовити настання або зміну прав та обов"язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні ( відкладальна обставина).

Позивач та його представник не надали суду доказів того, що у момент вчинення відповідного правочину, відповідач знав про відкладальну обставину ( зняття мораторію на продаж землі) та були не додержані вимоги передбачені у ст.212 ЦК України. При цьому, сторона позивача не довела перед судом, що волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Посилання позивача та його представника на те, що дія пунктів 3.2 г) 3.3. є) які позивач просить визнати недійсними, порушує його права , не може свідчити про їх недійсність з підстав недотримання вимог ЦК України на момент його укладення. В даному випадку може йти мова лише про дотримання чи недотримання вимог законодавства під час укладення договору та проведення його реєстації, що не є предметом спору в даній справі.

При встановлених обставинах та досліджених доказах, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог. Позивачем та його представником не доведено факту порушення прав позивача, що свідчить про відсутність правових підстав для захисту цих прав шляхом визнання недійсними пунктів 3.2 г) 3.3. є) договору емфітевзису, укладеного між ОСОБА_2 та сільськогосподарським багатофункціональним кооперативом " Світанок" 31.05.2018 року.

У зв`язку з викладеним суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Судові витрати - це витрати, які несуть сторони, треті особи із самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи в справах окремого провадження, стягувач і боржник у справах наказного провадження, за вчинення цивільних процесуальних дій, пов`язаних із розглядом справи в порядку цивільного судочинства. Частиною 1 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судові витрати понесені позивачем слід залишити за останнім.

Відповідно до ст.ст. 4, 12, 13, 81-82, 141, 247, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 203, 15, 16, 212, 217, 230, 626-627 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Дудченко Володимир Миколайович до Сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу " Світанок" про визнання частково недійсним договору - залишити без задоволення.

Всі понесені позивачем судові витрати залишити за ним.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня отримання повного тексту рішення.

Суддя: О. В. Рахімова