Рішення
від 15.09.2020 по справі 921/91/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 вересня 2020 року м. ТернопільСправа № 921/91/20

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянувши справу в порядку загального позовного провадження

за позовом: Фізичної особи - підприємця Трищук Віктора Васильовича ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Шумської міської ради (вул. Українська, 59, м. Шумськ, Тернопільська область)

про:

- визнання такою, що є недостовірною та принижує ділову репутацію Трищука Віктора Васильовича, інформацію, яка поширена на 56 сесії 7 скликання 18 грудня 2019 року міським головою Шумської міської ради Плетюком Володимиром Євгеновичем, про те що "фізична особа - підприємець Трищук Віктор Васильович є недобросовісним виконавцем послуг",

- зобов"язання Шумської міської ради після набрання рішенням суду законної сили на черговій сесії Шумської міської ради спростувати поширену недостовірну інформацію та повідомити присутніх про наступне: " поширена 18 грудня 2019 року на 56 сесії 7 скликання Шумської міської ради міським головою Плетюком Володимиром Євгеновичем інформація про те, що фізична особа - підприємець Трищук Віктор Васильович є недобросовісним виконавцем є недостовірною та не відповідає дійсності".

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Трищук В.В. - паспорт серії НОМЕР_1 від 24.12.1996.

від відповідача: не з"явився.

Судові процедури.

Судом, роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Сторони повідомлені про дату, час та місце розгляду справи за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

06.02.2020 Фізична особа - підприємець Трищук Віктор Васильович звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Шумської міської ради про:

- визнання такою, що є недостовірною та принижує ділову репутацію Трищука Віктора Васильовича, інформацію, яка поширена на 56 сесії 7 скликання 18 грудня 2019 року міським головою Шумської міської ради Плетюком Володимиром Євгеновичем, про те що "фізична особа - підприємець Трищук Віктор Васильович є недобросовісним виконавцем послуг",

- зобов"язання Шумської міської ради після набрання рішенням суду законної сили на черговій сесії Шумської міської ради спростувати поширену недостовірну інформацію та повідомити присутніх про наступне: " поширена 18 грудня 2019 року на 56 сесії 7 скликання Шумської міської ради міським головою Плетюком Володимиром Євгеновичем інформація про те, що фізична особа - підприємець Трищук Віктор Васильович є недобросовісним виконавцем є недостовірною та не відповідає дійсності".

Позивачем подано показання свідків Резніченка Олександра Івановича та ОСОБА_1 викладені у відповідних заявах від 24.02.2020 та від 24.02.2020, нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т. та зареєстровані за номерами відповідно №1112 та №1111.

Відкриття провадження у справі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2020, для розгляду справи №921/91/20 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 позовну заяву Фізичної особи - підприємця Трищук Віктора Васильовича залишено без руху, на підставі частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.

28.02.2020 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява (вх. №1462) Фізичної особи - підприємця Трищук Віктора Васильовича, зі змісту якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 11.02.2020.

Ухвалою суду від 17.03.2020 відкрито провадження у справі №921/91/20 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 14.04.2020.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначене на 14.04.2020.

Ухвалами суду від 15.04.2020 та від 07.05.2020 підготовчі засідання відкладались відповідно на 07.05.2020 та на 28.05.2020 з підстав, викладених в них.

Протокольними ухвалами суду від 28.05.2020 та від 11.06.2020 підготовчі засідання відкладались на 11.06.2020 та на 24.06.2020 з підстав, викладених в них.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 24.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/91/20 до судового розгляду по суті на 14.07.2020.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні - 14.07.2020 розпочато розгляд справи по суті.

Частиною 4 статті 233 ГПК України зазначено, ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Протокольною ухвалою від 14.07.2020 судове засідання відкладалося на 23.07.2020, про що повідомлено учасника судового процесу - відповідача, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 23.07.2020 розгляд справи відкладався на 15.09.2020 з підстав, викладених в ній.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 15.09.2020, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, проведення судових дебатів, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зі змінами затвердженими постановами Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 та №255 від 02.04.2020, загальнонаціональний карантин запроваджений з 12.03.2020 до 03.04.2020, який продовжено до 24.04.2020.

22.04.2020 Уряд ухвалив рішення, яким загальнонаціональний карантин, який мав тривати до 24 квітня включно, продовжено - до 11 травня 2020 року включно.

Рішенням Уряду від 04.05.2020 загальнонаціональний карантин продовжено до 22 травня 2020 року та послаблено деякі карантинні обмеження, також від 20.05.2020 за №392 продовжено карантин до 22.06.2020.

На засіданні 17 червня 2020 року Кабінет Міністрів України шляхом внесення змін в низку актів Кабінету Міністрів, якими встановлені карантинні обмеження, продовжив дію карантинних обмежень (дію адаптивного карантину) до 31 липня 2020 року. Рішення ухвалено з доопрацюванням в одноденний термін (постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500).

Згідно постанови КМУ від 26.08.2020 №760, у постанові КМУ від 22.07.2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" у п. 1 цифри і слово "31 серпня" замінено цифрами і словом "31 жовтня".

Отже, на даний час термін карантину продовжено до 31 жовтня 2020 року.

При цьому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

У подальшому, на підставі Закону України №731-IХ від 18.06.2020, п. 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України викладено в такій редакції: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З врахуванням карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) строк розгляду даної справи судом продовжено з урахуванням розумності тривалості розгляду справи по суті.

При цьому, суд, враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає що є усі підстави завершити розгляд у справі № 921/91/20 та прийняти у ній рішення, і що таке не порушить будь - яких прав жодного із учасників у справі.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача .

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено особисті немайнові права позивача, зокрема право на ділову репутацію, посилаючись на Конституцію України та статті 91, 201, 277 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях ( вх. №3272 від 28.05.2020), просить суд позов задоволити повністю.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив. Проте, 08.04.2020 подав відзив на позов, в якому заперечує з підстав, викладених в ньому, просить суд відмовити в задоволенні позову ( вх. № 2481).

Також відповідачем подано клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача , за наявними матеріалами у справі ( вх. №6274 від 14.09.2020).

Фактичні обставини, встановлені судом.

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Предметом спору у даній справі є вимога ФОП Трищука В.В. про визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію ФОП Трищука В.В., інформацію, яка поширена на 56 сесії 7 скликання 18 грудня 2019 року міським головою Шумської міської ради Плетюком Володимиром Євгеновичем, про те що "фізична особа - підприємець Трищук Віктор Васильович є недобросовісним виконавцем послуг".

Як зазначає позивач, 18 грудня 2019 року відбулася 56 сесія 7 скликання Шумської міської ради, на якій розглядались питання в тому числі віднесених до земельних. Під час проведення сесії, на розгляді питань про затвердження технічної документації та надання земельних ділянок мешканцям територіальної громади у власність, міський голова Плетюк Володимир Євгенович під час виконання своїх службових обов"язків міського голови повідомив депутатів міської ради про те, що враховуючи висновки комісії виготовленні ФОП Трищуком В.В. проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок , технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості) для мешканців громади підлягають до відмови.

При цьому, міський голова під час проведення сесії та виконуючи свої службові обов"язки сказав, що "ФОП Трищук В.В. як виконавець послуг є недобросовісним".

З такими твердженнями міського голови, позивач не погоджується так як такі принижують ділову репутацію ФОП Трищука В.В.

Також, вказані обставини підтверджуються показаннями свідків Резніченка Олександра Івановича та ОСОБА_1 викладені у відповідних заявах від 24.02.2020 та від 24.02.2020, нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т. та зареєстровані за номерами відповідно №1112 та №1111.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 01.08.2019 ОСОБА_2 зареєстрований як приватний підприємець та здійснює підприємницьку діяльність, яка пов"язана у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

10 червня 2015 року Національним університетом біоресурсів і природокористування України відповідно до протоколу рішення Кваліфікаційної комісії від 26.05.2015 за №5 видано кваліфікаційний сертифікат інженера- землевпорядника ОСОБА_2 за №012001, яким підтверджено відповідність інженера-землевпорядника кваліфікаційним характеристикам професії та його спроможність самостійно складати окремі види документації із землеустрою та документації з оцінки земель (крім експертної грошової оцінки земельних ділянок), виконувати топографо-геодезичні і картографічні роботи, проводити інвентаризацію земель, перевіряти якість грунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою.

05 липня 2019 року Трищуку В.В. видано свідоцтво серії АН №0338/19 про підвищення кваліфікації інженера - землевпорядника.

Як стверджує позивач, вказані документи підтверджують його професійну діяльність.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, а також заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з порушенням особистих немайнових прав позивача, зокрема право на ділову репутацію, які регулюються положеннями Конституцією України та статтями 91, 201, 277 Цивільного кодексу України.

Норми права, які застосував суд.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.

Згідно з частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 3 Конституції України визначено, що честь і гідність людини є найвищою соціальною цінністю.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (стаття 32 Конституції України).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка вказує на те, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 34 Конституції України, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб

Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Як визначено статтею 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 201 Цивільного кодексу України ділова репутація належить до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством.

Статтею 277 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Частиною 2 статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Статтею 200 Цивільного кодексу України передбачено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Аналогічне положення містить стаття 1 Закону України "Про інформацію" .

Згідно статті 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Статтю 30 Закону України "Про інформацію" встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина 1). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина 2).

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02. 2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Як зазначено у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі , що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширена інформація є недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності; - поширена інформація порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Інститут судової юрисдикції є фундаментальним з точки зору забезпечення доступності правосуддя у цивільних справах та реалізації повноти судової влади, а також кожному рівних можливостей у здійсненні права на судовий захист.

При цьому проблематика колізій або конфліктів юрисдикції є досить актуальною для вітчизняної доктрини та судової практики, адже вона безпосередньо пов`язана із дотриманням Україною зобов`язань щодо забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції, зокрема таких його елементів, як доступ до суду, належний суд, розумний строк судового розгляду, правова визначеність, а також права на ефективний засіб правового захисту відповідно до статті 13 Конвенції.

Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб`єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб`єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.

Правова позиція викладена в п. 2 "Огляду судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах про захист гідності, честі та ділової репутації" Верховного Суду від 02.09.2019.

Як визначено статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.

Отже, саме на ФОП Трищука В.В., як позивача, покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, а тому потребують захисту.

Як визначено статтею 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 201 Цивільного кодексу України ділова репутація належить до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Статтею 277 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Отже, за змістом статей 94, 277 Цивільного кодексу України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

З огляду на наведене, позивач має право на недоторканість ділової репутації, а також право на відповідь та на спростування недостовірної інформації.

В аспекті визначеного, суд засвідчує, що відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Частиною 2 статті 34 ГК України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі , що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширена інформація є недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності; - поширена інформація порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Судом встановлено, 18 грудня 2019 року відбулася 56 сесія 7 скликання Шумської міської ради, на якій розглядались питання в тому числі віднесених до земельних. Під час проведення сесії, на розгляді питань про затвердження технічної документації та надання земельних ділянок мешканцям територіальної громади у власність , міський голова ОСОБА_3 під час виконання своїх службових обов`язків міського голови повідомив депутатів міської ради про те, що враховуючи висновки комісії виготовленні ФОП Трищуком В.В. проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок , технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості) для мешканців громади підлягають до відмови.

При цьому, міський голова під час проведення сесії та виконуючи свої службові обов"язки сказав, що "ФОП Трищук В.В. як виконавець послуг є недобросовісним".

З такими твердженнями міського голови, позивач не погоджується так як такі принижують ділову репутацію ФОП Трищука В.В.

Також, вказані обставини підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_1 викладені у відповідних заявах від 24.02.2020 та від 24.02.2020, нотаріально засвідчені приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т. та зареєстровані за номерами відповідно №1112 та №1111.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 01.08.2019 ОСОБА_2 зареєстрований як приватний підприємець та здійснює підприємницьку діяльність, яка пов"язана у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

10 червня 2015 року Національним університетом біоресурсів і природокористування України відповідно до протоколу рішення Кваліфікаційної комісії від 26.05.2015 за №5 видано кваліфікаційний сертифікат інженера- землевпорядника ОСОБА_2 за №012001, яким підтверджено відповідність інженера-землевпорядника кваліфікаційним характеристикам професії та його спроможність самостійно складати окремі види документації із землеустрою та документації з оцінки земель (крім експертної грошової оцінки земельних ділянок), виконувати топографо-геодезичні і картографічні роботи, проводити інвентаризацію земель, перевіряти якість грунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою.

05 липня 2019 року ОСОБА_2 видано свідоцтво серії АН №0338/19 про підвищення кваліфікації інженера - землевпорядника.

Таким чином, є встановленим факт поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб, та той факт, що поширена інформація стосується саме позивача в даній справі.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Водночас, суд засвідчує, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності, дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Статтю 30 Закону України "Про інформацію" встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина 1). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Однак, в даному випадку, інформація, поширена відповідачем про позивача не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою позивача, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночним судженням.

З огляду на зміст поширеної відповідачем інформації щодо позивача: "фізична особа - підприємець Трищук Віктор Васильович є недобросовісним виконавцем послуг" в її системному зв`язку з фактичними обставинами справи, позивачем доведено факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації, яка принижує його ділову репутацію, і викладене не є оціночним судженням (означене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду при розгляді справ у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 10.04.2019 у справі № 398/4136/15-ц (провадження № 61-38478св18).

Верховним Судом при застосуванні правових норм при розгляді справ у подібних правовідносинах сформовано правову позицію про те, що за відсутності вироку суду стосовно позивача поширення інформації, яка містить фактичні твердження про вчинення позивачем протиправних дій, які мають ознаки злочинів, передбачених КК України порушує презумпцію невинуватості та негативно впливає на немайнові права позивача. Поширена інформація не є оціночними судженнями, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами (постанова Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 761/37180/17 (провадження № 61-4265св19).

Аналогічна правова позиція викладена в п. 4.4 "Огляду судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах про захист гідності, честі та ділової репутації" Верховного Суду від 02.09.2019.

У цьому контексті потрібно враховувати позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між цими поняттями. Як зауважив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Нова Газета і Бородянський проти Росії" від 28 березня 2013 року, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено (пункт 39).

У пункті 75 рішення у справі "Фельдек проти Словаччини" від 12.07.2001 Європейський суд з прав людини також зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Таким чином, оскільки поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, які не були перевірені відповідачем, оспорювана позивачем інформація підлягає спростуванню.

З огляду на це, вищезазначена інформація про позивача, поширена відповідачем, порушує принцип презумпції невинуватості, який закріплений у ст. 62 Конституції України, ст. 2 Кримінального кодексу України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 11 Загальної декларації прав людини і є фактично твердженням, чим створюється негативне уявлення про нього і заподіюється шкода його правам та інтересам.

При цьому, суд засвідчує, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що за відсутності доказів достовірності поширеної відповідачем інформації позов про спростування цієї інформації підлягає задоволенню.

Відповідач жодним чином викладених позивачем у позовній заяві фактів не спростував.

З врахуванням викладених обставин, інформація відносно ФОП Трищук В.В., є недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію ФОП ОСОБА_2 .

Таким чином, є встановленим факт поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб, та той факт, що поширена інформація стосується саме позивача в даній справі.

Твердження відповідача у відзиві на позов, спростовується вищевикладеним.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи наведене, суд позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог

Судові витрати.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 4204,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 4204,00 грн покласти на відповідача.

3. Визнати такою, що є недостовірною та принижує ділову репутацію ОСОБА_2 , інформацію, яка поширена на 56 сесії 7 скликання 18 грудня 2019 року міським головою Шумської міської ради Плетюком Володимиром Євгеновичем, про те що "фізична особа - підприємець Трищук Віктор Васильович є недобросовісним виконавцем послуг".

4. Зобов"язати Шумську міську раду після набрання рішенням суду законної сили на черговій сесії Шумської міської ради спростувати поширену недостовірну інформацію та повідомити присутніх про наступне: " поширена 18 грудня 2019 року на 56 сесії 7 скликання Шумської міської ради міським головою Плетюком Володимиром Євгеновичем інформація про те, що фізична особа - підприємець Трищук Віктор Васильович є недобросовісним виконавцем є недостовірною та не відповідає дійсності".

5. Стягнути з Шумської міської ради ( вул. Українська, 59, м. Шумськ, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 04396259) на користь Фізичної особи - підприємця Трищука Віктора Васильовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) - 4204, 00 грн судового збору.

6. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Позивач: Фізична особа - підприємець Трищук Віктор Васильович ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Відповідач: Шумська міська рада ( вул. Українська, 59, м. Шумськ, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 04396259).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Примірник рішення надіслати учасникам справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивачу: Фізична особа - підприємець Трищук Віктор Васильович ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Відповідачу: Шумська міська рада ( вул. Українська, 59, м. Шумськ, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 04396259).

Повне рішення складено та підписано "22" жовтня 2020 року.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя Я.Я. Боровець

СудГосподарський суд Тернопільської області
Дата ухвалення рішення15.09.2020
Оприлюднено23.10.2020
Номер документу92347157
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —921/91/20

Судовий наказ від 03.03.2021

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Боровець Я.Я.

Постанова від 25.01.2021

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Кордюк Галина Тарасівна

Ухвала від 14.12.2020

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Кордюк Галина Тарасівна

Ухвала від 17.11.2020

Господарське

Західний апеляційний господарський суд

Кордюк Галина Тарасівна

Рішення від 15.09.2020

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Боровець Я.Я.

Рішення від 15.09.2020

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Боровець Я.Я.

Ухвала від 23.07.2020

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Боровець Я.Я.

Ухвала від 14.07.2020

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Боровець Я.Я.

Ухвала від 24.06.2020

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Боровець Я.Я.

Ухвала від 24.06.2020

Господарське

Господарський суд Тернопільської області

Боровець Я.Я.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні