Ухвала

від 21.10.2020 по справі 420/1335/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

21 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/1335/19 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кравця О.О. судді - Домусчі С. Д. судді - за участю секретаряКоваля М.П. Юрчак М.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 р. по справі №420/1335/19 прийнятого в порядку письмового провадження у складі судді Токмілової Л.М. за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Арцизької міської ради про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:

04.03.2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом доАрцизької міської ради та просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Арцизької міської ради Одеської області від 10 січня 2019 року №1223-VII Про відхилення проекту рішення Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва індивідуальних гаражів гр. ОСОБА_2 , за адресою: по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Арцизьку міську раду у встановлений чинним законодавством термін, надати ОСОБА_2 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва гаража, по АДРЕСА_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року адміністративний позов був задоволений у повному обсязі.

II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року, 09.06.2020 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, просив його скасувати,постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та постановити окрему ухвалу на адресу Одеського окружного адміністративного суду щодо порушень, допущених під час розгляду справи.

Вимоги апеляційної скарги Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що під час розгляду справи у суді 1-ї інстанції він не був залучений у якості третьої особи.

Так як, відповідно до договору оренди №6 від 02.01.2020 р., укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Комунальним некомерційним підприємством Арцизька ЦРЛ , він орендує у КНП Арцизька ЦРЛ гаражі та естакаду площею 211, 2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , для забезпечення стоянки та проведення технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів. Зазначене майно апелянт орендував і до укладення цього договору на підставі договору оренди №10 від 02.02.2017 р., який діяв до 02.01.2020 р. включно.

Також, апелянт виділяє, що судом 1-ї інстанції не перевірялись усі обставини, пов`язані з поданням заяви ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для розміщення індивідуальних гаражів, окрім помилкового надання цій заяві статусу повторного, рішення суду у частині задоволення позовних вимог щодо обрання способу захисту порушених прав не може вважатись законним та обґрунтованим. Так, суд 1-ї інстанції не досліджував, чи є необхідність додавати до заяви погодження фактичного землекористувача, оскільки земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні КНП Арцизька ЦРЛ .

13.07.2020 року позивачкою надано відзив на апеляційну скаргу ,згідно з яким вона вважає судове рішення правомірним , а апеляційну скаргу такою , що не підлягає задоволенню, крім того, зазначається ,що апелянт дізнався про зміст судового рішення ще у липні 2019 року на сесії Арцизької міської ради Одеської області .

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2020 року поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження по справі.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні .

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційне провадження слід закрити за наступних встановлених обставин:

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , яка розташована на першому поверсі. Впритул до вказаної квартири розташована земельна ділянка, якою позивач тривалий час користувалась для власних потреб та мала на меті побудувати гараж.

Зазначена земельна ділянка перебуває у власності Арцизької територіальної громади, розпорядження, управління та контроль за використанням щодо якої є виключно компетенцією Арцизької міської ради

Поряд з вказаною земельною ділянкою, розташована земельна ділянка (суміжна), яка перебуває у постійному користуванні КУ Арцизька центральна районна лікарня . На цій земельній ділянці, розташовані гаражі, якими на підставі договору оренди користується ФОП ОСОБА_1 та естакада, яка також використовується підприємцем. ФОП ОСОБА_1 розпочав добудовувати естакаду продовжуючи її на земельну ділянку, якою фактично користувалась позивач.

23 лютого 2018 року, позивач звернувся до Арцизької міської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки у власність.

14 березня 2018 року КУ Арцизька центральна районна лікарня , звернулась до Арцизької міської ради з заявою про внесення змін межи земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні комунальної установи по АДРЕСА_1 .

12 квітня 2018 року Арцизька міська рада прийняла Акт у формі рішення №942-VII яким відмовила позивачу в задоволенні заяви та наданні дозволу на розробку проекту землеустрою без мотивації підстав відмови.

Після чого, було розглянуто заяву КУ Арцизької центральної районної лікарні та прийнято Акт у формі рішення №943-VII про надання дозволу на уточнення площі земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні КУ Арцизька центральна районна лікарня загальною площею 0,2595 га, кадастровий номер земельної ділянки 5120410100:03:003:0892, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішеннями Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року (справа №492/739/18) та від 13 лютого 2019 року (справа №1540/4500/18), вище вказані Акти винесенні у формі рішення, Арцизькою міською радою, визнані протиправними та скасовано, зобов`язавши Арцизьку міську раду повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням окреслених у Рішенні висновків, та правової оцінки суду.

16 листопада 2018 року, позивач повторно звернувся до Арцизької міської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , приблизного розміру 0,001 га, що підтверджується наданими позивачем, належним чином оформленими, письмовими доказами.

До заяви позивачем долучено схему про відповідність розташування земельної ділянки, із зображенням земельної ділянки та інших прилеглих до неї земель на відповідному плані (графічному матеріалі).

Рішенням №1223-VII від 10 січня 2019 року, Арцизька міська рада повторно відмовила у задоволенні заяви позивача від 16 листопада 2018 року, без врахування правових висновків суду, викладених у рішенні від 01 жовтня 2018 року, та без зазначення мотивів, підстав або умов відмови.

Після чого, позивач письмово звернулась до Арцизької міської ради з питанням, щодо роз`яснення мотивів відмови у задоволенні її заяви.

30.01.2019 року Арцизька міська рада, листом повідомила позивача, про те, що відведення земельної ділянки неможливе, у зв`язку з раніше прийнятим рішенням про уточнення меж земельної ділянки КУ Арцизької центральної районної лікарні .

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено , що згідно із довідкою ,виданою Арцизькою міською радою в реєстрових книгах, які передані КП Арцизьке БТІ на підставі рішення Арцизької районної ради від 20.04.2018 року №619-VІІ Про надання дозволу Арцизькому БТІ на передачу реєстрових книг об`єктів нерухомого майна місцевим радам , відсутня будь яка інформація, щодо об`єкта нерухомості за адресою: провулок Лікарняний, 1Г, м. Арциз.

А згідно із витягом з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно від 10.09.2020 року за № 223524812 також відсутня будь яка інформація, щодо об`єктів нерухомості за адресою: провулок Лікарняний, 1Г, м. Арциз.

V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин),АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ:

Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.14 Конституції України кожному громадянину України гарантується праве на землю.

Згідно ст. ст. 19, 140 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У відповідності до п.34 ч.1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Згідно ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано , що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 40 ЗК України передбачено ,що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Статтею 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку у селі площею не більше 0,25 га із земель комунальної власності.

Статтею 116 ЗК України, зокрема, частиною 1 передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до положень частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вищезазначені норми ЗК України встановлюють , що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою. Тобто, відмова є обґрунтованою тільки у випадку, якщо суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у ЗК України та/або інших законів та нормативно-правових актів у галузі земельних відносин, прийнятих на виконання цих законів.

Крім того, статтею 118 ЗК України встановлено вимоги до заяви, яку подають громадяни з метою одержання безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та виключний перелік документів, які додаються до такої заяви.

Конституцією України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).

Відповідно до ст.3 Закону України «Про звернення громадян» заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно ст.7 цього Закону ,якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Згідно ст.ст.19,20 цього Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, крім іншого, об`єктивно, всебічно, і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення. Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Згідно правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 та від 17 квітня 2018 року,у справі №819/1430/17, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (див., рішення у справі «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62 та у справі «Воловік проти України» (Volovik v. Ukraine) від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03.).

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37).

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, p. 3255, § 45).

Оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі Zvolskо and Zvolskо v. the Czech Republic, заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX).

Спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, рішення у справі Monnell and Morris v. the United Kingdom від 2 березня 1987 року, Серія A № 115, p. 22, § 56, і рішення у справі Helmers v. Sweden від 29 жовтня 1991 року, Серія A № 212-A, p. 15, § 31); вимоги до прийнятності апеляції щодо суті закону мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги (рішення у справі Levages Prestations Services v. France від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45).

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункти 22- 23, від 28 березня 2006 року.

(1) Висновки апеляційного суду:

Згідно ч.2 ст.293 КАС України ,учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційний суд вважає, що у розумінні правової норми,зазначеної у ч.2 ст.293 КАС України, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, які не брала участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після спливу більше ніж рік після прийняття остаточного судового рішення судом першої інстанції рішення від 17 травня 2019 р.,що набуло законної сили, без відповідних вагомих й непереборних обставин, жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, інакше це б призвело до відступлення від конституційного та конвенційного принципу верховенства права ,у контексті принципу юридичної визначеності .

Повноваження суду апеляційної інстанції з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи, вказану контрольну функцію не слід розглядати, як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції , після уточнення площі земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні КУ Арцизька центральна районна лікарня загальною площею 0,2595 га, кадастровий номер земельної ділянки 5120410100:03:003:0892, за адресою: провулок Лікарняний, 1 г , м. Арциз, Одеська область, земельна ділянка для будівництва гаража, по АДРЕСА_1 щодо якої ОСОБА_2 ,намагається отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність перебуває у власності Арцизької територіальної громади, розпорядження, управління та контроль за використанням щодо якої є виключно компетенцією Арцизької міської ради

Поряд з вказаною земельною ділянкою, розташована земельна ділянка (суміжна), яка перебуває у постійному користуванні КУ Арцизька центральна районна лікарня .

Гаражі, якими на підставі договорів оренди №10 від 02.02.2017 р. та №6 від 02.01.2020 р., користується ФОП ОСОБА_1 та естакада, яка також використовується підприємцем. ФОП ОСОБА_1 не є об`єктами права власності, як об`єкти нерухомого майна, так як у Єдиному державному реєстру прав на нерухоме майно та реєстрових книгах, які передані КП Арцизьке БТІ на підставі рішення Арцизької районної ради від 20.04.2018 року №619-VІІ Про надання дозволу Арцизькому БТІ на передачу реєстрових книг об`єктів нерухомого майна місцевим радам , відсутня будь яка інформація, щодо вказаних об`єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно із п.3) ч.1 та ч.2 ст.305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

Таким чином, враховуючи практику ЄСПЛ , апеляційний суд доходить до висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_1 слід закрити, так як після відкриття апеляційного провадження, було встановлено, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 р питання про права та інтереси та (або) обов`язки ФОП ОСОБА_1 не вирішувалося

Керуючись ст.3,8,9,19,55 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,6,7,185,242, п.3 ч.1 ст. 305,311,321,325,328,329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

УХВАЛИВ :

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 р. У справі №420/1335/19 - закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів

Повне судове рішення складене та підписане 22.10.2020 року

Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.