Постанова

від 21.10.2020 по справі 640/22331/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22331/18 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О.,

Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія Будсервіс до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія Будсервіс , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.07.2018 року №0035391404 та від 16.08.2018 року № 0043321404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно досліджено докази у справі, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивачем було проведено господарські операції з контрагентами-постачальниками шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувались дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цими контрагентами.

19 жовтня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія Будсервіс , в якому позивач повністю підтримує позицію суду першої інстанції.

У тексті апеляційної скарги відповідач просить здійснювати розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

Щодо заявленого відповідачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія Будсервіс (код 32491798), місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. М.Бойчука, буд. 14В, літера А, зареєстроване в якості юридичної особи 03.07.2003 р., перебуває на обліку в якості платника податків у Головному управлінні ДПС у м. Києві, ДПІ у Печерському районі.

На підставі наказу від 14.06.2018р. № 9905, п.п. 78.1.8, п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2018 року, за результатами якої складено акт від 23.06.2018 № 632/26-15-14-04-01/32491798.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Будівельно-інвестиційна компанія Будсервіс вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за квітень 2018 року на суму ПДВ 214 074,00 грн. та відповідно завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2018 року на 214 074,00 грн.

За наслідками перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 05.07.2018р. №0035391404, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі суми 214074,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 53 518,50 грн.

Також, на підставі наказу від 13.07.2018р. № 11175, п.п. 78.1.8, п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за травень 2018 року, за результатами якої складено акт від 07.08.2018 № 763/26-15-14-04-01/32491798.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Будівельно-інвестиційна компанія Будсервіс вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1, п. 201.10, ст. 201, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2018 року на суму 107880,00 грн.

За наслідками перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 16.08.2018р. №0043321404 яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі суми 107880,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 53940,00 грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення контролюючого органу протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. В даному випадку, відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення на порушення принципу обґрунтованості, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст.198 Податкового кодекс України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У актах перевірки відповідач заперечував факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Важелектросервіс .

Таким чином, для вирішення справи по суті необхідно з`ясувати чи мали господарські операції позивача з його контрагентом реальний характер, та чи відповідали ці операції меті господарської діяльності позивача.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія Будсервіс мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ Важелектросервіс (код 37364903), з яким укладено договір від 07.05.2017 року №Б/Y/06/2017/ про закупівлю (поставку) товарів, а саме: вентилятора в зборі, ущільнюючі прокладки кінцевих виводів, ізоляційні коробочки головок обмотки статора та ін.

На підставі вказаного договору ТОВ Важелектросервіс було виписано видаткову та податкову накладну №1, яку зареєстровано 08.02.2018 з номенклатурою Вентилятор в зборі, ущільнюючі прокладки кінцевих виводів, ізоляційні коробочки головок обмотки статора, пазові клини обмотки статора на загальну суму 1284444,00 грн. (в т.ч. ПДВ 214 074,00 грн.).

Суми податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включено ТОВ Будівельно-інвестиційна компанія Будсервіс до податкового кредиту, відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2018 року в сумі 214 074,00 грн.

Окрім того, на підставі вказаного договору від 07.05.2017 року №Б/Y/06/2017/ ТОВ Важелектросервіс було виписано видаткові накладні № 6 від 21.05.2018 року на загальну суму 558000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 93000,00 грн.), № 3 від 24.04.2018 на загальну суму 89280,00 грн. (в т.ч. ПДВ 14880,00 грн.) та податкові накладні № 1 від 20.07.2017 року на загальну суму 558000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 93000,00 грн.), № 1 від 24.04.2018 року на загальну суму 89280,00 грн. (в т.ч. ПДВ 14880,00 грн.).

ТОВ Будівельно-інвестиційна компанія Будсервіс включено до складу податкового кредиту за травень 2018 року податкові накладні за липень 2017 року та за квітень 2018 року на загальну суму 107880,00 грн.

Таким чином, податковий кредит за квітень 2018 року на суму 214074,00 грн. та за травень 2018 року на суму 107880,00 грн. сформовано за наслідками господарських відносин з ТОВ Важелектросервіс за договором про закупівлю (поставку) товарів від 07.05.2017 № Б/Y/06/2017/.

Під час проведення перевірки, і під час розгляду справи, позивачем було надано докази на підтвердження реальності господарської операції позивача з ТОВ Важелектросервіс щодо укладеного договору про закупівлю (поставку) товарів від 07.05.2017 року № Б/Y/06/2017/, зокрема надано видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, а також митні декларації про переміщення через митний кордон товарів, які були придбані у ТОВ Важелектросервіс та зазначені у податкових накладних від 26.01.2018 р. №1, від 24.04.2018 р. №1.

Колегія суддів зауважує, що наявні в матеріалах справи первинні документи містять достатні дані про зміст господарської операції, підтверджують фактичність здійснення такої операції.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За певних обставин подані позивачем документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. У податкових спорах суди встановлюють чи підтверджують документи і розкривають, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій.

Як свідчить судова практика (зокрема, постанова Верховного Суду України від 27 червня 2017 року справі № 2а-6549/11/1470), про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 826/20366/13-а зазначено, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Також, зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Важелектросервіс ґрунтуються виключно на інформації, наявній в ІС Податковий блок щодо ТОВ Важелектросервіс та висновках, що ТОВ Важелектросервіс не могло придбати товар у його контрагентів: ПП Технобазіс , ТОВ Харківський завод феросплавів та ТОВ Саргас 2016 .

Однак, на переконання суду, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

А відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача ТОВ Важелектросервіс на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Відповідачем не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, не надано доказів щодо можливої відсутності у контрагентів позивача можливостей на виконання зобов`язань за укладеними договорами.

При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, висновки відповідача, на підставі яких були винесено оскаржувані рішення не базуються на первинних господарських документах. Окрім того, висновки щодо позивача були сформовані виключно у зв`язку з оцінкою діяльності не самого позивача, а його контрагента.

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень КАС України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За встановлених вище обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено з порушенням принципу обґрунтованості, що є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки висновки контролюючого органу сформовані лише на підставі інформації, наявній в ІС Податковий блок щодо відносин між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг, а не безпосередньо позивача та наданих ним первинних документів.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року.

До того ж, доводи апеляційної скарги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві є абсолютно ідентичними тим, що вже були викладені у відзиві на позовну заяву, без врахування висновків суду першої інстанції, та яким в оскаржуваному рішенні було надано вірну правову оцінку.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія Будсервіс до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.

Повний текст постанови складено 21.10.2020.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна