Постанова

від 22.10.2020 по справі 120/3170/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3170/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В.

Суддя-доповідач - Франовська К.С.

22 жовтня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Франовської К.С.

суддів: Совгири Д. І. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Малого приватного сільськогосподарського підприємства "Грабарівське" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось в суд з позовом до Малого приватного сільськогосподарського підприємства "Грабарівське" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 28127,78 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені за їх несвоєчасну сплату в розмірі 405,36 грн., а всього - 28 533,14 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року у позові Вінницькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що законодавство не звільняє підприємство від обов`язку сплатити адміністративно- господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у зв`язку з тим, що особи з інвалідністю не направлялись державною службою зайнятості на підприємства.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач погоджується з висновками суду першої інстанції, просить таку залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, МПСП "Грабарівське" відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-XII , встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Суд встановив, що 20.02.2020 року МПСП "Грабарівське" сформувало та подало до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік (вх. № 12/30 від 28.02.20), згідно з яким: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 9 осіб; з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 0. Кількість інвалідів, які повинні працювати відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідачем не зазначено, а також відсутня розрахована сума адміністративно-господарських санкцій.

Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

Відповідачем санкції в добровільному порядку не сплачено, що стало причиною звернення позивача до суду для стягнення вказаних сум в примусовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що Малим приватним сільськогосподарським підприємством "Грабарівське" протягом 2019 року виконано усі, встановлені законодавством обов`язки із забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 1 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до частини першої статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту вказаної частини слідує, що ця норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій). Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

На виконання зазначеної норми Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Порядок №316.

Таким чином, на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, статтею 18 Закону №875-XII також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається, як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми №3-ПН.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16.

Відтак, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, від 31 жовтня 2018 року у справі №812/1136/18.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875-XII фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а у силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-XII, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання Державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Про виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці звітують до Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) шляхом подання Звіту за формою № 10-ПІ, що затверджена наказом Мінпраці від 10.02.2007 р № 42.

Звіт подається щорічно, до 01 березня усіма роботодавцями, у яких річна середньооблікова кількість штатних працівників становить вісім і більше осіб (ст. 19 Закону № 875).

Порядок заповнення Звіту, а також нюанси визначення показників для його заповнення регламентуються Інструкцією щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Мінсоцполітики від 10.02.2007 р. № 42.

Згідно порядку заповнення звіту, у рядку 01 зазначається середньооблікова кількість штатних працівників (далі - СКШП) за звітний рік, визначена відповідно до п. 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 р. № 286, далі - Інструкція № 286 (п. 3.1 Інструкції № 42).

У рядку 02 відображається СКШП за рік, яким згідно з чинним законодавством установлено інвалідність (п. 3.2 Інструкції № 42).

Під час розрахунку показника рядка 02 враховуються особи з інвалідністю:

-місце роботи для яких є основним, тобто з веденням трудової книжки (додатково див. лист Фонду соцзахисту інвалідів від 25.05.2006 р. № 06ю-111/927-305/1).

Отже, оскільки протягом 2019 року осіб з інвалідністю на підприємстві не працювало, то при заповненні звіту ф.10-ПІ відповідач правильно поставив прочерк у рядку 02.

Відповідно до п. п. 3, 5 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 у редакції наказу від 05.12.2016 № 1476, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відсутність показника у рядку 02 звіту форми №10-ПІ сама по собі не є підтвердженням невиконання підприємством нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Як встановлено судом, у січні 2019 року підприємство створило одне робоче місце (підсобний робітник) для працевлаштування особи з (а.с.33).

Про наявність вакантного місця для працевлаштування осіб з інвалідністю МПСП "Грабарівське" впродовж звітного періоду (2019 року) щомісячно повідомляло Могилів-Подільську міськрайонну філію Вінницького обласного центру зайнятості, зокрема у спосіб подання звітностей за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Так, на запит позивача № 01-10/166 від 21.04.2020 року Вінницький обласний центр зайнятості надав відповідь за № 03-13/1817-20 від 04.05.2020 року, згідно із якою МПСП "Грабарівське" 02.01.2019 року подало первинний звіт за формою № 3-ПН, в якому відобразило наявність вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю за посадою "підсобний робітник". А в подальшому, щомісячно протягом 2019 року (з січня по грудень) подавало відповідну звітність (з позначкою "первинна") до центру зайнятості. Доказом, який підтверджує створення відповідачем одного робочого місця для інваліда є наказ № 4 від 02.01.2019 року по МПСП "Грабарівське", копія якого наявна у матеріалах справи.

Судом також встановлено, що на створену відповідачем вакансію для працевлаштування інваліда, центром зайнятості було скеровано одну особу - ОСОБА_1 (особа з інвалідністю), однак така особа самостійно відмовилися від запропонованої роботи. Вакансія знята роботодавцем 28.12.2019 року.

Окрім того, за змістом відповіді Вінницького обласного центру зайнятості слідує, що в 2019 році відповідач приймав участь у інформаційних семінарах з питань організації працевлаштування осіб з інвалідністю (11.04.2019 року та 29.10.2019 року), брав участь у засіданні круглого столу (16.07.2019 року та 07.11.2019 року), в тому числі 15.05.2019 року надано інформацію щодо професійно-кваліфікаційний склад безробітних з числа інвалідів, направлено ініціативний лист з метою сприяння виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Зазначені обставини свідчать про те, що підприємством вчинено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до порядку визначеного законом, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 04.07.2018 у справі № 818/521/16 та від 11.09.2018 у справі за № 812/1135/18, згідно яких обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. Оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування чи відсутність у населеному пункті за місцезнаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що докази того, що МПСП "Грабарівське" створювало перешкоди для працевлаштування осіб з інвалідністю чи вчиняло інші дії або бездіяльність, які б вказували на суб`єктивне невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування, вказаної категорії осіб, в матеріалах справи відсутні, не здобуті такі і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Наведене дає підстави для висновку, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем вжито належних заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не допущено правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених стаття 20 Закону №875-XІI.

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97), Суд визначив, що … адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень .

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та в силу частини 5 статті 328 КАС України та оскарженню не підлягає.

Постанова суду складена в повному обсязі 22 жовтня 2020 року.

Головуючий Франовська К.С. Судді Совгира Д. І. Боровицький О. А.