Постанова

від 20.10.2020 по справі 142/192/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 142/192/20

Провадження № 22-ц/801/1775/2020

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гринишина А. А.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 рокуСправа № 142/192/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 09 липня 2020 року, ухвалене суддею Піщанського районного суду Вінницької області Гринишиною А.А.,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , Піщанської селищної ради Піщанського району Вінницької області про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається із земельних ділянок площею 3,1367 га та площею 2,0480 га, згідно державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 935546 та серії ВН № 005036.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , які прийняли спадщину є позивач ОСОБА_2 та внучка спадкодавиці ОСОБА_3 за правом представлення.

Позивач зазначає, що спадщину прийняв, звернувшись з заявою до нотаріальної контори, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 09 липня 2020 року позов задоволено в повному обсязі. Визнано за ОСОБА_2 , як за спадкоємцем першої черги спадкоємців за законом, право власності на спадкове майно, яке входить до складу спадщини, яка відкрилася після смерті його матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

на Ѕ земельної ділянки, яка належить ОСОБА_4 , згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №935546 виданого 19.03.2010 року на підставі розпорядження Піщанської районної державної адміністрації №97 від 22.04.2004 року, площею 3,1367 га,кадастровий номер 0523255100:02:001:0322, , яка розташована на території Піщанської селищної ради смт. Піщанка Піщанського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, нормативно грошова оцінка якої складає 34553,49 грн.;

на Ѕ земельної ділянки, яка належить ОСОБА_4 , згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №005036 виданого 13.03.2006 року на підставі розпорядження Піщанської районної державної адміністрації №97 від 22.04.2004 року, 2,0480 га,кадастровий номер 0523255100:01:001:0161, яка розташована на території Піщанської селищної ради смт. Піщанка Піщанського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, нормативно грошова оцінка якої складає 81294,11 грн.

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, стверджує, що даним рішенням було вирішено питання про його права і обов`язки. Пославшись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не повно досліджено докази і з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме суд порушив вимоги ст.ст. 1223, 1261, 1267, 1268 ЦК України, оскільки саме у відповідності до цих норм скаржник має право на 3/5 частин спадщини, яких суд позбавив ОСОБА_1 своїм рішенням.

Скаржник вказує, що спадкодавиця ОСОБА_4 є його матір`ю, після смерті якої відкрилась спадщина за законом, тому він є спадкоємцем першої черги.

Також спадкоємцями першої черги після смерті матері є: син (позивач) ОСОБА_2 , внучка (відповідач) ОСОБА_3 за правом представлення та сини ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , які відповідно до ч.2 ст. 1274 ЦК України від спадщини відмовились на користь скаржника.

Скаржник зазначає, що відповідно до вимог ч.1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, оскільки двоє синів відмовились від своєї частки на користь скаржника, тому спадщину потрібно поділити таким чином: 3/5 - частка скаржника ОСОБА_1 , 1/5 - частка позивача та 1/5 частка - відповідача. Однак суд позбавив ОСОБА_1 своєї частки, так як оскаржуваним рішенням визнав Ѕ частку за позивачем та Ѕ частку за відповідачем.

Вказані обставини стали підставою для апеляційного оскарження рішення в даній справі.

В свою чергу від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив її залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує, що доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги матеріали справи не містять, як і не мітяться в самій апеляційній скарзі.

Інші учасники правом подання письмового відзиву на скаргу не скористались.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав .

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду не відповідає.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 9).

Після її смерті відкрилася спадщина, що складалася із двох земельних ділянок площею 3,1367 га та площею 2,0480 га, які розташовані на території Піщанської селищної ради смт. Піщанка, згідно державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 935546 та серії ВН № 005036 (а.с. 12-13). Оригінали державних актів втрачено та вони вважається недійсним, про що зроблено оголошення в газеті "Піщанські вісті" від 01 червня 2018 року (а.с. 11).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилаючись на ст. 1268 ЦК України, виходив із того, що позивач являється сином спадкодавиці ОСОБА_2 , а тому має право на отримання спадщини, як спадкоємець за законом. При цьому відповідачами визнано заявлені позовні вимоги і таке визнання, на переконання суду, не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси третіх осіб.

Однак, з таким висновком суду не можна погодитись, виходячи з нижченаведеного.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Верховний Суд в своїй постанові від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17 наголошує на тому, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, але й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до частини 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтовуючи позовну заяву позивач посилався на те, що він та відповідач ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги за законом та за правом представлення. Про те, що існують інші спадкоємці за законом суд не повідомив, хоча про це йому достеменно було відомо. Так раніше ОСОБА_2 вже було подано позов до суду з тих же самих підстав і було залучено скаржника в якості третьої особи, однак в подальшому позов було залишено без розгляду за заявою позивача (а.с. 76-79).

Із поданого позивачем відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що ОСОБА_2 не заперечує той факт, що скаржник є також спадкоємцем першої черги за законом.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 вказував на те, що він та відповідач ОСОБА_3 прийняли спадщину, як спадкоємці першої черги за законом та за правом представлення у встановлений законом термін, при цьому оформити спадкових прав не змогли.

В обґрунтування не можливості оформлення спадщини позивачем було надано роз`яснення державного нотаріуса, який зазначив, що позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було пропущено шестимісячний строк з дня відкриття спадщини для подання заяви в нотаріальну контору та державні акти втрачені, а саме немає правовстановлюючих документів, у зв`язку з цим позивач не має можливості успадкувати частку земельної ділянки належну спадкодавиці (а.с. 10).

Тобто, матеріали справи не містять доказів прийняття спадщини позивачем та відповідачем ОСОБА_3 , а навпаки спростовують цей факт.

Суд першої інстанції на це увагу не звернув і не дав цій обставині належної правової оцінки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вирішення вимог у даній справі безпосередньо стосується його прав та законних інтересів, так як він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_2 .

Даний факт сторонами не заперечується.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 цього Кодексу).

Відповідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч.1 ст. 1267, ст. 1278 ЦК України передбачено, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не встановив коло спадкоємців, які мають право на спадщину за законом чи заповітом та прийшов безпідставного висновку, що відповідачами визнано заявлені позовні вимоги і таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси третіх осіб.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що скаржник ОСОБА_1 є сином спадкодавиці, що підтверджується копією свідоцтва про народження, в якому записано мати ОСОБА_4 (а.с. 67).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, що складається із: земельних ділянок площею 3,1367 га та площею 2,0480 га, які розташовані на території Піщанської селищної ради смт. Піщанка, згідно державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 935546 та серії ВН № 005036 (а.с. 74-75). Оригінали державних актів не втрачено і знаходяться у ОСОБА_1 , про що зроблено спростування скаржником в газеті оголошення в газеті "Піщанські вісті" від 08 червня 2018 року (а.с. 80-81).

За життя заповіт на спадкове майно спадкодавицею не складався.

Скаржник вказує, що він є спадкоємцем першої черги за законом, тому він після смерті матері у встановлений законом строк спадщину прийняв, що підтверджується копією заяви (а.с. 71, 73).

Також спадкоємцями першої черги після смерті матері є: син (позивач) ОСОБА_2 , внучка (відповідач) ОСОБА_3 за правом представлення та сини ОСОБА_5 , ОСОБА_5 .

Сини ОСОБА_5 та ОСОБА_5 відповідно до ч.2 ст. 1274 ЦК України від спадщини відмовились на користь скаржника, шляхом подання заяви державному нотаріусу (а.с. 72).

Отже, на час ухвалення оскаржуваного судового рішення був також наявний спадкоємець за законом ОСОБА_1 , який прийняв спадщину, звернувшись з відповідною заявою до нотаріальної контори.

Ці обставини судом першої інстанції встановлені не були, до участі у справі ОСОБА_1 , як спадкоємця, судом залучено не було.

Також матеріали справи не містять доказів, що позивач та відповідач ОСОБА_3 у встановлений законом строк звертались до відповідної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

Судом першої інстанції спадкова справа не досліджувалась.

Так судом був здійснений запит на спадкову справу№83/2017 від приватного нотаріуса Піщанського нотаріального округу , але копія останньою в суд не надходила, а відтак фактично судом не досліджувалась. Тому посилання суду в рішенні про дослідження матеріалів спадкової справи не відповідають дійсності.

Визнаючи право власності на спадкове майно та виділяючи позивачу Ѕ частину спадкового майна , суд першої інстанції вирішив питання про майнові права ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішенням суду першої вирішено питання про права та обов`язки скаржника, якого не було залучено до участі в справі.

Відповідно до змісту ст.ст. 51 , 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

В силу ЦПК України апеляційна інстанція не наділена повноваженнями заміни сторони або залучення до участі у справі інших осіб (відповідачів).

Доводи скарги є вагомими та такими, що спростовують висновки суду, а тому приймаються апеляційним судом до уваги.

З викладеного випливає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив усі обставини справи, не встановив коло спадкоємців, не залучив до участі у справі іншого спадкоємця, тобто не вирішив питання кола осіб, які мають приймати участь у даній праві, внаслідок чого ухвалив рішення, яким фактично вирішив питання про права особи, яку не було залучено до участі в справі, у зв`язку із чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо вимоги апеляційної скарги стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4200,00 грн., заслуговує на увагу з огляду на таке.

Відповідно до підпункт в пункт 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, апеляційний суд вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Норма пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України відносить до судових витрат, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №826/1216/16.

На підтвердження витрат понесених ОСОБА_1 при розгляді справи у суді апеляційної інстанції за професійну правничу допомогу адвокатом Лукавським А.І., скаржник надав розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу та копію квитанції про оплату 29.08.2020 в розмірі 4200,00 грн (а.с. 82-83).

При цьому позивач не заявляв клопотання про зменшення розміру таких витрат, хоча не був позбавлений такої можливості.

За замістом положень ст.ст. 77, 78, 81 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, надані документи, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 4200,00 коп.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті останнім судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1737,71 гривень.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 09 липня 2020 року скасувати та постановити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Піщанської селищної ради Піщанського району Вінницької області про визнання права власності на майно внаслідок успадкування - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1737,71 гривень та судові витрати на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 4200,00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 жовтня 2020 року.

Головуючий М.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

О.С. Панасюк