Рішення

від 23.10.2020 по справі 160/10039/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2020 року Справа № 160/10039/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро вул.Сімферопольська, буд.17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ :

21.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №54846-5340-0417 від 27.04.2020 р., яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" на загальну суму 42 438, 40 грн.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, винесене Головним управлінням ДПС у Дніпропетровської області є безпідставним та підлягає скасуванню, оскільки позивач як орендар передав право користування земельною ділянкою створеній ним юридичній особі - Фермерському господарству Перемога КВІ , яке, реалізуючи права землекористувача, має обов`язок внесення плати за землю. Вказує, що за 2020 рік ФГ Перемога КВІ подано декларацію по земельній ділянці номер 1221486800:01:048:0001.

Також, позивач зазначає, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області прийняло податкову декларацію з плати за землю, що подано Фермерським господарством Перемога КВІ , без заперечень.

Таким чином, на думку позивача, при обчисленні, декларуванні та сплаті орендної плати, позивачем та Фермерським господарством дотриманні вимоги Податкового кодексу України.

Ухвалою суду від 31.08.2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

24.09.2020 року представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивач є користувачем земельної як фізична особа, оформив право оренди земельної ділянки на себе як на фізичну особу та, оскільки обов`язок нарахування орендної плати покладено на контролюючий орган, то відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяло у спосіб та в порядку, визначеному чинним законодавством України.

При цьому, представник відповідача, на підтвердження правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначає, що у звітній податковій декларації поданій позивачем у 2020 році зазначено 3 земельній ділянки площею - 5,7263 га, 24,0267 га та 46 га. Втім, позивачем не зазначено земельну ділянку площею 29,7530 га, яка є об`єктом оподаткування.

07.08.2020 року на адресу суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій було підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовують доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.

Також у відповіді на відзив позивачем додатково зазначено, що ФГ Перемога КВІ в податковій декларації на землю за 2020 рік окремо зазначило земельну ділянку (пасовище) - 5,7263 га, та окремо земельну ділянку (рілля) - 24,0267 га, що разом і складає земельну ділянку 29,7530 га.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17.07.2014 року ОСОБА_1 було створене та зареєстроване фермерське господарство ПЕРЕМОГА КВІ .

19.08.2016 року між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області укладено договір оренди земельної ділянки № 04/19-08/16 ДО на 7 років, відповідно до якого ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Площа земельної ділянки 29,7530 га, кадастровий номер 1221486800:01:048:0001.

Пунктами 2.1 Договору оренди земельної ділянки визначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Відповідно до п.3.1 Договору оренди, в оренду передається земельна ділянка загальною площею: 29,7530 га в т.ч. пасовища -5,7263 га, рілля - 24,0267 га.

Відповідно до п.3.5 Договору оренди, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 530479,95 грн.

Згідно п.5.1 Договору, ставка податку становить 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Також, судом встановлено, що ФГ ПЕРЕМОГА КВІ була подана податкова декларація з плати за землю за 2020 рік, яка прийнята контролюючим органом без заперечень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.

Згідно з вказаною податковою декларацією з плати за землю Фермерським господарством ФГ ПЕРЕМОГА КВІ сплачувалось відповідне податкове зобов`язання.

Позивач вважає, що сплата орендної плати проводилась фермерським господарством, а тому у нього, як громадянина, відсутній обов`язок зі сплати орендної плати, як наслідок, вищевказане податкове повідомлення-рішення, є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1. ст. 14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України).

Статтею 23 ПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об`єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об`єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Згідно статті 37 ПК України, підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до статті 270 ПК України, об`єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство від 19 червня 2003 року №973-IV (далі-Закон №973), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Частиною 5 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім`ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №973, членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Судом встановлено, що відповідно до статуту ФГ ПЕРЕМОГА КВІ засновником і головою фермерського господарства є позивач. Відповідно до пунктів 6.1 та 6.2 статуту, членами ФГ ПЕРЕМОГА КВІ можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14 - річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства.

За правилами ч. 1 ст. 7 цього Закону, надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно пункту а ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

В свою чергу, частина 1 статті 7 Закону №973 передбачає, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття, громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Тобто, з викладених норм вбачається, що без отримання громадянином земельної ділянки у власність або в оренду для ведення фермерського господарства неможливо провести державну реєстрацію такого господарства.

Згідно п. б ч. 1 ст. 14 Закону №973, фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.

Статтею 19 Закону №973 передбачено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно ч. 5 ст. 20 Закону №973, порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

З викладених норм чинного законодавства вбачається, що законодавцем не визначено механізм передачі коштів, які поступають на рахунки фермерського господарства, від його господарської діяльності, його членам для сплати орендної плати за цю ділянку, що фактично унеможливлює сплату орендної плати самим членом господарства, який не отримує доходу від її використання та не веде господарської діяльності на ній.

Судом встановлено, що земельна ділянка, відповідно до договору оренди від 19.08.2016р., передана позивачу саме для ведення фермерського господарства (п.3 Договору оренди земельної ділянки).

Згідно статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Суд виходить із того, що об`єктом плати за землю в даних правовідносинах є земельна ділянка, надана в оренду з метою створення фермерського господарства, а майнові права на вказану земельну ділянку передані до складеного капіталу фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача має обов`язок внесення плати за землю.

Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеного в постанові від 04.09.2018р. у справі №814/1005/16.

Відтак, враховуючи, що оренду плату за спірну земельну ділянку самостійно задекларувало ФГ "Перемога КВІ", суд приходить до висновку, що грошове зобов`язання донараховне контролюючим органом, визначене оскаржуваним податковим-повідомленням рішенням, призведе до подвійного оподаткування.

Отже, виходячи з системного аналізу вимог чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, складене по відношенню до позивача підлягає скасуванню, оскільки податкове зобов`язання з орендної плати за землю повинен сплачувати суб`єкт відповідних податкових правовідносин, у даному випадку ФГ "Перемога КВІ", що ним і було зроблено.

Також, суд вказує, що є безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача стосовно того, що в податковій декларації з плати за землю за 2020 рік відсутня земельна ділянка за номером 1221486800:01:048:0001 площею 29,7530 га, оскільки у вказаній декларації зазначені дві земельні ділянки за номером 1221486800:01:048:0001 площею 5,7263 га та 24,0267 га, що не суперечить п.3.1 Договору оренди (в оренду передається земельна ділянка загальною площею: 29,7530 га в т.ч. пасовища -5,7263 га, рілля - 24,0267 га.), що разом складає 29,7530 га., а тому суд вказує на хибність таких висновків контролюючого органу.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 205, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро вул.Сімферопольська, буд.17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №54846-5340-0417 від 27.04.2020 р., яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" на загальну суму 42 438, 40 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро вул.Сімферопольська, буд.17-а, код ЄДРПОУ 43145015) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський