Рішення

від 22.10.2020 по справі 280/6259/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 жовтня 2020 року Справа № 280/6259/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області (70002. м. Вільнянськ, вул. Бочарова буд. 30, ЄДРПОУ 03193136), про стягнення недорахованої заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області (далі - відповідач), відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованості з виплати надбавки за 6 ранг державного службовця у складі заробітної плати за період з 31.03.2017 по 31.12.2018 та компенсацію через втрату частини заробітку.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що 31.03.2017 призначена до Управління соціального захисту населення Вільнянської райдержадміністрації Запорізької області на рівнозначну посаду державного службовця у порядку переведення з Управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізькій області відповідно до пункту 2 статті 41 Закону України Про державну службу зі збереженням раніше присвоєного 9 рангу державного службовця. Зазначає, що працюючи в Управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізькій області, під час введення в дію з 01.05.2016 нового Закону України Про державну службу їй помилково присвоєно з 01.06.2016 9 ранг державного службовця замість 6 рангу з 01.05.2016. В травні 2019 року управлінням пенсійного фонду здійснено виправлення помилки в частині присвоєння з 01.05.2016 6 рангу державного службовця, здійснено перерахунок заробітної плати, внесено зміни до трудової книжки на підставі наказу Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, що є правонаступником. 03.06.2019 позивач звернулась до відповідача з заявою про внесення змін до наказу про призначення на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта в частині збереження 6 рангу державного службовця замість 9, внести зміни до трудової книжки та провести перерахунок заробітної плати з моменту призначення, а саме з 30.03.2017. 17.07.2019 начальником відповідача видано наказ №23К Про внесення змін до наказу управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 31.03.2017 №10К Про призначення за переводом ОСОБА_1 та проведення перерахунку заробітної плати , відповідно до якого було внесено запис до трудової книжки в частині збереження 6 рангу державного службовця з моменту призначення за переводом (31.03.2017) та проведено перерахунок заробітної плати, проте тільки з 01.01.2019. Таким чином, кошти за 6 ранг державного службовця за період з 31.03.2017 по 31.12.2018 позивач не отримала. У якості підстави щодо невиплати вказаних коштів відповідач зазначає про необхідність наявності рішення суду, оскільки відсутні бюджетні асигнування з оплати праці в основному фонді. 06.03.2020 позивач була звільнена відповідно до пункту 1 статті 87 Закону України Про державну службу у зв`язку з скороченням чисельності без проведення повного розрахунку по заробітній платі щодо здійсненого перерахунку надбавки за 6 ранг державного службовця за період з 31.03.2017 по 31.12.2018. З урахуванням викладеного у ппозові просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.09.2020 позовну заяву призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 06.10.2020. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, який має відповідати вимогам ст. 162 КАС України, разом із усіма письмовими та електронними доказами (які можливо доставити до суду).

Станом на 06.10.2020 відповідач відзив на позовну заяву не надав, заяв та клопотань до суду не надходило, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

06.10.2020 позивачем подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

13.10.2020 позивачем подано заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Як слідує з матеріалів адміністративної справи, згідно записам в трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_1 :

03.03.2013 призначена на посаду завідувача загального сектору, як таку, що успішно пройшла стажування, попередньо звільнана з посади головного спеціаліста з діловодства, згідно наказу №32.0 від 03.03.2014 Управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області (запис №34);

31.12.2014 присвоєно черговий 11 ранг державного службовця з 01.01.2015, згідно наказу №81-о від 31.12.2014 (запис №35);

01.06.2016 у зв`язку зі змінами в організаційній структурі управління переведена на посаду головного спеціаліста з діловодства з діловодства, попередньо звільнена з посади завідувача адміністративно-господарського сектора, згідно наказу №27-о від 01.06.2016 (запис №37);

01.06.2016 присвоєний 9 ранг державного службовця, згідно наказу №29-о від 01.06.2016 (запис №38);

30.03.2018 звільнена із займаної посади у порядку переведення на рівнозначну посаду до управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області відповідно до пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України та пункту 2 статті 41 Закону України Про державну службу , згідно наказу №14-о від 30.03.2017 (запис №39);

31.03.2017 призначена за переводом на рівнозначну посаду державного службовця категорії В головного спеціаліста-юрисконсульта відділу з питань кадрової правової роботи, діловодства та обробки інформації без проведення конкурсу, встановлено присвоєний раніше 9 ранг державної служби, згідно наказу №10-к від 31.03.2017 (запис №40).

За результатами перевірки, проведеної сектором по роботі з персоналом щодо контролю за правильністю присвоєння чергових рангів державним службовцям, відповідно до пункту 1 статті 39 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VІІІ, порядку присвоєння рангів державних службовціс, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306, постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 Деякі питання функціонування територіальних органів органів Пенсійного фонду України наказом Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 24.05.2019 №16-0, відповідно до якого внесено зміни до пункту 1 наказу від 30.05.2016 №20-а Про присвоєння рангів державних службовців працівникам управління та викладено у такій редакції: присвоїти з 01.05.2016 шостий ранг державного службовця категорії Б , зокрема, ОСОБА_1 , завідувачу загального сектору; наказ від 01.06.2016 №27-о доповнити пунктом 2, а саме: Взяти до відома, що ОСОБА_1 має шостий ранг державного службовця ; наказ від 01.06.2016 №28-о Про присвоєння ранг державного службовця ОСОБА_1 вважати недійсним; начальнику фінансово-економічного відділу провести перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 з урахуванням змін рангу з 01.05.2016.

Згідно записів в трудовій книжці під №41 та №42 внесено записи 01.05.2016 запис під №38 від 01.06.2016 присвоєно шостий ранг державного службовця ; 01.05.2016 запис №38 від 01.06.2016 року, запис №41 від 01.05.2016 вважати недійсними. Присвоєно шостий ранг державного службовця .

03.06.2019 ОСОБА_1 звернулась до начальника управління соціального захисту населення Вільнянської райдержадміністрації Запорізької області з заявою, відповідно до якої просить внести зміни до наказу начальника управління соціального захисту населення Вільяннської райдержадміністрації від 31.03.2017 №10-к в частині збереження рангу державного службовця, змінивши 9 ранг державного службовця на 6 ранг державного службовця; внести зміни до трудової книжки, визнавши запис за №40 від 31.03.2017 недійсним та додати відповідний запис, вказавши р\призначення на посаду зі збереженням 6 рангу державного службовця; провести перерахунок заробітної плати з урахуванням зміни рангу з 31 березня 2017 року.

17.07.2019 начальником Управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області видано наказ №23К Про внесення змін до наказу управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області від 31.03.2017 №10К Про призначення за переводом ОСОБА_1 та проведення перерахунку заробітної плати , відповідно до внести зміни до наказу управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізькій області від 31.03.2017 №10К Про призначення за переводом ОСОБА_1 : у підпункту 1.1 слова 9 ранг замінити словами 6 ранг ; у підпункту 1.2 слова 9 ранг замінити словами 6 ранг . Відділу фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності управління зробити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 з урахуванням доплати за 6 ранг державного службовця з 01.01.2019 по 30.06.2019. Начальнику відділу з питань кадрової, правової роботи, діловодства та обробки інформації внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 . Скасувати наказ управління від 29.05.2019 №15К Про присвоєння чергового рангу державного службовця .

Згідно записів в трудовій книжці під №43 внесено запис Запис за №40 від 31.03.2017 недійсний. Призначена за переведенням на рівнозначну посаду державного службовця категорії В - головного спеціаліста-юрисконсульта відділу з питань кадрової, правової роботи, діловодства та обробки інформації без проведення конкурсу, зі збереженням раніше присвоєного 6 рангу державного службовця .

28.02.2020 наказом Управлінням соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області №14К Про звільнення у звязку зі скороченням чисельності відповідно до пунктів 1, 4, 5 статті 87, статті 89 Закону України Про державну службу звільнено ОСОБА_1 , головного спеціаліста-юрисконсульта відділу з питань кадрової, правової роботи, діловодства та обробки інформації управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області 06.03.2020 із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності відповідно до пункту 1 статті 87 Закону України Про державну службу . Відділу фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності управління провести кінцевий розрахунок із ОСОБА_1 та виплатити грошову компенсацію за 29 календарних дні невикористаної відпустки, а саме: щорічної основної відпустки - 14 каленжарних дні за період роботи з 31.03.2019 по 06.03.2020 та 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби понад 20 років, право на яку було набуте 03.12.2019 та вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

У зв`язку з невиплатою надбавки за 6 ранг державного службовця у складі заробітної плати за період з 31.03.2017 по 31.12.2018 позивач звернулася до суду з даним позовом.

Розглядаючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно частини другої статті 1 Закону України Про державну службу державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України Про державну службу , правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 4 частини першої статті 7 Закону України Про державну службу встановлено право державного службовця на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Відповідно до статті 50 Закону України Про державну службу , заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розмір надбавки за ранг державного службовця визначається Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби, а саме: постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15 Питання оплати праці працівників державних органів , зі змінами, відповідно до якої розмір надбавки за 9 ранг державного службовця складає 200 грн., а розмір надбавки за 6 ранг державного службовця складає 500 грн.

З позовних вимог судом встановлено, що позивач зазначає, що загальна заборгованість із виплати заробітної плати при звільненні включає в себе: заборгованість надбавки за 6 ранг державного службовця у складі заробітної плати за період з 31.03.2017 по 31.12 2018 року складає 21 місяць по 300 грн., що складає 6300,00 грн. без урахування податків і зборів; компенсації через втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі середнього заробітку, який становить 8538,56 грн. в місяць (відповідно до довідки УСЗН Вільнянської РДА про нараховану заробітну плату в 2020 році) за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 06.03.2020 по теперішній час, тобто, наразі, за 6 місяців), що складає 51231,36 грн. Загальна сума заборгованості складає 57531,36 грн.

Відповідачем контр розрахунку до вказанго розміру заборгованості суду не надано.

Розглядаючи вимоги щодо розміру заборгованості, що заявлені позивачем, суд зазначає наступне.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлено, що надбавка за ранг встановлюється з дня його присвоєння; державному службовцю, який працює неповний робочий день (тиждень), надбавка за ранг виплачується пропорційно відпрацьованому часу; особі, яка призначена на посаду державної служби з випробуванням і має ранг, присвоєний за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг у період випробування виплачується відповідно до такого рангу; особі, яка призначена на посаду державної служби з випробуванням і якій був присвоєний ранг відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII "Про державну службу", надбавка за ранг у період випробування виплачується відповідно до найнижчого рангу у межах категорії посад, до якої належить посада державної служби. У разі належності посади до категорії посад, в межах якої передбачено присвоєння рангу нижчого, ніж присвоєний державному службовцю згідно із зазначеним Законом, надбавка за ранг виплачується відповідно до раніше присвоєного рангу.

Таким чином, якщо згідно з табелем обліку використання робочого часу з різних обставин державним службовцем не повністю відпрацьований календарний місяць, за який нараховують заробітну плату, то надбавку за ранг виплачують пропорційно фактично відпрацьованому часу. До таких обставин належить, зокрема, час перебування працівника на лікарняному, у щорічній та інших видах відпусток, у разі встановлення за угодою сторін неповного робочого часу тощо (лист Мінсоцполітики від 23.09.2016 № 1346/13/84-16).

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять табелів робочого часу позивача, розрахунків нарахувань заробітної плати, суд приходить до висновку, що в даному випадку позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з виплати надбавки за 6 ранг державного службовця у складі заробітної плати за період з 31.03.2017 по 31.12.2018 у розмірі 6300 грн. є частково необґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з того, що дійсно з 31.03.3017 позивачу було внесено зміни щодо встановленого рангу, а саме змінено з 9 рангу на 6 ранг, про що було видано відповідний наказ від 17.07.2019 №23К, при цьому відповідного нарахування не було здійснено, суд важажє за необхідне зобов`язати відповідача здійснити нарахування позивачу надбавки за 6 ранг державного службовця за період з 31.03.2017 по 31.12.2018 та виплати різницю з урахуванням вже фактично виплачених коштів за 9 ранг державного службовця.

Щодо позовної заяви про здійснення компенсації через втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 06.03.2020 по дату звернення до суду у розмірі 51231,36 грн. суд зазначає наступне.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частин першої-другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком

При цьому суд з аналізу положень частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу зазначає, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, тому позивач справді пропустив строк без поважних причин на це.

Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у рішеннях від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу (далі - Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012), від 15 жовтня2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України Про оплату праці (далі - Рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013), від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013).

У цих рішеннях висловлено низку правових позицій, які можуть і повинні враховуватися адміністративними судами:

строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин(п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012);

невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (п. 2.2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012);

для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним (Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012);

поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків(п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013);

під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013);

у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат (Рішення від 15 жовтня 2013 року№ 8-рп/2013);

кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер(п. 2.2 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013);

спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці(п. 2.3 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013);

у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем(Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013).

Судом встановлено, що відповідачем під час звільнення ОСОБА_1 не виплачено останній всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було проведено розрахунок належної до виплати надбавки за 6 ранг державного службовця. Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні 06.03.2020 остаточного розрахунку при звільненні позивача державної служби.

З огляду на постанову Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", пунктом 20 якої роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю стягує на корись працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Такі ж висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц (№ в ЄДРСР 87952206) доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Таким чином, з урахуванням судової практики та норм законодавства, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 05.03.2020 по справі № 809/1910/14 (№ в ЄДРСР 88027953).

Таким чином, враховуючи те, що позивачу було виплачено розрахунок при звільненні, при цьому без урахування нарахувань за 6 ранг державного службовця за період з 31.03.2017 по 31.12.2018, суд вважає за необхідним, з урахуванням розміру недоплаченої суми, зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день винесення рішення, а саме з 06.03.2020 по 22.10.2020.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Враховуючи те, що відповідачем не надано заперечень щодо формули розрахунку сум, що підлягають стягненню, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, суд зазначає, що вищезазначеними нормами встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду.

В даному випадку, на переконання суду, відсутні достатні та обґрунтовані підстави для встановлення відповідачу строку для подання до суду звіту про виконання судового рішення.

З огляду на вказані обставини, суд вважає, що позовні вимоги в частині встановлення відповідачу строку для подання до суду звіту про виконання судового рішення не підлягають задоволенню, а, відтак, в цій частині позову слід відмовити.

Згідно із частинною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору..

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області (70002. м. Вільнянськ, вул. Бочарова буд. 30, код ЄДРПОУ 03193136), про стягнення недорахованої заробітної плати задовольнити частково.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області здійснити нарахування ОСОБА_1 надбавки за 6 ранг державного службовця за період з 31.03.2017 по 31.12.2018 та виплати різницю з урахуванням вже фактично виплачених коштів за вказаний період.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день винесення рішення, а саме з 06.03.2020 по 22.10.2020.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 22.10.2020.

Суддя О.О. Артоуз