Рішення

від 19.10.2020 по справі 280/1795/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 жовтня 2020 року Справа № 280/1795/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. (69005, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 64-Д, код ЄДРПОУ 35764013) до Управління з питань праці Запорізької міської ради (69044, м. Запоріжжя, м. Профспілок, 5, код ЄДРПОУ 41904647) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Управління з питань праці Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-ЗП4390/1057/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 31.01.2020, прийняту Управлінням з питань праці Запорізької міської ради на підставі Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 10.01.2020 № ОМС-ЗП/4390/1057/НД/НП/АВ.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що відповідачем проведено інспекційне відвідування позивача щодо перевірки стану додержання вимог законодавства про працю. За наслідками зазначеного інспекційного відвідування відповідачем складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 10.01.2020 № ОМС-ЗП/4390/1057/НД/НП/АВ (далі - Акт інспекційного відвідування). В розділі ІІІ Акту інспекційного відвідування Опис виявлених порушень відповідачем зроблено висновок про встановлення порушення з боку позивача таких норм чинного законодавства, а саме: позивачем 12.12.2019 допущено ОСОБА_1 до роботи з функціями менеджера - управителя без укладення трудового договору, що є порушенням частини 1 статті 21 та частин 1, 3 статті 24 КЗпП України. На підставі Акту інспекційного відвідування відповідачем винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-ЗП4390/1057/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 31.01.2020 (далі - Постанова), якою на позивача на підставі частини 1 статті 21 та частин 1, 3 статті 24 КЗпП України було накладено штраф в розмірі 141690,00 грн. Позивач не погоджується із висновками, викладеними в Акті інспекційного відвідування, вважає їх незаконними та необґрунтованими. 15.09.2020 позивачем надано додаткові пояснення щодо фактичних обставин справи.

Відповідач адміністративний позов не визнав, просить суд у задоволенні позову відмовити. У письмовому відзиві на адміністративний позов (вих. № 01 - 15/506 від 17.04.2020) зазначає про те, що інспекційне відвідування позивача здійснено посадовими особами Управління з питань праці Запорізької міської ради у відповідності до вимог Конституції України, законів України та Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823, а постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-ЗП4390/1057/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 31.01.2020 є такою, що складена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені чинним законодавством України. Також зазначає, що фактичні трудові правовідносини, що виникли між позивачем та ОСОБА_1 , підмінені цивільно - правовими, при цьому договір про надання послуг від 12.12.2019 був укладений виключно з метою приховування трудових відносин.15.09.2020 та 17.09.2020 представником відповідача подано додаткові заперечення на пояснення позивача.

Ухвалою судді від 23.03.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/1795/20, призначено підготовче судове засідання 21.04.2020.

Ухвалою суду від 21.04.2020 відкладено підготовче засідання на 21.05.2020.

Ухвалою суду від 21.05.2020 в зв`язку з проведенням карантинних заходів розгляд справи відкладено на 23.06.2020.

Ухвалою від 23.06.2020 зупинено провадження по справі для надання часу для примирення, підготовче судове засідання призначено на 18.08.2020.

Ухвалою суду від 18.08.2020 продовжено строку зупинення до 17.09.2020.

17.09.2020 протокольними ухвалами суду поновлено провадження у справі та за клопотанням сторін закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті 07.10.2020.

07.10.2020 представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідач не заперечив проти поданого клопотання.

Суд, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, встановив наступне.

В період з 08.01.2020 по 09.01.2020 інспекторами праці Управління з питань праці Запорізької міської ради Полигою А.В., службове посвідчення № 1057, та Зубком В.В. службове посвідчення № 1418 (далі - Інспектори), на підставі направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) від 16.12.2019 № 222-н та відповідно до вимог статті 259 КЗпП України, частини 3 статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 823 (далі - Порядок № 823), було проведено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. щодо стану додержання вимог законодавства про працю, за наслідками якого складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 10.01.2020 № ОМС-ЗП/4390/1057/НД/НП/АВ.

Під час інспекційного відвідування було встановлено, що позивачем допущено порушення вимог частини 1 статті 21 КЗпП України та частин 1, 3 статті 24 КЗпП України, а саме: позивачем 12.12.2019 допущено ОСОБА_1 до роботи з функціями менеджера - управителя без укладення трудового договору.

Не погоджуючись із вказаними висновками Акту інспекційного відвідування, позивачем на адресу відповідача направлено заперечення до Акту інспекційного відвідування.

За наслідками розгляду вказаних заперечень відповідачем на адресу позивача направлено відповідь за вих. № 0115/141 від 23.01.2020, згідно з якою відповідач зазначає про те, що надані позивачем заперечення не містять зауважень до Акту інспекційного відвідування, а містять пояснення щодо обставин, які в ньому викладені. Також зазначає, що подані заперечення долучені до матеріалів заходу контролю та будуть враховуватися під час розгляду справи про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою.

У зв`язку із цим, відповідачем прийнято Постанову від 31.01.2020 №ОМС-ЗП4390/1057/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС, якою на позивача на підставі частини 1 статті 21 КЗпП України та частин 1, 3 статті 24 КЗпП України накладено штраф в розмірі 141 690,00 грн.

Не погодившись з вищевказаним рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Стаття 68 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку № 823 (в редакції, чинній на момент проведення інспекційного відвідування) передбачено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться, зокрема, інспекторами праці виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин у формі, визначеній абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 1.1. Положення про Управління з питань праці Запорізької міської ради, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 19.12.2018 № 65 (далі - Положення № 65), Управління з питань праці Запорізької міської ради є виконавчим органом Запорізької міської ради, що утворюється Запорізькою міською радою і в межах міста забезпечує виконання покладених на нього завдань.

Згідно пункту 1.2. Положення № 65, Управління з питань праці Запорізької міської ради підпорядковане міському голові, заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради згідно розподілу обов`язків, підзвітне Державній службі з питань праці України (далі - Держпраці) та її Головному управлінню в Запорізькій області.

За приписами пункту 1.4. Положення № 65, Управління з питань праці Запорізької міської ради у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики, Держпраці, інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями міської ради і виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, а також цим положенням.

Згідно пункту 2 Положення № 65, основними завданнями Управління з питань праці Запорізької міської ради є організація роботи із забезпечення на території міста Запоріжжя реалізації державної політики у сфері праці та зайнятості, що включає здійснення державного контролю за додержанням законодавства з питань своєчасної та у повному обсязі виплати заробітної плати, здійснення державного контролю за додержанням мінімальних гарантій в оплаті праці, здійснення державного контролю за оформленням трудових відносин, а також організацію роботи щодо додержання законодавства про працю, охорону праці, організацію соціального діалогу тощо.

У відповідності до зазначених пунктів Положення № 65, Управлінню з питань праці Запорізької міської ради делеговано повноваження щодо здійснення на території міста Запоріжжя державного контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, регламентована Порядком № 823.

Порядок № 823 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877 - V).

Пункт 5 Порядку № 823 визначає виключний перелік підстав для проведення інспекційних відвідувань. Зокрема, такими підставами є:

1) звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;

2) звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;

3) рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту та інші визначені зазначеним Порядком № 823 підстави.

16.12.2019 відповідачем видано наказ № 292-р про проведення інспекційного відвідування позивача з питання виявлення неоформлених трудових відносин.

На підставі наказу оформлено направлення від 16.12.2019 № 222-н для здійснення інспекційного відвідування позивача, предметом якого визначено виявлення неоформлених трудових відносин. Дата початку та дата закінчення заходу з 08.01.2020 по 09.01.2020.

Як слідує з матеріалів справи, інспекційне відвідування позивача здійснено на підставі пп.3 п. 5 зазначеного Порядку № 823, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації.

В якості засобу масової інформації відповідачем було визначено веб - сайт http://www.vnutri.org, на якому в грудні 2019 року невідомими особами було розміщено інформацію стосовно використання позивачем найманої праці без належного оформлення трудових відносин.

На підставі зазначеної інформації відповідачем зроблено висновок про доцільність проведення інспекційного відвідування позивача з питання виявлення неоформлених трудових відносин.

Суд не погоджується з наведеними обставинами, вважає віднесення відповідачем вказаного веб - сайту до засобів масової інформації необґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік Про пресу та інші засоби масової інформації від 01.08.1990 № 1552400-90, чинного і на теперішній час (далі - Закон № 1552400-90), під масовою інформацією розуміються публічно розповсюджувані друковані, аудіо- та аудіовізуальні повідомлення і матеріали.

Під засобами масової інформації розуміються газети, журнали, теле- і радіопрограми, кінодокументалістика, інші періодичні форми публічного розповсюдження масової інформації.

Засоби масової інформації репрезентуються редакціями періодичної преси, теле- і радіомовлення (інформаційними агентствами, іншими установами, які здійснюють випуск масової інформації).

Згідно ст. 8 Закону № 1552400-90, редакція засобу масової інформації провадить свою діяльність після реєстрації відповідного засобу масової інформації.

Право приступити до випуску масової інформації зберігається протягом року з дня одержання свідоцтва. У разі пропущення цього строку свідоцтво про реєстрацію вважається таким, що втратило силу.

Відповідно до ст. 10 Закону № 1552400-90, право на публічне розповсюдження інформації без реєстрації мають органи державної влади й управління, інші державні органи для видання офіційних нормативних та інших актів, бюлетенів судової та арбітражної практики.

Підприємства, організації, навчальні та наукові заклади мають право створювати і розповсюджувати необхідні в їхній діяльності інформаційні матеріали і документацію без реєстрації. Не потребує реєстрації діяльність по виготовленню за допомогою технічних засобів друкованої, аудіо- та аудіовізуальної продукції не призначеної для публічного розповсюдження або розмножуваної на правах рукопису.

Не потрібна реєстрація засобів масової інформації при випускові друкованої продукції тиражем менше тисячі примірників.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства, право на здійснення своєї діяльності засоби масової інформації мають лише після проведення державної реєстрації.

За приписами ст. 21 Закону № 1552400-90, розповсюдження продукції засобів масової інформації здійснюється видавцем безпосередньо або на договірних чи інших законних підставах підприємствами зв`язку, іншими організаціями, а також громадянами.

Розповсюдження продукції засобів масової інформації без зазначення вихідних даних забороняється.

Відповідно до ст. 18 Закону № 1552400-90, вихідними даними є:

1) назва видання;

2) засновник;

3) прізвище й ініціали редактора (головного редактора);

4) порядковий номер випуску і дата його виходу у світ для періодичних видань, а для газет - також і час підписання до друку;

5) індекс для періодичних видань, розповсюджуваних через підприємства зв`язку;

6) тираж;

7) ціна (при комерційному розповсюдженні видання);

8) адреса редакції, видавця, друкарні.

Представник відповідача подав до суду письмові заперечення проти доводів позивача. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що Закон № 1552400-90 є таким, що не підлягає застосуванню, оскільки положення цього Закону суперечать чинному законодавству України. При цьому представником відповідача було зазначено, що питання діяльності в Україні засобів масової інформації врегульовано законодавством України, а саме: Законом України Про інформацію , Законом України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні , Законом України Про телебачення та радіомовлення та Законом України Про телекомунікації .

Суд не погоджується із доводами відповідача, виходячи з наступного.

Як вбачається із преамбули Закону України Про інформацію , метою цього Закону є регулювання відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, а також державні гарантії їх свободи врегульовано Законом України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні .

Завданням Закону України Про телебачення та радіомовлення є регулювання відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування.

Закон України Про телекомунікації визначає повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов`язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вищезазначені нормативно - правові акти жодним чином не регулюють правовідносини у сфері діяльності засобів масової інформації. При цьому відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність у вказаного веб - сайту статусу засобу масової інформації, а розміщена на ньому інформація не має жодних вихідних даних, що, в свою чергу, не дає можливості встановити джерело походження даної інформації.

Окрім цього, відповідно до змісту наданих відповідачем знімків екрану, на веб - сайті http://www.vnutri.org розміщено інформацію щодо використання ТГ Зеніт та R.E.M. COMPANY найманої праці без належного оформлення трудових відносин.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), позивач зареєстрований як Товариство з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. (скорочена назва - ТОВ Р.Е.М. ) 25 лютого 2008 року (запис № 11031020000022380).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що інформація, розміщена на вищезазначеному інтернет - ресурсі не може бути належним доказом у даній справі, оскільки вона не містить відомості, які б підтверджували порушення норм чинного КЗпП України саме Товариством з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. , а не іншою юридичною особою.

Пунктом 8 Порядку № 823 передбачено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності).

Частинами 1 та 2 статті 7 Закону № 877 - V встановлено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Частиною 4 статті 7 Закону № 877 - V передбачено, що посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу.

Частиною 6 статті 7 Закону № 877 - V, зокрема, передбачено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

Пунктом 17 Порядку № 823 встановлено, що акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Другий примірник акта залишається в інспектора праці.

Пунктом 18 Порядку № 823, зокрема, передбачено, що якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Згідно з пунктом 19 Порядку № 823 матеріали, зафіксовані засобами аудіо-, фото- та відеотехніки в ході інспекційних відвідувань, долучаються до акта у паперовому або електронному вигляді на дисках для лазерних систем зчитування, на яких проставляється номер і дата складення акта. Про долучення таких матеріалів робиться відмітка в акті

З направлення вбачається, що інспекційне відвідування мало бути проведено з 08.01.2020 по 09.01.2020.

В порушення вищенаведених вимог діючого законодавства, Акт інспекційного відвідування не було складено в останній день інспекційного відвідування та не у присутності уповноваженої особи позивача, також до нього не долучено матеріали, зафіксовані відеотехнікою в ході інспекційних відвідувань, що, свідчить про незаконність зазначеного акту.

За наслідками дослідження відеозапису інспекційного відвідування, суд приходить до наступних висновків.

Виходячи із змісту наданих відповідачем відеозаписів інспекційного відвідування, під час відеозйомки інспекторами праці не було пред`явлено службових посвідчень, тому неможливо встановити, саме якими посадовими особами було проведене інспекційне відвідування.

Також варто зауважити, що під час перегляду відеозапису відсутні будь - які ознаки того, що місцем проведення інспекційного відвідування є саме місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. .

Датою проведення інспекційного відвідування у відеозаписі визначено 01.01.2018, в той час, як відповідно до Акту інспекційного відвідування, вищевказаний захід було проведено в період з 08.01.2020 по 09.01.2020, що також суперечить обставинам справи.

Досліджуючи відеозапис під час судового розгляду справи судом встановлено, що відповідачем під час інспекційного відвідування були відібрані письмові пояснення. Особою, якою було надано письмові пояснення, як зазначає відповідач, був ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 13 Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус , документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, посвідчення водія тощо.

В той же час зі змісту відеозапису не вбачається, що було належним чином встановлено осіб, які надають пояснення з урахуванням зазначених вимог законодавства, тому даний відеозапис не може бути врахований судом як належний доказ у даній справі.

Стосовно встановленого відповідачем порушення частини 1 статті 21 КЗпП України та частин 1, 3 статті 24 КЗпП України суд зазначає наступне.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України (в редакції Кодексу, чинній на момент проведення інспекційного відвідування) та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно - правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 902 ЦК України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до ст. 905 ЦК України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Слід зауважити, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється саме процес організації трудової діяльності.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі його трудової діяльності, складовими якого його посадові обов`язки, дотримання трудової дисципліни, надання щорічної відпустки тощо, а предметом цивільно-правового договору є виконання особою певного визначеного обсягу робіт (надання послуг), тобто певний матеріальний результат.

За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який надає послуги/виконує роботи за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору:

1) не виконує конкретні трудові функції систематично;

2) надає лише послуги/виконує роботи, встановлені договором, після закінчення надання послуг/виконання робіт його діяльність припиняється;

3) не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений,

4) сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик,

5) працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно - правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України.

Наведені норми права у їх сукупності з положеннями ЦК України та КЗпП України є підставою для висновку, що залучення трудових ресурсів до підприємницької діяльності можливе як шляхом укладення трудових договорів, так і шляхом укладання цивільних договорів: договорів про надання послуг, виконання робіт, аутсорсингу, аутстафінгу і цей перелік не є вичерпним з огляду на те, що особи мають право укласти будь-який цивільний договір, що не суперечить приписам законодавства України.

При цьому, вибір конкретної форми залучення трудових ресурсів є правом суб`єкта господарювання та в цьому контексті складовою конституційної гарантій підприємницької діяльності, визначеної статтею 42 Конституції України.

Користуючись цим правом, позивач здійснив залучення трудових ресурсів в залежності шляхом укладення цивільно - правових договорів у відповідності до приписів Цивільного кодексу України, саме тому накази або розпорядження власника та відповідні повідомлення про прийняття працівників на роботу, що подаються органам ДПС України, не складались.

Матеріалами справи підтверджується, що 12.12.2019 між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг (далі - Договір).

Відповідно до пунктів 1.1. та 2.1 Договору ОСОБА_1 зобов`язався за письмовим завданням замовника особисто надати останньому послуги з розроблення напрямку управління ОСББ.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витрати, зумовлені народженням та похованням.

У відповідності до пункту 3.1. Договору, за надання передбачених Договором послуг Замовник виплачує Виконавцю суму в розмірі 6000 грн. протягом 7 календарних днів з моменту підписання Акту приймання-передачі наданих послуг, будь-яким способом, не забороненим законодавством України, за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб 18 %, військового збору 1,5% та виступає податковим агентом і перераховує до бюджету ЄСВ у розмірі 22%.

Пунктом 6.2. Договору, передбачено, що строк його дії починає свій перебіг у момент підписання його сторонами та діє до 08.01.2020.

Факт виконання Договору зі сторони ОСОБА_1 підтверджується Актом прийому-передачі наданих послуг від 09.01.2020.

Факт оплати послуг за Договором зі сторони позивача підтверджується випискою по рахунку за 13.01.2020.

З вищенаведеного вбачається, що предметом укладеного договору позивача з фізичною особою - ОСОБА_1 є саме кінцевий результат: зокрема визначений в п. 1 акту прийому-передачі наданих послуг за договором про надання послуг від 12.12.2019, а саме: розроблений проект договору про надання послуг з управління, висновки щодо поліпшення роботи з клієнтами, план маркетингових та рекламних заходів.

При цьому, в укладеному договорі визначений конкретний обсяг послуг та встановлена оплата саме за надання цих послуг.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що ОСОБА_1 надавав позивачу саме певні послуги, а не виконував трудові обов`язки. При цьому, а ні Акт інспекційного відвідування, а ні Постанова не містять підстав, за яких вказані договори кваліфіковано Інспекторами як трудові договори, а не цивільно-правові.

За таких обставин суд приходить до висновку, що висновки відповідача, викладені у постанові щодо порушення позивачем вимог частини 1 статті 21 та частин 1, 3 статті 24 КЗпП України є необґрунтованими.

Суд також зазначає, що інспектор праці не наділений повноваженнями згідно діючого законодавства надавати юридичну оцінку правочинам, а тому оскільки сторони вільні в укладенні правочинів (цивільно-правових договорів) та дотримуються умов визначених в договорі, відповідач не вправі визначати правову природу даних договорів на свій розсуд.

У зв`язку з цим, тлумачення відповідачем змісту цивільно - правових угод як таких, що насправді містять ознаки трудового договору, є таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах та законодавстві.

За вказаних обставин, суд вважає, що висновок відповідача про допущення позивачем 12.12.2019 ОСОБА_1 до роботи без укладення трудового договору є необґрунтованим.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із задоволенням адміністративного позову, понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2125,35 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління з питань праці Запорізької міської ради.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. (69005, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 64-Д, код ЄДРПОУ 35764013) до Управління з питань праці Запорізької міської ради (69044, м. Запоріжжя, м. Профспілок, 5, код ЄДРПОУ 41904647) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-ЗП4390/1057/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 31.01.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління з питань праці Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. судовий збір у розмірі 2125 (дві тисячі сто двадцять п`ять) гривень 35 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 19 жовтня 2020 року.

Суддя О.О. Артоуз