Постанова

від 10.02.2021 по справі 280/1795/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 280/1795/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А., секретар судового засідання - Лащенко Р.В., за участю представника позивача - Гришко І.І., представників відповідача - Пархомова Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління з питань праці Запорізької міської ради на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року (суддя у 1 інстанції Артоуз О.О.) в адміністративній справі №280/1795/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. до Управління з питань праці Запорізької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. звернулося з позовом до Управління з питань праці Запорізької міської ради, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОМС-ЗП4390/1057/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 31.01.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що відповідач під час перевірки дійшов помилкових висновків про порушення 3 ст. 24 КЗпП України, оскільки у правовідносинах між позивачем та ОСОБА_1 містяться ознаки притаманні саме цивільно-правовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ОМС-ЗП4390/1057/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС від 31.01.2020 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління з питань праці Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. судовий збір у розмірі 2125 гривень 35 копійок.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин та недоведеність обставин, які мають значення по справі, порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що фактичні правовідносини, які виникли між позивачем та ОСОБА_1 є трудовими, що обумовлено графіком роботи, виконанням чітко встановлених обов`язків, а також підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача у судовому засіданні просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 08.01.2020 року по 09.01.2020 року інспекторами праці Управління з питань праці Запорізької міської ради Полигою А.В., службове посвідчення № 1057, та ОСОБА_2 службове посвідчення № 1418 (далі - Інспектори), на підставі направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) від 16.12.2019 року № 222-н та відповідно до вимог статті 259 КЗпП України, частини 3 статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 823 (далі - Порядок № 823), було проведено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. щодо стану додержання вимог законодавства про працю, за наслідками якого складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 10.01.2020 року № ОМС-ЗП/4390/1057/НД/НП/АВ.

Під час інспекційного відвідування було встановлено, що позивачем допущено порушення вимог частини 1 статті 21 КЗпП України та частин 1, 3 статті 24 КЗпП України, а саме: позивачем 12.12.2019 року допущено ОСОБА_1 до роботи з функціями менеджера - управителя без укладення трудового договору.

В подальшому постановою від 31.01.2020 року №ОМС-ЗП4390/1057/НД/НП/АВ/П/ТД-ФС на позивача на підставі частини 1 статті 21 КЗпП України та частин 1, 3 статті 24 КЗпП України накладено штраф в розмірі 141 690,00 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 року "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі - Порядок №295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Відповідно до пунктів 27, 29 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Згідно з частиною 1 статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Порушення законодавства про працю, за які до юридичних і фізичних осіб підприємців, що використовують найману працю, застосовуються штрафи, визначені у частині 2 статті 265 КЗпП України.

Відповідно до частини 4 статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині 2 цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (надалі - Порядок №509), який визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення".

Згідно з пунктом 2 Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку №509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Згідно з пунктами 6, 7, 8 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Так, на думку відповідача позивач фактично допустив ОСОБА_1 до роботи, не оформивши з ним трудовий договір, чим порушив вимоги статті 24 КЗпП України.

У частині 1 статті 21 КЗпП України міститься визначення трудового договору, який означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною 3 статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

З матеріалів справи слідує, що 12.12.2019 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг (далі - Договір).

Відповідно до пунктів 1.1. та 2.1 Договору ОСОБА_1 зобов`язався за письмовим завданням замовника особисто надати останньому послуги з розроблення напрямку управління ОСББ.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витрати, зумовлені народженням та похованням.

У відповідності до пункту 3.1. Договору, за надання передбачених Договором послуг Замовник виплачує Виконавцю суму в розмірі 6000 грн. протягом 7 календарних днів з моменту підписання Акту приймання-передачі наданих послуг, будь-яким способом, не забороненим законодавством України, за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб 18 %, військового збору 1,5% та виступає податковим агентом і перераховує до бюджету ЄСВ у розмірі 22%.

Пунктом 6.2. Договору, передбачено, що строк його дії починає свій перебіг у момент підписання його сторонами та діє до 08.01.2020.

Факт виконання Договору зі сторони ОСОБА_1 підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг від 09.01.2020 року.

Факт оплати послуг за Договором зі сторони позивача підтверджується випискою по рахунку за 13.01.2020 року.

Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 Цивільного кодексу України, згідно частини 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦКУ).

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до частин 1-2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Про укладання усних договорів та їх виконання свідчать наявні документи бухгалтерського обліку, обов`язковість складання яких передбачена вказаним Законом (акти виконаних робіт, рахунки на оплату, платіжні доручення).

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 902, частиною 1 статті 903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. (частина 1 статті 905 ЦК України)

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг, виконання робіт тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

За цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати певну індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства або установи, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

При цьому за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Колегія суддів зазначає, що основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Так, предметом укладеного договору позивача з фізичною особою - ОСОБА_1 є саме кінцевий результат: зокрема визначений в п. 1 акту прийому-передачі наданих послуг за договором про надання послуг від 12.12.2019 року, а саме: розроблений проект договору про надання послуг з управління, висновки щодо поліпшення роботи з клієнтами, план маркетингових та рекламних заходів.

При цьому, в укладеному договорі визначений конкретний обсяг послуг та встановлена оплата саме за надання цих послуг.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що ОСОБА_1 надавав позивачу саме певні послуги, а не виконував трудові обов`язки.

При цьому, а ні акт інспекційного відвідування, а ні постанова не містять підстав, за яких вказані договори кваліфіковано Інспекторами як трудові договори, а не цивільно-правові.

Також колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що інформація, розміщена в інтернет - ресурсі, на яку посилається скаржник, не може бути належним доказом у даній справі, оскільки вона не містить відомості, які б підтверджували порушення норм чинного КЗпП України саме Товариством з обмеженою відповідальністю Р.Е.М. , а не іншою юридичною особою.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення.

Керуючись статтями 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління з питань праці Запорізької міської ради на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року в адміністративній справі №280/1795/20 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.10.2020 року в адміністративній справі №280/1795/20 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 10.02.2021 року, в повному обсязі постанова складена 22.02.2021 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя Н.А. Олефіренко

суддя В.А. Шальєва