Постанова

від 20.10.2020 по справі 580/1203/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1203/20 Суддя (судді) першої інстанції: П.Г. Паламар

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М.,

за участю секретаря Кірієнко Н. Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мокрокалигірської сільської ради про зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Мокрокалигірської сільської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.07.2020, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулася з позовом до Мокрокалигірської сільської ради в якому з урахуванням уточнень просила визнати протиправними дії Мокрокалигірської сільської ради щодо не прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки 1,84га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Єлизаветської сільської ради з кадастровим №7122282000:03:001:0078 5,5068га та зобов`язати Мокрокалигірську сільську раду розглянути та прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 від 20.12.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки 1,84 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Єлизаветської сільської ради з кадастровим №7122282000:03:001:0078 5,5068га.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Земельним кодексом України визначений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Проте, рішення сільської ради щодо розгляду даного питання позивачка не отримала.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування всіх фактичних обставин справи.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити. Вказав, що надана відповідь листом за підписом сільського голови В.Пипи, якою позивача було повідомлено, що вищевказана заява розглянута, але відповідно до рішення сесії сільської ради розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 5,5068га, з кадастровим номером 7122282000:03:001:0078 для продажу права оренди на земельних торгах - є належною відповіддю і реагуванням щодо розгляду поданої позивачем заяви.

Позивачка, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилася.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2019 ОСОБА_1 звернулася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки площею 1,84 га для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Єлизаветської сільської ради із земельної ділянки з кадастровим номером 7122282000:03:001:0078 - 5,5068 га.

09.01.2020 за №48/02-29 виконавчим комітетом Мокрокалигірської сільської ради листом повідомлено позивача, що з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення комунальної власності та наповнення бюджету, відповідачем розробляється проект землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки площею 5,5068 га з кадастровим номером 7122282000:03:001:0078 для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону.

Сесією Мокрокалигірської сільської ради питання про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,84га із земельної ділянки площею 5,5068 га з кадастровим номером 7122282000:03:001:0078 не розглядалось, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача, у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладена в листі від 09.01.2020 за №48/02-29, є протиправною.

У той же час, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом, тому відсутність належним чином оформленого відповідного розпорядчого акту про надання дозволу або про відмову у наданні такого дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України (надалі за текстом - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п. б) частини 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до п. в) частини 1 ст. 81 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування № 280/97-ВР від 21.05.1997 (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 1, 5 ст. 46 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, у частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.

В свою чергу, такі дії (у разі їх вчинення) не є законним способом поведінки органу, є проміжними відповідями на звернення, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися відмовою у наданні дозволу у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

Як вказує апелянт, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що бажана земельна ділянка входить до складу сформованої земельної ділянки, відтак, відповідно до ч.6 ст.79-1 Земельного Кодексу України її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою.

Проте, вказана відмова оформлена листом, а рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, відсутність належним чином оформленого акту про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Правова позиція з цього питання висловлена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.

Згідно з частиною п`ятою ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Мокрокалигірської сільської ради на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мокрокалигірської сільської ради про зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. М. Ганечко

Повний текст постанови виготовлено 23.10.2020