Рішення

від 13.10.2020 по справі 910/8210/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.10.2020Справа № 910/8210/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Нижньодністровська ГЕС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМ Україна"

про стягнення 9 997 445, 50 грн

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Нижньодністровська ГЕС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМ Україна" про стягнення 9 997 445, 50 грн.

Враховуючи те, що позовна заява відповідає вимогам, викладеним у ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.06.2020 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі №910/8210/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.07.2020.

21.07.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

22.07.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22.07.2020 суд задовольнив клопотання відповідача та оголосив про відкладення підготовчого засідання на 19.08.2020

19.08.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У судовому засіданні 19.08.2020 суд розглянувши клопотання відповідача про відкладення судового засідання, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням подальших змін, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.

Поряд з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.2020 перевезення пасажирів метрополітенами.

Отже, в учасників справи відсутні обмеження пов`язані у реалізації своїх процесуальних прав.

Статтею 129 Конституції України, статтею 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні одного з представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин, оскільки поважних причин неявки у судове засідання відповідачем не підтверджено, враховуючи неодноразові відкладення підготовчого засідання, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання.

У судовому засіданні 19.08.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/8210/20 до судового розгляду по суті на 15.09.2020, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

15.09.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з укладенням мирової угоди між сторонами.

Представник позивача у судовому засіданні 15.09.2020 надав пояснення по суті позовних вимог у справі, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.09.2020 надав пояснення по суті спору, просив суд відкласти розгляд справи по суті для врегулювання спору між сторонами.

У судовому засіданні 15.09.2020 суд оголосив перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 06.10.2020.

24.09.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 06.10.2020 представник відповідача надав суду докази часткової оплати заборгованості.

У судовому засіданні 06.10.2020 суд долучив до матеріалів справи надані відповідачем докази часткової оплати заборгованості, оголосив перерву у судовому засіданні до 13.10.2020, про що постановлену ухвалу занесено до протоколу судового засідання.

08.10.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

У судове засіданні 13.10.2020 представники позивача та відповідача не з`явились, клопотань про відкладення розгляду справи по суті не подавали, про дату, час та місце розгляду справи по суті були повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою представників сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.12.2017 між Приватним акціонерним товариством "Нижньодністровська ГЕС" як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІМ Україна" як споживачем укладений договір №211 про купівлю-продаж електричної енергії (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник продає електричну енергію власного виробництва споживачу за оптовою ринковою ціною, встановленою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (або іншим органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, уповноваженого на це згідно діючого у відповідний період законодавства України) на відповідний період за знижкою 34%, але не нижче собівартості. для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю до 4000 кВт/год, у разі технічної можливості до 8000 кВт/год., а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої купленої електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Постачання електричної енергії за цим договором починається після підписання сторонами відповідних додатків до договору згідно п. 8.1 (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 1.4. договору, розрахунковий період за даним договором прирівнюється до календарного місяця, протягом якого визначається обсяг електроенергії, що продається споживачу за цей час.

Згідно п. 1.5. договору, оплата вартості використаної електричної операції здійснюється споживачем формі планових платежів шляхом внесення грошових коштів на відповідний рахунок постачальника в наступному порядку:

- споживач зобов`язаний сплатити 100% ціну планового місячного обсягу електричної енергії додаток №1 Обсяги постачання електричної енергії споживачу на рахунок постачальника на умовах попередньої оплати до 20 (двадцятого) числа місяця, що передує місяцю поставки. У разі зменшення або збільшення місячного обсягу споживання споживачем електричної енергії порівняно із плановими обсягами, оплата розраховується наступним чином:

- при зменшенні місячного обсягу споживання електричної енергії споживачем залишок грошових коштів зараховується в оплату за наступний місяць поставки електричної енергії.

Прострочення споживачем оплати не є його відмовою від договору. Прострочення споживачем оплати є підставою для постачальника припинити поставку електричної енергії та застосувати штрафні санкції.

Відповідно до п. 2.3.3 договору, споживач зобов`язується, оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №3 Порядок розрахунків та №4 Графік зняття показників засобів обліку електричної енергії .

Згідно із умовами п. 2 Додатку 3 Порядок розрахунків споживача за використану електроенергію до договору, обсяг фактично спожитої за розрахунковий період електричної енергії, з урахуванням розрахункової величини втрат на ділянці мережі від місця встановлення засобів обліку до межі балансової належності електромереж, визначається за Актом про використану електричну енергію за показами розрахункових засобів обліку в точках обліку, перелік яких надано в Додатку №10.

Пунктом 5 Додатку 3 Порядок розрахунків споживача за використану електроенергію до договору встановлено, що споживач зобов`язаний сплатити 100% ціну плавного місячного обсягу електричної енергії на рахунок постачальника на умовах попередньої оплати до 20 (двадцятого) числа місяця, що передує місяцю поставки.

Цей договір укладається на 10 років з дати його підписання та повинен бути погодженим відповідним органом управління постачальника (п. 8.4. договору).

Позивач зазначає, що між Приватним акціонерним товариством "Нижньодністровська ГЕС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІМ Україна" підписані акти про використану електричну енергію: № 5 від 01.06.2018, № 6 від 02.07.2018, № 7 від 01.08.2018, № 9 від 03.10.2018, № 10 від 01.11.2018, № 11 від 03.12.2018 № 12 від 03.01.2019, № 1 від 01.02.2019, які підтверджують обсяг спожитої за період червень 2018 року по лютий 2019 року електричної енергії.

На підтвердженням факту постачання електричної енергії позивачем надано акти здачі-прийняття робіт на загальну суму 51 978 762,18 грн: № 118 від 31.05.2018, № 146 від 30.06.2018, № 172 від 31.07.2018, № 222 від 31.08.2018, № 238 від 30.09.2018, № 288 від 30.11.2018, № 312 від 31.12.2018, № 22 від 31.01.2019, № 32 від 28.02.2019, № 76 від 31.03.2019, № 96 від 30.04.2019, №116 від 31.05.2019, № 134 від 30.06.2019.

Згідно із умовами п. 4 Додатку 3 Порядок розрахунків споживача за використану електроенергію до договору, постачальник до 10 числа місяця наступного за звітним надає споживачу окремо рахунок на оплату спожитої електроенергії та рахунок на попередню оплату електроенергії, що буде споживатись в наступному місяці.

Позивачем за спожиту електричну енергію за період з травня 2018 року по червень 2019 року відповідачу було виставлено до сплати рахунки на оплату послуг на загальну суму 51 978 762,18 грн: № 137 від 31.05.2018, № 165 від 30.06.2018, № 191 від 31.07.2018, № 242 від 31.08.2018, № 259 від 30.09.2018, № 289 від 31.10.2018, № 311 від 30.11.2018, № 335 від 31.12.2018, № 24 від 31.01.2019, № 33 від 28.02.19, № 79 від 31.03.19, № 100 від 30.04.19, № 121 від 31.05.19, №140 від 30.06.19, та довідки про обсяг і вартість відпущеної електроенергії власного виробництва TOB ВІМ Україна .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов договору у період з травня 2018 по червень 2019 року позивач поставив відповідачу електроенергію на суму 51 978 762,18 грн, проте відповідач не виконав в повному обсязі зобов`язання передбачені договором з повної оплати електричної енергії, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 8 528 230,08 грн.

Позивачем було направлено претензії відповідачу про оплату заборгованості за отриману електричну енергію: вих. № 635/13-11 від 03.07.2018, вих. № 990/13-11 від 06.11.2018, вих. № 1001/13-11 від 08.11.2018, вих. № 94/13-11 від 22.01.2019, вих. №117/13-11 від 30.01.2019, вих. № 290/13-11 від 04.03.2019, вих. № 315/13-11 від 06.03.2019, вих. № 326/8-11 від 13.03.2019, вих. № 440/13-11 від 19.04.2019, вих. № 1124/13-11 від 28.11.2019, вих. № 1159/13-11 від 10.12.2019, вих. № 261/13-11 від 19.03.2020, вих. № 431/13-11 від 29.05.2020.

Відповідачем направлено відповідь на претензію позивача № 02/08 від 02.08.2018, в якій останнім повідомлено про перенесення строків оплати за використану електричну енергію на пізнішій строк, у зв`язку з впровадженням нового програмного забезпечення та його тестування.

Також, відповідач повідомив позивача листом вих. № 06/03 від 06.03.2019 про зацікавлення в отриманні послуг від ПрАТ Нижньодністровська ГЕС та запропонував встановити графік погашення заборгованості та порядок його сплати.

Оскільки, відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 9 997 445, 50 грн, з яких: 8 528 230,08 грн - основної заборгованості, 1 180 103,65 грн - пені, 137 304,50 грн -інфляційних втрат, 151 807,47 грн - 3% річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

В силу приписів частин 1, 2 та 6 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 №2019-VIII постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.

Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір №211 від 29.12.2017 про купівлю-продаж електричної енергії, на підставі якого позивач поставив відповідачу електроенергію.

Судом встановлено, що між сторонами підписані акти здачі-прийняття робіт: № 118 від 31.05.2018, № 146 від 30.06.2018, № 172 від 31.07.2018, № 222 від 31.08.2018, № 238 від 30.09.2018, № 288 від 30.11.2018, № 312 від 31.12.2018, № 22 від 31.01.2019, № 32 від 28.02.2019, № 76 від 31.03.2019, № 96 від 30.04.2019, №116 від 31.05.2019, № 134 від 30.06.2019, згідно із яким вартість спожитої активної електричної енергії за період з травня 2018 року по червень 2019 року становить 51 978 762,18 грн. Зазначені акти здачі-прийняття робіт підписані з боку відповідача без заперечень та зауважень.

Також, на підтвердження постачання відповідачу електричної енергії за договором та її обсягу позивачем подано до суду довідки про обсяг і вартість відпущеної електроенергії власного виробництва TOB ВІМ Україна за період з травня 2018 року по червень 2019 року.

Як зазначалось судом, відповідно до п. 4 Додатку 3 Порядок розрахунків споживача за використану електроенергію до договору, постачальник до 10 числа місяця наступного за звітним надає споживачу окремо рахунок на оплату спожитої електроенергії та рахунок на попередню оплату електроенергії, що буде споживатись в наступному місяці.

Згідно із матеріалами справи, позивачем виставлено відповідачу рахунки: № 137 від 31.05.2018, № 165 від 30.06.2018, № 191 від 31.07.2018, № 242 від 31.08.2018, № 259 від 30.09.2018, № 289 від 31.10.2018, № 311 від 30.11.2018, № 335 від 31.12.2018, № 24 від 31.01.2019, № 33 від 28.02.19, № 79 від 31.03.19, № 100 від 30.04.19, № 121 від 31.05.19, №140 від 30.06.19 на оплату спожитої активної електричної енергії на суму 51 978 762,18 грн.

Згідно із здійсненим позивачем розрахунком, з врахуванням часткової оплати заборгованості, залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 8 528 230,08 грн.

Разом з тим, 06.10.2020 відповідач надав докази часткових оплати основного боргу, а саме платіжне доручення №1190 від 06.10.2020 на суму 20 000,00 грн.

Таким чином, відповідачем підтверджено часткову оплату основного боргу за договором після звернення позивача з позовом до суду (09.06.2020 - відправлення позову поштовим відділення зв`язку) у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Суд звертає увагу, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Враховуючи те, що сума заборгованості у розмірі 20 000,00 грн сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, суд на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України закриває провадження у справі №910/8210/20 в частині позовних вимог про стягнення 20 000,00 грн, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доказів в спростування наявності заборгованості по договору №211 від 29.12.2017 купівлі-продажу електричної енергії у сумі 8 508 230,08 грн відповідачем не надано.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов`язання з оплати вартості спожитої електричної енергії у розмірі 8 508 230,08 грн підтверджується матеріалами справи, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 8 508 230,08 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У зв`язку із простроченням оплати вартості поставленої електричної енергії, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 180 103,65 грн - пені, 137 304,50 грн -інфляційних втрат та 151 807,47 грн - 3% річних.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати передбачена у п. 4.2.1 за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3. 2.3.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком. Споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Нарахування пені здійснено позивачем за період з 01.11.2019 по 04.06.2020.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

За змістом п 4.2.1. договору вбачається, що сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання грошових зобов`язань встановленням відповідальності у вигляді пені, не узгодили іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховується пеня.

Позивачем, у порушення приписів ч. 6 ст. 232 ГПК України, нарахована пеню за порушення строків оплати за періоди, які перевищують шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

За таких обставин, оскільки сторони не передбачили іншого періоду нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України), то визначений позивачем період нарахування пені обмежується шестимісячним строком, а тому правильним періодом нарахування пені є 01.11.2019 по 01.05.2020.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що сума пені становить 1 054 189,85 грн, у зв`язку із чим, позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Судом здійснено розрахунок 3% річних у межах заявленого позивачем періоду, судом встановлено, що такий розрахунок 3% річних у розмірі 151 807,47 грн є арифметично вірними, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Також, судом здійснено детальний перерахунок розміру інфляційних втрат та встановлено, що за визначений позивачем період сума інфляційних втрат становить 137 304,50 грн, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Нижньодністровська ГЕС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМ Україна".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі №910/8210/20 за позовом Приватного акціонерного товариства "Нижньодністровська ГЕС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМ Україна" в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 20 000,00 грн.

В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМ Україна" (01042, м. Київ, вул.. Академіка Філатова, буд. 10-А, оф. 3/54, ідентифікаційний код 41812897) на користь Приватного акціонерного товариства "Нижньодністровська ГЕС" (60236, Чернівецька обл., м. Новодністровськ, ідентифікаційний код 30149623) заборгованість у розмірі 8 508 230,08 грн, пеню у розмірі 1 054 189,85 грн, інфляційні втрати у розмірі 137 304,50 грн, 3% річних у розмірі 151 807,47 грн та судовий збір у розмірі 148 072,98 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 23.10.2020.

Суддя О.В. Гулевець