Рішення

від 13.10.2020 по справі 910/7109/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 910/7109/20

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання О.О.Стаднік, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВФ Рител , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фрея 2017 , Київська область, м. Бровари

про стягнення заборгованості

за участю представників:

від позивача: Л.С.Линник

від відповідача: О.В.Поліщук

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області за підсудністю із Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ВФ Ритейл (далі - позивач) №R/20/302 від 20.05.2020 року (вх. №1804/20 від 19.06.2020 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю Фрея 2017 (далі - відповідач) про стягнення 43032,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на момент звернення з даним позовом до суду, відповідач після розірвання Договору не повернув позивачу зайво перераховану орендну плату. Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача 41150,90 грн. основного боргу, 783,30 грн. інфляційних втрат та 1097,93 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 22.06.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7109/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.07.2020 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.07.2020 року повідомив, що ним не отримано позовну заяву з додатками та подав клопотання б/н від 14.07.2020 року (вх. № 14350/20 від 14.07.2020) про відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 14.07.2020 року не заперечував проти відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 14.07.2020 року відкладено підготовче засідання на 15.09.2020 року.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 06.08.2020 (вх. №16836/20 від 10.08.20), в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив №R/20-467 від 18.08.2020 (вх. №17685/20 від 21.08.2020).

До суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 11.09.2020 року (вх. №19399/20 від 14.09.2020).

Ухвалою суду від 15.09.2020 року закрито підготовче провадження у справі №910/7109/20 та призначено розгляд справи по суті на 13.10.2020 року. Представник відповідача у судовому засіданні 13.10.2020 року проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та запереченнях та просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 13.10.2020 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 13.10.2020 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Фрея 2017 (за договором - суборендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВФ Ритейл (за договором - наступний суборендар) 22.12.2018 року укладено Договір суборенди №22/12/18-ВФ (далі - Договір), згідно п. 1.1 якого, суборендар передає, а наступний суборендар приймає в суборендне користування нежилу площу (далі - суборендна площа), яка знаходиться на першому поверсі у нежилому приміщенні, що розташоване в будівлі торговельно-розважального центру (далі - ТРЦ) за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, буд. 31. Суборендна площа позначена 31м 2 на план-схемі (Додаток №4 до цього Договору).

Згідно п.п. 2.1., 2.4. Договору, наступний суборендар вступає у строкове платне користування площею з моменту підписання акту приймання-передачі суборендної площі, який є невід`ємною частиною цього Договору. Суборендна площа повертається суборендарю наступним суборендарем по акту приймання-передачі у день закінчення строку дії Договору чи у день дострокового припинення Договору.

Суборендна плата нараховується з дня підписання акту приймання-передачі суборендної площі. Суборендна плата за перший та останній місяці суборенди вноситься наступним суборендарем протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня підписання даного Договору, шляхом перерахування на поточний рахунок суборендаря встановленої грошової суми згідно з протоколом погодження договірної ціни, який є невід`ємною частиною цього Договору . Послідуюча суборендна плата вноситься наступним суборендарем щомісяця авансовими платежами, але не пізніше 5 числа звітного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок суборендаря встановленої грошової суми згідно протоколу погодження договірної ціни, який є невід`ємною частиною цього Договору (п.п. 3.1., 3.2. Договору).

У пункті 7.1. Договору сторони погодили, що термін суборенди починається з дня передачі площі у фактичне користування по акту приймання-передачі суборендної площі і діє до 30 червня 2019 року включно.

Відповідно до п. 8.1. Договору, Договір набуває чинності, в тому числі в частині фінансових зобов`язань, з моменту його підписання і діє до повного виконання їх сторонами. В частині терміну суборенди, Договір діє відповідно до п. 7.1. даного Договору.

Згідно Протоколу погодження договірної ціни на суборенду нежилої площі, загальною площею 31,00 кв.м. від 22.12.2018 року (Додаток №2 до Договору), сторони погодили, що загальна сума суборендної плати до сплати в місяць становить 41150,90 грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до Акту приймання-передачі суборендної площі від 06.03.2019 року, суборендар передав, а наступний суборендар прийняв суборендну площу, яка знаходиться на першому поверсі у нежилому приміщенні, що розташоване в будівлі торговельно-розважального центру (далі - ТРЦ) за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, буд. 31.

В подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю Фрея 2017 (за договором - суборендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВФ Ритейл (за договором - наступний суборендар) 30.06.2019 року укладено Угоду про розірвання Договору суборенди №22/12/18-ВФ від 22.12.2018 року, згідно умов п. 1 якої сторони дійшли згоди розірвати Договір суборенди №22/12/18-ВФ від 22.12.2018 року з 01 липня 2019 року, у зв`язку із чим 30 червня 2019 року вважається останнім днем дії Договору суборенди №22/12/18-ВФ від 22.12.2018 року. Сторони погодили, що останнім днем нарахування суборендарем наступному суборендарю суборендної плати згідно Договору суборенди №22/12/18-ВФ від 22.12.2018 року є день повернення суборендарю наступним суборендарем суборендної площі з користування та підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі суборендної площі, за яким наступний суборендар повертає суборендарю площу за Договором суборенди №22/12/18-ВФ від 22.12.2018 року (п. 3 Угоди).

Згідно Акту приймання-передачі від 30.06.2019 року наступним суборендарем повернуто суборендарю 31 кв.м. суборендної площі, яка знаходиться на першому поверсі у нежилому приміщенні, що розташоване в будівлі торговельно-розважального центру (далі - ТРЦ) за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, буд. 31.

Як зазначає позивач, на виконання п. 3.1 Договору, ним оплачено авансом орендну плату за останній місяць оренди в сумі 41150,90 грн., про що свідчить платіжне доручення №0010001346 від 25.01.2019 року.

Згідно Угоди про розірвання Договору суборенди №22/12/18-ВФ від 22.12.2018 року сторони дійшли згоди розірвати Договір суборенди №22/12/18-ВФ від 22.12.2018 року з 01 липня 2019 року та встановили, що останнім днем нарахування суборендарем наступному суборендарю суборендної плати згідно Договору є день повернення суборендарю наступним суборендарем суборендної площі з користування та підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі суборендної площі.

Відповідно до Акту приймання-передачі об`єкта суборенди від 30.06.2019 року, об`єкт суборенди повернуто позивачем (наступним суборендарем) відповідачу (суборендарю). Таким чином, позивач зазначає, що останнім місяцем суборенди є червень 2019 року.

Разом з тим, позивач вказує, що оплата суборендної плати за червень 2019 року в сумі 41150,90 грн. була також здійснена згідно платіжного доручення №0010008898 від 03.06.2019 р., тобто фактично орендну плату за червень 2019 року сплачено двічі. Відтак, позивач вважає, що сума, яка була сплачена ТОВ ВФ Ритейл в якості оплати останнього місяця суборенди (41150,90 грн.), підлягає поверненню позивачу.

Позивач звертався до відповідача з вимогою №R/19/618 від 23.10.2019 року та №R/20/139 від 12.02.2020 року про повернення авансу за останній місяць суборенди у сумі 41150,90 грн. (докази надіслання додано до матеріалів справи), однак зазначені вимоги залишені відповідачем без відповіді та реагування.

Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві зазначив, що строк виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу грошових коштів, в тому числі, суборендної плати, Договором не встановлено. На думку відповідача, позивачем при зверненні з даним позовом до суду не визначено та не обґрунтовано, що саме він просить повернути, суму гарантійного платежу, сплату якого не передбачено Договором, або ж суборендну плату за червень 2019 року. Відповідач також вказує на те, що ним не отримано вимог позивача про повернення суборендної плати, а вимоги, додані позивачем до позовної заяви, містять посилання на повернення гарантійного платежу у розмірі 41150,90 грн., в той час, як Договором не передбачено сплату гарантійного платежу. Також, відповідач зазначає про неможливість нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму безпідставно набутих коштів.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до ст. 774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Господарським судом під час вирішення даного спору встановлено, що 22.12.2018 року між ТОВ Фрея 2017 та ТОВ ВФ Ритейл укладено Договір суборенди приміщення, положеннями п. 3.1. якого передбачено обов`язок наступного суборендаря внести суборендну плату за перший та останній місяць суборенди протягом 5 робочих днів з дня підписання Договору.

Згідно Угоди про розірвання Договору суборенди №22/12/18-ВФ від 22.12.2018 року сторони дійшли згоди розірвати Договір суборенди №22/12/18-ВФ від 22.12.2018 року з 01 липня 2019 року та встановили, що останнім днем нарахування суборендарем наступному суборендарю суборендної плати згідно Договору є день повернення суборендарю наступним суборендарем суборендної площі з користування та підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі суборендної площі.

Відповідно до Акту приймання-передачі об`єкта суборенди від 30.06.2019 року, об`єкт суборенди повернуто позивачем (наступним суборендарем) відповідачу (суборендарю).

Таким чином, останнім місяцем суборенди є червень 2019 року. Однак, з матеріалів справи вбачається, що оплата суборендної плати за червень 2019 року в сумі 41150,90 грн. була також здійснена згідно платіжного доручення №0010008898 від 03.06.2019 р., тобто фактично орендну плату за червень 2019 року сплачено двічі, а саме: вперше - авансом, згідно платіжного доручення №0010001346 від 25.01.2019 р., вдруге - згідно платіжного доручення №0010008898 від 03.06.2019 р.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, завдаток є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання.

Положеннями ст. 570 ЦК України визначено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником в рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Сума завдатку (вартість рухомого майна, що передається як завдаток) може бути будь-якою, однак вона обов`язково має бути меншою, ніж загальна сума зобов`язання. В противному випадку така передача буде не передачею завдатку, а виконанням зобов`язання. Завдатком може бути забезпечено лише зобов`язання, що випливає з договору.

Згідно ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Пунктом 3.1. Договору передбачено сплату суборендної плати за перший та за останній місяці суборенди протягом п`яти робочих днів з дня підписання Договору.

Враховуючи те, що об`єкт суборенди зі строкового платного користування повернуто наступним суборендарем субрендарю за актом приймання-передачі об`єкта суборенди від 30.06.2019 року, відповідно останнім місяцем суборенди є червень 2019 року.

Отже, сплачена позивачем авансом сума суборендної плати за останній місяць суборенди (у даному випадку за червень 2019 року) підлягала зарахуванню в рахунок здійснення сплати суборендної плати за договором, тобто є належним виконанням з боку позивача умов Договору суборенди в частині сплати суборендної плати за червень 2019 року в розмірі 41150,90 грн. згідно п. 3.1. Договору. В свою чергу, суд вважає недоречними доводи позивача про необхідність повернення відповідачем саме сплаченої авансом суми суборендної плати за останній місяць суборенди в розмірі 41150,90 грн. згідно платіжного доручення №0010001346 від 25.01.2019 р., оскільки, така сплата є належним виконанням умов Договору. Натомість, суд вважає, що перерахована позивачем згідно платіжного доручення №0010008898 від 03.06.2019 р. сума суборендної плати за червень 2019 року є такою, що сплачена позивачем понадлишково, оскільки, позивачем вже було виконано зобов`язання в цій частині Договору. В даному випадку, мова йде про безпідставне перерахування позивачем суми коштів в якості суборендної плати понад встановлені Договором умови, що регулюється положеннями глави 83 Цивільного кодексу України Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Наведене дозволяє дійти висновку, що обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Верховним Судом у постанові від 15.02.2019 року у справі №910/21154/17, предметом позовних вимог у межах якої була позовна вимога товариства про стягнення суми попередньої оплати за договором на виготовлення меблів по індивідуальному замовленню, було наголошено, що з припиненням дії договору підряду аванс втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відтак, ст. 1212 ЦК України, застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав. З огляду на зазначене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положення частини 4 статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України та стягнення на користь позивача безпідставно отриманих коштів.

Разом з тим господарським судом під час розгляду справи встановлено обставини щодо відсутності правових підстав для повторної сплати позивачем суборендної плати за червень 2019 року у розмірі 41150,90 грн. у зв`язку з виконанням такого зобов`язання.

Отже, зобов`язання щодо повернення вказаних грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов`язань, які виникли з Договору суборенди №22/12/18-ВФ від 22.12.2018 року Так, ознакою відсутності правової підстави у даному випадку є те, що позивач як суборендар, здійснивши повторну сплату вказаних коштів в якості суборендної плати за червень 2019 р., зменшив своє майно, а відповідач, отримавши двічі такі кошти, збагатився за рахунок вказаних коштів поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо наявності у відповідача обов`язку з повернення спірної суми коштів в розмірі 41150,90 грн., перерахованих позивачем зайво, з огляду на положення ст. 1212 ЦК України, а тому, позовні вимоги про стягнення 41150,90 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 783,30 грн. інфляційних втрат та 1097,93 грн. 3% річних за період з 01.07.2019 по 20.05.2020.

Згідно ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави; з цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна; у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 524, 533, 534, 535, 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17.

Таким чином, в даному випадку, враховуючи, що відповідач мав би повернути кошти у розмірі 41150,90 грн. за фактом їх безпідставного отримання, однак, не здійснив цього, він має сплатити відповідні грошові кошти з урахуванням встановленого розміру інфляції та 3% річних, як визначено ст. 625 ЦК України. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача, судом встановлено, що позивачем невірно зазначено періоди нарахування.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки вимога про повернення коштів №R/19/618 від 23.10.2019 року надіслана відповідачу 24.10.2019 року, доказів отримання такої вимоги матеріали справи не містять (оскільки з копії конверту вбачається, що лист повернуто відправнику та зазначено причину за закінченням встановленого терміну зберігання ). Тому, враховуючи нормативні строки пересилання поштових відправлень, зокрема, рекомендованих поштових відправлень у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міста Києва), а саме, 4 дні, суд дійшов висновку, що датою, з якої мають нараховуватись інфляційні втрати та 3% річних є 05.11.2019 року і по 20.05.2020 року (дату зазначено позивачем в розрахунку).

Враховуючи викладене, відповідно до вірного розрахунку, здійсненого судом, розмір інфляційних втрат складає 702,32 грн., а розмір 3% річних складає 668,39 грн., є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Посилання відповідача на неотримання ним вимог позивача про повернення саме суми суборендної плати суд зазначає наступне. В матеріалах справи наявні докази надіслання вимог №R/19/618 від 23.10.2019 року та №R/20/139 від 12.02.2020 року. З вказаних вимог №R/19/618 від 23.10.2019 року, №R/20/139 від 12.02.2020 року вбачається, що такі вимоги надіслано в порядку ст. 530 ЦК України і вони за своєю суттю є саме вимогами про виконання спірного грошового зобов`язання у розмірі 41150,90 грн., строк виконання якого умовами Договору не визначено. Статтею 530 ЦК України не визначено, яку саме форму повинна мати вимога про виконання зобов`язання, тому позивач може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою тощо. Отже, претензія, в розумінні ст. 530 ЦК України, є вимогою позивача про виконання відповідачем свого зобов`язання щодо повернення 41150,90 грн. Крім того, як встановлено судом вище, перерахована позивачем згідно платіжного доручення №0010008898 від 03.06.2019 р. сума суборендної плати за червень 2019 року є такою, що сплачена позивачем понадлишково, оскільки, позивачем вже було виконано зобов`язання в цій частині Договору. В даному випадку мова йде про безпідставне перерахування позивачем суми коштів в якості суборендної плати понад встановлені Договором умови.

Окремо суд звертає увагу ТОВ Фрея 2017 , що приписи, встановлені ч. 2 ст. 530 ЦК України стосовно пред`явлення кредитором вимог боржнику не кореспондуються з обов`язковим отриманням кредитором доказів вручення цієї вимоги боржнику, за умови наявності в матеріалах справи доказів надіслання такої вимоги через органи поштового зв`язку на адресу боржника.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ВФ Ритейл до Товариства з обмеженою відповідальністю Фрея 2017 про стягнення 43032,13 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фрея 2017 (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, буд. 316, код ЄДРПОУ 41360805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВФ Ритейл (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, код ЄДРПОУ 41457291) 41150 (сорок одну тисячу сто п`ятдесят) грн. 90 коп. заборгованості, 668 (шістсот шістдесят вісім) грн. 39 коп. 3% річних, 702 (сімсот дві) грн. 32 коп. інфляційних втрат та 2077 (дві тисячі сімдесят сім) грн. 06 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 23.10.2020 року.

Суддя Д.Г. Заєць