Ухвала

від 21.10.2020 по справі 910/6552/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/6552/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Волковицької Н.О., Случа О.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "К. С. Камертон"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 червня 2020 року (головуючий - Тищенко А. І., судді - Михальська Ю. Б., Разіна Т. І.) і рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року (суддя Привалов А. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Каліпсо Фінанс", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелт Прайм", 3. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марцинкевич Лілії Анатоліївни,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "К. С. Камертон",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард інвест",

про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмету іпотеки та про скасування реєстраційних дій

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "К. С. Камертон" (далі - ТОВ "К.С. Камертон", третя особа-1) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 червня 2020 року і рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) .

Суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Офіс Лайн" (далі - ТОВ "Офіс Лайн", позивач) звернулось до суду з позовом до (1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Каліпсо Фінанс" (далі - ТОВ "ФК "Каліпсо Фінанс", відповідач-1), (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелт Прайм" (далі - ТОВ "Ріелт Прайм", відповідач-2), (3) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марцинкевич Лілії Анатоліївни (далі- нотаріус) про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки 05.12.2018 № 490, укладеного між відповідачами 1 та 2;

- визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора (нотаріуса) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44440998 від 06.12.2018 щодо реєстрації права власності за ТОВ "Ріелт Прайм" та скасування запису про право власності від 05.12.2018 № 29287101 на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 905988780000.

Позивач вказує про те, що:

- є власником відчуженого відповідачем-1 об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 905988780000 - нежилого будинку (літ. Г) загальною площею 7787,80 кв.м. у м. Києві по вул. Дегтярівська, 21, яке було передано в іпотеку ПАТ "ВіЕйБі Банк" за іпотечним договором від 02.11.2004 (далі - спірне нерухоме майно, предмет іпотеки);

- за укладеним з ПАТ "ВіЕйБі Банк" договором відступлення права вимоги від 20.12.2013 право вимоги за іпотечним договором від 02.11.2004 набуло ТОВ "ФК "Каліпсо Фінанс";

- 05.12.2018 ТОВ "ФК "Каліпсо Фінанс" за договором купівлі-продажу предмета іпотеки №490 відчужило предмет іпотеки на користь ТОВ "Ріел Прайм".

Позовні вимоги ТОВ "Офіс Лайн" обґрунтовані наступними підставами:

- ТОВ "ФК "Каліпсо Фінанс" не дотримано вимог частини 1 статті 38 Закону України "Про іпотеку" щодо повідомлення позивача про намір іпотекодержателя укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки від свого імені, що свідчить про недійсність укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу предмета іпотеки;

- державний реєстратор - нотаріус здійснив реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно за відповідачем-2 всупереч вимог чинного законодавства: за наявності чинної заборони власника (позивача) на вчинення реєстраційних дій, десятиденний строк дії якої на момент проведення спірної реєстраційної дії ще не сплив.

Рішенням Господарського суду міста Києва 05 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 червня 2020 року, у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що: (1) іпотечний договір від 02.11.2004 містив застереження, яке надавало іпотекодержателю право задовольнити свої вимоги шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку"; (2) визначене частиною першою наведеної правової норми зобов`язання з повідомлення іпотекодавця та інших осіб про намір укладення такого договору відповідачем-1 було виконано; (3) недотримання іпотекодержателем вимоги про повідомлення у будь-якому випадку не свідчить про недійсністю договору купівлі-продажу предмету іпотеки, оскільки у разі невиконання вимоги з повідомлення іпотекодержатель несе відповідальність перед відповідними особами у формі відшкодування збитків; (4) проведення державної реєстрації права власності ТОВ "Ріел Прайм" на предмет іпотеки здійснено державним реєстратором після спливу десяти робочих днів з дня реєстрації заяви позивача про заборону вчинення реєстраційних дій, а отже перешкоди для вчинення оспорюваної реєстраційної дії станом на 06.12.2018 були відсутні.

Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, ТОВ "К.С.Камертон" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги, на підставі яких було відкрито касаційне провадження , зводяться до такого:

- відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у справах №№ 306/1224/16-ц, 521/18393/16-ц, 645/1979/15-ц, Верховного Суду у справах №№ 209/2599/17-ц, 203/3037/17 іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на предмет іпотеки за наслідками реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження, у разі недотримання вимоги про надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку". Не врахувавши вказані висновки, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу для проведення державної реєстрації права власності відповідача-2 не було подано доказів надсилання вимоги про усунення порушення та доказів її отримання іпотекодавцем, що унеможливлює застосування процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку та свідчить про недійсність укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу.

У силу визначених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції Верховний Суд не розглядає та не оцінює доводи касаційної скарги в іншій частині, яка стосується обставин дотримання державним реєстратором десятиденного строку чинності заяви позивача про заборону вчинення реєстраційних дій. Зміст доводів скарги у цій частині зводиться до вимог про повторне дослідження зібраних у справі доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, як суду права.

Відносно направлення судом процесуальних документів у справі колегія суддів зазначає таке. У матеріалах справи наявне поштове повернення на адресу суду, яке направлялося ТОВ "К.С. Камертон" рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на юридичну адресу, вказану як самим скаржником в касаційній скарзі так і визначену як місцезнаходження ТОВ " К.С.Камертон" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літера "М"

Верховний Суд зауважує, що відповідно до вимог процесуального законодавства направлення листів рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Суд враховує mutatis mutandis висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18).

Також за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку Суд застосовує як джерело права, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України").

Отже, статус ТОВ "К.С.Камертон" як заявника касаційної скарги, тобто особи, яка ініціювала касаційний перегляд, передбачає обізнаність останнього про існування та розгляд справи судом, оскільки така особа мала вживати заходів, щоб дізнатись про стан ініційованого нею касаційного провадження .

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Проте наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden ).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Так, наведені скаржником висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №№306/1224/16-ц, 521/18393/16-ц, Верховного Суду у справах №№ 209/2599/17-ц, 203/3037/17 зроблені у спорах про скасування державної реєстрації права власності на майно за іпотекодержателем та стосуються застосування положень статті 35 Закону України "Про іпотеку", пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 при реалізації іпотекодержателем позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у формі набуття права власності на іпотечне майно. Вказані висновки є усталеними в судовій практиці Верховного Суду і зводяться до того, що недотримання іпотекодержателем обов`язку щодо надіслання боржнику (іпотекодавцю) повідомлення про усунення порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання свідчить про порушення позасудової процедури звернення стягнення на іпотечне майно.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 645/1979/15-ц зроблені у спорі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стосувались дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

У той же час у справі, що переглядається, іпотекодавець (позивач) оспорює відчуження іпотекодержателем іпотечного майна шляхом укладення від власного імені договору купівлі-продажу з підстав нездійснення останнім повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу, що врегульовано частиною 1 статті 38 Закону України "Про іпотеку" та стосується іншої процедури, відмінної від тієї, що встановлена статтею 35 цього Закону.

З огляду на зміст зазначених постанов Верховного Суду правовідносини у цих справах не є подібними до справи, що розглядається, враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин та сферу правового регулювання, а тому застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у цих постановах, до правовідносин у справі, що розглядається, є некоректним, а зазначені висновки не є релевантними.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою.

Керуючись статтями 234, 287, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "К. С. Камертон" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 червня 2020 року і рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у справі № 910/6552/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Волковицька Н.О.

Случ О.В.