Ухвала

від 22.10.2020 по справі 910/10794/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 910/10794/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органа Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, позивач, скаржник) - Бондар-Дякуновської О.Г. (самопредставництво),

Товариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро ННТ" (далі - ТОВ "Консультаційне бюро ННТ", відповідач-1) - не з`явились;

Товариства з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" (далі - ТОВ "Будеволюція", відповідач-2) - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 (головуючий - суддя Шкурдова Л.М.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 (головуючий - суддя Ткаченко Б.О., судді: Пашкіна С.А., Майданевич А.Г.)

у справі №910/10794/19

за позовом Департаменту

до ТОВ "Консультаційне бюро ННТ", ТОВ "Будеволюція"

про визнання укладеною додаткової угоди,

та за зустрічним позовом ТОВ "Будеволюція"

до Департаменту

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - ТОВ "Консультаційне бюро НТТ",

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Департамент звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Консультаційне бюро ННТ", ТОВ "Будеволюція" про визнання укладеною сторонами додаткової угоди №1 до договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 01.09.2017 №315 (далі - Договір №315).

Позовні вимоги мотивовано неналежним невиконанням замовником умов Договору №315 у частині оплати суми пайового внеску, що призвело до виникнення заборгованості, яка, з урахуванням коригування на індекс інфляції, склала 15 564 405,73 грн, та пені в розмірі 2 486 979,13 грн. З урахуванням наведеного позивач зазначає про необхідність внесення змін до укладеного Договору №315 щодо збільшення суми пайового внеску до 4% від вартості будівництва. Позивачем направлялася сторонам для підписання Додаткова угода №1 до Договору, однак останніми підписана не була, а претензії щодо сплати заборгованості залишені без задоволення.

ТОВ "Будеволюція" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Департаменту про визнання недійсним Договору №315, укладеного сторонами у справі.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір №315 з моменту його укладення є недійсним, з огляду на те, що зміст цього Договору прямо суперечить вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним у силу частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), адже до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі спорудження на цій же земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури [абзац шостий частини четвертої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон №3038-VI у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)]; Договір №315 укладений позивачем за зустрічним позовом під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, а також проти волі позивача, що не відповідає частині третій статті 203 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020, у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено у повному обсязі, зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним Договір №315, укладений Департаментом, ТОВ "Будеволюція" та ТОВ "Консультаційне бюро НТТ".

Судові рішення мотивовані тим, що:

- укладення Договору №315 пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 01.09.2017 прямо суперечить вимогам абзацу шостого пункту 4 статті 40 Закону №3038-VI, оскільки позивач за зустрічним позовом, який є замовником будівництва, здійснює спорудження на земельній ділянці в складі об`єкта будівництва, крім житлових будинків, об`єктів соціальної сфери, а відтак не повинен залучатись до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та не повинен укладати договори про сплату такої пайової участі;

- укладаючи Договір №315, ТОВ "Консультаційне бюро ННТ", ТОВ "Будеволюція" не діяли вільно, а укладення такого договору не відповідало їх волі, а відтак наведені обставини у сукупності є підставою для визнання Договору №315 недійсним;

- задоволення зустрічного позову виключає можливість задоволення вимог позивача за первісним позовом про визнання укладеною Додаткової угоди №1 до Договору №315.

Департамент 30.07.2020 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 у справі № 910/10794/19, ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі, а зустрічний позов залишити без задоволення.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі №910/10794/19 з підстав, зазначених у ній.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій невірно розтлумачили та застосували до спірних правовідносин положення статті 40 Закону №3038-VI та, у свою чергу, не застосували положення Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415. При цьому скаржник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.08.2020 для розгляду касаційної скарги Департаменту на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 у справі №910/10794/19 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.

Ухвалою Верховного Суду від 21.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі №910/10794/19 за касаційною скаргою Департаменту з підстав, зазначених у ній, та призначено до розгляду на 22.10.2020.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.10.2020 № 29.3-02/2669, у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. та перебуванням на лікарняному судді Бенедисюка І.М., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №906/46/17 відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Булгакова І.В., Селіваненко В.П.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/10794/19 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Спір між сторонами виник у зв`язку з різним тлумаченням змісту статті 40 Закону №3038-VI.

Суди попередніх інстанцій встановили таке.

01.09.2017 Департаментом, ТОВ "Консультаційне бюро НТТ" (далі - землекористувач) та ТОВ "Будеволюція" (далі - замовник) укладено Договір №315.

Відповідно до пункту 1.1 Договору №315 предметом договору є сплата замовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (пайовий внесок) у зв`язку з будівництвом житлового будинку №19 загальною площею 30 487,25 кв. м (у т.ч. загальна площа квартир 24 954,28 кв. м, площа вбудованих нежитлових приміщень 41,27 кв. м) у складі проєкту будівництва багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вулицею Бориса Гмирі та вулицею Колекторною в Дарницькому районі міста Києва (III черга, 34 пусковий комплекс).

У пункті 1.2 Договору сторони узгодили розмір пайового внеску, який становить 6 774 266,95 грн згідно з розрахунком, що наданий у Додатку 1 і є невід`ємною частиною цього Договору та підлягає уточненню після надання фактичних даних технічної інвентаризації та/або загальної кошторисної вартості об`єкту будівництва/реконструкції, визначеної в установленому порядку за фактичними техніко-економічними показниками.

Згідно з пунктом 1.3 Договору пайовий внесок сплачується замовником у строк до 28.12.2017 року включно, але в будь-якому випадку в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію.

ТОВ "Будеволюція" є замовником будівництва об`єкта: "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва" (далі - Об`єкт будівництва) на підставі отриманих від ТОВ "Консультаційне бюро НТТ" функцій замовника будівництва згідно з умовами Договору №17-07/12-02 про передачу функцій замовника капітального будівництва від 17.07.2012 та Договору №17-07/12-01 про передачу функцій замовника капітального будівництва від 17.07.2012.

Предметом цих договорів є передача ТОВ "Консультаційне бюро НТТ", який є орендарем земельних ділянок (кадастровий номер 800000000:90:290:0002 та кадастровий номер 8000000000:90:290:0031) на підставі укладених із Київською міською радою Договору оренди земельної ділянки від 26.07.2004 та Договору оренди земельної ділянки від 13.09.2005, ТОВ "Будеволюція" частини функцій замовника на будівництво, взаємовідносини сторін щодо проектування, будівництва, введення в експлуатацію об`єктів будівництва (квартири/ приміщення/ гаражні бокси/ тощо) та передачі у власність юридичним та фізичним особам об`єктів інвестування.

На виконання функцій замовника будівництва ТОВ "Будеволюція" отримано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 01.01.2014 за вказаним Об`єктом будівництва, розроблено та затверджено проектну документацію, отримано Дозвіл на виконання будівельних робіт від 13.05.2014 № ІУ 115141340409.

Згідно з абзацом шостим пункту 5 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 01.04.2014 (адреса будівництва: між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва), виданих Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) встановлено ввести містобудівні комплекси з повним забезпеченням , у т.ч. соціальними об`єктами, передбачити умови щодо будівництва об`єктів соціальної сфери (дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи).

В експертному звіті щодо розгляду проектної документації по проєкту Будівництво поверхових житлових будинків з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва № 38/14ЦБ, затвердженого 25.04.2014 ДП НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ зазначено, що проєктом першої черги будівництва передбачено будівництво в т.ч. будівлі дитячого дошкільного закладу на 120 місць (поз. 56 по ГП).

У додатку до експертного звіту щодо розгляду проєктної документації до проєкту (коригування) №165/14, затвердженого 14.10.2015 ДП НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ , зазначено, що даними коригування передбачено будівництво в т.ч. будівлі дитячих дошкільних закладів на 680 та 120 місць (поз. 56, 57, 58 по ГП), розташування яких передбачено у мікрорайоні (за генеральним планом у центрі мікрорайону).

19.05.2014 ТОВ "Будеволюція" та AT АКБ "АРКАДА" укладено Генеральний договір від 19.05.2014 №2, предметом якого є зобов`язання ТОВ "Будеволюція" організовувати спорудження Об`єктів будівництва у встановлені строки та ввести Об`єкт будівництва (його окремі складові) в експлуатацію (пункт 1.1 договору) та передати об`єкт інвестування інвесторам; АТ АКБ "АРКАДА" зобов`язалося здійснювати фінансування будівництва Об`єкта будівництва за рахунок залучених до створеного ним Фонду фінансування будівництва за програмою забудовника коштів фізичних та юридичних осіб - довірителів Фонду.

Згідно з Договором №20/14-5-8 мкр від 23.05.2014, укладеним ТОВ Будеволюція (Замовник), ТОВ КИЇВСЬКЕ ТРАНСПОРТНО-БУДІВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО (Генпідрядник) та ТОВ АРКАДА-БУДІВНИЦТВО (Підрядник), генпідрядник та підрядник зобов`язуються виконати комплекс будівельно-монтажних робіт за об`єктом будівництва: Багатоповерхові житлові будинки з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва , зокрема пунктом 1.3 цього ж Договору передбачено будівництво дитячої дошкільної установи на 120 місць (позначка на генплані №56) (XII).

Відповідно до пункту 1.3 Договору № 20/14-5-8мкр від 22.05.2014 визначено, що етапом XII є будівництво дитячої дошкільної установи на 120 місць (поз. № 56 за ГП) та відповідно до пункту 2.1 Додаткової угоди № 7 до Договору № 20/14-5-8мкр від 22.05.2014 визначено, що етапом ХХVІІ є будівництво дитячого дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. № 57 за ГП).

08.08.2016 складено Акт готовності об`єкта до експлуатації Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва навчальний дошкільний заклад на 120 місць № 56.

Сертифікатом Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії IV №165162871591 від 13.10.2016 засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва навчальний дошкільний заклад на 120 місць № 56.

Відповідно до витягу з наказу Департаменту містобудування та архітектури №448 від 26.12.2016 навчальному дошкільному закладу на 120 місць присвоєно поштову адресу: вул. Софії Русової 1-в у Дарницькому районні міста Києва та згідно з Розпорядженням Київської державної адміністрації від 19.04.2017 вказана установа прийнята до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що матеріалами справи підтверджено, що ТОВ Будеволюція одночасно із спорудженням житлового будинку поз. № 19 І П в складі Об`єкта будівництва здійснило спорудження на цій же земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:90:290:0031) об`єктів соціальної інфраструктури, а саме - дитячої дошкільної установи на 120 місць (поз. №56 за ГП) та здійснює будівництво дитячого дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. №57 за ГП).

ТОВ "Консультаційне бюро НТТ" листом від 20.08.2014 №141 зверталося до Департаменту економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації, в якому повідомляло, що проектом "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торгівельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва" передбачена комплексна забудова земельних ділянок, у тому числі будівництво інженерних мереж за межами ділянок, 3-х дошкільних навчальних закладів на 680 місць та 3-х загальноосвітніх навчальних закладів на 2 640 місць (які ТОВ "Консультаційне бюро НТТ" планує передати до комунальної власності територіальної громади міста Києва).

При цьому у вказаному листі ТОВ Консультаційне бюро НТТ звернулося із проханням розглянути питання щодо звільнення від сплати пайової участі у відповідності до частини четвертої статті 40 Закону №3038-VI.

Верховний Суд зазначає, що питання сплати пайової участі замовниками будівництва врегульовано нормами спеціального Закону №3038-VI, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності (стаття 40 цього Закону).

Згідно з нормами цього Закону, замовники, які бажають здійснювати забудову, зобов`язані зробити відрахування до бюджету коштів на створення в подальшому за рахунок бюджету об`єктів соціальної сфери.

Разом з тим частина друга статті 40 Закону №3038-VI містить виключення для замовників щодо обов`язку сплачувати пайову участь, а саме: у випадках передбачених частиною четвертою статті 40 цього Закону.

Зокрема, серед таких виключень абзацом шостим частини четвертої статті 40 Закону №3038-VI передбачено незалучення до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту замовників у разі будівництва об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що укладення Договору №315 прямо суперечить вимогам абзацу шостого пункту 4 статті 40 Закону №3038-VI, оскільки позивач за зустрічним позовом, який є замовником будівництва, здійснює спорудження на земельній ділянці в складі об`єкта будівництва, крім житлових будинків, об`єкти соціальної сфери, а тому він не повинен залучатись до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту і відтак не повинен укладати договори про сплату такої пайової участі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 40 Закону №3038-VI у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №910/19020/17 та від 09.07.2020 у справі №910/9641/19.

Згідно з частиною першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положення статті 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

На підставі встановлення фактичних обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що при укладенні Договору №315 не було додержано вимоги частини першої статті 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, що є підставою недійсності правочину.

Також Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач за зустрічним позовом і третя особа укладали Договір №315 під впливом тяжких для них обставин і на вкрай невигідних умовах. Без укладення цього договору неможливо було б ввести об`єкти в експлуатацію чи порушувались би права третіх осіб (інвесторів). Отже, укладаючи Договір №315, позивач за зустрічним позовом і третя особа не діяли вільно, а укладення таких договорів не відповідало їх волі, а відтак наведені обставини у сукупності є підставою визнання такого Договору недійсним.

Щодо доводів касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій положень Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону №3038-VI порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 40 Закону №3038-VI замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Частиною третьою статті 40 Закону №3038-VI передбачено, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

У частині четвертій статті 40 Закону №3038-VI визначено випадки, коли до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники, зокрема, у разі будівництва:

6) об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.

Відповідно до частини першої статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Підпунктом 5 пункту а частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" перебачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Виходячи з системного тлумачення частини першої статті 40 Закону №3038-VI, частини першої статті 144 Конституції України, підпункту 5 пункту а частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування встановлюють порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до вимог Закону №3038-VI .

Отже, такий порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту має відповідати Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а орган місцевого самоврядування лише деталізує його у своєму акті, норми якого не можуть суперечити імперативним приписам Закону, зокрема припису абзацу 6 частини четвертої статті 40 Закону №3038-VI.

При цьому Закон №3038-VI не визначає умовою для незалучення замовника до пайової участі передачу споруджених об`єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста Києва та не вимагає, щоб вартість будівництва об`єктів соціальної інфраструктури дорівнювала або перевищувала розмір пайової участі за об`єктом.

Така правова позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі №910/9641/19 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд звертає увагу на те, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Водночас зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац вісімнадцятий), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац двадцятий), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац вісімнадцятий).

Таким чином, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, переглянувши судове рішення на підставі встановлених обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення зустрічного позову та визнання недійсним Договору №315, а також відсутності підстав для задоволення первісного позову, оскільки такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.07.2018 у справі №910/19020/17 та від 09.07.2020 у справі №910/9641/19 у подібних правовідносинах.

Колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України та відповідають сформованій судовій практиці судом касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права (застосування положень статті 40 Закону №3038-VI та, у свою чергу, незастосування положень Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415) у подібних правовідносинах, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду.

Висновки судів попередніх інстанцій про те щодо застосування норм матеріального права (положень статті 40 Закону №3038-VI) повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.07.2018 у справі №910/19020/17 та від 09.07.2020 у справі №910/9641/19 у подібних правовідносинах, і Суд не вбачає підстав відступати від неї.

За таких обставин не знайшли свого підтвердження доводи Департаменту стосовно відсутності висновку Верховного Суду, оскільки такий висновок існує та викладений Верховним Судом у постановах від 25.07.2018 у справі №910/19020/17 та від 09.07.2020 у справі №910/9641/19 у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає, що аргументи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, №115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, №212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органа Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 у справі №910/10794/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко