Рішення

від 13.10.2020 по справі 348/2571/19

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/2571/19

13 жовтня 2020 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді - Грещука Р.П.,

секретаря - Клекот Л.М.,

з участю позивача - ОСОБА_1 ,

його представника, адвоката - Маруди С.Р.,

представника відповідача, адвоката - Ружицького В.М.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Надвірна справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргових зобов`язань, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргових зобов`язань.

Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 на його користь грошові кошти в сумі 100000 (сто тисяч) євро, що є в еквіваленті - 2576671 грн. 20 коп. (два мільйони п`ятсот сімдесят шість тисяч шістсот сімдесят одна гривня двадцять копійок), а також судові витрати по справі.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, наведених в позовній заяві та просили їх задоволити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив, що обставини викладені в позові не відповідають дійсності.

Зокрема, що в даному спірному випадку він ніколи не мав та не має жодних договірних зобов`язань з позивачем, в тому числі взаємовідносин позики. Вказує, що посилання позивача на розписку від 26.06.2017 року не має нічого спільного із грошовими зобов`язаннями, оскільки ні 26.06.2017 року, ні у будь-який інший час він не отримував від позивача жодних грошових коштів. Розписка від 26.06.2017 року жодним чином не підтверджує факт позики у позивача грошових коштів. Вказана розписка є складовим документом цілого ряду певних взаємовідносин, що мали місце між відповідачем та ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 .

Зазначає, що він не отримував від позивача жодних грошових коштів, що свідчить про відсутність у нього обов`язку щодо повернення заявленої суми ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене та норми ЦК України, зміст розписки від 26.06.2017 року на яку посилається позивач, на його думку не містить жодних формулювань та тверджень щодо отримання певних коштів у позивача саме в борг, відсутня і дата такого ймовірного отримання коштів, а тому дана розписка не може вважатися правочином певної особи, її дією, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків саме з позивачем. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні відповідач підтримав поданий ним відзив на позовну заяву з підстав, наведених в ньому. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Представник відповідача в судовому засіданні також підтримав позицію ОСОБА_2 . Пояснив, що в позовній заяві не зазначено правового характеру розписки, оскільки там наявні печатки юридичних осіб, а тому це був договір між ОСОБА_1 і даними підприємствами.

Крім того, в деталях є розбіжності, які свідчать про те, що передача коштів не відбувалась і позивачем не доведено даного факту. Вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають.

Суд, вислухавши позивача та його представника, відповідача та його представника, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.80, 81 ЦПК України, і які сторони вважають достатніми для обгрунтування своїх позовних вимог, та з`ясувавши фактичні обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В судовому засіданні встановлено, що 26.06.2017 року відповідач ОСОБА_2 в присутності свідка ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 100000 євро, які зобов`язався повернути до 25.06.2018 року. Крім того, в даній розписці відповідач зазначив, що гарантію повернення коштів він підтверджує своїм особистим майном та майном підприємств, одноосібним власником яких є він. Дана обставина стверджується розпискою ОСОБА_2 від 26.06.2017 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи (а.с.140).

Зокрема, із вказаної розписки вбачається, що вона підписана ОСОБА_2 , який також проставив відбитки печаток підприємств, власником яких він є, як гарантію повернення коштів ОСОБА_1 , а саме: ТОВ ВКЦ Індекбуд , код ЄДРПОУ 38026292, ТОВ Деревобробна корпорація Карпати , ЄДРПОУ 40988443, ТОВ Екоенергія Карпат , ЄДРПОУ 40705997.

Як з`ясовано судом, у встановлений строк та по даний час, відповідач в добровільному порядку жодних грошових коштів позивачу не повернув, тобто не виконав своїх зобов`язань, викладених у розписці від 26.06.2017 року. На неодноразові звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з пропозицією добровільно повернути борг останній не реагує, що і змусило позивача звернутись до суду з даною позовною заявою.

Суд констатує, що правочином у відповідності до норм ст.202 ЦК України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як перевірено судом, 26.06.2017 року відповідач ОСОБА_2 в присутності свідка ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 100000 євро, які зобов`язався повернути до 25.06.2018 року.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, за нормами ч.2 ст.1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, ВСУ в постанові від 13.12.2017 року у справі №309/3458/14-ц зробив висновок, що розписка є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.

Факт отримання коштів в сумі 100000 євро як позики, підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 26.06.2017 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи. Зі змісту розписки судом достовірно встановлено, що строк повернення грошей - 25.06.2018 року. Крім того, в даній розписці відповідач зазначив, що гарантію повернення коштів він підтверджує своїм особистим майном та майном підприємств, одноосібним власником яких є він.

Згідно постанови від 20.03.2019 року у справі № 640/219/14-ц (провадження № 61-206 св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що наявність розписки підтверджує укладення між сторонами договору позики, зобов`язання за яким відповідачем належним чином перед позивачем не виконано, позику не повернуто.

Відповідно до висновку Верховного Суду України у справах: № 6-2789цс16, № 6- 1967цс15, тлумачення статей 1046, 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином, наданий суду оригінал розписки свідчить про отримання відповідачем у борг 100000 євро і є документом виданим ОСОБА_2 , як боржником ОСОБА_1 , як позикодавцю, за договором позики та підтверджує його укладення з датою повернення - до 25.06.2018 року, а також засвідчує отримання відповідачем вказаної суми коштів та не повернення їх, що і дало підстави позивачу для пред`явлення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами, судом досліджено боргову розписку від 26.06.2017 року та встановлено справжню правову природу укладеного договору, з наданням оцінки всім наявним доказам і за результатами з`ясовано, що між позивачем та відповідачем укладено договір позики.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як з`ясовано судом, у встановлений строк та нас час розгляду справи, відповідач в добровільному порядку жодних грошових коштів позивачу не повернув, тобто не виконав своїх зобов`язань, викладених у розписці від 26.06.2017 року. На неодноразові звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з пропозицією добровільно повернути борг останній не реагує.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Відповідно ч.1 ст.1049 ЦК України, за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Однак, ОСОБА_2 продовжує ухилятися від повернення коштів, має заборгованість у розмірі 100000 євро, яку ОСОБА_1 і просить стягнути на його користь.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) зробила правовий висновок, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики. (На це ж вказано і у висновку від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження 14-68цс18); та у висновку, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01. 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Що стосується заперечення відповідача та його представника щодо фактичного отримання від позивача грошових коштів в сумі, зазначеній у розписці ОСОБА_2 від 26.06.2017 року, суд констатує наступне.

Згідно із статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Із змісту ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли договірні відносини - позики.

Відповідно до ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вище вказане свідчить, що даний договір-розписка, в силу ст.204 ЦК України є дійсним.

Згідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст.79 ЦПК України).

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

В свою чергу, згідно із ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач ОСОБА_2 стверджує, що він не отримував від позивача жодних грошових коштів, в зв`язку з чим у нього відсутній обов`язок щодо повернення заявленої ОСОБА_1 суми, однак будь-яких доказів щодо спростування факту отримання грошей суду не надав.

Разом з тим, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що знайомий із сторонами по справі. Зокрема, позивач є його давнім товаришем, а з відповідачем він також знайомий близько десяти років, неодноразово зичив йому грошові кошти, які той через деякий час повертав йому.

За декілька днів до передачі коштів ОСОБА_1 повідомив йому, що ОСОБА_2 хоче позичити в нього гроші, на що він охарактеризував останнього як людину, якій він в свій час також позичав кошти і вони вчасно були повернуті.

В подальшому, позивач повідомив йому що має намір позичити відповідачу гроші, однак попросив про можливість їх передачі в його, ОСОБА_3 офісі та присутності.

В понеділок 26.06.2017 року, до нього в офіс, що за адресою: м.Івано-Франківськ, вул.Шевченка, 8, спочатку прийшов ОСОБА_1 , а потім ОСОБА_2 . Позивач приніс гроші в сумі 100000 євро та передав їх відповідачу, який після перерахунку написав розписку про отримання і надав її ОСОБА_1 .

В даній розписці ОСОБА_2 вказав його як гаранта, проте він був тільки свідком передачі коштів та написання розписки. Після цього вони розійшлись.

Таким чином, стороною відповідача не спростовано отримання коштів у позивача згідно розписки, оригінал якої долучений до матеріалів справи та інші обставини встановлені судом під час судового розгляду.

Враховуючи вищенаведене, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та оцінюючи їх в сукупності, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_2 , відповідачем у справі, зобов`язань за договором позики (розписки) від 26.06.2017 року, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_1 .

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, відповідно до п.п.9, 10 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю; позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, позивач у справі ОСОБА_1 , який відноситься до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та є інвалідом 2 групи, звільнений від сплати судового збору, що є підставою для стягнення із відповідача в порядку ст.141 ЦПК України - 10510 грн. 00 коп. судового збору в дохід держави.

На підставі наведеного, ст.ст.202-205, 207, 231, 509, 526, 610, 625, 626, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 6, 7, 8, 10-13, 18, 76-81, 83, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргових зобов`язань - задоволити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , жителя АДРЕСА_2 , - грошові кошти в сумі 100000 (сто тисяч) євро, що є в еквіваленті - 2576671 грн. 20 коп. (два мільйони п`ятсот сімдесят шість тисяч шістсот сімдесят одна гривня двадцять копійок) боргу за договором позики (розписки) від 26.06.2017 року.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 на користь держави 10510 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Грещук Р.П.

Повний текст рішення

виготовлено 23.10.2020 року.