Рішення

від 13.10.2020 по справі 364/975/20

ВОЛОДАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 364/975/20

Провадження № 2-о/364/24/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2020 р. Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л. А.,

при секретарі судового засідання Кулинич Г. І.

за участю:

Заявниці ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 (довіреність від 08.10.2020 р., а.с. 26),

Заінтересованої особи ОСОБА_3 ,

представника Заінтересованої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Володарської районної державної адміністрації Київської області Колдашової Л.В. (довіреність від 30.09.2020 р., а.с. 27),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Володарського районного суду Київської області в смт Володарка Київської області цивільну справу

за заявою ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_3 ; орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Володарської районної державної адміністрації Київської області,

про видачу обмежувального припису, -

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 12.10.2020 р. надійшла зазначена заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 ; орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Володарської районної державної адміністрації Київської області, видачу обмежувального припису, в якій Заявниця просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 на строк шість місяців і встановити такі заходи тимчасового обмеження прав із заборонами щодо: перебування в місці її проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; наближення на 50 м до місць її проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування Заявниці , а саме: до Комунального закладу ЗОШ I-III ст. № 2 (вул. Кооперативна, 25, смт Володарка, Київська обл.); до місця реєстрації Заявниці за адресою: АДРЕСА_2 ; до місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; а також особисто і через третіх осіб розшукувати Заявницю , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_3 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; ведення листування, телефонних переговорів з нею або контактування з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

На обґрунтування заявлених вимог Заявниця у заяві зазначила, що вона з 01.06.2013 р. перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 ; у цьому шлюбі в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 . Проте з 2019 року їх сімейне життя не ладиться, постійно погіршується, почали виникати сварки, які переросли в серйозні конфлікти, під час яких поведінка ОСОБА_3 почала бути занадто агресивною, він почав погрожувати їй та її дітям фізичною розправою, штовхатися, почав систематично проявляти стосовно її та її старшої дочки безпідставну агресію, цькувати, погрожувати, психологічно тиснути, виражатися на їх адресу нецензурною лайкою, вживати алкогольні напої та вести аморальний спосіб життя, внаслідок чого між ними почали виникати численні сварки, що породжували як психологічне, так і фізичне домашнє насильство як стосовно неї, так і стосовно дітей. 07.06.2019 р. та 08.10.2020 р. ОСОБА_3 судом було визнано винним у чиненні домашнього насильства; у 2020 році через погіршання поведінки ОСОБА_3 . Заявиниця змушена залишити будинок у АДРЕСА_1 , із трьома дітьми та вимушена переховуватися від чоловіка, всіляко уникати спілкування з ним. На вимоги працівників поліції ОСОБА_3 не реагує. Будинок за названою адресою, що в АДРЕСА_1 ) належить їй на праві власності, Заявниця неодноразово вимагала, щоб ОСОБА_3 залишив цей будинок, оскільки вона з дітьми вимушена кочувати по домівках її рідних та близьких замість того аби жити у власному будинку, однак ОСОБА_3 не бажає залишати будинок, продовжує там проживати (а.с. 1-3).

Ухвалою суду від 12.10.2020 р. відкрито провадження у справі, призначено судовий розгляд справи на 13.10.2020 р., визнано обов`язковою явку Заявниці для дачі особистих пояснень по суті справи, зобов`язано її надати суду копії постанов суду про притягнення її чоловіка ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, на які міститься посилання в її заяві про видачу обмежувального припису (а.с. 21-22).

У судовому засіданні 13.10.2020 р. Заявниця та її представник ОСОБА_2 (довіреність від 08.10.2020 р., а.с. 26) підтримали подану заяву, просили її задовольнити з підстав, зазначених у заяві, представник Заявниці зазначила про систематичність насильства, що вчиняє Кривдник ОСОБА_3 відносно Заявниці , також на виконання наведеної вище ухвали суду долучила до матеріалів справи копії постанов Володарського районного суду Київської області від 07.06.2019 р. та від 08.10.2020 р. (а.с. 27-31).

Заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та за станом на тепер фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , надала суду усні пояснення по суті справи про те, що вони із ОСОБА_3 одружилися у 2013 році, спочатку проживали у с. Пархомівка, далі у АДРЕСА_3 (у троюрідної сестри), далі її чоловік три місяці був у Білорусі (він є громадянином Білорусі), у 2014-2015 році він почав випивати, обзиватися, штовхатися. Це вже було на АДРЕСА_2 , де живе її рідна сестра. У 2019 році був випадок, коли він сам собі на голові розбив банку на голові. Загалом насильство він вчиняє десь три рази на рік протягом останніх трьох років. Також Заявниця повідомила, що подавала до суду на розірвання шлюбу, але потім забрала заяву, пробачивши чоловіку, рішення таке прийняла, зокрема, спитавши й у дітей. Ми (тобто вона і чоловік разом) почали шукати хату, вона позичила гроші у двоюрідного брата та вони купили хату у смт Володарці, при цьому чоловік був присутній при оформленні договору (це було десь у травні 2020 року). Почали проживати в цьому будинку всією сім`єю, йшло все нормально, але потім чоловік почав попрікати її грошима, приходив п`яний, 12.09.2020 р. викликали поліцію. На вимогу про сплату за світ, газ, чоловік дав лише 1 500 грн. Також був випадок, коли 20.09.2020 р. він сказав, що влюбився у ОСОБА_6 , хоче з нею жити, кричав, обзивався, вдарив головою в ніс. Також Заявниця підтвердила надані суду ОСОБА_3 пояснення відносно того, що він, дійсно, віддавав зарплату їй, а вона давала йому на розходи із дорученнями про те, що треба купити; на лікування його ніг вона особисто купляла йому ліки; на будинок вони позичили, утримують спільно, чоловік дає гроші на оплату комунальних послуг.

Заінтересована особа - кривдник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , надав суду пояснення про те, що він є громадянином Білорусі, строк дії посвідки на проживання закінчився, проте через карантин він не зміг її продовжити. В Україні проживає вже 7 років (після того як одружився із Заявницею ), працює на різних роботах, проживають спільно з дітьми Заявниці , але на його зауваження по вихованню чує: не твої діти , також вимоги, щоб уїхав додому (до Білорусі), коли жили в с. Логвин, з його барсетки зникли гроші, що він відкладав по 200 грн., коли переїхали у смт Володарку - сигарети пропадали. Також він заставав із сигаретами ОСОБА_7 (Заявниця) та її старшу дочку, ОСОБА_8 сама купляла дочці алкогольні напої, але на його зауваження йому вказували, щоб він не втручався. Щодо насильства - так, дійсно, було таке, що він ОСОБА_9 штовхав, оскільки хотів залишитися сам у кімнаті, але не бив. ОСОБА_1 набрала кредитів, при цьому ніколи з ним не радилася, все робиться за спиною, але ж гроші треба віддавати. Він заробляє (без офіційного працевлаштування) десь від 6 до 8 тисяч, всю зарплату віддавав дружині ( Заявниці ), собі залишав лише 200 грн. останні 10 днів працює у смт Володарка з 8 до 17 год., до цього 4 роки працював неофіційно на виробництві (камінь різав). Удома готує їжу зазвичай дружина, він час від часу теж готує. Також зауважив, що має проблеми із здоров`ям, проте віддаючи всі гроші дружині, йому не вистачає на лікування. Звернув увагу на те, що йому нема куди йти, він згоден повернутися до Білорусі, але спочатку хоче вирішити питання щодо розірвання шлюбу, після чого залишить будинок, тому просив суд дати йому добути цей час. Дружина спільно з ним не проживає останні два тижні.

Представник заінтересованої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Володарської районної державної адміністрації Київської області Лариса Колдашова (довіреність від 30.09.2020 р. № 04-09/1240, а.с. 32) у судовому засіданні підтримала заяву про видачу обмежувального припису, просила її задовольнити, пояснивши, що Заявниця звернулася до Служби через небезпеку, просила допомоги. Також зазначила про те, що життя із ОСОБА_3 як для Заявниці , так і для дітей є небезпечним, вважає, що Заявниця з дітьми має жити у власному будинку в смт Володарка, оскільки цей будинок є її власністю, нею був куплений. Письмових доказів на обґрунтування своїх позицій та повідомлених обставин суду не подавала.

Крім того, представник Заявниці ОСОБА_2 у судовому засіданні просила допитати як свідка ОСОБА_10 , пояснивши, що вона є сестрою Заявниці , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , де зараз з дітьми проживає Заявниця, а також те, що вони, дійсно, в поданій до суду заяві не зазначали про наявність будь-яких свідків, оскільки на час подачі не могли визначитися з колом свідків, а сусідка, яку вони планували спочатку допитати в суді, відмовилася бути свідком.

У допиті названого свідка судом було відмовлено з огляду на таке.

За загальними вимогами частини другої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи зобов`язані, зокрема, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

За визначенням частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями свідків (пункт 3 частини другої статті 76 ЦПК України).

Згідно з приписами статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Подання та розгляд заяв про видачу обмежувального припису здійснюється в порядку окремого провадження і регламентовано спеціальними нормами статей, викладених у главі 13 розділу IV ЦПК України, а саме: такі заяви розглядаються судом у строк не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду (частина друга статті 350 5 ЦПК України); зміст такої заяви повинен відповідати вимогам статті 350 4 ЦПК України, у тому числі у заяві повинні бути зазначені докази, що підтверджують обставини, які свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису.

Натомість, як видно із змісту поданої ОСОБА_1 заяви, в цій заяві взагалі відсутнє будь-яке посилання на ймовірність виклику нею та/або її представником будь-яких свідків, тому з обґрунтування представника Заявниці про те, що ними в заяві не зазначалося (тобто свідомо не зазначалося) про свідків через те, що вони не могли визначитися, кого саме мають намір заявити для допиту в якості свідків, тому суд дійшов висновку про відсутність поважних причин неподання Заявником доказів (тобто незазначення в заяві про наявність свідків) у встановлений законом строк, а відтак у допиті свідка слід відмовити.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що Заявниця та ОСОБА_3 уклали шлюб 01.06.2013 р., що підтверджено копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 01.06.2013 р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Володарського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 25 (а.с. 8).

Від шлюбу Заявниця і ОСОБА_3 мають спільну дитину - сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 19.02.2014 р. виконавчим комітетом Логвинської сільської ради Володарського району Київської області, актовий запис № 3 (а.с. 9).

Крім того, у Заявниці є ще двоє неповнолітніх дітей від ОСОБА_12 , а саме: син ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та дочка ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджено копіями відповідних свідоцтв про народження серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 , виданих виконавчим комітетом Логвинської сільської ради Володарського району Київської області, актові записи № 09 від 08.08.2008 р. та № 05 від 02.06.2004 р. відповідно (а.с. 10, 11).

Названі діти проживають спільно із Заявницею та ОСОБА_3 , що підтверджено довідкою виконавчого комітету Логвинської сільської ради Володарського району Київської області від 07.10.2020 р. № 550/02-15 (а.с. 12). При цьому суд критично оцінює названу довідку органу місцевого самоврядування про те, що до складу сім`ї Заявниці входять лише троє дітей (тобто без чоловіка ОСОБА_3 ), як таку, що суперечить іншим наявним у справі письмовим доказам та усним поясненням учасників справи, у тому числі самої Заявниці, адже до складу її сім`ї окрім дітей входить також її чоловік - ОСОБА_3 , що визнано всіма учасниками справи.

Також суд критично оцінює довідку виконавчого комітету названої сільської ради від 07.10.2020 р. № 551/02-15 про те, що на повному утриманні Заявниці (тобто лише на її без чоловіка утриманні) знаходиться їх спільний із ОСОБА_3 неповнолітній син - названий вище ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки, як стверджено в судовому засіданні ОСОБА_3 , а також самою Заявницею, її чоловік ( ОСОБА_3 ) увесь заробіток (окрім 200 грн.) віддавав Заявниці , і вже вона визначала витрати родини, видавала гроші знову ж таки чоловіку, вказуючи про те, що саме слід купити. Тому суд вважає, що чоловік Заявниці ОСОБА_3 бере участь, зокрема, в утриманні їх сина, оскільки віддає дружині ( Заявниці ) на потреби родини майже всі зароблені ним кошти (навіть якщо такі кошти зароблені ним без офіційного працевлаштування).

За загальним правилом частини першої статті 82 ЦПК України обставини, визнані учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Так само суд не бере до уваги додані до заяви письмові докази та пояснення, викладені письмово в заяві ОСОБА_1 та в усних поясненнях її представника і представника Служби у справах дітей та сім`ї Володарської районної державної адміністрації Київської області відносно належності на праві власності виключно Заявниці будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на таке.

До заяви ОСОБА_1 додано копію договору купівлі-продажу житлового будинку за названою адресою від 23.04.2020 р., укладеного між нею та ОСОБА_15 (а.с. 14-17), та відповідний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 18).

Разом з тим, як видно зі змісту зазначеного договору купівлі-продажу житлового будинку, сторонам цього договору (зокрема, Заявниці як покупцеві) нотаріусом було роз`яснено зміст певних норм права, в тому числі положення статей 57, 59, 60-65, 74 Сімейного кодексу України, тобто законодавчі про особисту приватну власність дружини і чоловіка та про спільну сумісну власність подружжя. При цьому згідно зі статтею 60 названого Кодексу майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

До того ж, як стверджено Заявницею в судовому засіданні, будинок для купівлі вони шукали разом з чоловіком, він був присутній при оформленні договору, будинок куплений за позичені кошти, а майже весь заробіток чоловік віддає їй.

Тому суд у межах розгляду заяви ОСОБА_1 не встановлює і не досліджує питання щодо належності їй на праві власності зазначеного будинку, оскільки це питання, на думку суду, не є предметом дослідження в справі про видачу обмежувального припису, а відтак ці докази не є належними у розумінні статті 77 ЦПК України.

Досліджуючи надані Заявницею докази щодо вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства та ризиків його повторного вчинення, суд виходить з такого.

Постановою Володарського районного суду Київської області від 07.06.2019 р. у справі № 364/633/19 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Вчинення домашнього насильства Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), проте провадження в справі було закрито, суд обмежився усним зауваженням, оскільки з урахуванням встановлених обставин та особи правопорушника, примирення з потерпілою, дійшов висновку, що правопорушення не є значним і не становить великої суспільної небезпеки. Такого висновку суд дійшов, у тому числі зважаючи на позицію самої потерпілої (Заявниці ОСОБА_1 ), яка у суді підтвердила примирення з чоловіком, просила суд суворо його не карати (а.с. 27-28). Аналогічно Заявницею це було підтверджено й в судовому засіданні 13.10.2020 р. під час розгляду даної справи.

Крім того, статтею 39 КУпАП визначено річний строк, після якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню, який з огляду на дату зазначеної постанови суду від 07.06.2020 р. станом на тепер (на 13.10.2020 р.) сплив.

Надану суду копію постанови Володарського районного суду Київської області від 08.10.2020 р. у справі № 364/951/20 щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності суд також не бере до уваги, оскільки як за станом на день подання заяви про видачу обмежувального припису (12.10.2020 р.), так і за станом на день розгляду цієї заяви судом (13.10.2020 р.) названа постанова суду не набрала законної сили, про що зазначено також і в копії цієї постанови (а.с. 29-31).

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, але та, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Інших доказів щодо насильства з боку ОСОБА_3 суду не надано, в тому числі щодо ймовірного застосування ним фізичного насильства, оскільки повідомлений Заявницею в суді один випадок такого насильства (про те, що ОСОБА_3 нібито вдарив її головою в ніс), категорично заперечений ОСОБА_3 .

Так само твердження ОСОБА_3 про те, що старша неповнолітня дочка Заявниці курить та вживає, зокрема із Заявницею, алкогольні напої, не підтверджено доказами, хоча заперечень відносно цих обставин Заявницею в судовому засіданні не висловлювалося.

Доказування (а так само обвинувачення особи) не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 62 Конституції України, частина шоста статті 81 ЦПК України).

Оцінюючи стосунки Заявниці з її чоловіком, суд бере до уваги її пояснення про те, що нею свого часу (у минулому році) подавалася до суду заява про розірвання шлюбу, проте через примирення з чоловіком була нею відкликана; на тепер нею сьогодні (тобто 13.10.2020 р.) знов подано позов про розірвання шлюбу.

Наведені пояснення Заявниці судом перевірено за даними системи документообігу суду та відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, повний доступ до якого має суддя на підставі частини п`ятої статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень .

Так, з ухвали Володарського районного суду Київської області від 03.06.2019 р. у справі № 364/568/19 про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу вбачається, що Заявниця 21.05.2019 р. подала до названого суду позов до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, а 29.05.2019 р. - заяву про залишення її позову без розгляду (а.с. 34-35).

На тепер у суді 13.10.2020 р. зареєстровано позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу (справа № 364/981/20), на час проведення судового засідання з розгляду заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису зазначена позовна заяви про розірвання шлюбу ще не передана визначеному складу суду.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначено Законом України Про запобігання та протидію домашньому насильству (далі - Закон).

За визначенням статті 1 Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічним насильством є форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Також Законом передбачено економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Частиною першою статті 18 Закону передбачено, що до завдань у сфері запобігання домашньому насильству належать, зокрема, визначення стану, причин і передумов поширення домашнього насильства.

Пунктом 2 частини першої статті 24 зазначеного Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству віднесено обмежувальний припис стосовно кривдника.

За визначенням пункту 1 частини першої статті 1 цього Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону оцінкою ризиків є оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Верховний Суд у своїх постановах у такій категорії справ неодноразово звертав увагу на те, що наведеним Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. При цьому статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (зокрема, постанова Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 607/10122/19).

Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи (постанова Верховного Суду від 28.04.2020 р. у справі № 754/11171/19).

У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 р. у справі № 756/3859/19 зроблено висновок про те, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи, а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених Законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Також Верховним Судом у таких справах зверталася увага на практику Європейського суду з прав людини із зазначенням, що критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право; має бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення (постанова Верховного Суду від 28.04.2020 р. у справі № 754/11171/19).

Сам факт звернень Заявниці до різних органів з підстав вчинення щодо неї, зокрема, психологічного домашнього насильства свідчить про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факту вчинення щодо неї домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом (постанова Верховного Суду від 06.02.2020 р. у справі № 753/8626/19).

Таким чином, враховуючи усе наведене, суд дійшов до висновку, що між Заявницею та її чоловіком існують тривалі (принаймні з 2019 року) неприязні відносини, на ґрунті яких час від часу виникають конфліктні ситуації, під час та в наслідок яких Заявниця двічі викликала поліцію (зважаючи на згадані вище дві постанови суду та усні пояснення Заявниці в судовому засіданні), при цьому після першого випадку сама просила суд не карати її чоловіка. Також Заявниця двічі подавала до суду позовні заяви про розірвання шлюбу, при цьому у 2019 році відкликала позов через вісім днів після подання, а в 2020 році подала такий позов незадовго перед початком судового засідання з розгляду її заяви про видачу обмежувального припису. Окремо від свого чоловіка вона проживає орієнтовно протягом останніх двох тижнів, проживає в своєї сестри, як нею пояснено в суді, за цією адресою вона зареєстрована з 21.01.2003 р., що видно зі штампу копії її паспорту (а.с. 5), тобто вже понад 17 років. Разом з тим, чоловік ОСОБА_16 , як зазначив у суді, не заперечує проти залишення ним купленого нещодавно будинку в смт Володарка, але просив дати йому час для завершення розлучення, після чого він планує повернутися до Білорусі.

Як вбачається з усних пояснень Заявниці та її чоловіка в судовому засіданні, причиною конфліктів зазвичай стають різні погляди на виховання неповнолітніх дітей, насамперед дітей Заявниці від ОСОБА_13 , та фінансові проблеми родини. При цьому, як стверджено в суді ОСОБА_3 та не заперечувалося Заявницею, він фактично усувається від виховання старших дітей ( не твої діти ), а також від спільного (з урахуванням його думки) вирішення фінансових питань сім`ї, отримання кредитів, позичок тощо, при цьому віддаючи практично увесь заробіток дружини, залишаючи собі лише 200 грн., яких йому недостатньо, зокрема, для лікування (наявність певної необхідності у лікуванні ніг ОСОБА_3 підтверджено в суді і Заявницею).

Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що Заявниця ОСОБА_1 не надала суду беззаперечних доказів вчинення її чоловіком ОСОБА_3 постійного (систематичного) домашнього насильства, а так само доказів, на підставі яких можна було б зробити висновок про існування ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, що є підставою прийняття рішення про видачу обмежувального припису згідно з пунктом 9 частини першої статті 1, частиною третьою статті 26 Закону, відтак у задоволені заяви про видачу обмежувального припису слід відмовити.

Відповідно до статей 1, 18, 24, 26 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству та керуючись статтями 2-4, 13, 81, 82, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 350 1 -350 6 , 351-355, підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 ; орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Володарської районної державної адміністрації Київської області, про видачу обмежувального припису - відмовити.

Копії повного рішення суду направити учасникам справи.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Володарський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи цей строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано; в разі подання такої скарги - рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Копія скороченого рішення суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення рішення.

Повне рішення суду буде складено не пізніше 23.10.2020 р.

Повне рішення суду складено 23.10.2020 р.

Суддя Л. А. Макаренко