Рішення

від 23.10.2020 по справі 756/18099/13-ц

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

23.10.2020 Справа № 756/18099/13-ц

Унікальний № 756/18099/13-ц

Провадження № 2/756/411/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2020 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Яценко Н.О.

за участі секретарів Дрончак Д.А., Макарової С.П.

представника позивача

за первісним позовом ОСОБА_1

відповідачів ОСОБА_2

ОСОБА_3

представника відповідачів ОСОБА_4

представника співвідповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Комунальне підприємство Житлосервіс Куренівка , про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва , Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації , третя особа: Комунальне підприємство Житлосервіс Куренівка Оболонського району у м.Києві, про визнання права користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2013 року комунальне підприємство Житлосервіс Куренівка Оболонського району у м.Києві (далі - КП Житлосервіс Куренівка Оболонського району у м. Києві), правонаступником якого є комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва (далі - КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва ) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , про виселення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що будинок по АДРЕСА_1 , переданий на баланс позивача КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва . У вказаному будинку без правової підстави проживає ОСОБА_2 із дочкою. Відповідачі не мають належним чином оформленого ордера на вселення в кімнату АДРЕСА_2 та не були зареєстровані у ній.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив виселити відповідачів із займаного житлового приміщення без надання іншого житла.

У лютому 2014 року ОСОБА_2 , який діє в своїх та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про визнання за ним та дочкою право користування кімнатою АДРЕСА_2 .

В мотивування заявлених вимог зазначав, що він із родиною вселився до гуртожитку по АДРЕСА_1 на підставі ордеру № 695 від 25 вересня 2002 року, виданого житловим управлінням Західне дочірнього підприємства Екос ПАТ ХК Київміськбуд . Проживає у гуртожитку понад 12 років, сплачує комунальні платежі, здійснив ремонтні роботи. У 2012 році ДП ЕКОС АТХК Київміськбуд здійснювалися спроби визнати недійсним ордер № 695, при цьому у задоволенні позову було відмовлено, що підтверджує правомірність його проживання у гуртожитку.

Справа розглядалася судами неодноразово.

В останнє, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2016 року, позов КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва задоволено. Виселено ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , з кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Верховного суду від 07 лютого 2018 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ від 07 березня 2018 року визначено головуючим суддю ОСОБА_6 .

Ухвалою суду від 02 квітня 2018 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17 квітня 2020 року, в якій усунуто описку ухвалою цього суду від 20 липня 2020 року, за клопотанням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

В судовому засіданні представник позивача КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва , підтримав заявлені позовні вимоги з підстав та мотивів викладених у позовній заяві та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заперечував.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 кожний окремо, в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечували, наполягали на задоволенні їх зустрічного позову з підстав та мотивів викладених у позовній заяві. Зауважили, що іншого житла вони не мають, на підставі ордеру №695 25 вересня 2002 року вселились у займане приміщення кімнату № НОМЕР_1 (за новою нумерацією квартира АДРЕСА_3 ), якою користуються з 2001 року постійно, майже 20 років.

Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Шаповалов А.М. посилаючись на те, що відповідачі вселилися до гуртожитку на правовій підставі, за наявності ордеру, впродовж тривалого часу 20 років користуються ним, сплачують вчасно у повному обсязі за житлово-комунальні послуги, зміна статусу гуртожитку не припиняє право користування житловим приміщенням. Посилаючись на ст..8 Конвеції, рішення Європейського суду у справі Прокопович проти Росії , просить суд відмовити в задоволенні первісного та задовольнити зустрічний позов.

Представник відповідача Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації 28 липня 2020 року надав суду відзив на зустрічну позовну заяву в якому посилаючись на положення ст.ст.52,58 ЖК України просить відмовити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в задоволенні зустрічного позову. В мотивування поданого відзиву представник ОСОБА_5 зауважує, що після зміни статусу будинку з 01 січня 2005року, позивач ОСОБА_2 не мав законного права на проживання у будинку АДРЕСА_1 , так як спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету Київміськбуд про надання позивачу жилого приміщення в кімнаті 12 кв.9 зазначеного вище будинку не приймалось. Факт тривалого проживання позивача за зустрічним позовом разом із сім`єю не є підставою, на його думку, для визнання за ними право користування житлом. В судовому засіданні підтримав позицію викладену у поданому письмовому відзиві.

Представник третьої особи КП Житлосервіс Куренівка Оболонського району у м.Києві просив розгляд справи проводити у її відсутність.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, а також враховуючи тривалість перебування справи на розгляді в суді, належне повідомлення сторін та їх представників, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представників третіх осіб.

Суд, заслухавши представника позивача, відповідачів та їх представника, представника відповідача за зустрічним позовом, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам наявним у справі, в їх сукупності, дотримуючись принципів об`єктивності, диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку про відмову КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва в задоволенні заявлених позовних вимог про виселення та задоволення зустрічних позовних вимог про визнання права ОСОБА_2 , ОСОБА_3 користування житловим приміщенням, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що вселення ОСОБА_2 у гуртожиток по АДРЕСА_1 відбулося на підставі ордера № 695 від 25 вересня 2002 року, виданого житловим управлінням Західне дочірнього підприємства Екос ПАТ ХК Київміськбуд , у кімнату № НОМЕР_2 на три ліжко-місця (кімната АДРЕСА_4 ). В ордері зазначено місце роботи ОСОБА_2 . Оболонське РУ ГУ МВС України в м. Києві щодо поселення працівників МВС (а.с.42 том1).

На підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1915 від 20 жовтня 2004 року та змін до нього за розпорядженням № 2240 від 10 грудня 2004 року статус гуртожитку по АДРЕСА_1 з 01 грудня 2004 року змінено на житловий будинок для малосімейних (а.с.9-11 том1).

Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12 вересня 2012 року № 1605 Про безоплатне прийняття відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж ПАТ ХК Київміськбуд до комунальної власності територіальної громади м. Києва будинок по АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Києва. При цьому, за додатком № 4 розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації № 524 від 09 жовтня 2012 року Про прийняття на баланс комунальних підприємств житлово-комунального господарства Оболонського району м. Києва будинків ПАТ ХК Київміськбуд вищевказаний будинок передано на баланс КП Житлосервіс Куренівка Оболонського району у м. Києві, правонаступником якого є КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м.Києва .(а.с.12-13,14-16 том 1).

Відповідно до пункту 4 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2004 року № 2240 доручено Голосіївській, Деснянській, Оболонській, Подільській районним в м. Києві державним адміністраціям затвердити відповідні спільні рішення адміністрації та профспілкового комітету акціонерного товариства ХК Київміськбуд про надання житлових приміщень мешканцям будинків, зазначених в пункті 1 цього розпорядження, які в них постійно проживають, зареєстровані та перебувають на черзі квартирного обліку, та видати ордери у встановленому порядку протягом 2005 року.

Спір між сторонами виник з приводу наявності у відповідачів права користування житловим приміщенням кімнатою 12 яка розташована у квартирі АДРЕСА_5 , до якого вони вселилися, як до гуртожитку.

За змістом статті 127 ЖК Української РСР та пункту 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Відповідно до вимог статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Стаття 129 ЖК Української РСР передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

У пункті 10 Примірного положення про гуртожитки передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

За змістом пункту 40 Примірного положення про гуртожитки сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 03 жовтня 2012 року скасовано рішення Оболонського районного суду м.Києва від 08 серпня 2012 року та ухвалено нове рішення про відмову ДП по експлуатації та ремонту житлового фонду та об`єктів соціально-побутового призначення ЕКОС АТХК Київміськбуд в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання ордеру недійсним та виселення з жилого приміщення без надання іншого житла. (а.с.44-47 том1). Рішення не оскаржене, набрало чинності.

Згідно частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata, відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ( що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності ).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотриманню принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише у разі, якщо він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі Устименко проти України , рішення у справі Рябих проти Росії , рішення у справі Брумареску проти Румунії ).

ЄСПЛ у справі Рябих проти Росії (рішення від 24 липня 2003 року, заява №52854/99) зазначив, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи.

Отже, суд вважає недоведеними посилання представників позивача та відповідача Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, що вселення ОСОБА_2 та його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до гуртожитку по АДРЕСА_1 відбулось на підставі недійсного ордеру № 695 від 25 вересня 2002 року. Навпаки, суд не знайшов правових підстав для визнання зазначеного ордеру недійсним.

Згідно пункту 4 статті 31 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України , в контексті вказаної Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі Прокопович проти Росії (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом , що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 вселений в гуртожиток та фактично проживав в ньому разом із сім`єю на умовах надання ліжко-місця не у зв`язку з його роботою чи навчанням, не на підставі спільного рішення адміністрації та відповідного профспілкового комітету ПАТ ХК Київміськбуд , тобто проживання ОСОБА_2 в гуртожитку з моменту вселення обумовлено тимчасовим характером. Правової підстави користування жилим приміщенням у гуртожитку у розумінні статей128, 129 ЖК Української РСР, пункту 10 Примірного положення про гуртожитки за ордером № 695 від 25 вересня 2002 року в ОСОБА_2 не виникло.

Разом із тим, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції та необхідності дотримання балансу правомірності втручання у право заявника на повагу до його житла, ураховуючи тривалий час проживання ОСОБА_2 разом із донькою ОСОБА_3 у кімнаті гуртожитку впродовж 19 років, з вересня 2002 року, незалежно від зміни правового режиму житла, яке перейшло з гуртожитку до житлового будинку малосімейних, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним їм в розумінні статті 8 Конвенції для проживання, а втручання в особисте право заявника, відповідачів у справі шляхом їх виселення без надання іншого житла, суд вважає буде надмірним тягарем для родини, матеріали справи не містять відомостей про наявність у відповідачів іншого житла.

Суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення, оскільки звільнення приміщення в інтересах держави становитиме непропорційне втручання без дотримання балансу інтересам відповідачів у збереженні єдиного житла, яке не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві. Жодних доказів фінансової спроможності відповідачів винаймати інше житло матеріали справи не містять.

Разом із тим, з урахуванням того, що відповідачі впродовж тривалого часу 19 років проживають у спірному приміщенні, сплачують комунальні послуги, утримують житло, що свідчить про тісні зв`язки із спірною кімнатою, як із єдиним наявним у них житлом, суд приходить до переконання про задоволення зустрічних вимог та визнання за ОСОБА_2 та його донькою ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_6 .

На підставі викладеного, керуючись ст. 5, 12-13, 76, 81, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України , суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Комунальне підприємство Житлосервіс Куренівка про виселення - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_7 ), ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_7 ) до Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва (код ЄДРПОУ 39611267, м.Київ, вул. Північна, 22), Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37371727, м.Київ, вул.Маршала Тимошенка, 16), третя особа: Комунальне підприємство Житлосервіс Куренівка Оболонського району у м.Києві (код ЄДРПОУ 33597216, м.Київ, вул. Попова, 1) про визнання права користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_6 .

Визнати за ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_6 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23 жовтня 2020 року.

Суддя Н.О. Яценко