Постанова

від 30.09.2020 по справі 206/4393/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6831/20 Справа № 206/4393/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

за участю секретаря - Лященко С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, про визнання недійсним рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Дніпровської міської ради

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2020 року,-

В С Т А Н О В И В:

02.08.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Згідно позовних вимог за первісним позовом, ОСОБА_1 на підставі договору дарування, який укладений 26.03.1994 року між ним та ОСОБА_4 , є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 1282кв.м. Вказаний договір дарування був зареєстрований 26.03.1994 р. в реєстрі під № 1-644, а також в Дніпропетровському Інвентарбюро, і 14.11.1995 року він отримав технічний паспорт на домоволодіння АДРЕСА_1 на своє ім`я. В подальшому, рішенням виконкому Дніпропетровської міської Ради №393 від 20.03.1997 р. земельна ділянка загальною площею 1300кв.м., на якій знаходиться домоволодіння, була передана йому в приватну власність і користування. На підставі вказаного рішення виконкому Дніпропетровської міської Ради №393 від 20.03.1997 р. йому 24.04.1997 року був виданий Державний акт серія ДП Д*№002473 84059003 на право приватної власності на землю площею 1017кв.м. для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, який зареєстрований у книзі державних актів на право приватної власності на землю за №002473. Вказаним Державним актом на право приватної власності на землю чітко визначені зовнішні межі земельної ділянки, згідно до яких його сусідом по межам від В до Г є АДРЕСА_2 , яке належить відповідачці, яка, використовуючи те, що він деякий час не мешкав у своєму домоволодінні, всупереч правил добросусідства, порушуючи межі земельних ділянок, збудувала на його земельній ділянці господарську споруду довжиною 4,28 м, шириною 2,65 м та висотою 1,55м. Крім того, викопала за цією господарською спорудою криницю. Таким чином, відповідачка перешкоджає йому в користуванні його власністю, а саме земельною ділянкою розміром 19,86м х 8,50м х 19,42м х 8,50м площею 0,0167 га. На підставі викладеного, з урахуванням уточнень позивач за первісним позовом ОСОБА_1 просить суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0167 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованою за адресою АДРЕСА_1 згідно Державного акту серія ДП Д*№002473 84059003 від 24.04.1997 року на право приватної власності на землю площею 1017кв.м. для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, який зареєстрований у книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 002473, шляхом відновлення встановлених Державним актом ДП Д*№002473 84059003 на право приватної власності на землю меж земельної ділянки, та зобов`язавши ОСОБА_3 знести господарську будівлю довжиною 4,28 м шириною 2,65 м та висотою 1,55 м збудовану на належній йому земельній ділянці за власний рахунок. Стягнути з ОСОБА_3 судові витрати (том 1 а.с.а.с. 2-5, 29-30).

Не погодившись із вказаним позовом ОСОБА_3 , звернулася із зустрічним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що первісним власником домоволодіння по АДРЕСА_3 , яке складалося з 2-х житлових будинків, була її матір, ОСОБА_5 , яка залишила заповіт на користь її рідної сестри, ОСОБА_4 , якій на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05.10.1991 року перейшло у спадок домоволодіння їх батьків. З її згоди та за наявності усіх відповідних дозволів на території їх домоволодіння вона за власні кошти збудувала собі окремий житловий будинок. Межа між їх житловими будинками, що входили до складу вищезазначеного домоволодіння, проходила по прямій лінії. До сьогоднішнього дня за спільною домовленістю межа між будинками проходить по прямій лінії. 05.02.1993 року її сестра, ОСОБА_4 , звернулася в БТІ до техніка ОСОБА_6 , яка для поділу їх домоволодіння (2-х житлових будинків, які в спадок перейшли до її сестри, та житлового будинку який вона за власні кошти з її згоди побудувала на території колишнього домоволодіння батьків) повинна була скласти відповідний акт розподілу. Для неї її сестра надала копію витягу з технічного паспорту, в якому межа між їх житловими будинками проходить по прямій лінії та відповідає дійсності та огорожі між будинками. З позову її племінника ОСОБА_1 вона довідалася, що технік БТІ ОСОБА_6 в технічному паспорті на їх домоволодіння зазначила одну схему розподілу між домоволодіннями, а в схемі розподілу домоволодіння ОСОБА_1 , яке є додатком до Акту обстеження їх домоволодіння від 17.02.1993 року, нею була зазначена зовсім інша схема розподілу домоволодіння. Акт вона ніколи раніше не бачила та не підписувала. Рішенням виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів від 16.04.1993 року за №170/2 було затверджено Акт бюро технічної інвентаризації від 17.02.1993 року, складений на предмет розподілу домоволодіння АДРЕСА_3 , її сестрі ОСОБА_4 , було виділено земельну ділянку площею - 1282кв.м. та її житловому будинку залишено поштову адресу АДРЕСА_1 , а їй виділено в користування земельну ділянку площею 725кв.м. з поштовою адресою АДРЕСА_2 . Про схему розподілу домоволодіння в зазначеному рішенні згадується, тому це рішення її влаштовує та не порушує її права, адже саме її рідна сестра підробила схему розподілу земельної ділянки, якою потім скористався її син (відповідач) для незаконної приватизації своєї земельної ділянки відповідно до схеми, яку він вважав за потрібне. Після цього її сестра отримала взамін вищезазначеного свідоцтва про право на спадщину - свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 22.02.1994 року. Позивач, ОСОБА_1 , отримав в дар від її сестри (його матері) домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 26.03.1994 року. Після того як вона ввела в експлуатацію належне їй домоволодіння та сарай, вона отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24.03.2005 року за адресою домоволодіння АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 приватизував свою земельну ділянку разом з частиною її земельної ділянки без погодження з нею межі між їх земельними ділянками - на Акті погодження меж земельної ділянки замість її підпису міститься підпис голови квартального комітету, яка зазначила, що вона нібито не проживає в належному їй домоволодінні, тому її погодження не потрібно. Рішенням Дніпропетровської міської ради № 393 від 20.03.1997 року ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку, на якій знаходиться його домоволодіння, та на підставі зазначеного рішення 24.04.1997 року отримав державний акт на право приватної власності на землю. Весь цей час межа їх земельної ділянки проходить по лінії, яка існувала 1993 року та відображена у абсолютно усіх документах. Останнім документом є довідка Головного архітектурно-планувального управління інженерно геолого-геодезичної служби Дніпропетровської міської ради за №11392 від 08.10.2015 року. Про наявність у ОСОБА_7 державного акту на землю їй відомо не було. На підставі викладеного позивач ОСОБА_3 просить суд поновити їй строк на оскарження рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.03.1997 року № 393 в частині передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Визнати частково недійсним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради 20.03.1997 року № 393 в частині передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,1017 га (0,1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,0017 га для ведення особистого підсобного господарства). Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серія ДП № 002473, виданий 24.04.1997 року ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради 20.03.1997 року за № 393 - зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №002473 (том №1, а.с.37-38).

10.12.2019 року ОСОБА_2 до судового розгляду справи подано заяву про залучення її в якості правонаступника ОСОБА_3 (а.с. 52). В судовому засідання 26.02.2020 року, заяву ОСОБА_2 було задоволено (том 3 а.с. 142).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволено.

Поновлено строк на оскарження рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради від 20.03.1997 року №393 в частині передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів 20.03.1997 року № 393 в частині передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 (у теперішній час - м.Дніпро) загальною площею 0,1017 га (0,1000 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,0017 га для ведення особистого підсобного господарства).

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ДП № 002473, виданий 24.04.1997 року ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів 20.03.1997 року № 393, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №002473.

Також вирішено питання щодо судових витрат (том 3 а.с.145-155).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на те, що судом 1 інстанції рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким первісний позов задовольнити в повному обсязі, відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог (том 3 а.с.165-180).

В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада посилаючись на те, що судом 1 інстанції рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволених зустрічних позовних вимог, та ухвали в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі (том 3 а.с.197-201).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду і 1нстанціх підлягає скасуванню.

Судом 1 інстанції встановлено, що згідно свідоцтва на право на спадщину, виданого 05.10.1991 року старшим державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Румянцевою Л.І., вбачається, що ОСОБА_4 стала спадкоємницею далі мовою оригіналу жилого, шлакобетонного дома А-І, жилой площадью 26,5 кв.м., жилого дома Б-І жилой площадью 17,8 кв.м., неоконченного жилого дома кирпичного, сарай В кирпичный, уборная Е досчатая, ограждение № І-3, расположенного на земельному участке размером 1364 кв.м., находящегося в АДРЕСА_3 тридцать три / тридцать пять . Також долучено план земельного участка м 1:500 (том 1 а.с. 39,40).

Відповідно рішення Виконавчого комітету Самарської районної Ради народних депутатів від 02.10.1992 року за №456 вирішено: Разрешить гр. ОСОБА_8 произвести отчуждение /подарить/ неоконченного строительством жилого дома Д , расположенного по улице Элеваторной №23 гр. ОСОБА_9 , проживающей по АДРЕСА_4 . Разрешить гр. ОСОБА_9 жилой дом Б-І, как непригодный к жилью, переоборудовать в сарай; Вторую часть пункта 1 решения № 975 от 17.09.88 года Исполнительного комитета народных депутатов считать утратившим силу (том 1 а.с. 115,116).

Рішенням Виконавчого комітету Самарської районної Ради народних депутатів від 16.04.1993 року за №170/2 вирішено затвердити акт бюро технічної інвентаризації від 17.02.1993 року, складений на предмет розподілу домоволодіння АДРЕСА_5 , в зв`язку з чим: виділити в користування гр. ОСОБА_4 земельну ділянку пл. 1232 м2, залишити поштову адресу АДРЕСА_1 . Виділити в користування гр. ОСОБА_3 земельну ділянку пл. 725 м2 з виходом на АДРЕСА_2 . Зобов`язати громадян, включених в дане рішення внести зміни в технічну документацію на домоволодіння АДРЕСА_6 через бюро технічної інвентаризації (том 1 а.с. 43).

22.02.1994 року Виконавчим комітетом Самарської Ради народних депутатів видано свідоцтво про право приватної власності гр. ОСОБА_4 на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 42).

26.03.1994 року складено договір дарування, який посвідчений державним нотаріусом Румянцевою Л.І., зареєстрованого в реєстрі за №І-644, відповідно до якого гр. ОСОБА_4 подарувала гр. ОСОБА_1 житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці розміром 1282 кв.м. На вищевказаній земельній ділянці розташовані: жилий бетонний будинок А-І, жилою площею 26,5 кв.м., сарай Б шлакоблочний, сараї В,в,Г,Д, цегляні, вбиральня Е дощата, огородження № І, водоколонка № 4 (том 1 а.с. 134-138).

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів за № 393 від 20.03.1997 року було передано безплатно у приватну власність та надано у користування громадянам земельні ділянки у Самарському районі загальною площею 11.3000 га, згідно з додатком (том 1 а.с. 15).

За актом встановлення існуючих меж між земельними ділянками в натурі від 10 квітня 1997 року, складеного геодезистом НВП Талан Балдіною Т.Ф., щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , відсутній підпис суміжного землекористувача з АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 . Натомість на наступній сторінці зазначено про відсутність мешканців та встановлення межі згідно технічного паспорту (том 1 а.с. 92).

Відповідно додатку до рішення Дніпропетровської міської Ради від 20.03.1997 року №393 Про передачу у приватну власність та надання у користування земельних ділянок громадянам у Самарському районі м. Дніпропетровська , вбачається, що ОСОБА_1 передано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,13га; в тому числі: надається у користування постійне 0, тимчасове 0; передається у приватну власність 0,13; з них: присадибна ділянка 0,1; для особистого підсобного господарства 0,03; для садівництва; для гаражного будівництва (том 1 а.с. 16).

24.04.1997 року видано Державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до якого ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради народних депутатів від 20.03.1997 року №393 передається у приватну власність земельну ділянку площею 0,1017 гектарів в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на АДРЕСА_1 . Землю передано для 0,1000га - обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,0017га - ведення особистого підсобного господарства (том 1 а.с. 14).

Рішенням Самарської районного у місті Дніпропетровську ради від 21.01.2005 за №13, вирішено: затвердити акт державної технічної комісії від 14.12.04р. Про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта, що не є державною власністю одноповерховий житловий будинок А-1 з мансандрою розміром 8,83 х 12,0 м з прибудовою А'-1 розміром 6,34 х 4,74 м, який складається з чотирьох житлових кімнат житловою площею 64,5 кв.м, загальною площею 151,30 кв.м - за адресою АДРЕСА_2 . Надвірні будови: сарай Б (незакінчений) розміром 2,65 х 4,28 м, дворова убиральня В розміром 1,50 х 1,50м. Оформити право приватної власності, з видачею свідоцтва, на домоволодіння АДРЕСА_2 загальною площею 151,3 кв.м, житловою площею 64,5 кв.м за гр. ОСОБА_3 . Власнику звернутися до комунального підприємства Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації для оформлення і реєстрації свідоцтва про право власності. Дозволити гр. ОСОБА_3 добудувати сарай Б (том 1 а.с. 48).

Згідно рішення Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 18.03.05 за №126, вирішено: Внести зміни до рішення від 21.01.05 р. №13 Про введення в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_7 та оформлення права власності - у пункті 1 після слів: надвірні будови виключити: сарай Б (незакінчений) розміром 2,65 х 4,28 м. (том 1 а.с. 140).

24.03.2005 року Виконавчим комітетом Самарської районної ради у місті Дніпропетровську ради ОСОБА_3 видано свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с. 49).

Відповідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 18.08.2017 року за №9-4-0.38-1161/107-17, вбачається, що кадастровий номер земельній ділянці, розташованої в АДРЕСА_1 не присвоювався. Поземельна книга на дану земельну ділянку не відкривалась, державна реєстрація не проводилась. Тому, враховуючи вищевикладене, в державному земельному кадастрі відсутній об`єкт земельних відносин, розташований в АДРЕСА_1 . (том 1 а.с. 187,188).

09.03.1993 року старшим державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Румянцевою Л.І. видано свідоцтво про право на спадщину, а саме ОСОБА_10 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (том 2 а.с. 55).

Відповідно листа Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 22.12.2017 року за №9-4-0.61-15167/2-17, вбачається, що відповідно даних Відділу, на земельну ділянку з кадастровим номером - 1210100000:09:453:0014 зареєстроване право приватної власності за ОСОБА_10 від 25.10.2017 року (том 2 а.с. 29).

Також судом було вивчено проведені топографо-геодезичні і картографічні роботи, проведені інженерем-геодезистом за № 010588 ОСОБА_11 , за місцем проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та за місцем проживання ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 (том 2 а.с. 150-161).

Відповідно до висновку експерта ОСОБА_12 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №2308/2309-18 складеного 14.08.2019 року, вбачається, що згідно проведеного дослідження не можливо встановити, чи є порушення меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до правовстановлюючих документів та документів із землеустрою на цю ділянку, в зв`язку з тим, що на земельну ділянку по АДРЕСА_2 відсутні правовстановлюючі документи, вона є не сформованою, та має невстановлені в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативно-правових актів з питань землеустрою та землекористування, і як наслідок не має певного місця розташування, визначених щодо неї прав, встановлених в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки із сусідньою земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Водночас враховуючи, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 має правовстановлюючий документ, а саме державний акт на право приватної власності, експерт вважає що межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 порушені відповідно до відомостей зазначених на зібраному кадастровому плані (виконаний ФОП ОСОБА_13 ), а саме розміщення та місцеположення паркану, який встановлено між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Таким чином площа земельної ділянки відповідно правовстановлюючого документу, а саме державного акту на право приватної власності, що виданий гр. ОСОБА_1 складає 0,1017 гр., тоді як станом на час проведення топографо-геодезичних робіт (виконаний ФОП ОСОБА_13 ) фактична площа земельної ділянки складає - 0,8211га, що не відповідає площі зазначеній в державному акті. Різниця між площею земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідно до правовстановлюючого документу (державного акту на право приватної власності) та фактичною площею земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідно до проведеної топографо-геодезичної зйомки та складеного за її результатом збірного кадастрового плану сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_11 , складає - 0,01959га. (том 3 а.с. 13-31).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції 03.04.2019 року, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (том 3 а.с. 53).

Згідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого 19 березня 1969 року, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_14 , батьками якої є ОСОБА_15 , та ОСОБА_3 (том 3 а.с. 54).

08.09.2000 року ОСОБА_14 уклала шлюб з ОСОБА_16 про що відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська видано свідоцтво про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_4 , зроблено актовий запис за №518, прізвище ОСОБА_14 змінено на ОСОБА_17 (том 3 а.с. 55).

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №58632711 від 06.12.2019 до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис, параметрами якого є: реєстрація спадкової справи №64413849, спадкодавець ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (том 3 а.с. 60).

Відповідно до довідки, виданої 20.12.2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Якубою О.А., вбачається, що 04.07.2019 року відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 20.12.2019 року спадкоємцем, який звернувся із заявою про прийняття спадщини є: донька померлої - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (том 3 а.с. 66).

Також судом 1 інстанції були допитані свідки, експерт та спеціаліст.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що вона сусідка ОСОБА_7 , вони живуть на межі з ОСОБА_7 , біля його будинку АДРЕСА_8 . Спочатку там жила ОСОБА_3 , а коли вона побудувала будинок, то перейшла до себе. Паркан був необхідний, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 постійно були сварки, зараз паркан прямий, хоча він не повинен бути прямий, а повинен змінювати свою траекторію. ОСОБА_3 побудувала свій сарай на території ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що вона з чоловіком переїхала за вказаною адресою у 2004 році, між будинками ОСОБА_19 та ОСОБА_7 стояв невеликий паркан, між ними постійно були сварки, потім вона з чоловіком вирішили підняти паркан вище, щоб не бачити ОСОБА_3 та не чути її постійні крики, але навіть після підняття паркану вона все одно постійно висіла на паркані, лякала та кричала. Паркан стояв рівно по траєкторії, хоча повинен був стояти не рівно, ОСОБА_3 безпідставно за парканом побудувала сарай на землі, яка належить ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснив, що з ОСОБА_1 він колись працював. ОСОБА_3 він не знає, документи на будинок не бачив, бачив як були викинуті речі ОСОБА_1 на подвір`я. Також допомагав будувати гараж, сарай та паркан, при будівництві паркану їм з сусіднього двору заважала жінка, паркан будували, як казав ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні пояснив, йому не відомо, які питання вирішують ОСОБА_19 та ОСОБА_7 . Коли працював начальником міліції до пенсії, і ОСОБА_7 звертався до нього за консультацією. Особисто він був у них на ділянці, питання постановлено було, щодо води, за паркан йому відомо, що він був не великий, а потім став вищий.

Свідок ОСОБА_22 суду пояснив, що спочатку між будинками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 стояв маленький паркан, а потім був замінений на великий. ОСОБА_3 не чинила перешкод ніяких, вони спостерігали за цим з вікна, перший паркан будувався на початку 90 - х років, а змінений був на інший в 2002 році.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснив, що до ОСОБА_3 на земельну ділянку він потрапив у 2000 році, там ще стояв старий паркан і ОСОБА_3 повідомила та попросила його не заходити на територію ОСОБА_1 , так як у них неприязні відносини. В 2002 році він з жінкою приїхав на декілька днів до ОСОБА_3 , прокинувшись на наступний день, побачив, як ОСОБА_1 ламав паркан та сарай. Коли приїхав в наступний раз, то там вже стояв інший паркан.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_12 пояснив, що вони не можуть провести геодезичні точки, оскільки у них немає обладнання необхідного. Технічний паспорт не може бути підставою для перенесення межі земельної ділянки.

Спеціаліст ОСОБА_23 в судовому засіданні суду пояснила, що завданням Держеокадастру є реалізація повноважень з державної реєстрації земельних ділянок. Сертифіковані інженери землевпорядники розробляють документи, вони використовують ті документи, які розробляють інженери - розпорядники. У 2008 році згорів архів, інформація не збереглася. Вони з 2013 року реєструють виключно межі, площу земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що приватизація належної ОСОБА_1 земельної ділянки відбулася з очевидним порушенням п. 1.10. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 15.04.1993, №28, редакція якої була чинна на момент передачі ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки. Також площа земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_24 за державним актом - 1017 м кв., не відповідає площі згідно рішення органу місцевого самоврядування - 0,10 га та 0,03 га, тобто 1300 м кв. Крім того, у державному акті зазначено, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_25 , в той час як за даними паспорта позивача за первісним позовом він є ОСОБА_1 .

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги та поновлюючи ОСОБА_2 строк на оскарження рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради від 20.03.1997 року №393 в частині передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, суд 1 інстанції виходив з того, що позивач за зустрічним позовом дізналася про наявність права власності на земельну ділянку з розгляду іншої справи за участю цих же осіб, наявності інших джерел обізнаності про цей факт суду не надано, тому строк звернення до суду із зустрічним позовом підлягає поновленню. Також прийшов до висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсними рішення органу самоврядування та державного акту підлягають задоволенню, що виключає право вимоги ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Однак, висновок суду про задоволення зустрічних позовних вимог є передчасним з огляду на те, що у порушення вимог ст. 130 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження, судом першої інстанції не було вирішено питання щодо складу осіб, які братимуть участь у справі, чим порушено норми процесуального права при вирішенні зазначеного спору.

Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та керуються у свої діяльності конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів аїни (ч.2 ст. 19 Конституції України та ч.З ст. 24 Закону України Про місцеве моврядування в Україні).

Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Такий висновок випливає з положень атей 13,14,140,142,143 Конституції України, статей 11,16,167, 169,374 ЦК, статей 2,8,133 Господарського кодексу, статей 80,84,123,124,127,128 ЗК, якими врегульовано рядок розпорядження землею.

Відповідно до п.п. 34, 42 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве моврядування в Україні вирішення відповідно до закону питань регулювання мельних відносин та питання затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації віднесене до виключної компетенції сільської селищної міської ради.

Так, відповідно до Рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.03.1997 за №393 Про передачу у приватну власність та надання у користування земельних ділянок громадянам у Самарському районі м. Дніпропетровська - передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, яке скасовано рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26.02.2020 року, зазначене свідчить про те, що передача земельної ділянки вирішувалась саме Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради.

Таким чином, питання відносно повноважень Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради (в межах наданих на час винесення рішення №393 від 20.03.1997) свідчить про вільне розпорядження спірною земельною ділянкою саме виконкомом міськради.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2020 року були порушені права Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, як розпорядника земельної ділянки, на момент дії спірних правовідносин, що належала до комунальної власності.

Судом не враховано, що розпорядником земель, що належала до комунальної власності, є Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, який не було залучено до участі у даній справі. Тому, на думку колегії суддів, прийняття судового рішення в частині розгляду зустрічних позовних вимог, стосується його прав, свобод, інтересів та обов`язків, як розпорядника даного нерухомого майна.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої й апеляційної інстанцій).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Стаття 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження, передбачає, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Близький за змістом припис закріплений і в частині першій статті 51 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови від 12.06.2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному законом. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Суд вказаними роз`ясненнями не керувався і в порушення вимог ст.ст. 10, 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження, не роз`яснив позивачу наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, у тому числі і щодо залучення до участі у справі належного відповідача.

Апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки не має передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст. 55 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Розгляд справи з неналежним відповідачем або за відсутності всіх належних відповідачів позбавляє суд можливості зробити висновок щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог по суті.

Оскільки позовні вимоги заявлені не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет спору, зокрема, без залучення до участі у справі Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, як розпорядника землею, яка перебуває у державній власності, вирішення даного спору в цілому (враховуючи специфіку спірних правовідносин) без залучення у встановленому процесуальним законом порядку всіх заінтересованих осіб є передчасним.

Відтак, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 5 п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині задоволених зустрічних позовних підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, про визнання недійсним рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, що не позбавляє ОСОБА_2 права звертатися з відповідним позовом до належних відповідачів у передбачений законом спосіб та порядок.

Так, відповідно до ст. 96 ЗК України передбачено, що землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватись правил добросусідства, тощо.

Відповідно до ч.2 ст. 90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно ч.2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до матеріалів цивільної справи, позивач ОСОБА_1 , має всі оформленні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Для встановлення чи спростування факту порушення меж земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 зі сторони ОСОБА_2 судом 1 інстанції була призначена та проведена судова земельно-технічна експертиза.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно- технічної експертизи № 2308/2309-18 (том 3 а.с. 14-30) у відповіді на 4-е питання: чи є порушення меж земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 та адресою АДРЕСА_2 відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці ділянки, відповів:

Враховуючи, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 має правовстановлюючий документ, а саме державний акт на право приватної власності, експерт вважає, що межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 порушені відповідно до відомостей, зазначених на збірному кадастровому плані (виконаний гр. ФОП ОСОБА_13 ), а саме розміщенню та місцеположенню паркану, який встановлено між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Таким чином, площа земельної ділянки відповідно правовстановлюючого документу, а саме державного акту на право приватної власності, що виданий гр. ОСОБА_1 складає 0,1017 га, тоді як станом на час проведення топографо- геодезичних робіт (виконаний ФОП ОСОБА_13 ) фактична площа земельної ділянки складає - 0,08211 га, що не відповідає площі, зазначеній в державному акті.

Різниця між площею земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідно до правовстановлюючого документу (державного акту на право приватної власності) та фактичною площею земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідно до проведеної топографо-геодезичної зйомки та складеного за її результатом збірного кадастрового плану сертифікованим ін- женером -геодезистом ОСОБА_11 складає - 0,01959 га.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду 1 інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Дніпровської міської ради - задовольнити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2020 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задовольнити .

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою площею 0,0167 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованою за адресою АДРЕСА_1 згідно Державного акту серія ДП Д*№002473 84059003 від 24.04.1997 року на право приватної власності на землю площею 1017кв.м. для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, який зареєстрований у книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 002473, шляхом відновлення встановлених Державним актом ДП Д*№002473 84059003 на право приватної власності на землю меж земельної ділянки, та зобов`язавши ОСОБА_2 знести господарську будівлю довжиною 4,28 м шириною 2,65 м та висотою 1,55 м збудовану на належній йому земельній ділянці за власний рахунок.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, про визнання недійсним рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту - відмовити .

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_9 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_6 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3 103,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_9 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_5 ) на користь Дніпровської міської ради понесені судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 523,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: