Постанова

від 15.10.2020 по справі 440/4188/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 р.Справа № 440/4188/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Сіренко О.І. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 26.03.20 року по справі № 440/4188/19

за позовом ОСОБА_1

до Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

01.11.2019 позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення 21 сесії 7 скликання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 19.07.2019 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, з кадастровим номером 5324087700:00:004:0140, для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що розташована за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської рад Полтавського району Полтавської області;

- зобов`язати Щербанівську сільську раду Полтавського району Полтавської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, з кадастровим номером 5324087700:00:004:0140, для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що розташована за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської рад Полтавського району Полтавської області та передати у власність гр. ОСОБА_1 .

В обгрунтування позовних вимог, позивач посилався на протиправність відмови відповідача у затвердженні проекту землеустрою з підстав, не передбачених статтями 118, 123 Земельного кодексу України, що перешкоджає в реалізації позивачем права на отримання у власність земельної ділянки.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 року позов ОСОБА_1 до Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення 21 сесії 7 скликання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, з кадастровим номером 5324087700:00:004:0140, для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що розташована за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської рад Полтавського району Полтавської області.

Зобов`язано Щербанівську сільську раду Полтавського району Полтавської області затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, з кадастровим номером 5324087700:00:004:0140, для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що розташована за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської рад Полтавського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в обгрунтування позовних вимог зазначає, що приймаючи відмову у затвердженні проекту землеустрою 19.07.2019 року, Щербанівська сільська рада Полтавського району Полтавської області керувалася рішенням 5 сесії 7 скликання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області Про розгляд питання щодо заборони надання у приватну власність земель для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів від 17.04.2018 р., яким заборонено надавати в приватну власність землі для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та яким, регламентовано правовий статус відповідача як власника об`єкта комунальної власності та представницького органу місцевого самоврядування, який повинен володіти, доцільно, ефективно та економно користуватися і розпоряджатися в інтересах територіальної громади комунальним майном.

Відповідач зазначає, що питання щодо встановлення заборони надання у власність земель для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів не виключено зі сфери компетенції сільської ради і вирішення даного питання не доручене жодному іншому органу.

На момент прийняття оскаржуваного рішення від 19.07.2019 р. діяло два нормативно - правових акта, а саме рішення 5 сесії 7 скликання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області Про розгляд питання щодо заборони надання у приватну власність земель для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів від 17.04.2018 та Земельний кодекс України, зокрема стаття 118, згідно частини 9 якої відповідний орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової реєстрації експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням п`ятої сесії сьомого скликання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 17.04.2018 "Про розгляд питання щодо заборони надання у приватну власність земель для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів" заборонено надання у приватну власність земель для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (а.с.128).

30.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до Щербанівської сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (кадастровий номер 5324087700:00:004:0140). До вказаної заяви додав проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.17-61, 144).

За змістом витягу з протоколу засідання №1 постійної комісії з питань агропромислового комплексу, регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 17.07.19 (а.с.82-83) у зв`язку з прийняттям Щербанівською сільською радою Полтавського району Полтавської області рішення від 17.04.2018 про заборону надання в приватну власність земель для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області постійною комісією Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області з питань агропромислового комплексу, регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища ухвалено відмовити ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, з кадастровим номером 5324087700:00:004:0140, для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що розташована за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської рад Полтавського району Полтавської області та рекомендовано отримати вказану земельну ділянку у користування на умовах оренди.

Рішенням 21 сесії 7 скликання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" від 19.07.2019 відмовлено гр. ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, з кадастровим номером 5324087700:00:004:0140, для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що розташована за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської рад Полтавського району Полтавської області. Рекомендовано отримати вказану земельну ділянку у користування на умовах оренди.

Позивач не погодилася з відмовою Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість рішення 21 сесії 7 скликання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 19.07.2019 яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, з кадастровим номером 5324087700:00:004:0140, для ведення особистого селянського господарства у приватну власність.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частинами 6-7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно частин восьмої-десятої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Колегія суддів, аналізуючи наведені норми права, вважає, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Таким чином, колегія суддів, дійшла висновку, що жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2019 по справі №1640/2594/18, від 31.01.2019 року по справі №815/2488/17, від 30.08.2018 року по справі № 817/586/17, від 18.10.2018 року по справі №818/1976/17.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

З матеріалів справи вбачається, що висновком від 23.02.2017 №594/82-17 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 було погоджено у встановленому законом порядку (а.с.56).

30.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до Щербанівської сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка розташована на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (кадастровий номер 5324087700:00:004:0140).

За наслідками розгляду поданої заяви, відповідач рішенням від 19.07.2019 відмовив ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, у зв`язку з тим, що Щербанівською сільською радою прийнято рішення від 17.04.18 щодо заборони надавати у приватну власність землі для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської ради.

Рішенням п`ятої сесії сьомого скликання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 17.04.2018 "Про розгляд питання щодо заборони надання у приватну власність земель для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів" заборонено надання у приватну власність земель для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2019 у справі №440/1608/19 позов ОСОБА_2 до Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення задоволено; визнано протиправним та нечинним рішення п`ятої сесії сьомого скликання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області "Про розгляд питання щодо заборони надання у власність земель для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів" від 17.04.2018 (а.с.131-133).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 у справі №440/1608/19 апеляційну скаргу Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області залишено без задоволення.

При цьому судами зазначено, що рішення відповідача від 17.04.2018 обмежує набуття права на землю із земель комунальної власності та суперечить положенням статей 118, 121, 122, 186-1 Земельного кодексу України, а тому в силу положень частини дев`ятої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає визнанню протиправним та нечинним.

Отже, судовим розглядом у справі №440/1608/19 встановлено протиправність рішення п`ятої сесії сьомого скликання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області "Про розгляд питання щодо заборони надання у власність земель для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів" від 17.04.2018, яке слугувало підставою для відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою.

Так, відповідно до норм Земельного кодексу України єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту, на стадії ж затвердження проекту землеустрою у селищної ради відсутні повноваження на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.

Більше того, висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 23.02.2017 №594/82-17 підтверджено, що вказаний проект землеустрою відповідає законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. Відтак, доводи, викладені у рішенні від 19.07.2019, є необґрунтованими, та не є тими підставами, які визначені в Земельному кодексі України як підстава для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач належним чином не мотивував рішення про відмову у затвердженні ОСОБА_1 проекту землеустрою, отже спірне рішення є безпідставним, необґрунтованим, та підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, з кадастровим номером 5324087700:00:004:0140, для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, колегія суддів зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача в даному випадку є саме зобов`язання Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, з кадастровим номером 5324087700:00:004:0140, для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що розташована за межами населених пунктів на території Щербанівської сільської рад Полтавського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.

Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не виконав вимоги Земельного кодексу щодо вмотивованого обґрунтування підстав відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 року по справі № 440/4188/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 року по справі № 440/4188/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя З.О. Кононенко Судді О.І. Сіренко О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 22.10.2020 року