Постанова

від 21.10.2020 по справі 360/329/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 360/329/19-ц

провадження № 61-9322 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , Бородянська селищна рада Київської області;

третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області у складі судді Тандира О. В. від 13 вересня 2019 року

та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Нежури В. А., Коцюрби О. П., Суханової Є. М. від 27 лютого 2020 року,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Бородянської селищної ради Київської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру Київської області, про визнання рішення селищної ради і державних актів на право власності на земельні ділянки незаконними та їх скасування.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником 3/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по

АДРЕСА_1 . Інші 2/5 частин зазначеного нерухомого майна належать на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом

від 12 квітня 2012 року.

Зазначений житловий будинок в натурі між співвласниками не поділений, рішення селищною радою про присвоєння окремого нового адресного номера - АДРЕСА_2 , будь-якому об`єкту нерухомості не приймалося.

Вважала, що рішенням 14 сесії четвертого скликання Бородянської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2004 року у частині затвердження документації із землеустрою та передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, загальною площею 0,2022 га, яка розташована по

АДРЕСА_2 , є протиправним та таким, що порушує її законні права та інтереси, оскільки за життя ОСОБА_3 приватизував частину належної їй присадибної земельної ділянки.

Документація із землеустрою, яка затверджена оскаржуваним рішенням селищної ради, виконана із порушенням норм Земельного кодексу України

та Закону України Про землеустрій , оскільки не відбулося погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами, а її підпис у акті погодження меж ділянки, який є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою, підроблений, що встановлено висновком судово-почеркознавчої експертизи від 20 жовтня 2015 року № 7483.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати рішення

14 сесії четвертого скликання Бородянської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2004 року у частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, загальною площею 0,2022 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 , незаконним та скасувати; визнати державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства від 29 грудня 2006 року, площею 0,0413 га, кадастровий номер 3221055100:01:001:0135, та державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1497 га, кадастровий номер 3221055100:01:001:0134,

які видані на підставі зазначеного рішення селищної ради на ім`я

ОСОБА_3 , недійсними та скасувати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,

що ОСОБА_1 не доведено, що оспорювані рішення селищної ради

та державні акти на право власності на земельні ділянки, видані

на ім`я ОСОБА_3 , не відповідають нормам чинного земельного

і цивільного законодавства чи порушують права позивача. При цьому посилався на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 467/1637/16-ц (провадження № 61-18288св18) щодо погодження меж земельних ділянок суміжними землекористувачами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановлено обставини справи, яким надана належна оцінка. Заначено, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушених прав позивача при ухваленні рішення селищної ради про передачу у власність ОСОБА_4 земельних ділянок . Також зазначено,

що відповідач приватизував свою частину присадибної земельної ділянки

в межах фактичного користування, що встановлено у 1998 році комісією Бородянської селищної ради Київської області у присутності сторін у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 20 липня 2020 року касаційне провадження у зазначеній справі відкрито

та витребувано її з суду першої інстанції.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Бородянської селищної ради Київської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру Київської області, про визнання рішення селищної ради та державних актів на право власності на земельні ділянки незаконними та їх скасування.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що Бородянська селищна рада при прийнятті будь-яких рішень щодо земельної ділянки по

АДРЕСА_1 мала виходити з того,

що дана земельна ділянка не могла перевищувати максимальні норми безоплатної передачі у власність, тобто 0,15 га. Земельна ділянка зазначеної площі під спільним будинком повинна була бути передана у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 пропорційно їх часткам

у житловому будинку. При цьому, висновок суду апеляційної інстанції про те,

що житловий будинок був поділений в натурі між його співвласниками

ще у 1959 році є помилковим і зроблений на підставі неналежних доказів. Вважає, що селищною радою, приймаючи рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , порушено законодавчі та підзаконні акти у галузі земельних відносин, а саме статтю 120 ЗК України та статтю

377 ЦК України. Також зазначено, що ніякого рішення Бородянською селищною радою про присвоєння окремого нового адресного номера

по АДРЕСА_2 будь-якому об`єкту нерухомості не приймалося. Нею як із суміжним користувачем межі земельної ділянки не погоджувалися, внаслідок чого відбулося накладання земельної ділянки відповідача на належну їй земельну ділянку. Зазначено, що суди не застосували положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, що вплинуло на неправильне вирішення спору.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У серпні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив

на касаційну скаргу, у якому зазначено, що судові рішення є законними

та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якій заперечила її доводи

та підтримала свою касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Житловий будинок разом із надвірними будівлями, який розташований

за адресою: АДРЕСА_1 , був поділений

в натурі між його власниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у 1959 році, відповідно до рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради депутатів трудящих від 14 липня 1959 року №15 (том 1, а. с. 156). Визнано право власності на 3/5 частини вказаного будинковолодіння за ОСОБА_5 ,

а за ОСОБА_6 - на 2/5 частин, відповідно до рішення виконавчого комітету Бородянської селищної ради депутатів трудящих від 16 вересня

1959 року №20 (том 1, а. с. 162-164).

Кожному із попередніх власників житлового будинку було передано у користування присадибні земельні ділянки за частиною будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_3 , загальною площею 0,15 га, та за частиною будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,16 га, що підтверджується копіями записів із земельно-кадастрової книги колгоспу ім. Леніна смт. Бородянка Київської області за 1987-1993 роки (том 1, а. с. 160-161).

На час купівлі частини будинку із надвірними спорудами за кожним

із попередніх власників були закріплені окремі частини житлового будинку

та надвірні споруди, що підтверджується копією технічного паспорта

на будинковолодіння станом на 27 червня 1958 року (том 1, а. с. 157-159).

Рішенням 2-ї сесії 22-го скликання Бородянської селищної ради Київської області від 01 червня 1995 року ОСОБА_1 , було передано у власність земельну ділянку для ведення підсобного господарства, площею 0,08 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням 14-ї сесії 23-го скликання Бородянської селищної ради від 31 жовтня 2000 року ОСОБА_1 , було передано у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, площею 0,15 га, за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 35).

Рішенням 14-ї сесії 4-го скликання Бородянської селищної ради від 21 жовтня 2004 року затверджено технічну документацію із землеустрою та передано

у власність ОСОБА_3 земельні ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 , загальною площею 0.2022 га, з них 0,15 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд

та 0,072 га для ведення особистого селянського господарства

(том 1 а. с. 167-168).

ОСОБА_3 отримав державний акт серії ЯД № 662444 на земельну ділянку, площею 0,1497 га, для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою:

АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221055100:01:001:0134, акт зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів 29 грудня 2006 року за № 010632400394;

та державний акт серії ЯД № 662445 на земельну ділянку, площею 0,0413 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою:

АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3221055100:01:001:0135, акт зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів 29 грудня 2006 року за № 010632400395 (том, 1 а. с. 132, 133).

ОСОБА_1 є власником 3/5 частин житлового будинку із надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування

від 28 лютого 1998 року (том 1, а. с. 17). Інші 2/5 частини зазначеного житлового будинку з надвірними спорудами належать ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 квітня 2012 року (том 1, а. с. 18).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із вимогами частини першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право

у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, відповідно до частин першої та четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При цьому під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України судам слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постановах

від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі

№ 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі

№ 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду

не встановила правових підстав для відступлення від наведених висновків

та погодилася із застосуванням судами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановлення твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади,

що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

За змістом статті 198 ЗК України кадастрова зйомка включає, зокрема погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками

та землекористувачами.

Висновок суду першої та апеляційної інстанцій про те, що акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04 вересня 2017 року

№ 184-Дк/229/АП/09/01-17, що складений управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру

у Київській області та висновок від 12 вересня 2017 року

№ 31-28-0.191-1297/63-17, що наданий за результатами перевірки Департаментом контролю за використанням та охороною земель Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та Схема розміщення земельної ділянки ОСОБА_3 , (кадастровий номер 3221055100:01:001:0134), не може бути доказом передачі у власність останнього земельної ділянки під частиною домоволодіння ОСОБА_1 , оскільки зазначені докази не дають суду зробити однозначний висновок про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки під частиною домоволодіння ОСОБА_1 , є передчасним і ґрунтується

на припущеннях, що заборонено частиною шостою статті 81 ЦПК України.

При цьому, встановивши по суті факт накладення земельних ділянок, суди

не з`ясували правові наслідки цьому, не застосували відповідні норми права.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що застосування положень

статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у редакції 2020 року та 2004 року

до правовідносин, що виникли більш як 54 роки не застосовуються, не свідчить про правильне вирішення спору, так як суд не застосував і не з`ясував,

яка норма права має застосовуватись - jura novit curia (суд знає право),

що втілює неспростовну презумпцію знання національним судом національного права.

Крім того, судами не перевірено доводи позивача про те, що у зв`язку

із накладенням земельної ділянки, належної ОСОБА_2 , на земельну ділянку, належної ОСОБА_1 , ширина подвір`я останньої зменшилась майже на 2 метра (з 9,72 м. до 7,8 м.).

При новому розгляді суду першої інстанції слід звернути увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі

№ 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) та постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 540/861/16-ц (провадження № 14-660цс19) щодо накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судами не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець