Постанова

від 20.10.2020 по справі 754/2972/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №754/2972/16-ц

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/10104/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

при секретарі Коліснику В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пушка Сергія Володимировича на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року (суддя Зотько Т.А.) у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Універсал Банк до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановила:

у лютому 2016р. ПАТ Універсал Банк звернулось до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором № 009-2008-2753 від 18 вересня 2008 року в розмірі у розмірі 37 249, 42 доларів США та судові витрати.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 18 вересня 2008 року між ВАТ Універсал Банк , правонаступником якого є ПАТ Універсал Банк , та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 009-2008-2753, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 28 126 доларів США зі сплатою 16,95 % річних строком до 10 вересня 2028 року.

Пунктом 1.1.1. кредитного договору сторони погодили, що за користування кредитними коштами понад встановлений строк нараховується процентна ставка 50,85% річних.

21 червня 2010 року, 10 вересня 2011 року, 16 вересня 2011 року, 21 вересня 2012 року та 19 листопада 2013 року між банком та позичальником були укладені додаткові угоди до кредитного договору, відповідно до яких сторони погодили порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 19 листопада 2013р. з ОСОБА_1 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання позичальником усіх його зобов`язань за кредитним договором.

Позивач стверджував, що позичальник належним чином свої зобов`язання по погашенню кредитної заборгованості не виконував, у зв`язку із чим існує заборгованість у розмірі 37 249, 42 доларів США, яка складається із:

- 27 810,60 доларів США - заборгованість за тілом кредитом;

- 9 352,91 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

- 86,21 доларів США - заборгованість по підвищеним відсоткам.

Позивач стверджує, що 16 жовтня 2014р. відповідачам були направлені вимоги про дострокове погашення кредиту, проте станом на дату подання позовної заяви вимоги відповідачами не виконані.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року, в якому виправлено описку ухвалою суду від 23 квітня 2020 року, позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Універсал Банк заборгованість за кредитним договором № 009-2008-2753 від 18 вересня 2008 року у розмірі 37 249, 42 доларів США та судові витрати в розмірі 14 494грн 63коп.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Пушок С.В. просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 .

Представник відповідача посилається незаконність рішення суду, оскільки суд вийшов за межі позовних вимог та стягнув грошові кошти за кредитним договором № 006-2902/756-0523 від 26 листопада2007 року, який відповідач не укладав.

Також представник відповідача вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки позовна давність обчислюється з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, а з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач допустив прострочку виконання зобов`язання 9 січня 2009р., тому початок перебігу позовної давності почався з 10 січня 2009р.

Крім того, представник відповідача не погоджується із розрахунком заборгованості, оскільки з нього неможливо встановити як саме розраховувалася заборгованість. Позивачем не враховано, що направленням вимоги про дострокове повернення кредиту, банк змінив строк виконання зобов`язання, тому нарахування процентів після зміни строку є незаконним.

Також представник відповідача зазначає, що у позивача відсутні правові підстави для пред`явлення вимог до поручителя, враховуючи, що позичальник допустив порушення виконання зобов`язань за кредитним договором у січні 2009р., термін повернення кредиту був змінений 16 жовтня 2014р., тому позивач повинен був пред`явити вимоги до поручителя протягом 6-ти місяців, однак позовна заява була подана лише у 2016 році, що свідчить про припинення поруки на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ Універсал Банк просить залишити її без задоволення, рішення суду - без змін, вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, оскільки судом була виправлена описка, допущена в резолютивній частині рішення та виконавчих листах; строк позовної давності перервався здійсненням відповідачем платежу 26 березня 2014р.; у разі незгоди з розрахунком заборгованості відповідач мала навести свої заперечення та надати контр розрахунок, чого зроблено не було; можливість нарахування відсотків до повного погашення заборгованості передбачена п. 2.7 кредитного договору, тому вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам є законними та обґрунтованими; порука не припинилася, оскільки згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України в редакції Закону № 2478-VIII від 03.07.2018 порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких

здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Пушка С.В., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника позивача - адвоката Тарана В.А., який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 18 вересня 2008 року між ВАТ Універсал Банк , правонаступником якого єПАТ Універсал Банк , та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 009-2008-2753, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 28 126 доларів США, який зобов`язався повернути до 10 вересня 2028 року та сплачувати за користування кредитом 16,95 % річних.

Пунктом 1.1.1. кредитного договору сторони погодили, що за користування кредитними коштами понад встановлений строк нараховується процентна ставка 50,85% річних.

10 червня 2010 року, 21 червня 2010 року, 10 вересня 2011 року, 16 вересня 2011 року, 21 вересня 2012 року та 19 листопада 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладалися додаткові угоди до кредитного договору, відповідно до яких сторони погоджували та змінювали розмір процентних ставок, порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами та графіки погашення заборгованості.

Зокрема, додатковою угодою від 19 листопада 2013 року сторони кредитного договору виклали текст договору у новій редакції, визначили базову процентну ставку у розмірі 13,55% річних, базову підвищену процентну ставку - 21,55% річних, погодили порядок погашення кредитної заборгованості та затвердили графік платежів.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором 19 листопада 2013р. між ПАТ Універсал Банк та ОСОБА_1 був укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язалася солідарно відповідати перед кредитором за виконання позичальником усіх його зобов`язань за кредитним договором та додатковою угодою від 19 листопада 2013 року.

Позивач посилався на те, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за кредитним договором не виконує, у зв`язку із чим виникла заборгованість, тому 13 жовтня 2014 року на його адресу була направлена вимога про дострокове повернення всієї суми заборгованості, яка становить 30 398, 46 доларів США, на шістдесят перший день з моменту отримання вимоги.

Вимога була отримана ОСОБА_2 17 жовтня 2014 року.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 4 лютого 2016 року вона становить 37 249, 42 доларів США та складається із заборгованості за кредитом 27 810,60 доларів США, заборгованості за відсотками 9 352,91 доларів США та заборгованості за підвищеними відсотками 86,21 доларів США.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник свої зобов`язання по поверненню кредиту не виконує, має заборгованість, тому банк правомірно заявив вимогу про дострокове повернення кредиту, а поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційної перевірки.

Перевіривши незаконність та обґрунтованість рішення суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним

договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, редакція якої діяла на час ухвалення рішення суду, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно п. 4.1. та 4.2. договору поруки від 19 листопада 2013 року, укладеного з ОСОБА_1 , договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами. Порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов`язання за основним договором, не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, договором поруки встановлено строк її припинення -три роки з дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Пунктом 5.2.4. кредитного договору сторони визначили право банку вимагати

дострокового повернення кредиту у разі порушення позичальником своїх зобов`язань за договором.

Банк скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п.5.2.4. кредитного договору, направив 13 жовтня 2014 року вимогу про дострокове повернення кредиту і змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором, визначивши днем остаточного погашення заборгованості шістдесят перший день з дня отримання вимоги, тобто 17 грудня 2014 року.

Отже, днем настання строку виконання основного зобов`язання, з якого починається відлік трирічного строку для пред`явлення кредитором вимоги до поручителя, буде 17 грудня 2014 року, а припинення поруки відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України - 17 грудня 2017 року.

Позивач звернувся до суду з позовом до поручителя ОСОБА_1 1 березня 2016 року, а відтак доводи апеляційної скарги про припинення поруки є безпідставними.

Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 13 лютого 2013 року у справі №6-3цс13.

Відповідно до ч. 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Направивши вимогу про дострокове повернення всієї кредитної заборгованості, банк змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, тому у даному випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 зазначила, що положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Посилання представника позивача на пункт 2.7. кредитного договору, згідно якого позичальник зобов`язується здійснити повне погашення процентів за користування кредитом не пізніше дня повного погашення суми кредиту, зазначеного у п. 2.6. договору

(10 вересня 2028 року), як на підставу нарахування процентів до повного погашення кредиту, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зазначений пункт договору не передбачає право банку нараховувати проценти поза межами строку дії договору, а банком був змінений строк дії договору на 17 грудня 2014 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про неправомірне нарахування позивачем процентів за користування кредитом після 17 грудня 2014 року, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні, а розмір процентів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 , зменшенню з 9 352,91 до 3 018,90 доларів США.

Оскільки підвищенні відсотки нараховані позивачем після 17 грудня 2014 року, вони стягненню з ОСОБА_1 не підлягають.

Доводи апеляційної скарги, що позивачем пропущено строк позовної давності, так як ОСОБА_2 прострочка виконання зобов`язань допущена з 9 січня 2009 року, колегія суддів вважає безпідставними, так як 19 листопада 2013 року сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору, у якій визначили розмір заборгованості та погодили новий графік погашення заборгованості.

Крім того, договір поруки, за яким виникли зобов`язання у ОСОБА_1 , був укладений 19 листопада 2013 року, останній платіж на погашення заборгованості був здійснений 26 березня 2014 року (згідно розрахунку заборгованості), що спростовано ОСОБА_1 не було, з даним позовом банк звернувся до суду 1 березня 2016 року, тому правових підстав для застосування позовної давності не встановлено.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що з розрахунку заборгованості неможливо встановити, як саме розраховувалася заборгованість, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 , оскільки розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є чітким та зрозумілим, а представником відповідача не заявлялося клопотання про призначення відповідної судової експертизи у разі непогодження з наданих розрахунком, а також не надано свого розрахунку заборгованості.

Твердження у апеляційній скарзі про те, що суд стягнув заборгованість за кредитним договором, який ОСОБА_2 не укладався, колегія суддів вважає безпідставними, так як ухвалою суду від 23 квітня 2020 року судом була виправлена описка, допущена у резолютивній частині рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 неповно встановлені фактичні обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального права, тому в цій частині рішення суду підлягає зміні.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалюючи рішення про солідарне стягнення з відповідачів судових витрат, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ст. 141 ЦПК України не передбачено солідарне стягнення з відповідачів судових витрат.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пушка Сергія Володимировича задовольнити частково.

Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року змінити в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 з 37 249, 42 доларів США до 30 829,50 доларів США.

Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року змінити в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 судового збору, зазначивши, що судовий збір підлягає стягненню у рівних частинах по 7 247грн 32коп.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2020 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк