Постанова

від 13.10.2020 по справі 914/931/17

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2020 р. Справа №914/931/17

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желік М.Б.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання -Кишенюк Н.

за участю представників учасників процесу:

від позивача - Кобилецький А.І.-представник

від відповідача 1 не зявився

від відповідача 2 Шаровський Р.М. - адвокат

прокурор - Клак Ю.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Курортний готель Лісова пісня №8/11/19-1 від 08.11.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.10.2019 (суддя Синчук М.М., повний текст складено 21.10.2019., м.Львів)

у справі №914/931/17

за позовом Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,

до відповідача-1 Державного підприємства Дрогобицьке Лісове господарство, м. Львів,

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Курортний готель Лісова пісня, м. Трускавець, Львівська область,

про визнання недійсною додаткової угоди до договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку площею 4 га.

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила справа №914/931/17 за позовом Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до відповідача-1:Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство", відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Курортний готель "Лісова пісня" про визнання недійсною додаткової угоди до договору та зобов`язання звільнити земельну ділянку площею 4 га.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що додатковою угодою №1 від 09.10.2014 до договору довгострокового тимчасового користування лісами №5 від 26.10.2012, укладеного між ДП Дрогобицьке лісове господарство , ТОВ Інвестиції та консалтинг та ТОВ Курортний готель Лісова пісня було внесено зміни до договору №5 від 26.10.2012, внаслідок чого було здійснено заміну сторони договору, а саме з ТОВ Інвестиції та консалтинг на ТОВ Курортний готель Лісова пісня , як його правонаступника. Однак, 20.10.2015 внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців запис про припинення державної реєстрації юридичної особи - ТОВ Інвестиції та консалтинг за рішенням Господарського суду Львівської області про визнання підприємства банкрутом від 24.09.2015, а тому ТОВ Курортний готель Лісова пісня не є правонаступником ТОВ Інвестиції та консалтинг . Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 09.10.2014р. до договору довгострокового тимчасового користування лісами №5 від 26.10.2012, укладеного між ДП Дрогобицьке лісове господарство , ТОВ Інвестиції та консалтинг та ТОВ Курортний готель Лісова пісня ; та зобов`язати ТОВ Курортний готель Лісова пісня звільнити земельну ділянку, площею 4 га, вартістю 42447, 16 грн., розташовану в Трускавецькому лісництві, Квартал 11, Виділ 10.11.13.14.15.19 на території Модрицької сільської ради в адміністративних межах Дрогобицького району Львівської області.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.10.2019 у справі №914/931/17 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 09.10.2014 до договору довгострокового тимчасового користування лісами №5 від 26.10.2012, укладеного між Державним підприємством "Дрогобицьке лісове господарство", ТОВ "Інвестиції та консалтинг" та ТОВ "Курортний готель "Лісова пісня". Зобов`язано ТОВ "Курортний готель "Лісова пісня" звільнити лісову ділянку площею 4 га, вартістю 42 447,16 грн, розташовану в Трускавецькому лісництві, Квартал 11, Виділ 10.11.13.14.15.19 на території Модрицької сільської ради в адміністративних межах Дрогобицького району Львівської області, отриману за додатковою угодою №1 від 09.10.2014 до договору довгострокового тимчасового користування лісами №5 від 26.10.2012, укладеного між Державним підприємством "Дрогобицьке лісове господарство", ТОВ "Інвестиції та консалтинг" та ТОВ "Курортний готель "Лісова пісня". Стягувач: Львівська обласна державна адміністрація (79008, м. Львів, вул Винниченка, 18, ідентифікаційний код 00022562).

Рішення суду мотивовано тим, що Львівська обласна державна адміністрація відповідно до вимог вищевказаної статті Закону не виділяла лісову ділянку ТОВ Курортний готель Лісова пісня . ТОВ Інвестиції та консалтинг не повернуло ДП Дрогобицьке лісове господарство отриману земельну ділянку після припинення діяльності.

Доказів здійснення державної реєстрації переходу прав юридичної особи - ТОВ Інвестиції та консалтинг до ТОВ Курортний готель Лісова пісня до суду учасниками судового провадження не надано.

ТОВ "Курортний готель "Лісова пісня" подано апеляційну скаргу №8/11/19-1 від 08.11.2019, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 10.10.2019 у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, висновки суду є необґрунтованими, судом неповно з`ясовано обставини справи.

Скаржник вважає, що при ухваленні рішення судом не було вирішено питання проведення судової експертизи, оскільки ухвала про призначення судової експертизи залишилася не виконаною.

Скаржник вважає, що ТОВ Курортний готель Лісова пісня є правонаступником ТОВ Інвестиції та консалтинг в частині окремих прав та обов`язків, зокрема тих, що ґрунтуються на договорі №5 від 26.10.2012, укладеному між ДП Дрогобицьке лісове господарство , ТОВ Інвестиції та консалтинг та ТОВ Курортний готель Лісова пісня . Скаржник також зазначає, що ТОВ Курортний готель Лісова пісня як правонаступник продовжував виконувати інвестиційну програму щодо облаштування благоустрою на вказаній лісовій ділянці, на виконання договору №5 від 26.10.2012.

Отже, на думку скаржника, у даному випадку наявне так зване сингулярне правонаступництво, при якому правонаступник займає місце правопопередника у будь-якому одному чи кількох правовідносинах, на відміну від універсального правонаступництва, коли у зв`язку із припиненням існування суб`єкта правовідносин (правопопередника) сукупність його прав та обов`язків як єдине ціле і одним актом переходить до іншої особа (правонаступника)

Також, скаржник вважає, що посилання суду на порушення ст.18 Лісового кодексу України не підтверджується, оскільки тимчасовий користувач не передав лісову ділянку у тимчасове користування іншим особам. Лісокористування відбувалося на підставі існуючого договору.

Таким чином, скаржник вважає, що відсутні підстави для припинення договору та визнання недійсною додаткової угоди №1 до договору №5 від 26.10.2012 в частині заміни сторони договору правонаступником ТзОВ Інвестиції та консалтинг - ТОВ Курортний готель Лісова пісня . Вимога позивача щодо звільнення ділянки є необґрунтованою з огляду на те, що передача лісової ділянки в користування була здійснена без вилучення земельної лісової ділянки у постійного користувача.

Також, скаржник вважає, що судом не надано належної оцінки додатковій вимозі позивача щодо звільнення ділянки, яка є не обгрунтованою з огляду на те, що відповідно до п.4 ст.18 Лісового кодексу України довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунально власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами. Скаржник вважає, що у даному випадку постійним користувачем ділянки є Державне підприємство Дрогобицьке лісове господарство , що також підтверджується договором №5 від 26.10.2012, зокрема п.6 договору встановлено, що передача лісової ділянки в користування здійснюється без вилучення земельної лісової ділянки у постійного користувача.

Прокуратурою Львівської області подано відзив №05/2-1938 вих.19 від 15.11.2019 в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 10.10.2019 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду є законне та обґрунтоване, винесене на підставі правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Також, прокурор вважає, що зважаючи на відсутність коригованих питань відповідача 2 для призначення експертизи, повідомлення експерта про неможливість дати висновок під час розгляду справи, усі пояснення сторін, у суду було достатньо доказів для прийняття рішення по суті.

Львівською обласною державною адміністрацією подано відзив на апеляційну скаргу від 25.11.2019, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Курортний готель "Лісова пісня" відмовити в повному обсязі, рішення Господарського суду Львівської області від 10.10.2019 залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду є обґрунтованим, а підстави апеляційної скарги надуманими. Зокрема, позивач зазначає, що для укладення додаткової угоди №1 про внесення змін до договору №5 довгострокового тимчасово користування від 26.10.2012 свою згоду мала дати Львівська обласна державна адміністрація. Докази правонаступництва ТОВ Інвеастиції і консалтинг Товариством з обмеженою відповідальністю Лісова пісня відсутні.

ТОВ "Курортний готель "Лісова пісня" подано пояснення вих..№16/12/19-1 від 16.12. 2019, в якому скаржник зазначає, що суд першої інстанції не надав відповіді щодо обгрунтованості та правомірності обраного позивачем способу захисту цивільного права та інтересу. Також, зазначає. Що правовідносини, які досліджувались у даній справі регулюються спеціальним нормативно-правових актом - Лісовим кодексом України.

Також, на думку скаржника постійний лісокористувач був наділений правом вносити зміни до діяючого договору, укладеного на підставі рішення представника власника - ЛОДА у визначених договором межах.

Ухвалою суду від 11.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Курортний готель "Лісова пісня" №8/11/19-1 від 08.11.2019 на рішення Господарського суду Львівської області від 10.10.2019 у справі № 914/931/17 та ухвалою від 20.11.2019 призначено розгляд справи на 03.12.2019.

Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався до 13.01.2020.

Ухвалою суду від 13.01.2020 задоволено клопотання ТОВ Курортний готель Лісова пісня та зупинено провадження у справі №914/931/17 з розгляду апеляційної скарги ТОВ Курортний готель Лісова пісня на рішення Господарського суду Львівської області від 10.10.2019 до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі №912/2385/18.

Ухвалою суду від 18.08.2020 26.05.2020 у зав`язку із прийняттям Великою Палатою Верховного Суду рішення у справі №912/2385/18 поновлено провадження у справі та призначено до розгляду на 15.09.2020.

Ухвалою суду від 15.09.2020 у зв`язку із неявкою представників позивача та відповідача-1 в судове засідання та заявленим усним клопотанням відповідача 2 про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитися з матеріалами даної справи, розгляд справи відкладено на 13.10.2020.

Представники сторін підтримали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.10.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.74 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до статті 23 Закон України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу; наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року зі справи № 806/1000/17).

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності, зокрема, щодо розпорядження об`єктами права комунальної власності шляхом надання їх в оренду юридичним та фізичним особам.

Згідно з частиною 4 статті 53 ГПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; невиконання вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (а саме залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків). Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України вимагає вказувати у позовній заяві докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог (на підтвердження обставин, якими обґрунтовані ці вимоги). При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві на виконання цієї статті обґрунтуванням Прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання Прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень Позивача, здійснювати у спосіб, який обрав Прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18). Дана правова позиція наведена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі 587/430/16-ц.

Законом України Про прокуратуру прокурору надано право захищати права та інтереси не конкретного державного органу, а інтереси держави в цілому, що в широкому сенсі можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів і являти собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, орган місцевого самоврядування, який всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України визначено, що зокрема обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

З огляду на викладене, прокуратура Львівської області звернулася до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, як органу державної влади, уповноваженого державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснював захист своїх інтересів. (Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №910/4715/16 та від 16.04.2019 у справі №910/3486/18).

Львівською обласною адміністрацією самостійно заходи щодо усунення порушень інтересів держави у судовому порядку не вживалися.

Таким чином, звертаючись до суду із цим позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вбачається із матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 10.08.2012 р. №525/0/5-12, відповідно до п. 1.3., виділено ТОВ Інвестиції та консалтинг лісову ділянку площею 4 га, яка перебуває в постійному користуванні ДП Дрогобицьке лісове господарство та розташована у кварталі 11 вид.10,11,13,14,15,19 на території Модрицької сільської ради (за межами населеного пункту) терміном на 49 років для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей (том І а.с.20)

На виконання п. 2 вищезазначеного розпорядження Львівської обласної адміністрації, 26.10.2012 між ДП Дрогобицьке лісове господарство (далі-відповідач 1, сторона 1) та ТОВ Інвестиції та консалтинг (сторона 2) було укладено договір №5 довгострокового тимчасового користування лісами (том І а.с. 21-25)

Відповідно до п.1 та п. 2 розділу 1 вищезазначеного договору сторона 1 виділяє, а сторона 2 приймає у строкове платне довгострокове тимчасове користування лісову ділянку з метою використання корисних властивостей лісів для рекреаційних та культурно-оздоровчих цілей. У користування виділяється лісова ділянка площею 4,0 гектари, яка розташована в Трускавецькому лісництві, квартал 11, виділ 10,11,13,14,15,19 на території Модрицької сільської ради (за межами населеного пункту) в адміністративних межах Дрогобицького району Львівської області, згідно з планом-схемою, доданою до договору.

Згідно акту приймання передачі лісової ділянки в довгострокове тимчасове користування лісами від 01.11.2012 земельна ділянка передана ТОВ Інвестиції та консалтинг (том І а.с. 29).

Згідно п. 29 договору підставами для припинення договору є припинення діяльності однієї з сторін, крім випадків правонаступництва.

Доказів здійснення державної реєстрації переходу прав юридичної особи - ТОВ Інвестиції та консалтинг до ТОВ Курортний готель Лісова пісня до суду учасниками справи не надано.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю Курортний готель Лісова пісня , відомості про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа: відсутні (том І а.с.128-132)

Постановою Господарського суду Львівської області від 09.12.2014 у справі №914/2645/14 ТОВ Інвестиції і консалтинг (бульвар Ю. Дрогобича, буд. 2, м. Трускавець, Львівська область, 82200; код ЄДРПОУ 32323202) визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

20.10.2015 внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про припинення державної реєстрації юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиції і консалтинг за рішенням Господарського суду Львівської області від 24.09.2015 у справі №914/2645/14.

09.10.2014 р. додатковою угодою №1 внесені зміни до договору №5, внаслідок чого було здійснено заміну сторони договору з ТОВ Інвестиції та консалтинг на ТОВ Курортний готель Лісова пісня , як його правонаступника (том І а.с.26)

Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ст. 18 Лісового кодексу України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року. Суб`єктами правовідносин тимчасового користування лісами є: власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.

Згідно ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

В даному випадку Львівська обласна державна адміністрація відповідно до вимог вищевказаної статті Закону не виділяла лісову ділянку ТОВ Курортний готель Лісова пісня . ТзОВ Інвестиції та консалтинг не повернуло ДП Дрогобицьке лісове господарство отриману земельну ділянку після припинення діяльності.

Наведене стало підставою для звернення прокурора до суду з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 09.10.2014 до договору довгострокового тимчасового користування лісами №5 від 26.10.2012 р., укладеного між ДП Дрогобицьке лісове господарство , ТОВ Інвестиції та консалтинг та ТОВ Курортний готель Лісова пісня ; та зобов`язати ТОВ Курортний готель Лісова пісня звільнити земельну ділянку, площею 4 га, вартістю 42447, 16 грн., розташовану в Трускавецькому лісництві, Квартал 11, Виділ 10.11.13.14.15.19 на території Модрицької сільської ради в адміністративних межах Дрогобицького району Львівської області.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 26.10.2012 між ДП Дрогобицьке лісове господарство та ТзОВ Інвестиції та консалтинг було укладено договір №5 довгострокового тимчасового користування лісами.

09.10.2014 додатковою угодою №1 внесені зміни до договору, внаслідок чого було здійснено заміну сторони договору з ТОВ Інвестиції та консалтинг на ТОВ Курортний готель Лісова пісня , як його правонаступника.

Постановою Господарського суду Львівської області від 09.12.2014 р. у справі №914/2645/14 Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиції і консалтинг (бульвар Ю. Дрогобича, буд. 2, м. Трускавець, Львівська область, 82200; код ЄДРПОУ 32323202) визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

20.10.2015 внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про припинення державної реєстрації юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиції і консалтинг за рішенням Господарського суду Львівської області від 24.09.2015 р. у справі №914/2645/14.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що право користування лісовою ділянкою згідно договору передано в якості внеску до статутного капіталу новоствореного товариства. ТОВ "Курортний готель "Лісова пісня" є правонаступником ТОВ Інвестиції і консалтинг в частині окремих прав та обов`язків, зокрема тих, що ґрунтуються на договорі №5 від 26.10.2012 укладеним з ДП Дрогобицьке лісове господарство . Отже, на думку скаржника, в даному випадку наявне сингулярне правонаступництво, при якому правонаступник займає місце правопопередника у будь-якому одному чи кількох правовідносинах, на відміну від універсального правонаступництва, коли у зв`язку з припиненням існування суб`єкта правовідносин (правопопередника) сукупність його прав та обов`язків, як єдине ціле і одним актом переходить до іншої особи (правонаступника).

Щодо вищенаведеного, судова колегія зазначає наступне.

Залежно від обсягу правонаступництва розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті громадянина і припинення юридичної особи , а сингулярне - заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи.

Важливим є правильне визначення моменту переходу прав до правонаступника юридичної особи.

Відповідно до ст. 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення. Копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.

Отже, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи слід вважати дату внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

В матеріалах справи відсутні докази здійснення державної реєстрації переходу прав юридичної особи - ТОВ Інвестиції та консалтинг до ТОВ Курортний готель Лісова пісня .

20.10.2015 внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про припинення державної реєстрації юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиції і консалтинг за рішенням Господарського суду Львівської області від 24.09.2015 у справі №914/2645/14.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Згідно з ст. 18 Лісового кодексу України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року. Суб`єктами правовідносин тимчасового користування лісами є: власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.

Згідно ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що договір на право довгострокового користування лісами від 26.10.2012 укладено на виконання розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 10.08.2012 №525/0/5-12 Про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування , яким передбачено виділити для довгострокового тимчасового користування, без вилучення земельних у постійного користувача, лісові ділянки, зокрема, ТОВ Інвестиції і консалтинг (п.1.3).

Необхідність рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої владит з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства для укладення таких договорів передбачено ст.18 Лісового кодексу України.

В матеріалах справи відсутні та не надані такі в ході розгляду справи, інші рішення, прийняті розпорядником лісових ділянок - Львівською обласною державною адміністрацією, щодо спірної замельної ділянки, оскільки відповідно до вимог вищевказаної статті Закону остання не виділяла лісову ділянку ТОВ Курортний готель Лісова пісня . ТОВ Інвестиції та консалтинг не повернуло ДП Дрогобицьке лісове господарство отриману земельну ділянку після припинення діяльності.

Отже, з огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку, що додаткова угода № 1 від 09.10.2014 до договору довгострокового тимчасового користування лісами №5 від 26.10.2012, укладеного між ДП Дрогобицьке лісове господарство , ТОВ Інвестиції та консалтинг та ТОВ Курортний готель Лісова пісня суперечить вимогам Лісового кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Також, судова колегія зазначає, що докази правонаступництва ТОВ Інвестиції та консалтинг ТОВ Курортний готель Лісова пісня відсутні, оскільки протокол №1 загальних зборів учасників ТОВ Курортний готель Лісова пісня не приймається судовою колегією як належний доказ набуття корпоративних прав та не свідчить про правонаступництво у договорі №5 від 26.10.2012 довгострокового тимчасового користування лісами.

Отже, враховуючи наведене, вимоги позивача про визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 09.10.2014 до договору довгострокового тимчасового користування лісами №5 від 26.10.2012, укладеного між ДП Дрогобицьке лісове господарство , ТОВ Інвестиції та консалтинг та ТОВ Курортний готель Лісова пісня , є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

За заначених підстав, твердження скаржника, що посилання суду на порушення ст.18 Лісового кодексу України не підтверджується, оскільки тимчасовий користувач не передав лісову ділянку у тимчасове користування іншим особам, а лісокористування відбувалося на підставі існуючого договору, є безпідставним.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на викладене підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов`язання ТОВ Курортний готель Лісова пісня звільнити земельну ділянку, площею 4 га, вартістю 42 447, 16 грн, розташовану в Трускавецькому лісництві, квартал 11, виділ 10.11.13.14.15.19 на території Модрицької сільської ради в адміністративних межах Дрогобицького району Львівської області, є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували фактичні обставини у справі і які мають суттєве значення для вирішення спору по суті.

Посилання скаржника на те, що при ухваленні рішення судом не було вирішено питання проведення судової експертизи, оскільки ухвала про призначення судової експертизи залишилася не виконаною, судова колегія до уваги не приймає, оскільки ініціатором призначення експертизи був скаржник, він був обізнаний із ходом розгляду справи в суді першої інстанції, зокрема, щодо повідомлення експерта про неможливість дати висновок під час розгляду справи, в ході розляду справи в суді першої інстанції останній не надавав коригованих питань для призначення експертизи. Отже, зважаючи на наведене, скаржник скористався наданими йому процесуальними правами на власний розсуд.

В ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.).

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Зокрема, у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на викладене пояснення, які надавалися учасниками справи, судовою колегією розглядалися в межах доводів апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 10.10.2019 у справі №914/931/17 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає.

Судовий збір за перегляд рішення у даній справі в апеляційному порядку покладається на скаржника у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України .

Керуючись ст.ст. 129, 269 , 270 , 273 , 275 , 276 , 282-284 ГПК України ,-

Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Курортний готель Лісова пісня №8/11/19-1 від 08.11.2019 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 10.10.2019 у справі №914/931/17 залишити без змін,

3.Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 26.10.2020.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.