Постанова

від 21.10.2020 по справі 910/18182/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18182/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Шубак М.І.

від відповідача: Баранов В.С.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс"

на рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2020 (повний текст рішення складено 05.08.2020)

у справі № 910/18182/19 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дізар"

про визнання недійсним Договору поруки № 4Д12105И/П від 08.11.2016

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

В грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про визнання недійсним договору поруки № 4Д12105И/П від 08.11.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір поруки був укладений під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2020 у справі №910/18182/19 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що договір поруки є забезпечувальним договором, з огляду на що метою укладання договору поруки не може бути одержання прибутку поручителем, що випливає з самої суті договору поруки.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом не надано оцінки тій обставині, що у відповідача на момент укладення спірного договору поруки були відсутні договори, які підтверджують існування забезпечення кредитних договорів.

Позиції інших учасників.

Відповідач та третя особа не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скарну, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2020 справу №910/18182/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" залишено без руху; надано строк десять днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

18.09.2020 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжне доручення № 860 від 13.08.2020 про зарахування судового збору на реквізити Північного апеляційного господарського суду за подачу апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2020 у справі №910/18182/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" на рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2020 у справі № 910/18182/19. Розгляд апеляційної скарги призначено на 21.10.2020.

У судове засідання 21.10.2020 з`явився представник позивача, який надав свої пояснення по суті спору та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвали нове рішення про задоволення позову.

У судове засідання 21.10.2020 з`явився представник відповідача, який надав свої пояснення по суті спору, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Представник третьої особи у судове засідання 21.10.2020 не з`явився. Поштове відправлення третьою особою не отримано та повернуто до суду з відміткою організація вибула .

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Судова ухвала від 23.09.2020 надсилалась третій особі на адресу її місця реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому, відомості про наявність у третьої особи інших засобів зв`язку у суду відсутні. У такому разі повернення поштового відправлення підприємством зв`язку з посиланням на вибуття організації є належним повідомленням адресата про місце, дату і час судового розгляду.

Оскільки явка представників учасників справи в судове засідання не визнавалась обов`язковою, матеріали справи містять достатній обсяг відомостей, необхідний для розгляду апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що такий розгляд може бути здійснений й за відсутності представника третьої особи.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, 08.11.2016 між Публічним акціонерним товариства Комерційний банк Приватбанк`та Товариством з обмеженою відповідальністю Софт-альянс договір поруки № 4Д12105И/П, за умовами якого позивач виступив поручителем перед Банком як кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Дізар своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4Д12105И від 04.04.2012, № 4Д14164И від 17.02.2014, № 4Д15063И від 20.02.2015, № 4Д13256И від 19.04.2013 та № 4Д13521И від 23.08.2013, а саме повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктом 5 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Пунктом 6 договору поруки встановлено, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору.

За положеннями п. 7 договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

До поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (п. 8 договору поруки).

Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Згідно з п. 17 Договору поруки договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ Приватбанк в порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.07.2016, укладеної сторонами.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач посилався на те, що договір поруки, укладався позивачем з метою отримання прибутку від реалізації активів або набуття права власності на них, оскільки Банк повідомив позивача, що сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов`язань банку, у декілька разів перевищують заборгованість таких осіб перед Банком, при цьому, обов`язковою умовою на якій наполягав позивач було набуття позивачем права власності на активи, що забезпечували зобов`язання боржників перед банком, що узгоджено сторонами у п. 10 договору поруки, однак у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п.8 та п. 10 договору поруки, Банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти договір поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору, що за доводами позивача свідчить про недійсність укладеного правочину на підставі ст. 230 ЦК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 910/1485/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст.230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що спірний договір було укладено ним з ціллю отримання прибутку, проте, його було введено в оману щодо істотних умов договору.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою і заставою.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За положеннями ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні, серед яких передбачено і виконання обов`язку боржника поручителем.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону.

В той же час, обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов`язанням.

За таких обставин, обґрунтованим є висновок господарського суду першої інстанції, що посилання позивача на укладення договору поруки з метою отримання прибутку суперечить суті забезпечувального заходу - поруці.

До того ж, спірний договір не містить будь-яких застережень щодо отримання позивачем прибутку.

Посилання скаржника на невиконання відповідачем положень п. 10 спірного договору щодо передачі йому документів на активи первісного боржника як на підставу його недійсності, не приймається судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки такі дії банку можуть свідчити лише про порушення, у разі доведеності, ним своїх зобов`язань за договором, що не є предметом розгляду у даній справі.

Твердження скаржника, що відповідач навмисно ввів в оману позивача про існування договорів, укладених в забезпечення виконання зобов`язань первісним боржником за кредитними договорами у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за кредитом, спростовується п. 8 договору поруки, згідно з яким до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (п. 8 договору поруки).

При цьому суд апеляційної інстанції зважає і на те, що матеріали справи містять усі необхідні докази для вирішення даної справи по суті і відсутність (наявність) у справі оригіналів кредитних договорів, а також доказів щодо їх виконання та забезпечення з боку первісного боржника жодним чином не вплинули б на результат вирішення спору про визнання недійсним договору поруки, укладеного в забезпечення таких договорів.

В той же час, будь - яких належних та допустимих доказів про укладення договору поруки, саме з метою отримання прибутку, як і в підтвердження наявності таких пропозицій від відповідача, а також навмисного введення товариства в оману під час укладення спірного договору, матеріали справи не містять.

З врахуванням зазначеного вище, позивачем не доведено підстав з якими ст.ст. 215, 230 ЦК України пов`язують недійсність правочинів, а відтак вмотивованим є висновок суду про відмову в позові.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв`язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і судові витрати за її подання покладаються судом на скаржника відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2020 у справі №910/18182/19 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс".

Матеріали справи № 910/18182/19 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 26.10.2020.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова