Постанова

від 28.01.2021 по справі 910/18182/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18182/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020р.

у складі колегії суддів: І. П. Ходаківська - головуючий, С. В. Владимиренко, А. М. Демидова

та на рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2020р.

суддя: О. А. Грєхова

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс"

до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Дізар"

про визнання недійсним договору поруки №4Д12105И/П від 08.11.2016р.

за участю представників:

від позивача: О.І. Шубак,

від відповідача: В.С. Баранов,

від третьої особи: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ КБ Приватбанк про визнання недійсним договору поруки №4Д12105И/П від 08.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів позивача в оману про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення договору поруки №4Д12105И/П від 08.11.2016. З огляду на це позивач вважає, що наявні підстави для визнання вказаного договору поруки недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2020 у справі №910/18182/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено існування обставин, з якими положення ст. ст. 215, 230 Цивільного кодексу України пов`язують недійсність правочинів.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ТОВ "Софт-Альянс", не погоджуючись з судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтовується положеннями п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Скаржник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.

Також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень частини четвертої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах стосовно зазначення у відзиві вказівки на незгоду відповідача із обставиною, на якій ґрунтуються позовні вимоги.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відповідач зазначає, що скаржником не доведено належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання договору недійсним з посиланням на статтю 230 Цивільного кодексу України, а судами попередніх інстанцій було ухвалено законні рішення.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

08 листопада 2016 року між ПАТ КБ Приватбанк як кредитором та ТОВ Софт-Альянс як поручителем укладено договір поруки № 4Д12105И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Дізар (боржник) своїх зобов`язань за кредитними договорами №4Д12105И від 04.04.2012, № 4Д14164И від 17.02.2014, № 4Д15063И від 20.02.2015, № 4Д13256И від 19.04.2013 та № 4Д13521И від 23.08.2013, а саме повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 8 договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

За положеннями ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Позивач у позові зазначив, що договір поруки укладався ним з метою отримання прибутку від реалізації активів або набуття права власності на них, так як зі слів банку сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов`язань банку, у декілька разів перевищує заборгованість таких осіб перед банком. У зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договору поруки, позивач вважає, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти договір поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний договір не містить будь-яких застережень щодо отримання позивачем прибутку.

Як правильно враховано апеляційним господарським судом, невиконання відповідачем положень п. 10 спірного договору щодо передачі позивачу документів на активи первісного боржника може свідчити лише про порушення, у разі доведеності, ним своїх зобов`язань за договором, що не є предметом розгляду у даній справі.

Судами встановлено, що позивачем не надано суду будь - яких належних та допустимих доказів про укладення договору поруки саме з метою отримання прибутку, як і в підтвердження наявності таких пропозицій від відповідача, а також навмисного введення товариства в оману під час укладення спірного договору.

Врахувавши зазначене вище, встановивши, що позивач не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі ст. 230 ЦК України, суди правомірно відмовили у задоволенні позову.

За ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Підставою для подання касаційної скарги скаржник визначив відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.

Як вбачається із встановлених судами обставин, в тексті оспорюваного договору поруки не міститься конкретних положень про наявність будь-якого конкретного способу забезпечення виконання зобов`язання за кредитними договорами.

А тому у Верховного Суду відсутні підстави для викладення висновку щодо застосування ч. 1 ст. 230 ЦК України у наведених скаржником випадках.

З огляду на встановлені судами обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що судами вірно застосовано норми ч. 1 ст. 230 ЦК України та зроблено обґрунтовані висновки про відсутність підстав для визнання договору поруки недійсним.

Щодо доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду про застосування положень ч. 4 ст. 165 ГПК України стосовно зазначення у відзиві вказівки на незгоду відповідача із обставиною, на якій ґрунтуються позовні вимоги, Суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Скаржник зазначає, що оскільки відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з основною обставиною, на якій ґрунтується позов (відсутність забезпечення кредитних договорів), то відповідач не може заперечувати відсутність такої обставини та визнає її, а тому слід дійти висновку, що такі договори не укладалися.

Як вбачається зі змісту поданого відповідачем відзиву на позовну заяву, АТ КБ "Приватбанк", з посиланням на відповідні докази та норми права, заперечувало проти обставин, якими позивач обґрунтував підстави позову. А тому зазначені вище доводи скаржника не відповідають дійсності.

Дотримуючись приписів ст. 86 ГПК України, місцевий та апеляційний суди всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2020р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020р. у справі №910/18182/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець