Постанова

від 21.10.2020 по справі 902/254/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року Справа № 902/254/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Маяк" на рішення Господарського суду Вінницької області від 1 серпня 2019 року в справі №902/254/19 (суддя-Колбасов Ф.Ф.)

час та місце ухвалення: 1 серпня 2019 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; повний текст рішення складено 6 серпня 2019 року

за позовом Керівника Калинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Маяк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Віноблагроліс"

про повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення

за участю представників сторін:

від Позивача - Прищепа О.М.;

від Відповідача 1 - не з`явився;

від Відповідача 2 - не з`явився;

від Третьої особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Калинівської місцевої прокуратури (надалі - Позивач) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради (надалі - Позивач) до Сільськогосподарського виробничого кооперативу Маяк (надалі - Відповідач) про повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 243,5066 га, що знаходиться на території Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області за межами населеного пункту.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протягом тривалого часу не повертає, а Позивач, як орган якому делеговано повноваження розпорядження землями лісового фонду, рішенням 16 сесії №252 від 15 вересня 2000 року, землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств передав Третій особі, не прийнято землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, у строки, визначені рішенням.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28 березня 2019 року у справі №902/254/19 було залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Віноблагроліс" (надалі - Третя особа).

6 липня 2019 року від Прокурора надійшла заява №34-2570 вих-19 від 11 липня 2019 року про уточнення позовних вимог (том 1, а.с. 216-217). Згідно цієї заяви, в зв`язку з необхідністю уточнення місцезнаходження земельних ділянок пункт 1 прохальної частини позову викладено у новій редакції: "1. Зобов`язати Відповідача повернути Позивачу земельні ділянки лісогосподарського призначення загального площею 211 га (квартали 28 - 30), що знаходяться на території Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області за межами населеного пункту, а саме:

· земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 26 га, що межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 0521455500:02:004:0062, 0521455500:02:004:0066, та земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 34, 8 га, що межує з кварталом 29 та земельними ділянками з кадастровими номерами 0521455500:02:004:0066, 0521455500:02:004:0069, 0521455500:02:004:0047, 0521455500:02:004:0049, 0521455500:02:004:0048 (квартал 28 загальною площею 60,8 га);

· земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 77,5 га (квартал 29), що межує з кварталом 28 та земельними ділянками з кадастровими номерами 0521455500:02:004:0038, 0521455500:02:004:0040, 0521455500:02:004:0043, 0521455500:02:003:0047;

· земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 72,7 га (квартал 30), що межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 0521455500:02:003:0012, 0521455500:02:003:0019, 0521455500:02:003:0062, 0521486200:03:001:0002, 0521455500:02:003:0054, 0521455500:02:003:0007 .

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 18 липня 2019 року по справі 3902/254/19 було прийнято заяву Прокурора №34-2570 вих-19 від 11 липня 2019 року про уточнення позовних вимог до розгляду.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 1 серпня 2019 року в справі №902/254/19 позовні вимоги Прокурора задоволено. Зобов`язано Відповідача повернути Позивачу земельні ділянки лісогосподарського призначення загального площею 211 га (квартали 28 - 30), що знаходяться на території Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області за межами населеного пункту, що вказані вище.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи рішення 13 сесії 4 скликання від 26 березня 2004 року "Про розгляд листа Козятинської РДА від 18 серпня 2003 року №01-16-927 (про землі лісового фонду, які перебували у віданні селищної ради)", Глуховецька селищна рада діяла з перевищенням наданих їй Земельним кодексом України, Лісовим кодексом України та Законом України "Про місцеве самоврядування" повноважень, а відтак не мала правових підстав передавати спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення Відповідачу, оскільки розпорядниками таких земель виступають обласні ради.

Суд вказав, що Позивач, як орган якому делеговано повноваження розпорядження землями лісового фонду, рішенням 16 сесії №252 від 15 вересня 2000 року, землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств передав Третій особі. Як наголошено місцевим господарським судом, зазначене рішення не виконано Відповідачем, не прийнято землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, у строки, визначені рішенням.

З даного суд першої інстанції зробив висновок, що Позивач є єдиним законним органом, який здійснює права власника земель лісового фонду, що є предметом спору, а тому її право підлягає відновленню.

Що ж до підставності звернення Прокурора з даним позовом, то місцевим господарським судом було зазначено в оскаржуваному судовому рішенні, що необхідність звернення Прокурора з позовною заявою зумовлена потребою захистити інтереси держави, оскільки Позивач впродовж тривалого часу не забезпечив і не контролював фактичне виконання прийнятого ним рішення від 15 вересня 2000 року №252 "Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс".

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 62-64), в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що державним актом на право користування землею ІІ-ВН №001040, який був виданий Глуховецькою селищною радою народних депутатів від 13 березня 1998 року та зареєстровано в книзі записів актів на право постійного користування землею за №1, було надано в постійне користування Колективному господарству пайовиків Маяк (правонаступником якого є Позивач) 480,8 га землі, з яких 265 Га входять до лісового фонду на даний момент є чинним документом (тому що не було скасовано його державну реєстрацію ) . Також, Відповідач вказав про те, що в позовній заяві не обгрунтовано підстав представництва інтересів Позивача саме Прокурором, так як на переконання Відповідача, Позивач мав би самостійно звертатися з даним позовом. Окрім того, Відповідач вказує, що Позивач жодного разу самостійно не звертався до Відповідача з письмовим клопотанням про повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Вінницької області від 1 серпня 2019 року. Запропоновано сторонам подати відзив на апеляційну скаргу Відповідача з доказами її надсилання Відповідачу.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 8 жовтня 2019 року надійшов відзив від Позивача, в котрому з підстав, висвітлених у даному відзиві, Позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2019 розгляд справи №902/254/19 призначено на 21 листопада 2019 року об 14:00 год..

У зв`язку із відпусткою судді-члена колегії у справі № 902/254/19, розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2019 року за № 01-04/1040, було призначено заміну судді-члена колегії у даній справі на підставі службової записки головуючого судді по справі № 902/254/19.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2019 року справу № 903/242/19 прийнято до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л.,суддя Олексюк А.Є. (том 2, а.с. 105).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 листопада 2019 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, було зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Вінницької області від 1 серпня 2019 року в справі 902/254/19 до закінчення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду у справі №912/2385/18 за позовом Заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Східного офісу Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп", Відділу освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної адміністрації про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів та оприлюднення повного тексту постанови.

Розпорядженням керівника апарату суду від 1 вересня 2020 року за №01-04/502, на підставі службової записки головуючого судді по даній справі від 1 вересня 2020 року, було призначено заміну судді-члена колегії у справі №902/254/19. Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 1 вересня 2020 року було визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи у складі: головуючого судді Василишина А.Р.; суддів - Бучинської Г.Б., Філіпової Т.Л..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 1 вересня 2020 року було поновлено апеляційне провадження по даній справі (том 1, а.с. 119).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2020 року було призначено розгляд апеляційної скарги на 21 жовтня 2020 року на 15:00 хв..

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 10 вересня 2020 року надійшла заява Позивача (том 2, а.с. 123-124) в котрій Позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

Крім того, на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 29 вересня 2020 року надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю АКВ Українське каолінове товариство (том 2, а.с. 145-150) про залучення їх до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача. Обгрунтовуючи таке клопотання, зазначають, що у Товариства з обмеженою відповідальністю АКВ Українське каолінове товариство перебуває в користуванні земельна ділянка, що межує з земельною ділянкою лісогосподарського призначення, а так як дане товариство потребує розширення території у подальшій розробці Глуховецького родовища первинних каолінів, з використанням частини земельної ділянки лісогосподарського призначення (квартал 30) в межах спеціального дозволу, то, на переконання заявника, рішення в даній справі може вплинути на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю АКВ Українське каолінове товариство .

В судове засідання від 7 жовтня 2020 року представники Позивача, Відповідача та Третьої особи не з`явилися.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 ГПК України, що вказує на те, що ухвалою суду від 10 жовтня 2020 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача, Відповідача, Третьої особи за наявними в матеріалах справи доказами, тим більше з огляду на закінчення стоку розгляду апеляційної скарги та зважаючи на те, що в матеріалах справи є апеляційна скарга Відповідача, в котрій висвітлена його позиція, з-приводу винесеного рішення та відзив Позивача, в якому висвітлено позицію Позивача з-приводу рішення та апеляційної скарги.

В судовому засіданні від 21 жовтня 2020 року було заслухано Прокурора, котрий вказав, що заперечує проти задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю АКВ Українське каолінове товариство щодо залучення їх до участі в справі в якості третьої особи, оскільки немає будь-яких доказів що вони зверталися до відповідних органів щодо надання для них спірної земельної ділянки, так як і тому, що заявник є лише суміжним користувачем інших земельних ділянок і будь-яких прав не має на спірну земельну ділянку, а зазначає лише про припущення та бажання на майбутнє набути такі права.

Колегія суддів заслухавши пояснення Прокурора, з-приводу поданого, Товариством з обмеженою відповідальністю АКВ Українське каолінове товариство клопотання щодо залучення їх до участі в справі в якості третьої особи, на місці постановили, винести протокольну ухвалу, якою відмовити в задоволенні такого клопотання, оскільки заявником не доведено наявності юридичного інтересу у третьої особи, що свідчить про відсутність наділення, у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи, такої особи новими правами чи покладення на неї нових обов`язків, або буде змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому. Відтак все вищевказане на переконання колегії суддів свідчить про недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю АКВ Українське каолінове товариство обставин того, що рішення суду в даній справі може вплинути на права та обов`язки такої особи (оскільки земельні ділянки, які є у користування заявника лише межують із спірною земельною ділянкою).

Після вирішення питання щодо вищеописаного клопотання, в судовому засіданні від 21 жовтня 2020 року було заслухано Прокурора, котрий заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що Позивачем протягом тривалого часу не було вжито належних заходів на забезпечення виконання рішення Позивача № 252 від 15 вересня 2000 року, в зв`язку з чим Прокурор звернувся із даним позовом до суду. Також, Прокурор вказав, що Відповідач незаконно користується спірними земельними ділянками, які повинні бути передані для належного розпорядника, а саме Позивача.

Заслухавши пояснення Прокурора, дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, Північно - західного апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що рішенням 15 сесії 3 скликання Позивача від 6 липня 2000 року № 217 "Про передачу земель лісового фонду" було припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств. Даним рішенням передано в постійне користування землі лісового фонду за межами населених пунктів, що знаходились в користуванні колишніх сільськогосподарських підприємств області, спеціалізованим лісогосподарським підприємствам (лісгоспам, лісництвам, іншим формуванням) комунальної власності (том 1, а.с. 29).

28 серпня 2000 року Позивачем було прийнято розпорядження №74 "Про створення Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблкомунліс" " , яке затверджене рішенням 16 сесії 3 скликання Позивача від 15 вересня 2000 року № 245 (том 1, а.с.28).

Рішенням 16 сесії 3 скликання Позивача від 15 вересня 2000 року №252 "Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс" та відповідним районним структурам" вирішено передати землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Третій особі (том 1, а.с. 32).

Згідно рішення 23 сесії 3 скликання Позивача від 12 жовтня 2001 року №463 Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Віноблкомунліс" перейменовано на Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Віноблагроліс".

Розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 25 вересня 2002 року №307 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблагроліс" " , надано в постійне користування землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Трій особі.

Як зазначив Прокурор, Третя особа звернулась до місцевої прокуратури з листом від 21 грудня 2018 року (том 1, а.с. 27) про те, що рішення Позивача від 15 вересня 2000 року №252 "Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс " " та розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 25 вересня 2002 року №307 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблагроліс" про передачу в постійне користування Трій особі земель лісового фонду, що знаходяться па території Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області, не виконано.

Згідно листа Відділу у Козятинському району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 21 грудня 2018 року №0-2-0.23-210/107-18 (том 1, а.с. 34), Колективному господарству пайовиків "Маяк" , Глуховецькою селищною Радою народних депутатів Козятинського району Вінницької області видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №001040 (том 1, а.с. 34-37).

Акт зареєстровано в Книзі державних актів на право постійного користування від 19 березня 1998 року №1. Дослідивши даний Акт вбачається, що КСП "Маяк" надано право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 480,8 га. На плані зовнішніх меж землекористування цього державного акта знаходяться земельні ділянки №6 площею 24,4 га, №7 площею 188,0 га, № 11 площею 45,1 га, № 12 площею 54,0 га з конфігурацією меж, які включають межі ділянок земель лісового фонду, відзначених на графічному матеріалі, який входить до складу технічної документації по складанню даного державного акту. Згідно експлікації складу земельних угідь та відомостей, вказаних в пояснювальній записці до цієї технічної документації, землі лісового фонду площею 256,0 га передані в постійне користування КСП "Маяк".

Як вбачається з надісланого Глуховецькою селищною радою Козятинського району Вінницької області до Калинівської місцевої прокуратури листа від 4 січня 2019 року № 7 (том 1, а.с. 38), земельні ділянки лісового фонду загальною площею 243,0 га знаходяться за межами населеного пункту смт. Глухівці та перебувають в землях запасу Глуховецької селищної ради.

В той же час, Глуховецькою селищною радою Козятинського району Вінницької області 26 березня 2004 року було прийнято рішення на 13 сесії 4 скликання "Про розгляд листа Козятинської РДА від 18 березня 2003 року № 01-16-927 (про землі лісового фонду, які перебували у віданні селищної ради)" (том 1, а.с. 39).

Згідно вказаного рішення, Глуховецька селищна рада, розглянувши лист Козятинської райдержадміністрації від 18 серпня 2003 року № 01-16-927 (про те, що згідно розпорядження голови облдержадміністрації № 307 від 7 листопада 2002 року землі лісового фонду бувших КСП передані в постійне користування Третій особі) вказала, що: "з метою збереження лісів смт. Глухівці та зважаючи на підвищений радіоактивний фон у селищі" вирішила не давати згоди на передачу земель лісового фонду смт. Глухівці площею 256,0 га підприємству "Віноблагроліс ".

Вказане рішення мотивоване тим, що землі лісового фонду площею 256,0 га перебувають в оренді Відповідача і підтримуються в належному стані, та тим, що вирубка проводиться лише санітарна, а сусідні ліси, які передані новоствореному підприємству, фактично знищуються (іде хаотична вирубка дерев).

Відповідач своїм листом від 4 січня 2019 року за №250 повідомив Прокурора про те, що Відповідач є правонаступником КСП "Маяк" та користувачем земель лісового фонду орієнтовною площею 256,0 га, що знаходяться на території Глуховецької селищної ради Козятинського району. Також, Відповідач в листі посилається на вищевказане рішення 13 сесії 4 скликання Глуховецької селищної ради Козятинського району від 26 березня 2004 року, яким вирішено не надавати згоду на передачу земель лісового фонду смт. Глухівці площею 256,0 га Третій особі (том 1, а.с. 59) .

Також у своєму листі Відповідач повідомив про те, що у 2007 році ним проведено інвентаризацію вищевказаних земель лісового фонду, в ході якої, згідно затвердженої технічної документації із землеустрою, уточнено площу вказаних земель, яка, згідно даних інструментально-горизонтальної зйомки склала 243,5066 га. Даним листом Відповідач підтвердив факт того, що станом на 1 січня 2019 року на його балансі рахується 243,5066 га земель лісового фонду.

Посилаючись на те, що рішення 13 сесії 4 скликання Глуховецької селищної ради Козятинського району від 26 березня 2004 року прийнято з перевищенням повноважень та порушенням вимог законодавства, а використання Відповідачем спірних земельних ділянок лісового фонду загальною площею 243,5066 га є незаконним, Прокурор в інтересах держави в особі Позивача, звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку права держави в особі Позивача, з позовом у даній справі, в якому просив повернути Позивачу земельні ділянки лісогосподарського призначення загального площею 211 га (квартали 28 - 30), що знаходяться на території Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області за межами населеного пункту.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 ГПК України визначено, що : суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права; у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зважаючи на заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі щодо безпідставності звернення саме Прокурора з даним позовом, оскільки, на переконання Відповідача, саме Позивача сомостійно має звертатися до суду з відповідним позовом, колегія суддів зауважує натспуне.

Дослідивши процесуальну підставу звернення Прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Позивача в площинні правової позиції наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18, колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Стаття 73 Господарського процесуального кодексу України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України: позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурор при поданні позовної заяви та відповіді на відзив обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Позивачем, який не вживав заходів щодо повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення, про що Позивач повідомив Прокурора відповідним листом (тобто навів підставу для представництва інтересів держави) , зазначив, що на сьогоднішній день рішення Позивача №252 від 15 вересня 2000 року та розпорядження голови Вінницької обласної державної адміністрації №307 від 25 вересня 2002 року Відповідачем не виконано, чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).

З матеріалів справи слідує, що Прокурор звертався із відповідним листом до Позивача (та в подальшому з Повідомленням від 21 березня 2019 року; том 1, а.с. 77) із зазначенням порушення інтересів держави, не повернення земель лісогосподарського призначення, та зауважував про те, що збирає відповідні докази з метою звернення до суду за захистом порушених, на його думку інтересів держави. З даний доказів слідує (том 1, а.с. 27-77), що Прокурором проводилася певна робота щодо невиконання та неповернення земель лісогосподарської діяльності.

Таким чином, як Позивач, надаючи відповідь Прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловив, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили, водночас не спростували й твердження Прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені Прокурором як бездіяльність (і не спростовані самим же Позивачем).

Суд констатує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 зазначила, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави).

З вищевказаного вбачається, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Окрім того, Прокурор свідомо зазначив в своїй позовній заяві Позивача - як державний орган уповноважений державою на здійснення відповідних функцій, з огляду на те, що саме Позивач є розпорядником даних земельних ділянок.

З огляду на усе вищевказане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд вважає безпідставним та недоведеним твердження Відповідача, наведене в апеляційній скарзі про те, що у Прокурора відсутні підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Позивача, так як Позивач сам мав би звернутися з даним позовом (при цьому зважаючи на довготривале не реагування Позивача на дії Третьої особи та Відповідача щодо невиконання рішення Позивача та вчинення самостійних дій Третьою особою в подальшому щодо вказаних земель на користь Відповідача ).

Що ж до безпосередніх позовних вимог по даній справі, то аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Конституцією України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

В силу дії частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), положення якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин, відповідно до цільового призначення всі землі України відповідно до цільового призначення поділяються на: землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі запасу.

Як встановлено статтею 3 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до статті 4 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим. Вказаною нормою також встановлено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

В силу положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам.

Компетенцію сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин визначено статтею 9 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства; сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів; припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною; видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить: надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу; вилучення земель відповідно до статті 31 названого Кодексу; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель та їх моніторингу, додержанням земельного законодавства; розробка і виконання разом з районними та міськими Радами народних депутатів обласних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земельних ресурсів.

Підстави для припинення права користування землею визначені статтями 27, 28 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; використання землі не за цільовим призначенням; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 Кодексу. Право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки; припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 Земельного Кодексу України. Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 27 Земельного Кодексу України, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів.

Відповідно до статтей 76,77 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей. Плата за вказані землі вноситься в порядку, передбаченому статтею 36 цього Кодексу. Порядок використання земель лісового фонду визначається законодавством України.

Стаття 92 Земельного кодексу України передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації та релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. Однак ця норма не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте особами в установлених законодавством випадках та станом на 1 січня 2002 року.

За змістом статті 16, частин 2, 3 статті 84, частин 3, 4 статті 142, частини 8 статті 149 та пункту 12 розд. "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядження земельною ділянкою державної форми власності здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування . При цьому не враховується місцезнаходження земельної ділянки - у межах міста чи за його межами.

Статтею 16 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить: надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками; здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації лісових пожеж, залучення для їх гасіння протипожежної техніки, а також заборона відвідання лісів населенням і в`їзду до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством; організація благоустрою земельних ділянок лісового фонду і культурно-побутового обслуговування відпочиваючих у лісах зелених зон та інших лісах, що використовуються для цих цілей; вирішення інших питань у галузі регулювання лісових відносин у межах своєї компетенції.

Відповідно до статті 13 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

З наведено випливає, що сільські ради не були наділені повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду належали виключно до компетенції обласних Рад народних депутатів.

В силу дії статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", встановлена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Що ж стосується доводів Відповідача, наведених в апеляційній скарзі з-приводу того, що Відповідач є правонаступником реорганізованого КГП Маяк , котрому й було видано Державний акт, і який добровільне не відмовлявся віз земельних ділянок лісогосподарського призначення, то колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи вищеописані норми діючого законодавства України, котре направлене на врегулювання земельних відносин, а зокрема, щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду, колегія суддів констатує, що приймаючи рішення 13 сесії 4 скликання від 26 березня 2004 року "Про розгляд листа Козятинської РДА від 18 березня 2003 року №01-16-927 (про землі лісового фонду, які перебували у віданні селищної ради; на котре покликається Відповідач як на підставу його законного володіння спірними ділянками, Глуховецька селищна рада діяла з перевищенням наданих їй Земельним кодексом України, Лісовим кодексом України та Законом України "Про місцеве самоврядування" повноважень, адже не мала правових підстав передавати спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення КСП "Маяк", оскільки розпорядниками таких земель виступають обласні ради (в даному випадку Позивач).

Колегія суддів констатує, що з аналізу Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), яким регулюється діяльність та повноваження обласних рад вбачається наступне: обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами (частини 2 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ); обласні ради на пленарних засіданнях вирішують відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (пункт 21 частини 1 статті 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ); обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами, зокрема прийняття рішень про віднесення лісів до категорії захищеності, а також про поділ лісів за розрядами такс у випадках і порядку, передбачених законом (пункт 4 частина 2 статті 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ); рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ); обласні ради на пленарних засіданнях вирішують питання прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів (пункт 30 частина 1 статті 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Прокурор доводячи підставність свого звернення, що пов`язана з тривалим невиконання рішення Позивача наголошує на невиконання впродовж тривалого часу Позивачем свого обов`язку щодо повернення у постійне користування спірної земельної ділянки, який відповідно до пункту 3 рішення Позивача від 6 липня 2000 року зобов`язаний був контролювати виконання даного рішення .

Відповідно до державного Акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №001040, виданого Колективному господарству пайовиків "Маяк" на підставі рішення Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області від 13 березня 1998 року, Колективному господарству пайовиків "Маяк" було надано 480,8 га землі.

Як вбачається з пункту 1.14 статуту Відповідача, зареєстрованого 26 грудня 2011 року, Відповідач є правонаступником реорганізованого колективного господарства пайовиків "Маяк" (том 1, а.с. 62-73).

Як стверджує Відповідач, він як правонаступник КСП "Маяк", є добросовісним користувачем земельної ділянки відповідно до Державного акту на право постійного користування серії ІІ-ВН №001040 від 19 березня 1998 року.

Згідно з пункту 21 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року: виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до пункту 3 частини 1, частини 5 статті 27 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року: "Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частиною третьою статті 27 Земельного кодексу України, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої статті 27 Земельного кодексу України, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки."

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Лісового кодексу України: до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить: надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Враховуючи, що норми Земельного кодексу України регулюють правовідносини стосовно всіх земельних ділянок в Україні, а норми Лісового кодексу України лише правовідносини стосовно земельних ділянок лісового фонду, суд доходить висновку, що спеціальним нормативним актом, норми якого підлягають першочерговому застосуванню до спірних правовідносин в даному випадку, є саме Лісовий кодекс України, порівняно з загальними нормами Земельного кодексу України.

На підставі усього вищеописаного, колегія суддів вважає, що Позивач діяв в межах своєї компетенції приймаючи вищевказані рішення про припинення права користування земельними ділянками лісового фонду.

При цьому, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N561-XII: Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Згідно з частиною 1 статті 37 Цивільного кодексу УРСР в редакції станом на 6 липня 2000 року: юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

Тобто, припиненням визнавалася як ліквідація, так і реорганізація юридичної особи.

Відповідно до частин 1,4,7 статті 34 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 року N887-XII в редакції станом на 6 липня 2000 року, ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду; підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України; при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Таким чином, до реорганізації відносилося і перетворення підприємства.

Водночас, частинами 2, 3 та 4 статті 107 Цивільного кодексу України встановлено, що після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

В силу дії статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Дана права позиція наведена в постанові Верховного Суду по справі №910/9322/16 від 19 квітня 2018 року.

В той же час, колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять доказів передання по передавальним актам у зв`язку з правонаступництвом від КСП "Маяк" до Відповідача як правонаступника КСП "Маяк" земельної ділянки площею 480,8 га, з яких 265,0 га землі лісового фонду та доказів державної реєстрації за Відповідачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, станом на 17 грудня 2011 року право постійного користування спірною земельною ділянкою лісового фонду площею 265,0 га вже було припинено рішенням Позивача від 6 липня 2000 року, а отже й не могло передаватися.

Дане повністю нівелює позицію Відповідача щодо правонаступництва та переходу до нього на підставі такого правонаступництва права користування земельними ділянками лісового фонду.

Дана правова позиція (щодо того що таке право вже було припинено на підставі рішення Позивача від 6 липня 2000 року) була наведена в постанові Верховного Суду по справі №910/9322/16 від 19 квітня 2018 року.

Окрім того, в даній постанові по справі № 910/9322/16 судами досліджувалося питання щодо законності та чинності рішення Позивача №217 від 6 липня 2000 року Про передачу земель лісового фонду та рішення Вінницької обласної Ради №252 від 15 вересня 2000 року "Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблкомунліс" (було відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо скасування вищеперелічених нормативно-правових актів з огляду на законність їх винесення).

Крім того, не заслуговують на увагу, доводи Відповідача з-приводу законного користування ним земельними ділянками лісового фонду, з огляду на винесення та неоспорення рішення Глуховецької селищної ради від 26 березня 2004 року, котрим було вирішено не давати згоди на передачу земель лісового фонду смт. Глухівці площею 256,0 га підприємству "Віноблагроліс ", оскільки діючи саме в межах правового поля, Глуховецька селищна рада Козятинського району Вінницької області немала законних повноважень щодо розпорядження даною земельною ділянкою, оскільки вони не є власниками чи розпорядними таких земельних ділянок, а відтак не наділені такими правами (виносити будь-які рішення щодо речових прав на земельні ділянки).

За змістом статті 7 Лісового кодексу України (в редакції чинній на даний час) ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 13 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Статтею 30 Лісового кодексу України (в редакції чинній на даний час) визначено повноваження обласних рад у сфері лісових відносин, до яких, з поміж, іншого віднесено: забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин; забезпечення виконання загальнодержавних і державних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів і затверджують регіональні (місцеві) програми з цих питань; передача у власність, надання у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припинення права користування ними; прийняття рішень про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок на землях спільної власності відповідних територіальних громад, власності територіальних громад міст Києва і Севастополя та припиняють права користування ними;

Частиною 1 статті 17 Лісового кодексу України (в редакції чинній на даний час) визначено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Як встановлено вище в даній постанові, Позивач, як орган якому делеговано повноваження розпорядження землями лісового фонду, рішенням 16 сесії №252 від 15 вересня 2000 року, землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств передав Третій особі.

Проте, зазначене рішення Третьою особою не виконано, не прийнято землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, а саме землі котрими користується Відповідач, у строки, визначені рішенням.

Таким чином, Позивач є єдиним законним органом, який здійснює права власника земель лісового фонду, що є предметом спору, а тому її право підлягає відновленню.

Отже підсумовуючи усе вищеописане, в даній судовій постанові, в площинні правової позиції наведеної в Постанові Верховного Суду по справі №910/9322/16, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги Позивача про повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягають задоволенню, відповідно приймає рішення про задоволення позовних вимог.

Дане рішення й було прийнято місцевим господарським судом, з огляду на що колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а апеляційну скаргу без задоволення з огляду на її безпідставність.

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Вінницької області від 1 серпня 2019 року в справі №902/254/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно суд апеляційної інстанції залишає оспорюване рішення без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення .

Згідно із статтею 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Маяк" на рішення Господарського суду Вінницької області від 1 серпня 2019 року в справі №902/254/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 1 серпня 2019 року в справі №902/254/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №902/254/19 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови виготовлено 23 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.