Рішення

від 19.10.2020 по справі 916/1522/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса:://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1522/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.

при секретарі судового засідання Тарасенко Ю.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Шевцов А.В адвокат;

від відповідача: Гончарук І.В. адвокат;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Селянського (фермерського) господарства Куцарєва Ф.С. до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виноробний завод Ударний про стягнення 82188,62грн.

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство Куцарєва Ф.С. звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виноробний завод Ударний 82188,62грн.

В обґрунтування позовних вимог Селянське (фермерське) господарство Куцарєва Ф.С. посилається на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю Виноробний завод Ударний рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2014р. по справі №916/4229/14.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.06.2020р. відкрито провадження у справі №916/1522/20, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду по суті на 09.07.2020р. о 11:00.

01.07.2020р. за вх.суду№16943/20 відповідач звернувся до суду з заявою про продовження строку для подання відзиву.

07.07.2020р. за вх.суду№17701/20 відповідач звернувся до суду з заявою про відкладення розгляду справи.

Суд, розглянувши заяву відповідача про продовження строку для подання відзиву, задовольнив її та продовжив відповідачу строк для подання відзиву до 31.07.2020р.

В судове засідання від 09.07.2020р. представники сторін не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.07.2020р. відкладено судове засідання на 11.08.2020р. о 11:00 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

31.07.2020р. за вх.суду№20339/20 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву.

31.07.2020р. за вх.суду№20343/20 відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності.

У зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 11.08.2020р., судове засідання 11.08.2020р. о 11:00 не відбулося.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 17.08.2020р. справу №916/1522/20 призначено до розгляду на 15.09.2020р. о 12:20 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

02.09.2020р. за вх.суду№23055/20 позивач надав до суду відповідь на відзив.

02.09.2020р. за вх.суду№23002/20 позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог в якій просить стягнути з відповідача 21705,58грн. 3% річних, 55382,52грн. інфляційних збитків.

14.09.2020р. за вх.суду№24327/20 відповідач надав до суду письмові пояснення.

14.09.2020р. за вх.суду№24318/20 відповідач надав до суду заперечення.

У зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 02.09.2020р., судове засідання 15.09.2020р. о 12:20 не відбулося.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 21.09.2020р. справу №916/1522/20 призначено до розгляду на 08.10.2020р. о 10:50 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

08.10.2020р. за вх.суду№26798/20 відповідач звернувся до суду з заявою про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні від 08.10.2020р. було оголошено перерву на 19.10.2020р. о 12:40, про що зазначено в протоколі судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.10.2020р. повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

У судовому засіданні від 19.10.2020р. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення по справі №916/1522/20.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Як вказує позивач, що в провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/4229/14 за позовом Селянського (фермерського) господарства Куцарєва Ф.С. до Товариства з обмеженою відповідальністю Виноробний завод УДАРНИЙ про стягнення заборгованості за договором купівлі - продажу винограду від 25.09.2013р. 15.12.2014р. у вказаній справі було винесено рішення, яким задоволено позовні вимоги та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виноробний завод УДАРНИЙ на користь Селянського (фермерського) господарства Куцарєва Ф.С. заборгованість за договором купівлі - продажу винограду від 25.09.2013р. у розмірі 248631,00грн та витрати по сплаті судового збору на суму 4972,62 грн. Вказане рішення суду набрало законної сили 30.12.2014р. та було видано наказ на його примусове виконання . Однак, вказане рішення суду відповідачем не виконувалось та не виконано і на момент подання даного позову, що підтверджується наявним виконавчим провадженням про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виноробний завод УДАРНИЙ на користь Селянського (фермерського) господарства Куцарєва Ф.С. Відтак у відповідача перед позивачем наявна заборгованість по сплаті коштів згідно рішення суду від 15.12.2014р. по справі №916/4229/14 у загальному розмірі 248631,00грн.

Позивач зазначає, що оскільки факт заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується рішенням суду та відповідач неправомірно користується належними позивачу коштами вбачається необхідність у зверненні до суду з метою стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за прострочення сплати боргу за рішенням суду. Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України. Згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань та підлягають стягненню з Відповідача разом з інфляційними втратами. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач стверджує, що враховуючи факт не виконання відповідачем зобов`язання з оплати коштів, вбачається цілком правомірним нарахування 3% річних та інфляційних збитків на існуючу суму боргу в розмірі 248631,00грн. за період з 27.05.2017р. по 27.05.2020р.

Під час розгляду справи позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог в якій просить 21705,58грн. 3% річних, 55382,52грн. інфляційних збитків посилаючись на те, що згідно відповіді Тарутинського РВ ДВС ПМУМЮ (м. Одеса) в ході примусового виконання рішення з відповідача на користь позивача було стягнуто: 17.02.2017р. 2691,97грн., 30.05.2017р. 0,19грн., отже на користь позивача було перераховано 2 692,16грн. Згідно відповіді приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Гамбаля О.Є. в ході примусового виконання рішення з відповідача на користь позивача всього було стягнуто: 09.11.2017р. 5000,16грн., 05.12.2017р. 363,64грн., 22.12.2017р. 363,64грн., 06.02.2018р. 363,64грн., а отже на користь позивача було перераховано 6091,08грн. Згідно відповіді приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського М.М. в ході примусового виконання рішення, станом на 11.08.2020р. з відповідача не було стягнуто жодних коштів. З викладеного вбачається, що за 5 років і 8 місяців з відповідача було стягнуто лише 8783,24грн. або 3,53 % від загальної суми боргу за неоплачений товар яка становить 248631,00грн. Згідно розрахунку заборгованості за прострочення виконання основного зобов`язання, який додається до даної заяви, з відповідача підлягає стягненню за порушення (невиконання) зобов`язання в межах трирічного строку позовної давності: інфляційні втрати у розмірі 55382,52грн. та 3% річних у розмірі 21705,59грн. Всього за порушення (невиконання) зобов`язання з відповідача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 77088,11грн.

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 55382,52грн. інфляційних втрат, 21705,59грн. 3% річних.

Відповідач проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що предметом позову в цій справі є стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, нарахованих за період з 27.05.2017р. по 27.05.2020р. за невиконання рішення суду, яким на користь позивача стягнуто з відповідача грошові кошти. За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Відповідача вказує, що традиційно підставами виникнення майнових зобов`язань називаються обставини, визначені законом як юридичні факти у складі яких вирізняють договір і правопорушення (делікт). Рішення суду за загальним правилом не може породжувати зобов`язання грошового характеру, тому що зобов`язання боржника завжди передує судовому рішенню. Судове рішення у цьому разі не виступає юридичним фактом, що породжує зобов`язання, а слугує підтвердженню факту певного правопорушення та визначає суму коштів, що становить зміст цього зобов`язання Суд, задовольняючи вимогу кредитора, тим самим визнає правомірними вимоги повивача та застосовує примус до стягнення шкоди. Тому судове рішення не породжує, а підтверджує підставу виникнення зобов`язання. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовано Законом України Про виконавче провадження . Таким чином оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

Щодо строків звернення з даним позовом до суду, відповідач вказує, що позивач звернувся до Тарутинського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області з виконавчим листом від 09.12.2015р. за наслідками звернення було відкрито виконавче провадження АСВП №49640593. Тобто рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2014р. по справі №916/4229/14 набрало законної сили 30.12.2014р., строк пред`явлення виконавчого листа за вказаним рішенням становив з 31.12.2014р. по 31.12.2015р. Виконавче провадження АСВП №49640593 завершено у зв`язку із неможливістю в повному обсязі боржником (відповідачем) виконати рішення суду на підставі п. 9 ч.1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999р. №606-ХІV.

Відповідач зазначає, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.10.2017р. позивачу видано дублікат наказу по справі №916/4229/14 від 30.12.2014р. Відповідно до якої наказ дійсний для пред`явлення у строк, передбачений ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. (у новій редакції, згідно Закону України від 04.11.2010р. за №2677-VІ). Тобто відповідно до виданого дублікату наказу №916/422944 від 30.12.2014р. строк його пред`явлення також становив один рік з моменту набрання рішенням законної сили. Господарський суд Одеської області в ухвалі від 18.10.2017р. по справі №916/4229/14 не розглядав питання про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа, отже наказ станом на сьогоднішній день є таким, що не підлягає виконанню. Позивач не надав суду докази на підтвердження того, що строки наданого ним виконавчого документу були продовжені та що такий документ досі підлягає виконанню. Як підставу стягнення за даним позовом позивач зазначає рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2014р. по справі №916/4229/14, строк виконання якого вже сплинув, отже й відсутні підстави для стягнення за статтею 625 ЦК України. Причини пропуску строку для подання виконавчого документа не можуть бути визнані поважними, а тривалість пасивної поведінки стягувача (позивача) щодо реалізації своїх прав на примусове виконання рішення суду не може бути виправданим.

Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В своїй відповіді на відзив відповідача позивач вказує, що відповідач не оспорює невиконання ним рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2014р. по справі №916/4229/14, що набрало законної сили та яким підтверджено наявність боргових зобов`язань Відповідача перед Позивачем. Однак, твердження відповідача про неможливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за користування коштами, що належні до сплати позивачу є безпідставними в силу положень ст. 526, 530, 599, 610, 625 ЦК України. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу.

Щодо помилковості тверджень відповідача про пропущений строку на звернення до суду позивач зазначає, що порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а оскільки відповідач не здійснив остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням, то і зобов`язання не припинилось. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Таким чином, помилковим є тезис відповідача про те, що зобов`язання є натуральним, оскільки перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не сплив та позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних збитків та 3% річних за три роки до моменту звернення до суду.

Щодо аргументів відповідача про сплив строку виконання рішення позивач вказує, що одним з наведеним відповідачем доводом, всупереч стягненню інфляційних збитків та 3% річних, є посилання на сплив строку пред`явлення наказу по справі №916/4229/14 від 30.12.2014р. Однак, виходячи зі змісту відзиву вбачається, що відповідачу достеменно відомо про наявність виконавчих проваджень, що відкриті на виконання вказаного наказу. Перебіг строку пред`явлення до виконання виконавчого документу за основною сумою заборгованості ніяким чином не впливає на право звернутись з позовом про стягнення за невиконання грошового зобов`язання, як це передбачає ст. 625 ЦК України.

Щодо аргументів відповідача про часткове погашення заборгованості позивач вказує, що позивачем було направлено адвокатські запити для отримання інформації щодо розподілу сум, що були стягнуті під час примусового виконання рішення з метою точного визначення розміру коштів, які були перераховані позивачу на погашення боргу. Згідно рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2014р. по справі №916/4229/14 відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача 248631,00грн. заборгованості за поставлений товар, 4972,62грн. витрат по сплаті судового збору. Згідно відповіді Тарутинського РВ ДВС ПМУМЮ (м. Одеса) в ході примусового виконання рішення з відповідача на користь позивача було стягнуто 2691,97грн. (17.02.2017р.) та 0,19грн. (30.05.2017р.), всього 2692,16грн. Згідно відповіді приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Гамбаля О.Є. в ході примусового виконання рішення з Відповідача на користь Позивача всього було стягнуто 5000,16грн. (09.11.2017р.), 363,64грн. (05.12.2017р.), 363,64грн. (22.12.2017р.),363,64грн. (06.02.2018р.), всього 6091,08грн. Згідно відповіді приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського М.М. в ході примусового виконання рішення, станом на 11.08.2020р. з відповідача не було стягнуто жодних коштів. З викладеного вбачається, що за п`ять років і вісім місяців з відповідача було стягнуто лише 8783,24грн. Одночасно з даною відповіддю на відзив позивачем подається до суду заява про зменшення розміру позовних вимог до якої додаються відповіді на адвокатські запити та розрахунок сум, що стягуються. Згідно вказаного розрахунку за прострочення виконання основного зобов`язання, з відповідача за порушення (невиконання) зобов`язання в межах трирічного строку позовної давності підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 55382,52грн. та 3% річних у розмірі 21705,59грн. Всього за порушення (невиконання) зобов`язання з відповідача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 77088,11грн.

У своїх поясненнях та запереченнях на відповідь на відзив відповідач посилається на ті самі підстави що і у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 15.12.2014р. Господарським судом Одеської області було прийнято рішення по справі №916/4229/14, яким задоволено позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства Куцарєва Ф.С. та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виноробний завод УДАРНИЙ на користь Селянського (фермерського) господарства Куцарєва Ф.С. заборгованість за договором купівлі - продажу винограду від 25.09.2013р. у розмірі 248631,00грн та витрати по сплаті судового збору на суму 4972,62 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили 30.12.2014р. та було видано наказ на його примусове виконання .

З матеріалів справи вбачається , що згідно відповіді Тарутинського РВ ДВС ПМУМЮ (м. Одеса) в ході примусового виконання рішення з відповідача на користь позивача було стягнуто 2691,97грн. (17.02.2017р.) та 0,19грн. (30.05.2017р.), всього 2692,16грн. Згідно відповіді приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Гамбаля О.Є. в ході примусового виконання рішення з Відповідача на користь Позивача всього було стягнуто 5000,16грн. (09.11.2017р.), 363,64грн. (05.12.2017р.), 363,64грн. (22.12.2017р.),363,64грн. (06.02.2018р.), всього 6091,08грн. Згідно відповіді приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Долинського М.М. в ході примусового виконання рішення, станом на 11.08.2020р. з відповідача не було стягнуто жодних коштів.

Доводи відповідача про те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) судом до уваги не приймаються виходячи з наступного.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадових чи службових осіб та громадян.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.05.2018р. по справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.03.2016р. у справі №6-2491цс15, за яким дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду вказав, що положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Верховний Суд зробив висновок, що норма ст. 625 Цивільного кодексу України, не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018р. у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 р. у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 р. у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 р. у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Судом встановлено, що станом на день подання позову до суду рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2014р. по справі №916/4229/14 Товариством з обмеженою відповідальністю Виноробний завод УДАРНИЙ не виконано у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних обґрунтовані.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат у сумі 55382,52грн. за період з 27.05.2017р. по 27.05.2020р., вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні витрати у сумі 55382,52грн.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 21705,59грн. 27.05.2017р. по 27.05.2020р. вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у сумі 21705,59грн.

Під час розгляду справи відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності.

В обґрунтування своєї заяви відповідач посилається на те, що позивач звернувся до Тарутинського РВ ДВС ГТУЮ в Одеській області з виконавчим листом від 09.12.2015р. за наслідками звернення було відкрито виконавче провадження АСВП №49640593. Тобто рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2014р. по справі №916/4229/14 набрало законної сили 30.12.2014р., строк пред`явлення виконавчого листа за вказаним рішенням становив з 31.12.2014р. по 31.12.2015р. Виконавче провадження АСВП №49640593 завершено у зв`язку із неможливістю в повному обсязі боржником (відповідачем) виконати рішення суду на підставі п. 9 ч.1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999р. №606-ХІV.

Відповідач зазначає, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.10.2017р. позивачу видано дублікат наказу по справі №916/4229/14 від 30.12.2014р. Відповідно до якої наказ дійсний для пред`явлення у строк, передбачений ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. (у новій редакції, згідно Закону України від 04.11.2010р. за №2677-VІ). Тобто відповідно до виданого дублікату наказу №916/422944 від 30.12.2014р. строк його пред`явлення також становив один рік з моменту набрання рішенням законної сили. Господарський суд Одеської області в ухвалі від 18.10.2017р. по справі №916/4229/14 не розглядав питання про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа, отже наказ станом на сьогоднішній день є таким, що не підлягає виконанню. Позивач не надав суду докази на підтвердження того, що строки наданого ним виконавчого документу були продовжені та що такий документ досі підлягає виконанню. Як підставу стягнення за даним позовом позивач зазначає рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2014р. по справі №916/4229/14, строк виконання якого вже сплинув, отже й відсутні підстави для стягнення за статтею 625 ЦК України. Причини пропуску строку для подання виконавчого документа не можуть бути визнані поважними, а тривалість пасивної поведінки стягувача (позивача) щодо реалізації своїх прав на примусове виконання рішення суду не може бути виправданим.

Враховуючи викладене, відповідач просить задовольнити заяву та застосувати строк позовної давності.

Позивач проти заяви заперечує посилаючись на те, що порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а оскільки відповідач не здійснив остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням, то і зобов`язання не припинилось. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Суд, розглянувши заяву відповідача про застосування строків позовної давності зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ст.ст. 256, 261 Цивільного кодексу України, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

У постанові Верховного Суду (у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018р. у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.

Враховуючи, що рішення Господарського суду Одеської області від 15.12.2014р. по справі №916/4229/14 Товариством з обмеженою відповідальністю Виноробний завод УДАРНИЙ станом на день подання позову не виконано, а позивачем заявлений період нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 27.05.2017р. по 27.05.2020р. тобто в межах останніх трьох років , заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства Куцарєва Ф.С. до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виноробний завод Ударний про стягнення 55382,52грн . інфляційних втрат та 21705,59грн. 3% річних обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2102,00грн. покласти на відповідача відповідно до ст.. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, ст.ст. 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Селянського (фермерського) господарства Куцарєва Ф.С. до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виноробний завод Ударний про стягнення 55382,52грн . інфляційних втрат та 21705,58грн. 3% річних - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виноробний завод Ударний (68500, Одеська область, Тарутинський район, смт. Тарутине, вул. Квіткова, 47, код ЄДРПОУ 33840296) на користь Селянського (фермерського) господарства Куцарєва Ф .С. (68430, Одеська область, Арцизький район, с. Нова Іванівка, вул. Радянської Армії, 33, код ЄДРПОУ 22493291) 55382,52грн . інфляційних втрат, 21705,58грн. 3% річних, 2102,00грн. судового збору.

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

Повне рішення складено 26 жовтня 2020 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.В. Степанова