Рішення

від 15.10.2020 по справі 443/362/19

ЖИДАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №443/362/19

Провадження №2/443/697/20

РІШЕННЯ

іменем України

(ЗАОЧНЕ)

15 жовтня 2020 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Равлінка Р.Г.,

за участю секретаря Рибакової І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жидачеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної організації Комбінат Троянда Державного агентства резерву України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв"язку із невиконанням рішення про поновлення на роботі, -

за участю:

позивачки: ОСОБА_1

представника позивачки: ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної організації Комбінат Троянда (далі - ДО Комбінат Троянда ) в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить, визнати протиправною бездіяльність ДО Комбінат Троянда щодо невиконання рішення суду про поновлення позивачки на роботі та невиплаті заробітної плати; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в зв`язку із невиконанням рішення суду про поновлення на роботі за період з 26.07.2018 по 31.08.2020 в розмірі 150 729,064 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 покликається на те, що рішенням Жидачівського районного суду від 26.07.2018 у справі №443/636/18, залишеним без змін Львівським апеляційним судом скасовано наказ Державної організації Комбінат Троянда Державного агентства резерву України № 38-к від 20 березня 2018 року Про звільнення , яким її звільнено, з 29 березня 2018 року, з посади начальника дільниці Державної організації Комбінат Троянда Державного агентства резерву України; її поновлено на посаді начальника дільниці Державної організації Комбінат Троянда Державного агентства резерву України з 30 березня 2018 року; стягнуто з Державної організації Комбінат Троянда Державного агентства резерву України (ЄДРПОУ 14373294) на її користь, середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 30 березня 2018 року по 26 липня 2018 року, в розмірі 15913 /п`ятнадцять тисяч дев`ятсот тринадцять/ гривень 76 копійок, з яких підлягають до стягнення податок на доходи фізичних осіб та обов`язкові платежі, проте станом на дату звернення до суду вказане рішення не виконано. Зважаючи на ці обставини, позивачка просить визнати протиправною таку бездіяльність та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до зазначеного в позовній заяві розрахунку, відтак просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 02.04.2019 провадження у справі відкрито.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 21.08.2020 автоматизованою системою документообігу суду для розгляду цієї справи визначено суддю Равлінка Р.Г. для цього судового провадження.

Ухвалою від 27.08.2020 справу прийнято до розгляду та призначено до судового засідання на 10.09.2020.

В судове засідання відповідач не з`явився, представник відповідача адвокат Ощипок В.С. подав заяву про відкладення розглядом справи, додатково зазначив вільні дати 23.09.2020, 02.10.2020, 13,19,20,21 жовтня 2020.

В судове засідання 13.10.2020 відповідач не з`явився, представник відповідача Мисак Р.Б. подав клопотання про зупинення провадження в справі.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав зазначених у наданому до суду позові, просили їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечили.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений був належним чином, про що свідчить клопотання про зупинення провадження в справі від 12.10.2020 року /а.с. 112/, клопотань про відкладення розглядом справи до суду не надходило.

Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представника, розглянувши матеріали справи, дав оцінку зібраним доказам, вважає, що неявка відповідача не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і позов слід задовольнити частково, ухваливши заочне рішення, що відповідає положенням статті 280 ЦПК.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків позивачки в межах заявлених нею вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Жидачівського районного суду від 26.07.2018 у справі №443/636/18, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду та постановою Верховного суду від 15.04.2019, скасовано наказ Державної організації Комбінат Троянда Державного агентства резерву України, Про звільнення №38-к від 20 березня 2018 року, яким позивачку ОСОБА_1 звільнено, з 29 березня 2018 року, з посади начальника дільниці Державної організації Комбінат Троянда Державного агентства резерву України; поновлено позивачку ОСОБА_1 на посаді начальника дільниці Державної організації Комбінат Троянда Державного агентства резерву України з 30 березня 2018 року; стягнуто з Державної організації Комбінат Троянда Державного агентства резерву України (ЄДРПОУ 14373294) на користь позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 30 березня 2018 року по 26 липня 2018 року, в розмірі 15913 /п`ятнадцять тисяч дев`ятсот тринадцять/ гривень 76 копійок, з яких підлягають до стягнення податок на доходи фізичних осіб та обов`язкові платежі.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 31.10.2018 ВП № 57567268 Жидачівським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Жидачівський РВДВС ГТУЮ у Львівській області) відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 26.07.2018 №2/443/753/18 /а.с.13/.

Постановами державного виконавця Жидачівський РВДВС ГТУЮ у Львівській області від 08.11.2018 та 14.11.2018 в рамках виконавчого провадження №57567268 за невиконання рішення суду накладено штраф на ДО Комбінат Троянда /а.с. 14 та 37 відповідно/.

Проте станом на дату розгляду справи рішення суду в частині поновлення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу не виконано.

Відповідно до вимог ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (пункт 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів ).

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Отже, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття затримка як зволікання , затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Такий правовий висновок сформульований у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15 та Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі 569/10189/16-ц, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі несвоєчасного виконання роботодавцем рішення суду про поновлення працівника на роботі, такий працівник має право на виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, що утворилася через затримку виконання судового рішення про його поновлення на роботі.

Так, у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (з наступними змінами), при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100), застосовується у випадках інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (п.л) п.1 Розділу 1.

Відповідно до абзацу 3 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

За змістом п. 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку № 100).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку № 100)

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Такий правовий висновок наведений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 523/18850/14-ц.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, в разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Такий правовий висновок наведений в постанові Верховного суду № 395/653/17 провадження № 61-7411св18 від 18.04.2019.

Суд вважає необхідним зазначити, що законодавець пов`язує виконання рішення саме з виданням наказу про поновлення на роботі, внесення записів до трудової книжки є належним виконанням такого наказу, та відповідно Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників встановлено строки для внесення таких записів.

Зважаючи на те, що станом на дату розгляду справи наказ про поновлення на роботі так і не видано, а отже і відсутній запис у трудовій книжці, сума виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна бути розрахована за період з 27.07.2018 по 31.08.2020 в межах позовних вимог.

Стосовно вимог позивача щодо нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням коригуючого коефіцієнту та розміру середньоденного заробітку з якого необхідно виходити при розрахунку, суд приходить до наступних висновків.

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 26.07.2018 року у цивільній справі № 443/363/18 за позовом ОСОБА_1 до ДО Комбінат Троянда Державного агентства резерву України про скасування наказу ДО Комбінат Троянда Про звільнення №38-к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке набрало законної сили. Встановлено, середньоденний заробіток позивача складає 201,44 грн., виходячи з загальної суми доходу позивача за два місяця, що передують звільненню, в розмірі 8 259,15 грн.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, при розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, суд виходить із середньоденної заробітної плати у розмірі 201,44 грн.

У пункті 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У постанові Верховного суду від 22.05.2019 у справі №572/2429/15ц суд висловив такий висновок про застосування норм права.

Тлумачення частини другої статті 235 КЗпП, пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. При цьому, якщо за період від часу звільнення працівника до часу поновлення його на роботі підприємство здійснювало підвищення розміру тарифних ставок і посадових окладів, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу заробітна плата працівника підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних

Міністерство соціальної політики України листом від 22.03.2019 № 383/0/206-19 роз`яснило, що коефіцієнт підвищення, на який необхідно провести коригування виплат, визначається шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку), який працівник мав до підвищення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд доходить висновку, що при визначенні розміру заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу, слід керуватись пунктами 2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році як база нарахування окладу становить 1762, 00 грн. Розраховуючи оклад позивачки в 2018 році за коефіцієнтом 2.12 становитиме 3735,44 грн. (1762,00х2,12)

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2019 році як база нарахування окладу становить 1921,00 грн. Розраховуючи оклад позивачки в 2019 році за коефіцієнтом 2.12 становитиме 4 072, 52 грн. (1921,00х2,12).

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2020 році як база нарахування окладу становить 2102,00 грн. Розраховуючи оклад позивачки в 2020 році за коефіцієнтом 2.12 становитиме 4456,24 грн. (2102,00х2,12).

Таким чином, коригуючий коефіцієнт становитиме за 1,19 (4456,24/3735,44).

В пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

При визначені розрахунку належних до стягнення сум за встановлений період суд виходить з наступного.

За період з 27.07.2018 року по 31.08.20208 року тривалість вимушеного прогулу становить: липень 2018 року - 3 робочих дні; серпень 2018 року - 22 робочі дні; вересень 2018 - 20 робочих днів, жовтень 2018 року - 22 робочі дні, листопад 2018 року - 22 робочі дні; грудень 2018 - 20 робочих днів - 26 128,78 грн. (109 днів х 201,44х1,19)

січень 2019 року - 21 робочий день; лютий 2019 року - 20 робочих днів, березень 2019 року - 20 робочих днів; квітень 2019 - 20 робочих днів; травень 2019 року - 22 робочі дні, червень 2019 року - 18 робочих днів; липень 2019 року- 23 робочі дні; серпень 2019 року - 21 робочих днів; вересень 2019 року - 21 робочий день; жовтень 2019 року - 22 робочі дні, листопад 2019 року - 21 робочих днів; грудень 2019 - 21 робочих днів, (250 днів х 201,44 х 1,19) 59 928,40 грн.

січень 2020 року - 21 робочий день; лютий 2020 року - 20 робочих днів, березень 2020 року - 21 робочих днів; квітень 2020 - 21 робочих днів; травень 2020 року - 19 робочі дні, червень 2020 року - 20 робочих днів; липень 2020 року- 23 робочі дні; серпень 2020 року - 20 робочих днів - 39 552,74 грн. (165 днів х 201,44 х 1,19)

усього 524 робочі дні.

Таким чином, стягненню з ДО Комбінат Троянда на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.07.2018 по 31.08.2020 включно у розмірі 125 609,93 грн.

Зазначена сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Щодо врахування інфляції при розрахунку заборгованості за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з вимогами п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. за №1078( далі Порядок), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер, тощо.

Відповідно до вимог п. 3 даного Порядку, до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема: виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

В силу вимог п.2 Положення про порядок компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. за №1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток.

Поняття "заробітна плата" та "середній заробіток за час вимушеного прогулу" не є тотожними.

В силу вимог ст. 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначена у ст. 2 даного Закону.

З аналізу вищенаведених вимог Закону вбачається, що середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, не є заробітною платою, тобто оплатою її праці, та не є виплатою, яка була їй нарахована, але не сплачена, а тому індексації не підлягає.

Виплата позивачці середнього заробітку з урахуванням індексації суперечить чинному порядку проведення вказаних виплат, оскільки така проводиться тільки із виплат, які законодавчо визначені, як об`єкти виплат, що підлягають індексації.

Крім того, виплати, які підлягають індексації, повинні носити, зокрема, постійний характер, що в даному випадку відсутнє.

Виплата середнього заробітку позивачу за рішенням суду є юридичним фактом, що носить разовий характер.

Отже, позовні вимоги про стягнення індексації середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.07.2018 по 31.08.2020 до задоволення не підлягають .

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність ДО Комбінат Троянда щодо невиконання рішення суду про поновлення позивачки на роботі та невиплаті заробітної плати суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до змісту ст. ст.11,15 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Обставини, які були встановлені судом під час розгляду спору давали підстави та зобов`язували відповідача у відповідності до вимог ст. 129-1 Конституції України, ст. ст.235, 236 КЗпП України негайно в обов`язковому порядку виконати рішення суду.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його проголошення у судовому засіданні.

Обов`язковість рішення суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ч. 5ст. 124 Конституції України).

Отже, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень за змістом ст.14,367 ЦПК України( які були чинні на час виниклих правовідносин), судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34постанови від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися та коли саме за ним відкрито виконавче провадження.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч. 2 ст. 18 ЦПК України).

Статтею 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різницю в заробітку за час затримки.

За змістом норм статті 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

У випадку невиконання цього обов`язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України Про виконавче провадження .

Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється на підставі виконавчого документа.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття затримка ( зволікання , тяганина ) за змістом норм статті 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника нароботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом України при розгляді справи № 6-435цс15 у постанові від 01 липня 2015 року, що враховується судом у відповідності до вимог ст.. ч.4 ст. 263 ЦПК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, в частині позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність ДО Комбінат Троянда щодо невиконання рішення суду про поновлення, а тому в задоволенні позовної вимоги в цій частині слід відмовити.

Крім того, згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача у дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 256,10 грн.

Керуючись ст. 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державної організації Комбінат Троянда Державного агентства резерву України (ЄДРПОУ 14373294) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в зв`язку з невиконанням рішення про поновлення на роботі за період з 27.07.2018 по 31.08.2020 включно у розмірі 125 609 (сто двадцять п`ять тисяч шістсот дев`ять) грн. 93 коп. (з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі не утримані).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державної організації Комбінат Троянда Державного агентства резерву України (ЄДРПОУ 14373294) на користь держави судовий збір у розмірі 1 256 (одна тисяча двісті п`ядесят шіть) грн. 10 коп.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Повний текст виготовлено 23.10.2020.

Суддя Р.Г. Равлінко