Постанова

від 01.10.2020 по справі 910/18289/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18289/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Довбні А.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 01.10.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 (повний текст складено 28.05.2020)

у справі № 910/18289/19 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Центросталь"

про визнання недійсним договору поруки

В судовому засіданні 01.10.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № Ц13637И/П від 16.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позов обґрунтований тим, що оспорюваний договір поруки № Ц13637И/П від 16.11.2016 укладений під впливом введення в оману.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у справі №910/18289/19 в позові відмовлено.

Рішення суду мотивоване недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами наявності передбачених ст. 230 ЦК України підстав для визнання недійсним спірного договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач 15.07.2020 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального права та неправильною оцінкою доказів.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі:

- судом не надано жодної оцінки тій обставині, що у відповідача на момент укладання договору поруки були відсутні договори, які підтверджують існування забезпечення кредитних договорів;

- судом не надано оцінки тій обставині, що відповідач не заперечує те, що кредитні договори є незабезпеченими, а відсутність у відзиві відповідача доказів існування договорів, які забезпечують кредитні договори, підтверджує те, що їх не існувало;

- судом не враховано, що відсутність забезпечення кредитних договорів є істотною обставиною, яка могла вплинути на рішення позивача про укладання договору поруки, який укладений під впливом обману.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача спростовує доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зазначає про недоведеність позивачем підстав для визнання договору поруки недійсним.

Вказує, що апелянт помилково стверджує про мету укладання кредитного договору, вважаючи його наслідком необґрунтованості укладання договору поруки, в той час як всі наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що отримання кредиту відбулось для фінансування поточної діяльності ТОВ "Айлант Сервіс", а укладання оскаржуваного договору поруки відбулось не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення сторін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 поновлено позивачу строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 01.10.2020.

Явка представників сторін

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 01.10.2020 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 01.10.2020 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 01.10.2020 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника третьої особи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначає, що 16.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" та Акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк" укладений кредитний договір № 4А16119Г, згідно якого позивач отримав кредит в сумі 2 950 000 000,00 грн., згодом між сторонами в забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Центросталь" (боржник) було укладено договір поруки.

Зазначає, що дії позивача з отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю Банку ініційованого НБУ. Така діяльність позивача (укладення кредитного договору та договору поруки) була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них.

Позивач вказує, що ним як поручителем виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами. Проте, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржника, не виконано. Позивач намагався в судовому порядку отримати відповідні документи від Банку, проте судом у справах № 910/8151/18, №910/22749/17, № 910/10022/18, № 910/10024/18 встановлено, що Банк не зобов`язаний передавати такі документи позивачу. Банком ні в порядку, встановленим договором поруки, ні в судовому порядку документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань боржника перед Банком, не передано.

За твердженням позивача, така поведінка свідчить про відсутність намірів Банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки як і в момент його укладення, так і протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що в прохальній частині позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" просить суд визнати недійсним договір поруки № Ц13637И/П від 16.11.2016, в тексті позовної заяви позивач посилається на договір поруки № 4А13453И/П. При цьому в матеріалах справи відсутній договір поруки №Ц13637И/П, натомість наявний договір поруки № 4Ц13637И/П, укладений в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами №№ 4Ц13637И, 4Ц14196И, 4Ц14402И, а не в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 4А16119Г.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним.

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним спірного Договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

Так, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" при укладенні Договору поруки повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності, або що представники Банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами).

Позивачем також не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки спірного Договору поруки, які насправді наступити не можуть.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу (рішення) № 14/11/2016 від 14.11.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Айлант Сервіс", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" з лімітом 2 950 000 000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 15.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 15.11.2016, що були надані ТОВ "Айлант Сервіс" на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4А16119Г, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності підприємства.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями ст. 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до ч. 3 ст. 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4А16119Г від 16.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 ЦК України.

Отже, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, позивачем не доведено наявності трьох складових для визнання спірного Договору поруки недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, а саме: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та наявність обману, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" у даній справі.

Крім того, в обґрунтування підстав позову щодо введення в оману, апелянт посилається на ненадання банком документів, які б дали змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників перед банком.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути приміщена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Чинним законодавством не передбачено передачі кредитором поручителю оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, оскільки з огляду на ч. 3 ст. 553, ч. 3 ст. 556 ЦК України поручителями можуть бути кілька осіб, і до кожної з них, хто виконав зобов`язання, забезпечено порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Апелянтом не наведено норм чинного законодавства із яких виникає обов`язок банку надати оригінали документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, відповідно твердження про введення його в оману у зв`язку з ненаданням таких документів є помилковими.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки судом першої інстанції було належним чином оцінено всі аргументи учасників справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у справі №910/18289/19.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлант Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у справі №910/18289/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 у справі №910/18289/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18289/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 26.10.2020.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська