Постанова

від 20.10.2020 по справі 918/484/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року Справа № 918/484/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Мельник О.В. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Новосельська О.В. ,

представники учасників справи:

прокурор- Шептіліс О.І.;

позивач- не з`явився;

відповідач- не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача-Приватного під-приємства фірми Деражне-Ліс на рішення господарського суду Рівненської області від 22.11. 2018, повний текст якого складено 23.11.2018, у справі №918/484/18 (суддя Бережнюк В.В.)

за позовом Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави, в особі -

Деражненської сільської ради с.Деражне Костопільського р-ну Рівненської обл.

до Приватного підприємства фірма Деражне-Ліс

с.Деражне Костопільського р-ну Рівненської обл.

про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки,-

У липні 2018 року заступник керівника Здолбунівської місцевої прокуратури (надалі в тексті - Прокурор) в інтересах держави в особі Деражненської сільської ради (надалі в тексті - Сільська рада) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом про розірвання договору оренди землі від 23.01.2008, укладеного Деражненською сільською радою та Приватним підприємством фірмою Деражне-Ліс (надалі в тексті - Підприємство) та про зобов`язання повер-нути земельну ділянку площею 0,2933 га, розташовану в с.Деражне по вул.Шевченка на території Деражненської сільської ради. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач систематично не сплачує орендну плату за землю за договором від 23.01.2008, що є порушенням істотних умов, тому договір підлягає розірванню в судовому порядку, а земельна ділянка поверненню власникові. (т.1, арк.справи 1-9).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 22.11.2018 у справі №918/44/18 позов задоволено. Місцевий господарський суд виходив із того, що орендна плата за землю за договором від 23.01.2008 вносилася відповідачем із порушенням строків, обумовлених ним, у цьому випадку несплата носила систематичний характер, тому наявні підстави для задоволення позову про розір-вання спірного договору у судовому порядку та повернення орендованої земельної ділянки.(т.1, арк.справи 94-97).

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Відповідач подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівнен-ської області від 22.11.2018 у даній справі та залишити позов прокурора без розгляду.(т.1, арк. справи 114-122).

Обґрунтовуючи скаргу Відповідач зазначає, що господарський суд першої інстанції непов-но з`ясував всі обставини справи, ухваливши рішення з порушенням норм матеріального та проце-суального права. На думку Скаржника, судом безпідставно не взято до уваги, що Прокурор не є стороною договору, а тому не наділений правом щодо ініціювання питання про зміну умов до-говору чи його розірвання. Прокурором не зазначено обставин, які б свідчили про неналежне здій-нення уповноваженими органами відповідних повноважень, а відповідно, і про необґрунтованість наявності підстав для здійснення представництва. Крім того, Позивач, в особі якого в інтересах держави з позовом до суду звернувся заступник прокурора, має підстави і можливість самостійно захищати свої права за договором оренди земельної ділянки і прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту самим позивачем, а тому при звернені до суду з даним позовом заступник прокурора не мав процесуальної дієздатності. Апелянт зазначає, що у даній справі Прокурор фак-тично звернувся із позовом на захист прав та інтересів Деражненської сільської ради, яка є сторо-ною договору оренди землі від 23 січня 2008 року і наділена повноваженнями щодо розпоряд-ження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною проце-суальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 рішення господарського суду Рівненської області від 22.11.2018 у справі №918/484/18 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат. Відмовляючи у задо-воленні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокурор, звертаючись до суду із позовом в інтересах держави в особі Деражненської сільської ради, не обґрунтував наявності під-став для здійснення такого представництва; позивач не позбавлений можливості для самостійного захисту прав за спірним договором оренди землі.(т.1, арк.справи 180-187).

Проте постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.08.2020 скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2019, а спра-ву передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.(т.2, арк.справи 139-148).

Верховний Суд, скасовуючи постанову у справі, зауважив, що ухвалюючи її суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що Деражненська сільська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, однак, суд дійшов висновку про те, що Прокурор не обґрунтував наявності визначених законодавством підстав для здійснення представ-ництва інтересів держави в суді, зокрема не довів, що сільська рада, зазначена як позивач, нена-лежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави, у зв`язку з чим відмо-вив у позові. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обста-вин. Деражненська сільська рада, надаючи відповідь прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави не висловила та про наміри самостійно звернутися з позовом не заявила. Такі дії оцінені прокурором як бездіяльність. З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції про ненаведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представ-ництва інтересів держави в суді є помилковим. Разом із тим, як уже зазначалося, суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував і відмовив у позові саме через непідтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, проте суд, при цьому, не врахував, що наслідком є залишення позову без розгляду (закінчення розгляду справи без прийняття рішення по суті) та не звернув уваги на те, що відмова у позові, поданому прокурором за навності компетентного органу, через те, що прокурор не підтвердив підстав для представництва, означатиме неможливість повторного звернення як прокурора, так і самого органу як позивача в інтересах держави.

Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 відкрито провадження за апеляційною скаргою Відповідача.(т.2, арк.справи 151).

У судовому засіданні апеляційної інстанції 20.10.2020 Прокурор заперечив проти скарги Відповідача та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Зауважив, що на виконання вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру звертався до Деражненської сільської ради, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи не забезпечили явку своїх представників у призначене на 20.10.2020 судове засідання, однак у день судового засідання Відповідач подав через канцелярію суду кло-потання про відкладення розгляду справи у зв`язку із вирішенням питання про викуп земельної ділянки та реєстрацією права власності у жовтні 2020 року на нерухоме майно, яке на ній розта-шоване.(арк.справи 155).

У судовому засіданні 20.10.2020 колегія суддів відхилила клопотання про відкладення з огляду на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу в судове засі-дання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підс-тавою для відкладення. Крім того, явка сторін обов`язковою не визнавалась, а матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті. При цьому, апеляційне провадження порушено саме за скаргою Відповідача. Суд також зауважує, що Скаржник будучи юридичною особою не обмеже-ний колом представників.

Оскільки, у заяві від 20.10.2020 апелянт не просив долучити до матеріалів справи додані документи, не зазначив причини, за якої не подавав їх суду першої інстанції під час вирішення спору - подані заява і документи апеляційний суд залишив без розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши Прокурора, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріаль-ного та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Деражненська сільська рада-орендодавець та Приватне підприємство фірма Ларко -орендар уклали 23.01.2008 договір оренди землі від (надалі в тексті - Договір) відповідно п.1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користу-вання земельну ділянку не сільськогосподарського призначення - землі запасу промисловості, яка знаходиться в межах Деражненської сільської ради в селі Деражне по вулиці Шевченка Костопіль-ського району Рівненської області.(т.1, арк.справи 17-19).

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2933 га, на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна.(пункти 2, 3 Договору).

Відповідно до пункту 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 71 150 грн. 90 коп.

Договір укладено на 25 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 Договору).

Згідно з пунктом 9 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у роз-мірі 7% від нормативної грошової оцінки землі, що складає 4 980 грн. 56 коп. згідно рішення Деражненської сільської ради від 19.12.2007 №157. Орендна плата вноситься щомісячно, протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на р/р 33213812700227 код 13050200 ЗКПО 22586578 МФО 83301.(п.11 Договору).

Дія договору, згідно п.37 Договору, припиняється у разі: закінчення строку на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або промислового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхід-ності в порядку, встановленому законом,

Згідно з пунктом 38 дія Договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною зго-дою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендова-ної земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визна-чених законом.

Договір підписаний уповноваженими представниками та скріплений відтисками печаток сторін, крім того зареєстрований у Рівненській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при комітеті України по земельних ресурсах , про що у Держав-ному реєстрі земель вчинено запис від 30.01.2008.(т.1, арк.справи 18-зворот).

На підставі Договору орендодавець передав а орендар прийняв земельну ділянку, про що складено акт приймання-передачі.(т.1, арк.справи 20).

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2012 Відповідача перейменовано з Приватного під-приємства фірма Ларко на Приватне підприємство фірма Деражне-Ліс .(т.1. арк.справи 29).

Матеріали справи не містять доказів належного виконання Відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати, що стверджується інформацією Головного управління ДФС у Рівнен-ській області від 03.07.2018, що станом на 21.06.2018 за ППФ Деражне-Ліс обліковується забор-гованість по орендній платі в сумі 56 218 грн. 76 коп. Крім того, податковою інспекцією вживалися заходи з метою погашення наявного податкового боргу у Відповідача, зокрема 27.06.2018 ГУ ДФС у Рівненській області подано до Рівненського окружного адміністративного суду позовну заяву про стягнення податкового боргу з ППФ Деражне-Ліс з орендної плати за землю у розмірі 56 218 грн. 76 коп.(т.1, арк.справи 25).

За час провадження в суді першої інстанції Відповідач сплатив 34 000 грн. орендної плати, про що свідчать квитанції від 07.08.2018 на суму 15 000 грн. та від 10.08.2018 на суму 19 000 грн.(т.1, арк.справи 61, 62).

Вважаючи, що систематичною несплатою оренди за договором ППФ Деражне-Ліс пору-шує права Держави в особі Деражненської сільської ради, Прокурор звернувся до останньої із за-питом від 14.06.2018 №35/4-770, у відповідь на який Сільська рада листом від 22.06.2018 повідо-мила, що рішення про примусове стягнення боргу чи розірвання договору оренди шляхом пред' -явлення позову не приймалось у звязку із відсутністю коштів для сплати судового збору та оплати юридичних послуг.(т.1, арк.справи 49).

Враховуючи бездіяльність Сільської ради у питанні звернення до суду за захистом свого порушеного права, Прокурор виявив намір звернутись до суду і на виконання вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру - надіслав 12.07.2018 повідомлення про звернення із позовом до суду.(т.1, арк.справи 31).

Під час провадження в суді першої інстанції Сільська рада підтримала поданий Прокурором позов.(т.1, арк.справи 64).

Як зазначалося вище, рішенням від 22.11.2018 господарський суд Рівненської області задо-волив позов Прокурора.(т.1, арк.справи 94-97).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга Відповідача безпідставна і не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодав-ства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Аналогічно врегульовано підстави виникнення господарського зобов`язання у ст.173 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України).

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України), визначе-но, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.(ст.321 ЦК України).

Колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до ст.328 ЦК України, право власності на-бувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважа-ється набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Предметом даного спору є розірвання договору та повернення земельної ділянки.

Відповідно до ст.ст. 626, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укла-деним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зазначені норми кореспондуються з приписами ст.180 ГК України.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обо-роту, вимог розумності та справедливості.(ст.627 ЦК України). Зміст договору згідно ч.1 ст.628 ЦК України становлять (пункти), визначенні на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суб`єктами права власності на землю, згідно зі ст.80 Земельного кодексу України (надалі в тексті - ЗК України), є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України, набуття права власності та права користування земель-ними ділянками із земель державної або комунальної власності відбувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.(ст.83 ЗК України).

Сільські, селищні, міські ради, в силу приписів ч.1 ст.122 ЗК України - передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Аналогічно врегульовано повноваження рад щодо передачі земельної ділянки в оренду ч.2 ст.4 Закону України Про оренду землі .

Згідно з ч.1 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у дер-жавній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконав-чої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Підставами виникнення, зміни та припинення земельних відносин є юридичні факти - юри-дично значимі обставини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До таких обставин відносяться: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов`язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов`язки; набуття земельних прав та обов`язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юри-дичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов`язує виникнення, зміну і припинен-ня земельних відносин. Зазначене кореспондується зі статтею 11 ЦК України.

Орендна плата за землю, згідно частин 1, 2, 3 ст.21 Закону України Про оренду землі - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з догово-ром оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки держав-ної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата) (підп.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. (підп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України).

Пунктом д статті 141 ЗК України встановлено, що підставою припинення права корис-тування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до статті 24 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимага-ти від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Приписами частини 1 статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на ви-могу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Із зазначених мотивів, апеляційний суд вважає правомірним висновок суду першої інстан-ції, що систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систе-матичне порушення договору оренди земельної ділянки є обставиною, яка може бути підставою для розірвання такого договору.

При цьому, з огляду на систематичну несплату Відповідачем орендних платежів по декілька місяців поспіль, що є істотним порушенням умов Договору оренди землі та є підставою для його розірвання за рішенням суду за вимогою орендодавця, а в даному випадку Прокурора.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги .

Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги зводяться лише щодо відсутності у Прокурора процесуальної дієздатності для представництва інтересів держави у даній справі.

Переглядаючи рішення в межах доводів апеляційної скарги та з урахуванням вказівок Вер-ховного Суду, викладених в постанові у даній справі від 25.08.2020 - колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку з позовом в інтересах держави в особі Сільської ради звернувся Прокурор та вказавшина бездіяльність позивача, зазначив про порушення інтересів держави, що зумовлює необ-хідність відновлення законності шляхом розірвання договору оренди та повернення земельної ді-лянки.

Переглядаючи оскаржуване рішення, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до ч.ч.3-5 ст.53 ГПК України - у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позов-ною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за ново-виявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені зако-ном підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійнювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держа-ви в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - зазна-чений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Переглядаючи рішенням в межах апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що за зміс-том ч.2 ст.2 ЦК України - одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи держав-ної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131 1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені зако-ном.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь про-курора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03. 2005, заява 61517/00, пункт 27). Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ зазначає, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених кате-горій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003р. №1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важ-ливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою пересліду-вання осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провад-ження, зміст п.3 ч.1 ст.131 1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва проку-рором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад право-суддя.(пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції закону ста-ном на час подання позову до суду, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядуван-ня чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноважен-ня, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво про-куратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конститу-ційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських това-риств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтере-си не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його зас-тупник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути пред-метом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У даній справі Прокурор обґрунтував наявність інтересів держави , які на його думку полягають в порушенні законності у сфері земельних відносин.

Водночас Конституція України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Колегія суддів зауважує, що за наслідками розгляду справи №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 вирішила виключну правову проблема щодо таких питань: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов`язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж дос-татньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси дер-жави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повнова-ження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компе-тентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому стат-тею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів дер-жави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, че-рез закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтере-сів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компе-тентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отри-мання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскар-ження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва проку-рором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах дер-жави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що нездійснення захисту - виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином - виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність - захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Як вбачається з матеріалів справи, Прокурор підставою для представництва інтересів держави в особі Сільської ради вказав нездійснення органом місцевого самоврядування своїх повноважень щодо повернення земельної ділянки, а також порушення ППФ Деражне-Ліс зобо-в`язань щодо своєчасного та повного внесення орендних платежів за договором від 23.01.2008, у зв`язку з чим на момент звернення з позовом за існувала заборгованість з орендної плати.

Як свідчать матеріали справи, відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції установив відповідність поданої Прокурором позовної заяви вимогам статті 162 ГПК України. Будь-яких недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування Прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора як з цих, так і з інших підстав без руху не залишив. Натомість за результатами розгляду справи по суті суд 22.11.2018 ухвалив рішення про задоволення позову. Суд першої інстанції установив, що Прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва, тобто виконав вимогу частини 5 статті 162 ГПК України.

При цьому, на виконання частин 3-5 статті 53 ГПК України і частин 3,4 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Деражненською сільською радою, яка за обставин систематичної несплати Відповідачем орендної плати за спірним договором оренди землі та виникнення заборгованості за таким договором (з жовтня 2016 року) - не вживала заходів щодо її стягнення та розірвання спірного договору в судовому порядку, а також повернення земельної ділянки територіальній громаді, про що сільська рада повідомила Прокуратуру відповідним лис-том (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що неналежне вико-нання відповідачем умов спірного договору оренди землі щодо внесення орендної плати унемож-ливлює находження коштів до місцевого бюджету та зав-дає шкоди економічним інтересам держави, подальше перебування земельної ділянки в орендному користуванні Відповідача унемож-ливлює передачу такої земельної ділянки у користування платоспро-можному землекористувачу та отримання доходів місцевим бюджетом, чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).

Деражненська сільська рада, надаючи відповідь Прокурору на його звернення, свою пози-цію щодо порушення інтересів держави не висловила та про наміри самостійно звернутися з позо-вом не заявила. Такі дії були оцінені Прокурором як бездіяльність.

Тому, Прокурор виявив намір звернутись до суду та на виконання вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру - направив 12.07.2018 повідомлення про звернення із позовом до суду. (т.1, арк.справи 31).

На переконання апеляційного суду - всі доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Відповідача про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості позову, а тому рішення суду першої інстан-ції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та без-посередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарсь-кого суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.34, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284, 287 Господарського проце-суального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми Деражне-Ліс на рішення госпо-дарського суду Рівненської області від 22.11.2018 у справі №918/484/18 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верхов-ного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №918/484/18 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.