Ухвала

від 26.10.2020 по справі 340/2085/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА УХВАЛА

26 жовтня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/2085/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до третя особаРегіонального центру підвищення кваліфікації Кіровоградської області (Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, код ЄДРПОУ - 22226294) Директор Регіонального центру підвищення кваліфікації (Кіровоградська область, м.Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55) проскасування наказу, поновлення на посаді та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Кіровоградського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Регіонального центру підвищення кваліфікації Кіровоградської області про скасування наказу, поновлення на посаді та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано наказ В.о. директора Регіонального центра підвищення кваліфікації Кіровоградської області №33-к від 22.06.2020 року Про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Регіонального центра підвищення кваліфікації Кіровоградської області з 23.06.2020 року та стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Під час розгляду справи суд встановив, що приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Регіонального центра підвищення кваліфікації Кіровоградської області керівництво установи, як підставу з поміж інших щодо необхідності звільнення керувалося віком, здоров`ям останнього.

Так, судом встановлені наступні обставини по справі.

В матеріалах справи міститься відзив на позов, заперечення та додаткові пояснення відповідача, в яких він вказував, що перевага мала б надаватися людині не пенсійного віку, а в умовах карантини обмежень позивач, як особа групи ризику, з великою вірогідністю буде знаходитися на самоізоляції (а.с.239,244). Відповідач зазначав, що продуктивність праці позивача в його віці в порівняні з особою, яка залишилася на роботі та є молодшою буде нижчою.

Аналізуючи чинне законодавство, суд критично оцінив доводи представника відповідача та вважає за необхідне зазначити наступне.

В Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).

Приписами статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституційний Суд у рішенні від 12.04.2012 року справа № 9-рп/2012 вказав, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7).

Аналогічні гарантії рівності та заборони дискримінації містяться й у низці нормативних актів міжнародного права, які в різні часи були ратифіковані Україною, ставши невід`ємною частиною національного законодавства. До таких актів, серед іншого, належать:1. Загальна декларація прав людини (статті 1, 2 і 7); 2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (статті 2, 3 і 26); 3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (статті 2 і 3); 4. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації; 5. Конвенція Організації Об`єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; 6. Конвенція про права інвалідів; 7. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14), а також Протокол №12 до неї; 8. Європейська соціальна хартія (переглянута) (статті 4 та Е); 9. Рамкова конвенція про захист прав національних меншин (стаття 4) тощо.

Так, організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначає Закон України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні №5207-VI (далі - Закон №5207).

Пунктом 2 ст.1 Закону №5207 визначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Пунктом 6 зазначеної статті зазначено, що пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними

Відповідно до ч.2. ст.6 Закону №5207 встановлено, що форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Більше того, дискримінація громадян похилого віку в галузі праці забороняється також Законом України Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні .

Зазначені відповідачем підстави мають дискримінаційний характер стосовно ОСОБА_1 , як особи похилого віку та обмежили його право на працю за ознакою пенсійного віку та стану здоров`я.

Суд враховує положення стаття 14 Закону №5207 яким встановлено, що особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

Стаття 16 Закону №5207 передбачає, відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації. Особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

У своїй діяльності Регіональний центр підвищення кваліфікації Кіровоградської області зобов`язано дотримуватись законності, тобто точно, неухильно виконати і дотримуватись законів та інших нормативно-правових актів всіма посадовими особами. Законність як засада діяльності органів виконавчої влади вимагає від них діяти виключно у порядку та спосіб, які визначені законодавством, при цьому вони не можуть виходити за межі повноважень, коло яких також закріплюється у законодавстві. Суд зауважує, що у даному випадку мається на увазі правова законність, тобто коли формальний зміст законів відображає основоположні правові ідеї та принципи і відповідає їм.

Суд звертає увагу на те, що керівники органів виконавчої влади наділений повнотою розпорядчої влади щодо прийняття рішень відповідно до покладених завдань та обов`язків. Керівник в праві одноосібно приймати рішення, видавати накази та рішення з питань організації та діяльності підпорядкованих йому органу і посадових осіб. Зворотною стороною такої влади є те, що керівники несуть і повну відповідальність за всі сторони своєї професійної діяльності.

Невід`ємною частиною положень Конвенції є практика ЄСПЛ. Так, у рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Відповідно до ч.1 ст.249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Згідно з ч.3 ст.249 Кодексу адміністративного судочинства України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків.

Слід зазначити, що окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Окрема ухвала дає можливість суду відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли.

Тобто, окрема ухвала є реакцією на ті порушення, що не усуваються постановою, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню.

Враховуючи викладене, оскільки суд встановив, що керівництвом Регіонального центру підвищення кваліфікації Кіровоградської області, допущено грубі порушення вимог Закону України від 06.09.2012 року №5207-VI Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні , суд вважає за необхідне постановити окрему ухвалу та направити її Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для вжиття відповідних заходів реагування, а також встановити строк надання Кіровоградському окружному адміністративному суду про вжиті заходи.

Суд акцентує увагу на тому, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Керуючись статтями 243, 248, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Постановити окрему ухвалу щодо порушення вимог Закону України від 06.09.2012 року №5207-VI Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні керівництвом Регіонального центру підвищення кваліфікації Кіровоградської області.

Направити дану окрему ухвалу Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини для відповідного реагування для проведення належної перевірки та притягнення до відповідальності винних осіб.

Встановити Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини строк для надання відповіді про вжиті заходи протягом 30 днів з дня отримання окремої ухвали.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук