Рішення

від 26.10.2020 по справі 440/4552/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4552/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№69)" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

21.08.2020 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№69)" (далі - ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№69)", відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 439809,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що при звільненні 11.09.2017 позивачу не виплачені всі належні їй суми грошового забезпечення. 05.05.2020 та 22.06.2020 на виконання рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 у справі №440/1840/19 на рахунок позивача надійшли кошти компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 38997,90 грн. Позивач вважає, що ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№69)" була допущена протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного проведення повного розрахунку з 12.09.2017 по 22.06.2020, яку позивач розрахувала у розмірі 439809,65 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/4552/20; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази /а.с. 27/.

Відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 07.09.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення /а.с. 30/, проте, не скористався своїм правом надати відзив на позовну заяву.

Суд розглядає дану справу на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що наказом ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" №124/ОС-17 від 11.09.2017 звільнено відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" за пунктом 4 частини першої статі 77 (у зв`язку із скороченням штатів або переведенням організаційних заходів) підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , головного бухгалтера бухгалтерії 11.09.2017, також у зазначеному наказі вказано, що чергова відпустка за 2010 рік не використана на 35 діб і щорічна чергова відпустка за 2017 рік не використана на 30 діб, додаткова соціальна відпустка за 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, як одинокій матері, не використана на 40 діб /а.с. 13/.

З огляду на те, що при звільненні з ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" з ОСОБА_1 не проведено повного розрахунку, а саме: позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, а також не виплачено позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку у розмірі 267785,58 грн на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №440/1840/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" про визнання дій неправомірними, стягнення грошової компенсації та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)", що полягає у незарахуванні часу, за який ОСОБА_1 не використала відпустку за попереднім місцем роботи у Кременчуцькій виховній колонії в Полтавській області, до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки; зобов`язано ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" зарахувати час, за який ОСОБА_1 не використала відпустку за попереднім місцем роботи у Кременчуцькій виховній колонії в Полтавській області, до стажу роботи С.Г. , що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, та у зв`язку з цим нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ОСОБА_1 відпустки; в іншій частині позовних вимог відмовлено /а.с. 7-11/.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №440/1840/19 скасовано в частині та прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними дії ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки; стягнуто з ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 38997,90 грн; в іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 у справі №440/1840/19 залишено без змін /а.с. 12-19/.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 набрала законної сили 11.02.2020 з огляду на приписи статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, спір щодо розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки вирішено судом, а обставини, встановлені постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 у справі №440/1840/19, не підлягають доказуванню з огляду на приписи частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

05.05.2020 та 22.06.2020 ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 у справі №440/1840/19 перераховано ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 38997,90 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача /а.с. 21/.

Вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ 11.09.2017 /а.с. 19/.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 у справі №440/1840/19, яке набрало законної сили, стягнуто з Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№ 69)" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 38997,90 грн /а.с. 12-19/.

Відповідачем 05.05.2020 перераховано позивачу кошти у розмірі 33796,11 грн та 22.06.2020 - у розмірі 5201,79 грн, всього: 38997,90 грн /а.с. 21/.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що повний фактичний розрахунок з позивачем шляхом виплати на підставі рішення суду грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 38997,90 грн здійснено 22.06.2020 /а.с. 21/.

Таким чином, загальна кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 12.09.2017 по 22.06.2020 (згідно зі статтею 117 КЗпП України - по день фактичного розрахунку) становить 1015 днів (вересень 2017 - 19 календарних днів, жовтень 2017 - 31 календарний день, листопад 2017 - 30 календарних днів, грудень 2017 - 31 календарний день; 2018 рік - 365 днів; 2019 рік - 365 днів; січень 2020 - 31 календарний день, лютий 2020 - 29 календарних днів, березень - 31 календарний день, квітень 2020 - 30 календарних днів, травень 2020 - 31 календарний день, червень 2020 - 22 календарних днів).

Суд зазначає, що обрахування затримки розрахунку при звільненні повинно відбуватись в календарних днях. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 400/3365/19.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до підпункту "л" пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 11.09.2017, його середня заробітна плата повинна обчислюватися з виплат за попередні два місяці роботи, а саме: за липень 2017 року та серпень 2017 року.

Згідно з довідкою відповідача від 20.05.2020 № 7/с-60/20 середньоденний розмір заробітку позивача на момент звільнення 11.09.2017 становить 433,31 грн (11969,55 грн + 14895,85 грн)/62) (де:11969,55 грн - заробітна плата за липень 2017 року; 14895,85 грн - заробітна плата за серпень 2017 року; 62 календарні дні (загальна кількість календарних днів у липні 31 день, загальна кількість календарних днів у серпні 2017 року).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 439809,65 грн (1015 днів) * 433,31 грн (середньоденне грошове забезпечення).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Крім того, у вищезгаданій постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16, та зазначила, що при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17 у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020, відповідно, суд враховує такі фактичні обставини цієї справи.

Позивач звернулася до суду з позовом про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку 24.05.2019 у справі №440/1840/19, тобто вже зі спливом одного року та восьми місяців після звільнення /а.с. 7/.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 у справі №440/1840/19 набрала законної сили 11.02.2020, яка добровільно виконана відповідачем 22.06.2020 /а.с. 21/.

Водночас сума самостійно розрахованого позивачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 439809,65 грн, що в одинадцять разів перевищує суму основної виплати, на яку нарахована відповідна компенсація.

Беручи до уваги наведене, зокрема, набрання законної сили постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 у справі № 440/1840/19, якою визначено суму грошової компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 38997,90 грн, а також щодо повної сплати цієї суми 22.06.2020, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 439809,65 грн до 57196,92 грн.

З огляду на положення статей 116, 117 КЗпП, обов`язок виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні покладено саме на роботодавця, тому обов`язок виплатити належне позивачу грошове забезпечення при звільненні, як і наслідки за неналежне виконання цього обов`язку, покладено на ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№69)".

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на вищенаведене, суд вважає за необхідне, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, визнати протиправною бездіяльність ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№69)", яка полягає у невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ДУ "Кременчуцька виправна колонія (№69)" середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 57196,92 грн, з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Отже, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки загальна сума стягнення з відповідача на користь позивача за результатами розгляду справи зменшена з 439809,65 грн до 57196,92 грн, то на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 571,97 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 255, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№69)" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№69)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки сплати належних при звільненні сум.

Стягнути з Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№69)" (проїзд Зональний, 1, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 08564274) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки сплати належних при звільненні сум у розмірі 57196,92 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№69)" (проїзд Зональний, 1, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, ідентифікаційний код 08564274) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 571,97 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017).

Суддя Т.С. Канигіна