Ухвала

від 14.12.2020 по справі 440/4552/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 грудня 2020 р.Справа № 440/4552/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року по справі № 440/4552/20

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№69)"

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Кременчуцька виправна колонія (№69)" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На зазначене рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Апелянтом також заявлене клопотання про відстрочення сплати судового збору, у зв`язку з незадовільним майновим станом.

Відповідно до витягу протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Другого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2020 року по справі № 440/4552/20 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Бартош Н.С., судді: Григоров А.М., Подобайло З.Г.

В обґрунтування заявленого клопотання, апелянт зазначає, що у відповідності до ст. 8 Закону України " Про судовий збір" враховуючи майновий стано сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: предметом спору позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Враховуючи, що позивач звернувся до суду про захист своїх трудових прав, а також враховуючи погіршення на теперішній час майнового стану позивача, приймаючи до уваги значну суму судового збору, сплаченого позивачем до суду першої інстанції, а також необхідність сплатити 150% судового збору до суду апеляційної інстанції, апелянт просить суд відстрочити сплату судового збору за розгляд поданої нею апеляційної скарги до винесення апеляційним судом рішення у даній справі.

Розглянувши клопотання ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

З 15 грудня 2017 р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 р. № 2147-VIII.

Названим законом внесено зміни, зокрема, до ст. 5 "Пільги щодо сплати судового збору" Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011р. № 3674-VI в частині виключення п.п. 18-20 названої норми, якою відповідач був звільнений від його сплати.

Згідно з ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно з ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Отже, законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, а єдиною підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення сторони від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони.

Майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати належні і допустимі, у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України, докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі

Таким чином, для застосування судом положень ч. 1 ст. 133 КАС України повинні бути відповідні правові підстави, в іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 р. у справі "Креуз проти Польщі", вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України Про оплату праці структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII Про державну статистику та Закону України Про оплату праці з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Дана правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 910/4518/16 від 30 січня 2019 року .

При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що розміщення норм статей 116, 117 Кодексу законів про працю України в розділі VII Оплата праці є логічно вмотивованим, оскільки ними встановлено відповідальність роботодавців за затримку виплат коштів винагороди за виконану працівниками роботу, які повинні бути виплачені при їх звільненні. Проте, таке розташування вказаних норм права не свідчить про належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати.

Колегія суддів також зазначає, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.

Апелянт жодних документів, що обґрунтовують доводи клопотання (незадовільний майновий стан) не надає.

В даному випадку, щоб мати можливість переконатися у наявності незадовільного майнового стану апелянта, які б дали змогу суду враховуючи такі обставини, вирішити питання щодо відстрочення апелянту сплату судового збору, як того він просить, слід надати до суду довідку про доходи отримані скаржником за останній рік до звернення до суду та інші документи на розсуд апелянта, що дадуть змогу суду повно та об`єктивно розглянути клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано до клопотання доказів в підтвердження того, що його майновий стан саме за останній рік до звернення до суду перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі, не надано довідку про річний дохід за попередній календарний рік.

Враховуючи вищевикладене, клопотання ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 3, 73, 74, 133 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.С. Бартош Судді А.М. Григоров З.Г. Подобайло