Постанова

від 27.10.2020 по справі 440/2800/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 р. Справа № 440/2800/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 10.08.20 року по справі № 440/2800/20

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велс ЮА"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі за текстом - ПОВ ФСЗІ, позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велс ЮА" (далі за текстом - ТОВ "Велс ЮА", відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 52478,95 грн та пені у розмірі 692,56 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 у задоволенні позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велс ЮА" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі №440/2800/20, а позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушення норм матеріального права. Не погоджується з висновком суду першої інстанції, що за наявності всіх вжитих підприємством заходів для недопущення господарського правопорушення та при наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав можливість виконати норматив. Зазначає, що ні в статті 18, ні в статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» законодавець не передбачив звільнення роботодавців від виконання нормативу, якщо особи з інвалідністю до нього звертатися не будуть. Вказує, що законом не передбачено такої підстави для звільнення від сплати санкцій, як повідомлення державної служби зайнятості про вакантні посади для осіб з інвалідністю та не направлення осіб з інвалідністю службою занятості для працевлаштування.

З огляду на зазначене та враховуючи те, що виконанням нормативу є лише працевлаштування особи з інвалідністю на основне місце роботи, а обов`язок по працевлаштуванню покладається законодавцем виключно на роботодавців, позивач вважає, що відповідач не може бути звільнений від відповідальності за невиконання норм Закону.

Просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 року, прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 без задоволення, посилаючись на те, що ТОВ "Велс ЮА" у 2019 році створено додаткові робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та поінформовано державну службу зайнятості про потребу у працевлаштуванні таких осіб. Вважає, що ним у повній мірі виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", що виключає можливість застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ТОВ "Велс ЮА" у визначеному законом порядку зареєстровано як юридичну особу, код ЄДРПОУ 41391498.

23.01.2020 відповідачем подано до ПОВ ФСЗІ звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, вх. № 456 (а.с. 4).

За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників роботодавця у 2019 році становила 19 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 997,1 тис. грн; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - одна особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2019 рік - нуль осіб.

Посилаючись на те, що відповідачем у 2019 році не виконано норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", стверджував про наявність у відповідача обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 52478,95 грн та пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 692,56 грн за одне незайняте особою з інвалідністю робоче місце (а.с. 3).

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідачу нарахована адміністративно-господарська санкція у розмірі 52478,95 грн та пеня у розмірі 692,56 грн, за стягненням яких позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Велс ЮА" у 2019 році виконані вимоги Закону № 875-XII, а саме: створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлено державну службу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування відповідних осіб. Крім того, причини непрацевлаштування у 2019 році на вакантні робочі місця осіб з інвалідністю не залежали від ТОВ "Велс ЮА", а тому у діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 № 129 передбачено, що Фонд у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами з питань соціального захисту осіб з інвалідністю та цим Положенням. Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.2019 р. № 875-ХІІ (далі за текстом - Закон України № 875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Статтею 18 Закону України № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 238 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Колегія суддів зауважує, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 807/554/17.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

За змістом ст. 18-1 Закону України № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 821/681/16.

При цьому, Законом України № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка, в свою чергу, здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

Отже, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 817/724/17.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, суб`єкт господарювання фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 440/2008/19 та від 17.09.2020 у справі № 160/4443/19.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження факту вжиття заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивач протягом 2019 року подавав до органів державної служби зайнятості звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за січень - грудень 2019 року із зазначенням про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, а саме: 03.01.2019, 05.02.2019, 05.03.2019, 08.04.2019, 15.05.2019, 31.05.2019, 02.07.2019, 02.08.2019, 02.09.2019, 01.10.2019, 04.11.2019, 02.12.2019, 18.12.2019 (а.с. 39-72).

Отже, ТОВ "Велс ЮА" інформувало центр зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Також колегія суддів враховує, що листом Миргородської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 12.06.2020 вих. № 16/48/390-20 підтверджено, що відповідач упродовж 2019 року щомісячно повідомляв державну службу зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. У цьому листі також зазначено, що особи з інвалідністю на заявлені ТОВ "Велс ЮА" вакансії не направлялись з огляду на відсутність на обліку у центрі зайнятості безробітних, що відповідали б професійно-кваліфікаційним вимогам роботодавця (а.с. 22).

Отже, в ході судового розгляду справи не встановлено порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: що відповідачем не створено робочих місць для осіб з інвалідністю, необґрунтовано відмовлено у прийнятті на роботу на такі місця, несвоєчасно подано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

З урахуванням того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, в силу ст. 218 Господарського кодексу України він не може бути притягнутий до відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки в його діях відсутня вина як елемент господарського правопорушення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю, колегія суддів вважає необґрунтованими та помилковими, оскільки законодавством України на суб`єктів господарювання покладено лише обов`язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць. При цьому, обов`язок суб`єкта господарювання щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця.

Крім того, доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідачем не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив встановлений ст. 19 Закону України № 875-ХІІ, а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно - господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України № 875-ХІІ, колегія суддів вважає необґрунтованими з урахуванням вже вказаного вище та зазначає, що матеріалами цієї справи підтверджується, що відповідачем було виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України № 875-ХІІ, а також поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві.

Отже, з урахуванням приписів ст. 218 Господарського кодексу України, застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій у розмірі 52478,95 грн та пені у розмірі 692,56 грн є неможливим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі № 440/2800/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич