Ухвала

від 27.10.2020 по справі 400/2136/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 жовтня 2020 року

Київ

справа № 400/2136/19

адміністративне провадження № К/9901/27427/20

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Миколаївській області, на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020 у справі №400/2136/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТПК Євро-Пласт до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТПК Євро-Пласт (надалі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Миколаївській області (далі - ГУ ДПС, скаржник) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 21.03.2019: №0018621402 щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1492431,25 грн; №00018611402 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1658256,25 грн.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 25.10.2019 позов задовольнив.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 04.03.2020 апеляційну скаргу ГУ ДПС задовольнив частково, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.10.2019 скасував. Ухвалив у справі постанову, якою визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 21.03.2019: №№0018621402 щодо збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1450389,96 грн; №00018611402 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1611543,75 грн. В іншій частині позову відмовив.

Вперше касаційну скаргу у цій справі ГУ ДПС подало 31.03.2020, яка ухвалою Верховного Суду від 15.04.2020 була повернута ГУ ДПС як така, що не не містить підстави касаційного оскарження.

06.05.2020 ГУ ДПС вдруге подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020.

Верховний Суд ухвалою від 01.06.2020 касаційну скаргу залишив без руху як таку, що подана з порушенням пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 330 КАС України: в касаційній скарзі ГУ ДПС не вказало жодної із підстав, з яких згідно з частиною четвертою статті 328 КАС може бути оскаржене судове рішення в касаційному порядку; до касаційної скарги не додано документ про сплату судового збору. Ухвалою Верховного Суду від 28.07.2020 строк на усунення недоліків касаційної скарги продовжувався до 06.08.2020 включно.

08.09.2020 скаржник надіслав суду касаційної інстанції документ про сплату судового збору, однак, заяву із зазначенням підстав (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) відповідач до Верховного Суду не надав.

Верховний Суд ухвалою від 05.10.2020 повернув касаційну скаргу, оскільки недоліки касаційної скарги усунуті не були.

23.10.2020 до суду втретє надійшла касаційна скарга ГУ ДПС, направлена до суду поштою 20.10.2020.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження постанови апеляційного суду в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

У цій справі підставою касаційного оскарження судових рішень визначено пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Порушення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вбачає в тому, що при ухваленні судових рішень суди не врахували висновки, викладені в:

- постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №2а-19379/11/2670 (щодо застосування п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР), п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України));

- постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №2а-1870/5800/12 (щодо застосування п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР та п. 5.1, 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.3.1 п. 8.3, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 №283/97 (далі - Закон №283/97));

- постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670 (щодо застосування п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР).

Порушення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, на думку скаржника, полягає у порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 90 КАС України.

Щодо визначеної скаржником підстави - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, слід зазначити, що наведене обґрунтування цієї підстави є недоречним, оскільки при ухваленні рішень у цій справі апеляційний суд не здійснював правозастосування норм права, що містяться у статті Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , указані норми права також не були покладені і в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. З огляду на наведене, є неприйнятними посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду щодо застосування цих правових норм.

Формально посилаючись на порушення норм процесуального права, а саме статті 90 КАС України, скаржник не розкриває зміст такого порушення та не обґрунтовує, в чому саме він вбачає порушення судом цих норм.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права у вигляді не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або які зібрані у справі докази судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки тому, що: до перевірки платником податків не надано документів, що підтверджують транспортування будівельних товарів (товарно-транспортних накладних); посадові особи ТОВ "Буд Строй ЛТД" та ТОВ "Кеймел" відповідно до протоколів допиту заперечують свою причетність до реєстрації та фінансово-господарської діяльності цих підприємств, не узгоджується із змістом оскарженої постанови апеляційного суду.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки наведеним доводам скаржника під час розгляду справи, а наведене у касаційній скарзі обґрунтування зроблено безвідносно до висновків суду у цій справі.

Крім того, порушення судом норм процесуального права щодо дослідження доказів регламентовано Кодексом як порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 353 КАС України). Зазначеному порушенню норм процесуального права кореспондує підстава для касаційного оскарження судових рішень - пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

При цьому, скаржник має враховувати, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

У касаційній скарзі відсутнє посилання на жодний з пунктів частин другої та/або третьої статті 353 КАС України, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про відмову в позові, що передбачено статтею 351 КАС України.

Крім того, безвідносно до підстав касаційного оскарження, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України, скаржник у касаційній скарзі наводить посилання на висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 19.02.2019 (справа №810/3124/15), від 25.04.2019 (справа №808/3769/16), від 25.06.2018 (справа №803/1923/13-а). При цьому скаржник також не зазначає, яку саме норму права апеляційним судом застосовано по-іншому, ніж у наведених ним постановах Верховного Суду. Не зазначено й обґрунтувань, у чому полягає подібність правовідносин.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

У справі, у якій подана ця касаційна скарга, висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що достатньою та необхідною правовою підставою для визнання господарських операцій такими, що дійсно відбулися, є одночасна сукупність наступних умов: 1) підтвердження їх товарності відповідними первинними та іншими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду та містять інформацію про зміст та обсяг операції і рух товарів; 2) факт використання суб`єктом господарювання придбаних товарів у його господарській діяльності; 3) наявність ділової мети, розумних економічних причин, економічного ефекту в результаті господарської діяльності. Оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що рух товару, послуг та коштів, факт поставки товару, послуг, їх оприбуткування, зберігання, використання в подальшій господарській діяльності підприємства, господарська мета спірних операцій та їх економічна доцільність підтверджується відповідними первинними документами, які за формою та змістом узгоджуються з приписами ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Такі висновки суду не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним зокрема і у постановах, які наведені скаржником.

Варто зауважити, що скаржником зроблено витяги з судових рішеннях у різних справах, в яких наведено оцінку того чи іншого аргументу контролюючого органу. Натомість, суд апеляційної інстанції у цій справі надавав оцінку сукупності обставин, оскільки надання оцінки кожному окремому аргументу сторони без урахування інших унеможливило б всебічний і об`єктивний розгляд справи.

Натомість, наявність судових рішень про відмову в задоволенні позовів платників податків не може свідчити про застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду.

Отже, наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, та стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Миколаївській області підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав касаційного оскарження постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Миколаївській області, на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020 у справі №400/2136/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТПК Євро-Пласт до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Гімон